Процес - Сторінка 44

180, рядок 35

…немов чекав, що звинувачений подасть ознаки життя…

До с. 182, рядок 20

Ваші слова нещирі, і ви ніколи не розмовляли зі мною відверто. Через те годі вам нарікати, що я, принаймні на вашу думку, не ціную вас. Я щирий, і через те не боюсь, що мене хтось не цінує. Ви взяли весь мій процес на себе, ніби я зовсім вільний, але тепер мені вже здається, що ви не тільки кепсько провадили його, а й намірялись, не вдаючись до жодних поважних спроб, приховати його від мене, щоб я не мав змоги втрутитись до нього і щоб десь колись за моєї відсутності оголосили вирок. Я не стверджую, що ви робили це все зумисне…

До с. 186, рядок 19

Тепер було б дуже великою спокусою поглузувати з Блока. Лені скористалась розвіяністю К. і, оскільки він цупко тримав її руки, вперлась ліктями в спинку стільця і стала легенько хитати К., той попервах не звертав уваги, а тільки дививсь, як Блок обережно підняв краєчок перини, напевне, шукаючи адвокатову руку, яку прагнув поцілувати.

Розділ 9:

До с. 193, рядок 12

…що, принаймні на перший погляд і не знаючи, про що йдеться, можна було б уважати за дзюрчання води у фонтані.

До с. 210, рядок 13

Проказавши це, К. зупинився; йому здалося, ніби він тепер говорив і міркував про леґенду, хоча, звісно, не знав, звідки та леґенда, пояснення теж видавалися чимсь незнаним. Його спонукали до міркувань, що були йому абсолютно незвичні. Може, священик, так само як і решта, хотів говорити про справу К. тільки натяками, щоб, напевне, завести його на манівці, а зрештою замовкнути? Замислившись, К. забув про лампу, вона стала чадіти, і К. помітив це тільки тоді, коли сморід і кіптява вдарили йому в обличчя. Спробувавши прикрутити ґніт, він загасив лампу. Навколо була цілковита пітьма, і К. навіть не знав, у якому місці церкви він стоїть. Ніхто ніде не озивався, і К. запитав:

– Де ти?

– Тут, – відповів священик і взяв К. за руку. – Навіщо ти загасив лампу? Ходімо, я поведу тебе до ризниці, там є світло.

K. зрадів, що він, власне, виходить із собору, те високе й просторе приміщення, де око сприймало тільки клаптик навколишньої пітьми, вже пригнічувало його, в голові раз по раз крутилася думка про непотрібність цієї величезної споруди, щоразу, як його очі піднімалися вгору, на нього зусебіч просто навалювався морок.

У ризниці горіла лампа, ще менша від тієї, яку носив К. Та й висіла вона так низько, що освітлювала майже саму підлогу ризниці, що, хоч і вузенька, тяглась угору, напевне, так само високо, як і собор.

– Яка тут усюди темрява, – поскаржився К. і приклав руку до очей, неначе вони йому боліли від намагань зорієнтуватись у пітьмі.

Розділ 10:

До с. 213, рядок 4

Брови в них були мов приклеєні і хиталися вгору-вниз незалежно від їхніх кроків.

До с. 214, рядок 26

Вони йшли вуличкою, що піднімалась угору, на ній де-не-де стояли або ходили поліцаї, то десь далеко, а то зовсім поряд. Один поліцай з пишною бородою і рукою на ефесі шаблі, яку довірила йому держава, немов зумисне підступив ближче до гурту, що таки видавався підозрілим.

– Держава пропонує мені свою допомогу, – зашепотів К. на вухо одному з проводирів. – А що як я передам процес під юрисдикцію держави? Тоді, може, мені ще доведеться боронити вас від держави!

Первісний варіант кінця передостаннього абзацу

…може, ще є не згадані відмовки? Звісно, є. Логіка, правда, неспростовна, але людина, яка хоче жити, розбиває її вщент. То де ж суддя? Де те високе правосуддя? Я хочу слова. Я простягаю руки.