Русь первозданна - Сторінка 136

У фортецях залишали солдатів лише для захисту мурів. Вивідники принесли звістку про падіння Новоюстиніани і загибель "меча віри" Геракледа, в якому Кирило без образи бачив свого наступника.

В ті роки стародавня Фракія, розорена податками і двома століттями нашесть, для зручності управління була поділена на кілька провінцій. Земля між Понтом Євксін-ським та нижньою течією Дунаю називалася Скіфією. На південь від Скіфії до Планинського хребта розпросторювалася Мізія Друга, відмежована на заході рікою Оскос-Іс-кір. Ще південніше, між хребтами Планинським і Родоп-ським, була провінція Еммонт.

Патрикій Кирило в дні бунту Ніка був призначений префектом Візантії замість Євдемонія. Коли попередні сановники поверталися на свої місця, Кирило отримав призначення в Скіфію; це було почесне заслання в країну дику, покриту болотами, очеретяними трясовинами, в країну туманів, з важким, нездоровим кліматом. Згодом Юстиніан винагородив Кирила переводом у Мізію Другу, ще безлюднішу, ніж Скіфія, теж злиденну. Зате в Мізії було менше комарів, не мучила мокра імла і гнила вода. Далі Кирилові дісталася Дакія, найзахідніша з фракійських провінцій. За призначення в Юстиніанополь Кирило підніс скарбниці базилевса донатій на сто двадцять фунтів золота. Столиця Фракії була сторожовою твердинею Візантії.

Кирило постарів між слов'янами. Вони населили Скіфію, осідали в Мідії Другій і в Дакії, переливалися через Планини в Еммонт. Вони проникали у Верхню Мі 31Ю, Паннонію, Іллірію, Превалі. Поступово слов'яни опинялися в Дарданії, Епірі, Македонії, проникали в Фесалію, розчиняли в собі рештки інших племен.

Префект Фракії з насмішкою ставився до деяких риторів, які декламували вірші давніх поетів: "О римляни,

0 елліни!" Де ті елліни і римляни? Де? Скільки їх?

А що імперії до племені підданого. Селяни обробляють землі, які без них лежали пусткою. Вони справедливо платять менші податі, ніж давні піддані: в іншому разі вони або підуть геть, або нападуть на імперію. Кирило знав, що задунайські слов'яни при вторгненні не чіпають людей своєї мови. Тим краще для імперії.

Вийшовши на Гебр, нападники варвари перервали зв'язок між західною і східною Фракією. І, не отримуючи більше донесень, префект Фракії розумів, що варвари намірятимуться на багаті провінції —Європу і Родоп. Гори залишали кінним слов'янам єдину дорогу — імперським шляхом на Юстиніанополь.

Викликані Кирилом війська з ближніх фортець підходили до міста. Чутки про навалу викликали втечу заможних мешканців з околиць у місто, під захист мурів.

Кирило зібрав чималі сили, щоб вийти в поле.

Росичам здавалося, що, вступивши на імперський шлях вниз по Гебру, вони вступили також і в сонну пустелю. Але тією ж дорогою їм назустріч ішли два неповні легіони — до шести тисяч мечів.

Патрикій Кирило не квапився. Кінні варвари зуміють відірватись від піхоти. Присутність легіонів повинна зв'язати слов'ян. Для будь-якого війська, навіть такого мобільного, як варвари, єдиною дорогою є правий берег Гебра. Незабаром після того як Гебр зустріне притоку Харманлі і попрямує до Юстиніанополя, його затиснуть гори. Навіть якщо слов'яни, будучи зараз нічим не обтяже-ні, зуміють прорватися повз легіони, вони не посміють іти далі: їх повернення стане неможливим.

За чотири переходи на північ від Юстиніанополя, на березі річки Тунджі, стояла сильна фортеця Тзуруле. Горбкуваті луги з чудовими пасовиськами та сінокосами стали місцем природної стоянки фракійської кінноти. Тзуруле командував комес Асбад — воєначальник хоробрий

1 досвідчений, покровителем у якого був сам базилевс. Щоб отримати зайві гроші і надлишок постачання, всі

полководці і всі вожді федератів завжди зазначали більшу кількість мечів і коней, ніж було насправді. Кирило чинив, як інші, бо не можна бути білою вівцею в отарі чорних.

Логофети не приймали списків, торгувалися: так завжди велося у війську імперії. Нижчі начальники наслідували вищих, і навіть сам Асбад не міг би зі всією точністю сказати, скільки в нього вершників. Не сім тисяч сто двадцять списів, як стояло в останньому списку. Тисяч шість, можливо. В найгіршому разі і при всій спритності Асбада — п'ять з половиною тисяч.

"Уже зараз кіннота з Тзуруле перебуває на північному сході від варварів. Невдовзі, що далі вони рухатимуться до Юстиніанополя, вона опиниться в тилу слов'ян, відріже їм шлях до відступу і потіснить до звуження Гебра, на мої легіони",— думав патрикій Кирило.

Обережніший, ніж Гераклед, старий патрикій, щоб не спокушати Долю дочасною похвальбою, стримався сповіщати в Палатій про пастку, наготовану слов янам.

Кирило просив префекта Дакії, резиденція якого була в Сардіці, вислати військо до Філіппополя, щоб воно купно з міським гарнізоном вдарило на схід вздовж Гебра.

Так слов'янське вторгнення охоплювалося із заходу, сходу і півночі. Південь був замкнутий Родопським хребтом У двох місцях, доступних для кінноти, стояли фортеці Хай нагадає труба Перемоги Божественному ім'я вірнопідданого патрикія. Кирило мріяв доживати у Візантії решту своїх днів.

Як і всі воєначальники, котрі багато спілкувалися з варварами, наперекір освяченій віками римській традиції Кирило навчився не обтяжувати солдатів на переході пере-носкою вантажів. Замість сімнадцятиденного запасу борошна, солі, вина і тягаря табірного інструменту легіонер ніс на собі тільки дводенний запас хліба і сиру. Продовольство, кілля для наметів, намети, лопати, кирки, сокири, пили, казани для варки, тагани — все супроводжувало ма-ніпули на підводах, запряжених биками. Солдат, що йде проти кінних варварів, повинен бути свіжим для бою.

Вирушивши вранці, Кирило призначив нічний перепочинок за сто десять стадій від Юстиніанополя. Легіони дісталися до місця в третю чверть дня. Майже водночас прибув обоз: швидкість кроку латної піхоти не дуже перевищувала ліниву ходу волів. їжа була зварена до сутінків.

Кирило в червоній туніці полководця поверх панцира обходив табір. Солдати надокучали вищому начальникові нескінченними скаргами. Це було знайоме, неминуче, необхідне. Недбальство начальників вело до низької дисципліни. В поході, усвідомлюючи свою необхідність, солдати спішили скористатися швидкоплинним часом.

Недоплати. Невидача заміни зношеного одягу. Знову недоплати. Писці занотовували імена невдоволених, суть скарг, імена свідків. Кирило обіцяв виправити несправедливості.

В першій когорті другого легіону Кирилові показали дротики з такими м'якими наконечниками, що вістря затуплювалося об дерево щита, замість того щоб застрягати. З брутальними лайками солдати звинувачували начальників у шахрайській змові з постачальниками. Кирило обіцяв розслідувати і усунути легата, який командував когортою. Легіонери не відпустили патрикія, поки він не призначив легатом названого ними центуріона.

В другій когорті патрикію довелося оглядати чоботи і переконатися, що шкіра зовсім гнила.

Полководець обіцяв, обіцяв... Легіонери кричали, проклинали, вимагали, торгувалися.

Тихої і теплої ночі начальник і солдати спали під зорею. Сон старих легкий. Перевіряючи караули перед світанком, Кирило переконався, що багато хто спав на посту. І не лише спираючись на списи, що було давньою, як війна, хитрістю солдатів, а й лежачи.

На погрози штрафом солдати відповідали зі сварливим нахвалянням: вони живцем з'їдять варварів.

Перші сто шістдесят стадій від Юстиніанополя на захід імперська дорога була прокладена лівим берегом Гебра.

Денний перепочинок другого дня походу випав біля мосту через Гебр — дорога переходила на правий берег ріки. Тут річкова долина, впираючись у порослі лісом стіни гір, своєю шириною не сягала більше п'ятдесяти стадій.

Перед мостом стояв, трохи скосившись, масивний стовп. Фракійська земля вперто засмоктувала важкий камінь. Та ще можна було розрізнити римські цифри, викарбувані два з половиною століття тому, за правління базилевса Костянтина: МСССССХХХІУ.

Тисяча п'ятсот тридцять чотири стадії від візантійського Мі лі я, який стоїть на майдані Августе ї перед будівлею сенату.

Дорожна застава, влаштована у вигляді укріплення перед мостом з мурами і з двома баштами, з'єднаними аркою, перекинутою через дорогу, була порожня. Селище з двадцяти чи двадцяти п'яти будівель, розташоване недалеко від мосту, теж було покинуте.

Центуріон, зобов язаний перевіряти всіх, хто користується дорогою, відійшов у Юстиніанополь з першою звісткою про варварів. Жителі втекли в Юстиніанополь чи поховалися де змогли і зуміли.

Солдати захоплювалися пошуками схованого майна в будинках, у льохах. Коли буксини покликали в дальший похід, багато легіонерів спізнилися стати в стрій. Бігти в латах може тільки досвідчений атлет. Відсталі приєднувалися до обозу, влаштовувалися на підводах. Начальники ніби не помічали цього. Легіони йшли шумно, весело.

Війна — солдатське щастя.

На відстані півпереходу латної піхоти на захід від мосту через Гебр і на південь від імперської дороги долина ріки була вигорблена невисокою, але крутою гіркою, вкритою сірими грабами.

З дороги ця гірка не була дуже помітна. В порівнянні з піднятим ззаду Родопським хребтом, який навалювався дикими кручами і здавався зовсім близьким, підвищення губилося для ока. Його давила гора, відома під назвою Козяча. '

Зате з вершини онучки Родопів як на долоні були і долина Гебра, і вся дорога, і міст з малою фортецею. В широкій ущелині бігла маленька, але бурхливо-піниста річечка. Тут роське військо знайшло собі зручний захисток і від сонця, і від очей ромеїв.

Далеко перед собою похідний князь Ратибор випустив роз їзди. Вершники парами скрадалися узліссями, ховаючись у затінку, пильні — свої, ненаймані. Ще до переходу легіонами мосту роські рухливі застави виявили спочатку ромейські дозори, що випередили легіони на верству, помітили і легіони. Самі ж залишилися невидимими.

Зупинка на другу ніч, заздалегідь визначена Кирилом на карті, випала верстов за чотири на північний схід від грабової гірки.

Порожньо було перед ромеями. Кіннота Владана в своєму русі до Філіппополя і росичі, прямуючи на схід, опустили завісу, не проникну навіть для імперських вивід-ників-підглядачів.

Двадцятиверстовий перехід у літню спеку нелегкий для панцирної піхоти.