Русь первозданна - Сторінка 114

Такими ж чи схожими словами багато разів уже ухвалювали смертний вирок і будуть ухвалювати ще багато разів. Та Феодорі було мало ухильних слів. Невидима Сутність вимагає точності висловів.

— Про кого мовить Святійшество? — спитала базилиса.

— Про Іпатія і Помпея,— відповів патріарх. Він був готовий на все, аби лишень припинилися муки. Швидше припасти до ніг розіп'ятого і забутися в молитві.

Для Феодори було достатньо. Здогадливий, але й тупий старий спрямував на себе — тепер неможлива помилка — гнів Сутності за порушення клятви. Феодорині очі потем-

18* 547

ніли, зіниці розширилися і обличчя втратило вираз невинності.

Патріарх звівся, не розгинаючи спини; благословляючи хрестом втілення Влади, він не міг внутрішньо промовити священну фразу благословіння. Його осліпила пекуча згадка про Пілата, римського проконсула Іудеї. Що таке істина? !

Будучи сам Владою, Мена міг зрозуміти проконсула, перед яким розлючені іудеї кричали: нехай краще загине один чоловік, ніж цілий народ. Богослов Мена розумів і іудейських старшин; Христос порушував порядок, закликаючи іудеїв спілкуватися з чужим, як зі своїм. Ламаючи мур між іудеями та іншими народами, Христос відкидав винятковість іудеїв і тим самим загрожував їхній мрії створити свою земну імперію. Витончений римлянин, Пілат бачив у суперечці між іудеями ще один варварський вияв обридлого йому фанатизму. Він міг і хотів відпустити Христа. Та коли іудеї погрозили доносом у Рим, проконсул, пам'ятаючи злу підозріливість імператора Тіберія, вмив руки.

Тяжку покару поніс Пілат перед богом. Але ж він був лише цинічним скептиком і сліпонародженим язичником. А ти? — спитав себе Мена. Ось перед тобою двоє невинних, їхнє існування стало небезпечним для Влади. Аби не порушити спокою держави, ти з тяжкого обов'язку первосвященика погодився на їхню загибель. Але ж істина, істина? А краще б померти сьогодні вранці! За які гріхи, боже мій, ти наділив мене злою долею клятвопорушника... Наскільки краще Іпатію і Помпею! Через коротку мить скорої муки бог винагородить їх за подвиг, за мучеництво.

Індульф стежив очима, як головний жрець ромеїв стояв, розхитуючись, ніби п'яний. Він упаде? Ні, ось він поплівся нерівною ходою, наче замордована тварина. Які худі і які брудні руки, котрими він чіпляється за костур.

Базилиса підійшла до Індульфа впритул, і він відчув її запах, особливий, не схожий на запах усіх жінок. Напевно, в неї були власні аромати, не ті пахтива, якими торгували лавки в Месі.

Базилиса торкнулася до наконечника списа. Індульф стримав подих. Залізо наточене, як бритва,— якщо базилиса бажає порізатись, нехай ріжеться без його допомоги. А! Відсмикнула пальці... Погляди Феодори й Індульфа зустрілися. В неї очі, як скло, із зеленим відтінком усередині, ледь-ледь скошені. Індульфу захотілося спитати цю істоту про Амату. Але ж він не знав імені, яким називали Кохану інші. Як тут запитаєш? Він дивився просто в очі базилиси, згори вниз — вона була трошки вища за Амату.

Відступившись, Феодора штовхнула срібний диск, що висів на стіні. Метал мелодійно задзвенів, його звук здавався голосом самої базилиси — білим, сухим. З'явився служитель і одразу ж зник нічним кажаном. Зайшли ще вісім товаришів Індульфа. Слов'янам було звелено йти за базилисою. Феодора квапилася. Одразу заблукавши, як завжди бувало в переходах палатійських палаців, слов'яни тісною колоною поспішали за володаркою. За якимись дверима вони опинилися в темноті, а потім вийшли до круглої зали, освітленої зверху. Розчинилися ще одні двері. Вузький поміст спадав униз крутими сходами, смерділо нафтою, чорні жилки кіптяви плавали в застояному повітрі.

Павутиння кіптяви осідало на обличчя Іпатія й Помпея. З дірки в підлозі тягло смородом амоніаку, до крутого склепіння можна дістати рукою. Та ув'язнені не були забуті. Широке ложе для двох, застилалося вовняною ковдрою, на низькому столі знайшлося місце для амфор з вином, кошика з хлібцями та сухим печивом, таці зі смаженим м'ясом, фіг, нанизаних на товсту нитку.

Брати встигли здолати першу розгубленість, викликану злим глумом Юстиніана. Так само як і Мена, вони зрозуміли необхідність зовнішнього вияву гніву Божественного, кожен утішив себе, обидва заспокоїли один одного. Звичайно ж, Єдиний міг знайти для них пристойніше місце, ніж таємна тюрма базилиси. Але тут же із властивим багатьом бажанням витрактовувати все в кращому світлі брати змирилися, що кращого тайника не знайти. Остерігаючись діонісових вух ', брати шептались про події, які відбувалися, можливо, саме в цьому нумері.

Згадувався полководець на ймення Буз. Під час хвороби Юстиніана він казав, що новий базилевс не буде обраний поза волею війська. Це була погроза базилисі, котра мала намір, як співправителька чоловіка, правити у випадку його смерті. По одужанні Божественного воєначальники стали доносити один на одного. Феодора запросила Буза в Ормізду ніби на раду. Буз повернувся через два роки. Жива руїна, напівосліплий дід здавався воскреслим з мертвих.

Вставлені в стіну труби для підслуховування.

— Але ми, звичайно, пробудемо тут лише тиждень, нехай днів десять,— переконано запевняв Помпей. Красень, він користувався добутками від родової маєтності і його любили за веселу, незлобиву вдачу. Він охоче вносив податок за безшлюб'я, аби лише не зв'язувати себе сім'єю. Коли работорговець Зенобій привозив мавританок з Лівії, кельтиберок з Іспанії, африканок з-за нільських катарактів, білошкірих іберійок з Кавказу, Помпея сповіщали першого. Він був добрим хазяїном і щедрим другом, він піклувався, щоб передати в добрі руки жінок, коли до них байдужів.

Слухаючи заспокійливу братову мову, Іпатій думав про те, що не скористається обіцянками базилевса, переданими Меною. Навіщо обтяжувати себе війною чи заморочливими посадами? Шана і влада не варті втрати спокою. Він віддасться мирно-безгрішному життю в колі сім'ї. Іпатій не відмовиться від грошей, від зайвої маєтності, а в усьому іншому буде скромним. Його турбувала доля Пробуса. Де він? Базилевс може згадати про третього брата. Погано, погано, що Пробус через непритомність не торкнувся до Цвяхів. Можуть сказати — небезпечний рот, не закритий клятвою.

— А, бог дасть, про Пробуса забудуть. Кому зараз все це потрібне! Ми своє зробили. Охлос приборканий. Кому захочеться ворушити мотлох минулого!' Елліни казали, що над минувшиною навіть боги не владні,— безпечно втішав Помпей.

— Так, так. Я спокійний, як ніколи. Сьогодні я чудово виспався. Після всіх хвилювань Христос послав мир моїй душі,— погодився Іпатій.

Зумисне говорячи голосно, брати виказували відданість Божественним владикам. А потім, щоб розважитися — саме місце було гострою приправою,— вони знову шепталися про різні жахи.

Адже відомо, що у безплідної Феодори колись усе-таки народилося дитя. Коли вона ще була... ш-ш-ш! Випадковий батько відвіз дитину в Аравію, забрав його, бо мати хотіла... ш-ш-ш! Згодом батько перед смертю відкрив синові таємницю його народження. Феодора вже була базили-сою... Словом, осиротілий юнак з'явився в Палатії. Хтось із євнухів побіг доповісти. Дурень, він наївно уявив собі, очевидно, що щаслива мати обдарує його. Юнак зник, зник і євнух. Де і як вони розлучилися з життям? Можливо, саме тут, в нумерах Ормізди? Не треба... Це по-справжньому страшно.

Були й інші випадки, поговорити про які було цікаво.

Рішучі дії Влади не викликали протесту у вірнопідданих І паті я й Помпея. Як багато хто з багатьох ромеїв, вони не були здатні відрізнити сили від насильства. Сама мова, самі слова не розрізняли цих понять.

Треба було б мудрствувати в філософії. Але самі філософи розуміли благо як користь імперії.

Церква погрожувала тим, хто відкидав авторитет Влади, вічністю пекла — муками смертної кари, розтягнутими нескінченно.

Тому що Влада навіть язичницької імперії була оголошена самим первовчителем християн даною від бога.

Поява Феодори в тюрмі здалася ув'язненим сходженням ангела з небес. Базилиса вагалася.

— Вітаю тебе, Іптіосе,— нарешті сказала вона.

Феодора любила гру слів. Іпатіос означає ^верховний", "правлячий", іптіос —"той, що лежить на спині", "той, що впав навзнак". Різниця в одній літері.

Більшість релігій переконувало віруючих у доброчесності прощення кривд. Тягар минулого надто великий, помста — це втіха богів, не людей. Забуття допомагає жити. Але як позбутися пережитого, щоб воно не впливало на пристрасті людини, на її захоплення, її покликання, на її ставлення до життя!

В сім'ї ведмежатника і прибиральника іподрому Акакія розмови про знатних виступали найкращою розвагою. Всі жваво цікавилися патрикіями, багатими, і найобізнаніший пліткар ставав найпочеснішим гостем. Попри всі паскудства, справжні й вигадані, які безсоромно обговорювали дорослі, дівчинці Феодорі знатні чоловіки й жінки здавалися вищими істотами. Батько з матір'ю, копаючись у бруді пересудів, заздрісливо зітхали: "Ех, чому не ми народилися патрикіями, лиха доля!.." Донька звикла заздрити знатним і багатим як вищим.

Згодом Феодора розчарувалася. Багато хто з вищих не витримував порівняння з наїзниками, мімами, солдатами і навіть рабами. Для акторок Порнаю джерелом прибутків були багаті. Деякі з них виявлялися ганебно скупими, і всі були перейняті нелюдським нахабством.

Куртизанці Феодорі вдавалося мститись, граючи пристрастями, бо серед клієнтів Порнаю зустрічалися слабкі серцем і волею. Потім злоба змінилася зневагою. Базилиса не мстила, а розважалася: або глумом, або ножем ката.

Пізнавши життя навиворіт, вона простила жінку. Співправителька Юстиніана влаштовувала притулки для розпутних. Невдовзі набридло. Нещасні жалюгідні. Чому ці тварюки не захотіли піднятися? Вона ж зуміла. І благочестиві заклади базилиси стали жахами візантійок. Потрапити в ці катівні страшніше, ніж у справжню в'язницю.

Цінуючи тільки розум, Феодора наблизила до себе Ан-тоніну, Індаро, Хрисомалло, які теж побували на сцені Порнаю. Спільність минулого тут була ні до чого.

Базилиса знала своє покликання. Співправителька повинна надолужувати промахи надміру прямого чоловічого розуму Співправителя. Так було й тепер. Чоловік мав намір дотриматись обіцянок, даних Іпатію.