Русь первозданна - Сторінка 45

Якось після перегонів прасини зчинили бійку, в якій загинуло три тисячі венетів. На бік прасинів стали декласовані і злочинні елементи столиці. З вигодою для себе вони об'єдналися в банди, безчинствували, зухвало тиснули на суди і міську владу.

З часів Юстина прихильність Палатія схилилася до венетів: казали, що велике значення мали суворий кафо-лізм Юстина і Юстиніана та давня ненависть до прасинів з боку мстивої Феодори, яка ніколи не забувала кривд. Банди, які підтримували прасинів, відчуваючи зміну вітру, перекинулися до венетів. Сваволя щодалі посилювалася. Венети сторицею вимщали на прасинах давні кривди.

Очевидним було, що Юстиніан не збирався навести в місті порядок. На гіркі і справедливі слова Манассіоса Оповісник різко відповів:

— Бійтеся за свої душі, ви злочинці, і шибениця завершить ваші дні!

Старшина, який уже раз випередив відповіддю Манассіоса, закричав зовсім не тихіше, ніж Оповісник:

— Ти так кажеш? Тоді заборони наш колір! Ти сам дозволяєш убивцям забирати в нас життя! І ти ще й караєш нас на голову? Непогане в нас джерело життя! Так тебе називають, а ти — приносиш смерть! Та щоб були не народилися твої діди і твій батько. Кого вони на світ пустили! Нас убивають щодня і багатьох!

Сині відповіли зі своїх трибун раніше, ніж Оповісник отримав підказку:

— Усі вбиті — вбиті самими прасинами! Схоплюючись із кам'яних сходин, прасини кричали:

— Ви, ви вбивці! Ви погрожуєте смертю навіть суддям!

— О Величність! — закликав Манассіос.— Втруться й розсуди, хто винен.

— Прасини,— вигукнув Оповісник,— ви винні!

— Пожалій нас, Володарю,— просив Манассіос.— Знищують же святу істину. Якщо правда, що бог всемилости-вий править світом, то звідки стільки лих падає на нас?!

— Христос є супротивником злоби,— не цілком до ладу відповів Оповісник. Напевно, через галас до висоти кафізми долинали тільки уривки слів Манассіоса.

Порядок був порушений остаточно. Прасини покидали свої трибуни, під кафізмою на арені збирався натовп.

Крізь неймовірний шум на іподромі можна було вловити окремі вигуки:

— Якщо Христос добрий, то чому нас проганяють?

— Нехай мудреці зрозуміють!

— Прощай, правдо!

— Істина вмерла в тюрмі!

— Станемо євреями!

— Краще нам обрізатись!

— Будемо язичниками!

Сині показували прасинам кулаки, і, хоч носити зброю вважалося злочином, за який нещадно конфіскували майно і відправляли на заслання, якщо не карали на голову, подекуди зблиснули ножі.

Усі прасини — до п'яти міріадів душ — покинули іподром, тим самим завдаючи найтяжчої образи базилевсу: піддані не повинні йти з іподрому раніше від Володаря.

Прасини кричали:

— Кістки глядачів на шкуродерню, в клоаку, в гнойо-висько!

З

— Ти чув про Антіохію? Ні? Де ж були досі твої вуха? То знай же: враз повернулися всі стяги на вежах. Дивилися вони на захід, а повернулися до сходу. Ніхто не доторкався до них, вітру не було навіть такого, щоб підняти пушинку! І потім усі стяги — всі водночас! — повернулися в попередній стан!..

— Яка страшна прикмета!

— Вся Антіохія в страху, чекають війни з персами.

— Поганий знак, нещасна Антіохія!

— Нещасні ми...

Збуджені люди юрмилися на вулицях, скрізь чулися розмови:

— До солі вже не можна підступитися, ціна хліба зростає на п'ятнадцять оболів за літр!

— Я чув — на двадцять п'ять.

— Будь ти проклятий, лихий вістуне!

— Нехай нам допоможе Микола, чудотворець мирлі-кійський!

— Скінчилися чуда, небо закрилося.

Хтось пояснював, допомагаючи собі енергійними жестами:

— Базилевс бере хліб за податки і нагріває на цьому руки. Повірте мені, люди, я недавно прибув з Єгипту.

Його підтримали:

— Проклятий Трибоніан разом з Носорогом стараються що є сил, як бики на полі.

— О, ці зуміють висмоктати жир із сухої кістки!

— З ткачів і чинбарів почали брати четвертий податок.

— Плати, плати... Не платиш — тюрма і катування.

— Правду кажуть прасини: життя гірше пекла.

— Одну природу сповідуйте во Христі, єдиноприродний син божий! — вигукував чоловік дикого вигляду, в подертій рясі, довгобородий і довговолосий.

Він здіймав над головами людей дрючок з поперечиною — щось схоже на хрест. Вилізши на виступ цоколя, бродячий проповідник монофізитської догми несамовито галасував далі:

— Брати християни! Вислухайте грішного, що прийшов з пущі із словами істини. Святий Симеон Стиліт, який уже п'ятнадцятий рік молиться господу з верціини стовпа кам'яного, сам благословив цей хрест! — Пустельник поцілував ломаку біля своєї руки.— Слухайте мене, який приніс звістку істини. Не людина Юстиніан, а диявол. Сама його мати казала, що завагітніла ним не від чоловіка Савватія, а приймаючи нічного демона. Ангел божий, являючись в Ісаврії дуці Іоанну Горбачу, провістив, що бог скористається Юстиніаном та його кровними на погибель християн. Хіба ви не знаєте, що базилевс без голови ходить ночами в Палатії? Не знаєте, що лице його іноді перетворюється на шмат гнилого м'яса?

Залунали голоси:

— Святий каже істину!

— Засвідчуємо: Юстиніан воістину диявол у людській плоті!

З силою, яка є наслідком достеменної віри людини в свою правоту і в знання істини, пустельник вів далі:

— Вам потрібні свідки? Чи пам'ятаєте святого ченця Зенона, який два літа тому прибув у Палатій? Він хотів просити базилевса про милість до єгиптян, незносно пригнічених податками, поборами, кривдами від префектів, логофетів, апографів. В страху втік Зенон з Палатія. Чому? Зірким оком Зенон помітив на престолі самого владику демонів!

Хтось у натовпі голосом, пронизливим, як труба, вигукнув:

— Істина, засвідчую, засвідчую! І Феодорі-блудниці було провіщення: вона возляже на ложе владики демонів і буде владарювати над усім багатством імперії!

Натовп людей усе розростався. Вчора базилевс відкинув скарги прасинів. Сьогодні вранці розійшлася чутка, що Юстиніан звелів скарати на смерть сімох убивць і грабіжників, їх імена були відомі, четверо вважалися прасинами, але троє були з числа особливо зухвалих венетів. За тривалий час вперше меч правосуддя піднявся і над венетами. Базилевс хотів виявити безсторонність, він збентежився мужністю прасинів — так хотілося думати багатьом.

Нові юрбиська, що тяглися на майдан Бика, де мала відбутися страта, захоплювали за собою людей, які затрималися було біля пустельника.

Торговий майдан Тавра-Бика отримав назву від велетенського мідного бика, який стояв у його центрі. Невідомо, чи привезли цю скульптуру здалеку, як переважно цінності та оздоби Візантії, чи бик був вилитий і викуваний на місці. Гігантський тулуб зсередини був порожній, у правому боку був широкий і довгий отвір, завжди закритий майстерно підігнаною лядою, що повторювала обриси бичачого тіла. Помітні були тільки шви і виступи важких завісів. Іноді бика використовували для страт Під ним розкладали багаття і, коли вугілля, роздмухуване ковальським міхом, розжарювало мідь, злочинця вкидали всередину, і довгими гаками закривали ляду страшного черева Візантійці називали це — бути засмаженим у бику. Наступного дня охололу закіптюжену бронзу чистили, полірували, і візантійці, які штовхалися на торговому майдані, не звертали на чудовисько ніякої уваги. Часом можна було почути навіть жарт: "Гляди, аби тебе не з'їв бик!" Публічність і жорстокість покарань привчили людей ставитися з великою легкістю до смерті й до способу смерті.

Мордування і страти, наганяючи страх на короткий час, добре загартовували нерви і уяву. Жорстокість сваволя і несправедливість Влади виробили в масах жителів Візан тії своєрідну зневагу до смерті, ту зневагу, якій дивували ся всі свідки заколотів у столиці імперії.

Сьогодні Бик залишиться голодний. Вночі за наказом Євдемонія, префекта міста, на майдані Бика був поставлений дощаний поміст. На щілинистій підлозі три стовпи витягували довгі руки перекладин, кінці яких з кільцями для мотузів досить далеко виступали за межі помосту. Для стійкості стовпи укріплювалися розпірками. Фігура кожної шибениці нагадувала велетенську і потворну ламбду. '

Люди обліпили стіни, портики, покрівлі. Аравійці-сара-цини і сірійці, які вміли лазити по гладеньких стовбурах пальм, легко добиралися до капітелів і повисали там, схожі на чотирируких, безхвостих мавп. Право стати на легкий стілець, з тих, які раби зазвичай носили по вулицях для бажаючих відпочити, продавалося — нечувана ціна! — за тридцять оболів.

Тиснява наростала. Воїни міського легіону, якими сьогодні командував сам префект Євдемоній, стримували на товпи кінськими крупами, списами й щитами. Насилу вдалося утворити вузький проїзд до ешафоту.

На дощаному помості походжали кати в шкуратяних, плямистих, хутром догори сорочках і коротких штанах. Виконавці волі Закону своїм виглядом викликали спогад про гігантських, схожих на людину, мавп.

Кати показували народу знаряддя мордування, щоб настрахати і зламати волю до злочинства і до заколоту. Це були обценьки на дерев'яних ручках, закурені та іржаві від крові, залізні зігнуті прути для обпікання тіла, гаки для виривання нутрощів, лопаточки для обдирання шкіри, щипці для виривання нігтів та відкушування пальців, свердла для осліплення і долота для кісток. Як торговці, що пропонують товар, кати простягували підданим Юстиніана залізні решітки для підсмажування, семижильні пуги з важками та багатолапними якірцями, пили із зловісними зубами, ножі й залізні речі незрозумілого вигляду, дивної і тривожної форми, які приковували зір і викликали жах.

Натовп завирував з тисячоголосим гомоном відрази й цікавості, страху й виклику. Люди підминали один одного, лунали смертні крики тих, хто мав необережність підняти руку і чиї ребра тепер тріщали під ліктями сусідів. Одчайдушно верещали жінки.

На мить крики ослабли. Показалися підводи з колесами на величину людини, запряжені вороними кіньми. На них, нещадно прикручені до стовпців, корчилися засуджені. Над головою кожного була прибита чорна дошка з написом: "Убивця і злодій". Букви нагадували гомілкові кістки.

Священнослужителі втішали засуджених, прикладаючи

Л а м 6 д а — літера грецької азбуки.

до їхніх уст хрести з вирізьбленим із слонової кості зображенням розіп'ятого, безсило обвислого на смертному древі.

Збудження натовпу посилювалося. Передні, обертаючись, чіплялися за задніх, а ті мимоволі штовхали їх під ноги коней і колеса підвід.