Ресторан на краю всесвіту - Сторінка 10

Ось чому Водоверть тотальної перспективи справді така жахлива, як про неї говорять.

Бо коли вас зачиняють у Водоверті, ви маєте можливість на одну коротку мить охопити поглядом усю неймовірну безконечність сотвореного світу. І десь на цій загальній картині ви помітите позначку, мікроскопічну крапочку на іншій мікроскопічній крапочці, яка означає:

"Ви ось тут".

Перед очима Зафода простягалася сіра рівнина, понівечена і сплюндрована. Вітер з диким виттям гуляв рівниною.

А посередині можна було помітити підвищення — сталевий купол. Оце те, зробив висновок Зафод, куди він прямує. Це й була Водоверть тотальної перспективи.

Коли він зупинився і безпорадно поглянув на дивну споруду, з купола несподівано долинув нелюдський крик жаху. Наче у когось виривали душу з тіла. Цей крик на мить заглушив вітер і затих.

Зафод здригнувся від страху, а кров у жилах застигла, наче рідкий гелій.

— Гей, що це було? — промимрив він, ледь ворушачи губами.

— Запис, — пояснив Гарграварр. — Запис голосу останнього засудженого, якого вкинули до Водоверті. Його завжди відтворюють для наступної жертви. Така собі прелюдія.

— Але ж це справді звучить жахливо... — затинаючись вимовив Зафод. — Може б, нам поговорити про це десь на вечірці за чаркою або ще деінде?

— Наскільки мені відомо, — почувся позаземний голос Гарграварра, — я, мабуть, зараз саме на одній з них. Тобто моє тіло. Воно частенько ходить на вечірки без мене. Каже, що я йому тільки заважаю. Он як.

— А що ж це з вашим тілом? — поцікавився Зафод, намагаючись відкласти на пізніше те, що очікувало на нього.

— Ну, воно... знаєте, воно зайняте, — невпевнено відповів Гарграварр.

— Ви маєте на увазі, що воно діє на власний розсуд? — запитав Зафод.

Перш ніж Гарграварр озвався знову, повисла довга і прохолодна пауза.

— Я повинен сказати вам, — нарешті відповів він, — що, як на мене, то ваше зауваження досить-таки образливе. , Здивований та розгублений Зафод промимрив щось, вибачаючись.

— Та нічого, — сказав Гарграварр, — ви ж не могли знати.

Нещасний голос затремтів.

— А річ у тім, — продовжував він тоном, який свідчив про його наполегливе бажання тримати себе в руках, — річ у тім, що зараз ми з ним ведемо судовий процес про розділ. І я підозрюю, що він закінчиться розлученням.

Голос знову замовк, а Зафодові не спало на думку жодної відповіді. Він пробурмотів щось нерозбірливе.

— Мені здається, що ми погано підходили одне одному, — через деякий час знову продовжив свою розповідь Гарграварр, — нас завжди цікавили зовсім різні речі. Ми завжди дуже сперечалися з приводу сексу і риболовлі. Врешті-решт ми спробували поєднувати ці два заняття, але це привело до біди, як ви, напевно, можете собі уявити. І тепер моє тіло відмовляється впустити мене. Воно й чути не хоче про мене...

Знову настала напружена, сповнена трагізму пауза. А вітер і далі завивав над рівниною.

— Воно каже, що я його тільки стримую. Я зауважив, що фактично у тому й полягає моє завдання, щоб стримувати його, а воно відповіло, що подібних дурниць воно від мене вже наслухалося аж досить і йому начхати, і на тому ми розійшлися. За ним, мабуть, залишать моє перше ім'я.

— Чи ба? — сказав Зафод впівголоса. — Яке?

— Пізпот, — відповів голос, — моє повне ім'я — Пізпот Гарграварр.

Отака історія. Як вона вам?

— Ееее... — співчутливо протягнув Зафод.

— Ось чому я, розум, який залишився без тіла, отримав цю роботу наглядача Водоверті тотальної перспективи. Жодній істоті не ступати на поверхню цієї планети. Крім жертв Водоверті, але, боюся, їх не варто брати до уваги.

— А...

— То, може, розповісти вам про планету? Хочете послухати?

— Еее...

— Багато років тому це була процвітаюча, щаслива планета — люди, міста, крамниці. Загалом нормальна планета. Хіба що на центральних вулицях цих міст було трохи більше взуттєвих крамниць, ніж можна було вважати необхідним. Але поволі і підступно кількість взуттєвих крамниць і далі зростала. Це економічне явище загальновідоме, але тут на практиці воно обернулося трагедією, бо чим більше крамниць відчиняли, тим більше взуття необхідно було пошити, а тому воно ставало гіршим і носилося погано. А коли воно ставало все гіршим, людям доводилося більше купувати, щоб не ходити босими, і знову зростала кількість взуттєвих крамниць. Аж доки ціла тутешня економіка не перейшла через те, що, якщо я не помиляюся, назвали Межею взуттєвого розквіту, коли стало економічно неможливо будувати щось інше, крім взуттєвих крамниць. А в результаті — крах, руїна і голод. Більша частина населення вимерла. Малочисельний гурт тих, кому була властива відповідна генетична нестабільність, зазнали мутації і перетворилися на птахів, — ви вже бачили одного з них, — які навіки прокляли ноги, прокляли землю і забожилися більше ніколи не ступати на неї. Сумна доля. Ходімо, я повинен відвести вас до Водоверті. Приголомшений Зафод кивнув і поплентався по рівнині.

— А ви, — запитав він, — теж родом з цієї чортової пастки?

— О, ні, — обурився Гарграварр, — родом я з третьої планети зоряної системи Жаби. Чудова місцина. Прекрасні рибальські угіддя. Вечорами я повертаюся туди. Хоча зараз мені залишається тільки спостерігати. А на цій планеті Водоверть тотальної перспективи — єдине, що не працює. Її збудували тут, бо ніхто не забажав мати щось таке у себе під носом.

У цю хвилину ще один жахливий крик прорізав повітря, і Зафод здригнувся.

— Що ж це таке робить з людиною? — ледь чутно вимовив він.

— Це Всесвіт, — просто відповів Гарграварр, — весь нескінченний Всесвіт.

Безконечна низка сонць, безконечні відстані між ними і ви — ледь помітна точка на ледь помітній точці, до неможливого мізерній.

— Агов, я ж Зафод Бібльброкс, чоловіче. Може, ви не знали, — пробурмотів Зафод, намагаючись збадьорити рештки свого "я".

Гарграварр залишив його слова без відповіді. Він попросту знову став мугикати, вказуючи напрямок, аж доки вони добралися до тьмяного сталевого купола посеред рівнини.

Коли вони, підійшли ближче, двері до невеликої темної камери прочинилися з дзижчанням.

— Заходьте, — наказав Гарграварр.

Зафод здригнувся від жаху.

— Що, вже? — вигукнув він.

— Вже.

Зафод знервовано зазирнув досередини. Камера була дуже мала. Вона була оббита металевими пластинами і у ній заледве чи вистачило б місця для ще одного.

— Еее... щось воно зовсім не схоже на Водоверть, — сказав він.

— А це не вона, — пояснив Гарграварр. — Це ще тільки ліфт. Заходьте.

Долаючи непогамовне тремтіння в усьому тілі, Зафод ступив у ліфт. Він відчував, що разом з ним у ліфті знаходиться і Гарграварр, хоча безтілесна істота якийсь час не озивалася.

Почався спуск.

— Треба себе як слід підготувати, — промимрив Зафод.

— Це неможливо, — суворо сказав Гарграварр.

— Ви дійсно вмієте поставити на місце будь-кого.

— Я — ні. А от Водоверть, та може.

На дні шахти у ліфті відчинилися протилежні двері і Зафод несміливо ступив до невеличкої, без всіляких прикрас камери з металевими стінами.

У її протилежному кутку стояла єдина вертикальна сталева скриня. Якраз такої висоти, щоб у ній можна було вільно стояти.

Усе було так просто.

За допомогою одного товстого кабеля вона з'єднувалася з невеликою купкою приладів і пристроїв.

— Оце воно? — здивувався Зафод.

— Так, це воно.

"Не таке вже воно й страшне", — подумав Зафод.

— Я повинен стати отут, так? — запитав Зафод.

— Так, ви повинні зайти досередини, — сказав Гарграварр, — і, боюся, що це слід зробити негайно.

— Добре, добре, — погодився Зафод.

Він прочинив двері металевої скрині і ступив досередини.

І став чекати.

Через п'ять секунд десь клацнуло, і разом з ним у скрині опинився весь Всесвіт.

РОЗДІЛ 11

Водоверть тотальної перспективи будує картину усього Всесвіту за принципом екстраполяції аналізу матерії.

Пояснюємо: оскільки кожна частинка матерії у Всесвіті певним чином зазнає впливу усіх інших частинок матерії Всесвіту, то теоретично можливо відтворити всенький світ — кожну зірку, кожну планету, їхні орбіти, їхній склад, соціальний та економічний лад кожної з планет — взявши за основу шматок пирога. Той, хто винайшов Водоверть тотальної перспективи, так і вчинив — головним чином, щоб насолити своїй дружині.

Трин Трагула (а так його звали) був мрійник, мислитель, філософ-теоретик або, як його називала дружина, дурень.

Вона без продиху пиляла його за те, що він надмірно багато часу витрачає, спостерігаючи за космосом, або розмірковуючи над механікою англійських шпильок, чи вивчаючи спектрографічний аналіз шматків пирога.

— Ти повинен знати міру! — вигукувала вона. Часом не менше тридцяти восьми разів за один день.

І тому він збудував Водоверть тотальної перспективи — просто щоб показати їй.

І приєднав він до нього з одного боку усю, яка не є, реальність, взявши за її основу шматок пирога, а з другого боку — свою дружину: отож, коли він ввімкнув пристрій, в одну мить вона побачила усю безконечність світобудови та себе саму у порівнянні з Всесвітом.

Нажаханий Трин Трагула виявив, що це потрясіння повністю стерло її розум; однак він зазнав втіхи, бо дійшов висновку, що таким чином нарешті вдалося довести, що, коли життя і може існувати у Всесвіті таких розмірів, то у ньому просто не залишається місця для такої речі, як почуття міри.

Двері Калейдоскопу розчинилися навстіж.

Безтілесне єство Гарграварра пригнічено спостерігало, що буде далі. Як це не дивно, але йому таки сподобався Зафод Бібльброкс. Очевидно, це була людина з багатьма визначними рисами характеру, дарма, що вони в основному були негативними.

Гарграварр чекав, щоб він випав із скрині, як це бувало з усіма іншими.

Але ж ні. Він впевнено вийшов.

— Привіт! — вигукнув він.

— Бібльброкс... — здивовано промимрило духовне єство Гарграварра.

— Чи не міг би я випити чарочку? — запитав Зафод.

— Ви... ви... були у Водоверті? — затинаючись, сказав Гарграварр.

— Ти ж мене бачиш, хлопче.

— І вона працювала?

— Звичайно.

— І ви побачили усю безмежність світобудови?

— Еге ж. І знаєте, це досить приємна на вигляд картина.

У Гарграварра від здивування аж у голові замакітрилося. Якщо б тут було його тіло, то воно б не втрималося на ногах і у нього відвисла б щелепа.

— І ви побачили себе, — видавив із себе Гарграварр, — у порівнянні з цим усім?

— О, певно що так.

— Але...