Русь первозданна - Сторінка 146

На ній не було свіжих слідів. Легат випередив варварів. Ось і вони. Легат відступився за стіну дерев. Добре місце для засідки. З одного боку круча гори, з другого — ущелина. Варвари в лещатах, вони загинули.

6

Легат бачив — слов'яни чомусь зупинилися, не дійшовши двох стадій до засідки. Згин дороги і дерева, що підступили впритул до неї, затуляли топерську кінноту і другу когорту. Щось діється... Ні, вони знову рушили.

З усіх боків залунало вороняче каркання. З усіх боків скіфи, гунни, анти, слов'яни — хто там по-справжньому розрізняв варварів! — напали на легіонерів.

Росич учився підкрадатися, не зачепивши стебельця. Умів вовком повзти, а вовкові, щоб заховатися, досить бур'яну в півколі на чоловікові. Росич міг ніби втонути за каменем у землі, як у воді, і ховався в кущах, де й заєць чи знайде місце. Після короткої сутички легіонери були скинуті в ущелину і там добиті. Кілька особливо моторних солдатів встигли, вискочивши на дорогу, покидати каски, зброю і видертися на гору, в ліс.

Мал і Крук, яким тут нічого було робити, повернули проти своїх переслідувачів. Добровольці-кіннотники, рятуючись, підім'яли легіонерів другої когорти з надією прорватися до міста. Та дорога в тилу була перехоплена.

Як і попереду, де безталанний легат влаштував засідку в пащі роської пастки, і тут сутичка розсипалася на змагання в силі і спритності.

Легіонери старого Риму, які на їхні часи володіли незрівнянною майстерністю бою в строю, зазнавали чималих втрат, коли їх захоплювали в русі чи в незручних для єдності битви місцях, у лісах, у болотах. Візантійський солдат був слабший за римського і в строю. Піхота базилевса була безпорадна в одиночному бою. Але не перемогою тілесної сили росича завдячувалося швидк4 винищення гарнізону Топера, а перевагою воїнського уміння взяти ворога, як чайка-буревісник бере рибу з розбуреного моря.

Жоден кіннотник, жоден легіонер не повернулися в місто. Росичі вперше були глядачами принародної страти і, не домовляючись між собою, сьогодні не брали в полон.

Акинфій відчув, що недавні дні і години, тривожні, навіть сповнені муки, були кращими в житті, безповоротно прекрасними. Щойно, здавалося, когорти пішли бити варварів. Акинфій ледве встиг пообідати, ледве встиг повернутися на мур. До міста знову підступили варвари. В Акинфія залишилося до двох десятків легіонерів особистої охорони: вся армія Топера!.. Префект оговтався. Щоб поласувати устрицею, треба витягти м'ясо зі скойки. З трьох сторін місто недоступне, з четвертої — мур піднявся на вісімнадцять ліктів, до яких сухий рів додає ще шість. Ворота недавно оновлені. Нікому не розтиснути стулок Топера.

Нехай множиться чума, нехай починається голод, скіфам не вторгнутися в місто!

Поруч, стадій дві від рову, варвари обтісували тонкі жердки і з неймовірною швидкістю — префект бачив кожен рух — врізували щаблі. Драбини народжувалися на очах в обложених. Ось готова одна, друга...

Вони хочуть вилізти на мур фортеці, як покрівельники на дах будинку, тупі варвари, що прийшли хтозна-звідки.

Олія щедро скроплювала дрова й вугілля, запалали багаття. Вогонь роздмухували ковальськими міхами. Смола розтоплювалася.

До куп каміння були поставлені дужі чоловіки. Вільні. Молоді землевласники, з м'язами, розвинутими вправами. Ремісники. Рабам тут не місце. Хто має раба, той має ворога.

Мур широкий, як дорога. Було так людно, так гамірно, що варвари здавалися німими, а їхні сокири — ніби беззвучно врубувалися в дерево. Варвари підняли готові драбини. Наближаються. Городяни викрикували образи, змагаючись, хто дошкульніше лайне скіфів.

Священики благословляли захисників. Свята вода дощем спадала з кропил, зроблених з кінських хвостів. Запах ладану перебивався чадом дров під казанами.

Помолимося, помолимося! Слава у вишніх богу! Слава! Слава! Зараз варвари скорчаться під муром, обпалені киплячою смолою, з випеченими очима, з переламаним хребтом. Осанна, осанна! Рух драбин сповільнився. Зупинка. Варвари злякалися. Тепер їм доведеться подумати. Від них до муру залишилось кроків двісті. Тиснява на мурі заважала тому, хто вмів метнути камінь з пращі.

Десять драбин чи одинадцять? Акинфій ніяк не міг порахувати і докорив собі: "Ти хвилюєшся, мов жінка". Коли гарнізон вийшов з міста, префект пообіцяв доньці бранця-скіфа. Виродки. Темно-коричневі обладунки, темні, брудні обличчя, вуса, як кунячі хвости. Дикі люди, які не пізнали чарів краси.

Топер був найзначнішим і найбагатшим містом на фракійському узбережжі. За своє призначення префект Акинфій віддячив імперії внеском до Священної Скарбниці Палатія донатіумом на тисячу статерів. І чотириста статерів щороку.

Префекту потрібні гроші понад звичні податки.

Дізнавшись про вторгнення слов'ян, префект через оповісників та оголошення на аркушах ситівника сповістив підданих, щоб вони не сподівалися на добро.

— Ці варвари,— оголосили оповісники,— убивають християн не звичайним способом, як це буває: мечем, ножем чи списом, а катуючи, по-язичницьки. Вкопуючи в землю загострене кілля, варвари нахромляють на нього підданих, як слід чинити тільки із злочинцями. Або ж, розпластавши на землі, варвари вбивають християн палицями, камінням, що годиться робити тільки з собаками, зміями і диким звіром за завдану ним шкоду садам і полям...

Усіх постійних мешканців Топера і всіх, хто отримав тимчасовий притулок, зобов'язано негайно внести особливий податок для захисту міста.

Стомлені власними злодіяннями, варвари замикають християн у будинках разом з худобою і підпалюють з диявольським намислом, щоб люди згорали, покалічені копитами ошалілих від пожежі тварин.

Перекази про звірячу вдачу скіфів зустрічали з довір'ям. Звикнувши до видовищ ще вишуканіших мордувань і жахливих муками страт, піддані сприймали такі самі дії варварів як природні і цілком зрозумілі. Особливий податок на оборону Топера внесли всі і без тяганини — непокірним погрожували негайно виселити за мури.

Беззбройні городяни зуміють відстояти Топер смолою, камінням, ломаками, кирками.

Підданих душив чад від вугілля і дим від д^ов, смерділо смолою. Від запопадливого завзяття недосвідчених рук у двох чи в трьох казанах загорілося пекельне вариво. Розхитувалися на вітрі товсті цівки багряного полум'я з чадними хвостами масного диму.

Підпалило корогву, принесену на мур причтом соборного храму святої Феодори, ангела-хранительки базилиси.

Залізні лапи тагана під найближчим від префекта казаном, розпікшись до чер'віні, прогнулися. Казан перехнябив-ся, і палаюча смола полилася по муру. Захисники, обпечені бризками, відсахнулися, забувши, де вони. Кілька чоловік зірвалося вниз. Хтось повис, зачепившись руками, волаючи на допомогу. "Туди й дорога",— подумав Акинфій. Він задумався. Та й що він міг ще зробити. Варвари будуть відбиті! Відчувши удар пр руці, префект гнівно випростався: хто посмів? Мана! Товста стріла пройшла через долоню до самого оперення. Відчувалася образа, а не біль. Внизу слов'яни тримали на руках драбини, позадиравши вгору вусаті лиця. А далі, кроків за чотириста від муру, варвари розкинулися віялом і били з луків просто в префекта.

Облачения сановників схоже на хмари, шапки — на вінець. Через спеку Акинфій одягнувся в легкий хітон і увінчав голову гаптованою золотом пов'язкою.

Охорона префекта, зрозумівши небезпеку раніше за інших, з'єднала щити. Солдат закричав:

— На коліна, пресвітлий!

На коліна? Зухвальство! Солдати позгиналися за щитами, Акинфій присів. Хтось схопив його руку, зламав стрілу, рвонув стрілище. Кров бризнула, як із стінки фонтана. Префект ослаб, його занудило.

Варвари били в кожного, хто лише був на мурі: так відповіли б усі, якби був час запитувати. Стріли стелилися по мурі з рясністю зливи, підхопленої бурею.

На кожні двісті кроків муру припадав один спуск всередину міста зі сходами завдовжки десять кроків. Захисники міста кинулися до сходів, штовхаючи один одного з муру, падаючи в багаття. Хто вижив, той не збігав, а котився крутими сходами.

Десять чи одинадцять драбин слов'яни зіпруть до муру? Акинфій, якому стягли руку його ж головною пов'язкою, намагався зрозуміти, що ще може зробити префект Топера.

Задихаючись, усі враз закричали тисячі ослів, зігнаних до Топера, полудень — їхня пора. Нещадно мордував слух дзвін на сполох з міських храмів. Горюча смола з перевернутих казанів, розлившись по мурі, відрізала шлях до порятунку від варварів усім, крім Сатани.

Варвари вже на мурі. Вони захопили і внутрішні сходи в місто, в багатий Топер, славну столицю фракійського узбережжя, за вигідне управління якою Акинфій вніс Священній Скарбниці донатіум на тисячу статерів...

Легіонери, які разом з Акинфієм застрягли на мурі, заховали префекта всередині черепахи з прямокутних щитів. Висунувши голову, як гусак над тином, Акинфій побачив високого варвара. Скочивши на мур іззовні, варвар хотів кинутися в місто, але помітив щити. Струмок гарячої смоли не дозволив йому напасти на купку легіонерів. Звиваючись, як титан у стародавній битві з богами еллінів, варвар обома руками підняв восьмидесятифунтовий камінь, розмахнувся, кинув. Ти ж сам, Акинфію, прозорливо провіщав усім, що скіфи побивають християн камінням, як диких звірів.

Малху все здавалося, настирливо і тривожно, що він уже побував колись у цьому домі багатого чоловіка, гарно поставленому над морем. Коли ж? В роки поневіряння з мімами? Ні, ні! Можливо, душа, блукаючи в снах, пролітала тут.

— Ти, ромей, ти був чистий, був християнином,— казав Малху Асбад.— Чому ж ти не захотів стримати цих далеких слов'ян від вторгнення в імперію? На жаль, ти, як еллін, забажав помститися, напевно.

В перші дні полону Асбад, чіпляючись за життя, як кішка, що повисла на карнизі, не криючись, розповів Малху все потрібне про імперію. Навзамін комес отримав життя та обіцянку бути відпущеним з неволі ще на імперській землі. Звикшись з тимчасовим полоном, Асбад забув перший страх.

— Нас ніхто не приводив, нас ніхто не міг стримати,— заперечив Малх.— Нападаючи на всіх, імперія щедро посіяла зерна ненависті до неї. Ми прийшли як ловці, а не завойовники.

— Та чому ти ототожнюєш себе з варварами? — спитав Асбад.

— За правом усиновлення ними. Ти, що вважаєш себе ро-меєм, хто ти сам по крові? Ти цього не знаєш,— відповів Малх.

— Немає ні елліна, ні іудея,— мовив старечий голос, що належав пресвітерові Топера.

Соборний храм Топера тільки на вигляд вражав багатством внутрішнього оздоблення.