Рубаї - Сторінка 5
- Омар Хайям -
Та чи тривка ж підпора
Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля
На всякі витівки, на всякі штуки скора.
294
Людина муками звільняється з оков.
I крапелька води, в тісний попавши схов,
Стає перлиною. Хто втратив, той добуде —
I келих випитий запорожниться знов.
295
Від чорної землі до зоряної тверді
Й на мить не припиняв я пошуки уперті.
Я мислю гострою усі вузли розплутав —
I тільки не зумів розплутать вузол смерті.
296
Як парість вічного зросла з твого садочка,
Як надокучила тісна життя сорочка,-
Шатру тілесному хисткому не звіряйся:
Немає жодного тривкого в нім кілочка.
297
Плює услід мені судьба моя проклята.
Як не стараюся, дарма, все йде до ката.
Душа збирається. "Побудь",— кажу — і чую:
"Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!"
298
Усе, що в тебе є, туманом розтає.
Нікчемністю стає, що маєш за своє.
Вважай, що все, що є, на світі не існує,
А те, чого нема на цьому світі, є.
299
Не зупиняється небесна колісниця,
Не насищається людьми земля-землиця.
Ти радий, що тебе вона ще не пожерла?
Не поспішай радіть: вона не забариться.
300
Якщо одним коржем я можу два дні жить
I пити з черепка, що на землі лежить,-
Навіщо меншому за себе підклонятись,
Навіщо наймитом у рівного служить?
301
Погляньте, очі, на тісні могили,
На світ, де діють зловорожі сили!
Царі, князі — в грязі, осяйні лиця
Жерущі хробаки заполонили.
302
Чи ще служитимеш для підлості людської?
Не квапся мухою до страви будь-якої!
На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,
Пий краще власну кров, аніж чужі напої!
303
Я б краще вороном копався у ріллі,
Ніж у негідника живився при столі.
Сухим окрайчиком задовольнятись краще,
Ніж губи мазати в чужому киселі.
304
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до Істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос:
"Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!"
305
На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона):
"Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!"
306
Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;
Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *.
Та кожний забере свій дар у тебе — й знову
Ти зробишся таким, яким спочатку був.
* Ідеться про чотири стихії.
307
Кульгава старість, юність бистронога —
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх — одна дорога.
308
В сулії лал вина — як в рудні потайній;
У тілі нашім дух — як в піалі напій;
А світлий келих той, що від вина сміється,-
Сльоза, що кров лози захована у ній.
Те щастя? Не стоїть на місці небо. Доля
На всякі витівки, на всякі штуки скора.
294
Людина муками звільняється з оков.
I крапелька води, в тісний попавши схов,
Стає перлиною. Хто втратив, той добуде —
I келих випитий запорожниться знов.
295
Від чорної землі до зоряної тверді
Й на мить не припиняв я пошуки уперті.
Я мислю гострою усі вузли розплутав —
I тільки не зумів розплутать вузол смерті.
296
Як парість вічного зросла з твого садочка,
Як надокучила тісна життя сорочка,-
Шатру тілесному хисткому не звіряйся:
Немає жодного тривкого в нім кілочка.
297
Плює услід мені судьба моя проклята.
Як не стараюся, дарма, все йде до ката.
Душа збирається. "Побудь",— кажу — і чую:
"Де ж я тулитимусь? Розвалюється хата!"
298
Усе, що в тебе є, туманом розтає.
Нікчемністю стає, що маєш за своє.
Вважай, що все, що є, на світі не існує,
А те, чого нема на цьому світі, є.
299
Не зупиняється небесна колісниця,
Не насищається людьми земля-землиця.
Ти радий, що тебе вона ще не пожерла?
Не поспішай радіть: вона не забариться.
300
Якщо одним коржем я можу два дні жить
I пити з черепка, що на землі лежить,-
Навіщо меншому за себе підклонятись,
Навіщо наймитом у рівного служить?
301
Погляньте, очі, на тісні могили,
На світ, де діють зловорожі сили!
Царі, князі — в грязі, осяйні лиця
Жерущі хробаки заполонили.
302
Чи ще служитимеш для підлості людської?
Не квапся мухою до страви будь-якої!
На два дні корж купуй, ні перед ким не гнися,
Пий краще власну кров, аніж чужі напої!
303
Я б краще вороном копався у ріллі,
Ніж у негідника живився при столі.
Сухим окрайчиком задовольнятись краще,
Ніж губи мазати в чужому киселі.
304
Цей топче стежечку до монастирських брам,
Той шлях до Істини собі торує сам...
Боюсь, настане день і пролунає голос:
"Ви блудите, сліпці! Не тут вона й не там!"
305
На учті мудрості зняв мову друг вина
(Рум і Аравію збентежила вона):
"Не вірю твердженню, що є вина в вині,
Коли сам Бог сказав, що проститься вина!"
306
Ні втоми ти не знав, ні голоду не чув;
Ти все, чим томишся, від чотирьох здобув *.
Та кожний забере свій дар у тебе — й знову
Ти зробишся таким, яким спочатку був.
* Ідеться про чотири стихії.
307
Кульгава старість, юність бистронога —
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх — одна дорога.
308
В сулії лал вина — як в рудні потайній;
У тілі нашім дух — як в піалі напій;
А світлий келих той, що від вина сміється,-
Сльоза, що кров лози захована у ній.