Русь первозданна - Сторінка 64

Кожен гот вважав кожного герула ганебним творінням бога, а герули називали готів диявольським насінням.

' За біблійною легендою, Каїн убив свого рідного брата Авеля. Обидва були синами Адама і Єви.

Проте і ті, й ті були не лише давніми християнами а однаково сповідували догму Арія, який учив, що син божий був істотою досконалою, але не божественною. Імперія охрестила готів і герулів ще в роки визнання правлячою церквою вчення Арія. Згодом церква відкинула Арія, та раніше навернені й далі трималися віри батьків. Як і всі решта християн, вони вважали порятунок душі забезпеченим догмою, а не справами.

Місіонери проповідували істину варварам, піддані-єре-тики позбавлялися людських прав, майна й життя. А найманців і союзників-федератів правляча церква не помічала, хоча за порятунком їхніх душ не доводилося ходити далеко. Імперія цінувала не віру, а вірність цих своїх опор, а неприязнь між підданими і солдатами, як і племінна ворожнеча між окремими загонами, нічому не шкодила, бо і брехня буває для порятунку.

Комес герулів, їхній родовий вождь Філемут, квадратний, кривоногий, оброслий до очей рудою бородою, зупинив Рикілу владним жестом:

— Що вирішено? Що ми будемо робити?

— Не знаю, не знаю,— відповів Рикіла.

— Не бреши! — Філемут понизив голос.— Ти знаєш, і ти повинен мені сказати.

Греко-римлянин, що народився в Сірії, Рикіла був гінкий. Його голене обличчя з носом, що починався одразу від лоба, як у декого з еллінів, розсікала смуга. Коли б не було засмаги, яка залишила білою смугу рубця, слід заліза не був би помітний. Філемуту пощастило менше: чиєсь залізо, відскочивши від краю шолома, геть скосило кінчик носа. Обличчя з відкритими ніздрями нагадувало кабаняче рило.

Наче оси на мед, герули злетілися, щоб підслухати розмову комесів.

— Я не отримував ніякого наказу,— заперечив Рикіла. Скривлене гримасою обличчя герула стало ще страшнішим. Він викрикнув:

— Тоді що робить Велізарій? І... базилевс?

Філемут хотів сказати, що йому не подобається мишоловка, куди його посадили разом з герулами, але тиснява створилася неймовірна. Якийсь герул просунув голову над плечем Рикіли, щоб краще чути, самого Філемута штовхали ззаду.

— Ходімо поговоримо,— запропонував Рикіла. Схола слов ян розміщалася у військовому будинку-скубі, поділеному всередині на кубікули-кімнати, розташовані по боках довгого коридора.

Завбачливий будівник звів ізсередини, перед входом, стінку, яка не доходила до стелі і була на два лікті ширша за вхід. Треба було повернути праворуч чи ліворуч, а увірватись одразу було неможливо — доводилося підставляти спину тим, що могли охороняти вхід.

За стінкою була велика зала, освітлена вузькими вікнами, що мали вигляд бійниць, заставлена ложами 1 і столами для трапези. Незвичні слов'яни пообрубували ніжки лож, переробивши їх на лави. Тут вони збиралися, співали, слухали розповіді, грали в кості. Тут же чистили обладу-нок, щоб у нього був дзеркальний блиск — схоларій у повному озброєнні сяяв огнем. Гарні лати, зброя з добротного заліза самі просили доброго догляду.

Індульф і Голуб пройшли коридором у свою кубікулу. Таких спалень було майже три десятки, в кожній — притулок для восьми чоловік. Місця для сну розміщалися в два яруси. Товариші звільнилися від обладунку. Позіхаючи, Голуб повалився на шкіряний ліжник, набитий пташиним пір'ям, потягнувся.

— А імені вона й не спитала.

— Хто?

— А ящірка ця червоноп'ята. Не прийде.

— Не ця — інша...

З-за тонкої стіни, яка відмежовувала клітку-кубікулу від сусідньої, долинув жіночий писк, що змінився сміхом.

Священний Палатій кишів жінками, сміливими, цікавими, вільними, напіввільними, рабинями. Голодні на ласку, жінки прилипали до солдатів. Не лише солдатів, ченців важко привчити не перелюбствувати. І влада, і власники рабинь не обмежували свободу спілкування з солдатами, діти збільшували власність панів.

Важка система штрафГв навертала підданих до шлюбів. Базилевси тільки підтверджували едикти своїх язичницьких попередників: імперія давно злякалася збідніння людності. А піддані ухилялися і ухилялися.

Недавно улесливий євнух вдруге спокушав Індульфа можливістю банкету і приємних розваг. Безбородий посланець, граючи роль язичницького амура, не був першим спокусителем, який пробрався у військовий будинок, зайня-

Тут: ложе — щось схоже на ліжко, щоб обідати лежачи.

тий слов'янським загоном. Товариші Індульфа встигли здогадатися, що євнухи, оприскуючи тіла обраних пахучим зіллям, намагаються переконатися в їхньому здоров'ї. Індульф знову прогнав нещасного напівчоловіка, недоторканого через'свою слабкість.

Якось, на початку тгалатійського життя, Індульф відповів на поклик жінки. Тоді він ледве розумів кілька ро-мейських слів. Палатій мовчав, наче осінній ліс перед першим морозом. Жінка вела його кудись, і єдиним звуком було іржання коня в далекій стайні. Вони проходили повз сторожу, ішли довго, Індульф не знайшов би зворотної дороги.

їм зустрічалися доглядачі мовчання. День і ніч ці особливі люди в білому одязі, який щільно облягав тіло, прошмигали повсюдно, безшумно, як сови. Ніхто не міг полічити їх, однакових, невтомних. Потім Амата пояснила, що не можна дивитися на сіленціаріїв, їх не можна помічати. Сіленціарій! У цьому слові Індульфу вчувалося сичання гадюки.

Амата не була схожа на статуї жінок, що прикрашали іподром. Ті були міцні, як жінки прусів чи ільменців, здатні підняти такий самий вантаж, як і чоловіки. Амата була тонка і біла, ніби горностай, пальці її ніг такі ж гнучкі, як на руках, і нігтики їх так само підфарбовані, підошви ніжні, як долоні, а долоні — як конвалія.

В крихітній кімнатці Індульф здався собі надто великим, а ліжко Амати — надто широким для такої комірчинки. В кутку жеврів вогник перед розфарбованою дошкою. Рубінове скло лампади робило світло червоним, а шкіру Амати рожевою. "Не можна",— шепнула Амата, коли Індульф захотів погасити вогник. Це було одне з перших слів, яких Індульф навчився від Амати. Важливе слово.

Якимсь дивом — потім Індульф дізнався про таємницю палатійських дверей — засув на дверях відкинувся сам. Сіленціарій залетів, як кажан, і так само зник.

Амата вчила слів. Незабаром Індульф зрозумів, що таким, як Амата, нижчим, не можна гасити світло лампад. І двері таких, як вона, Амата, самі відчиняються перед сіленціаріями. Та не треба ніяковіти перед білими мовчаз-никами. Вони бачать лише те, що шкідливе для базилевса. Індульф пізнавав закони імперії через Амату, першу в нього жінку Теплих морів і першу в житті. На батьківщині він дружини не мав, а молодим воїнам ніколи думати про жіночу ласку до шлюбу.

Вони бачилися часто. Індульф швидко вчився. З ніжних слів вона вибрала тільки два — мі лете, що так схоже на слов'янське "милий", і власне її ім'я — Кохана. Пізніше Індульф зрозумів, що це ім'я вона вигадала тільки для нього, що інші Кохану знали під іншим іменем.

Жінка-квітка вчила Індульфа слів, потрібних чоловікові для життя на берегах Теплих морів. Сила, влада, бій, кривда, насильство, обман, брехня, наклеп, хитрість. Та багатьох інших. Незабаром Індульф став розуміти її розповіді про те, що сталося на берегах Теплих морів, про битви, про перемоги одних, про мужню загибель інших. Знаючи три слова з п'яти, Індульф умів здогадуватися про суть. Тільки зовсім втрачаючи нитку, він перебивав Кохану.

Вона терпляче пояснювала, метелик її шепоту тріпотів біля його вуха, і коли сіленціарій відчиняв двері, рука доглядача мовчання не доторкалася до губів на знак докору: шепіт обох не перевищував дозволеного. Індульф знав, що за порушення тиші буде покарана жінка.

Він любив повторювати її ім'я. Ніжна, всуна звала його Аматом, Коханим. Вона вміла ледь торкатися губами його грудей, і йому ставало добре і трохи соромно. Іноді вона плакала в його обіймах. Чому? З почуттям незрозумілої провини він цілував її мокрі вії.

Вона обіцяла: коли Індульф цілком добре знатиме слова, він усе зрозуміє, все. Чи всі жінки Теплих морів кохають, як Амата? Чоловіки не діляться потаємним, Індульф не знав, які кохані в його товаришів.

Поруч з Аматою він здавався собі надто дужим. Він міг посадити її на долоню і підняти однією рукою. Часом йому дивно хотілося бути меншим, слабшим, щоб обняти Кохану, не стримуючи себе бережливою ніжністю.

Він швидко вчився. Ось настала ніч, коли він міг розповісти Коханій, як колись росичу Ратибору, про неможливе. Та що могла зрозуміти вона в його прагненні? По-справжньому для цього не було слів ні в чиїй мові.

Вона кохала його не за тілесну силу, він чомусь знав це. А він вважав, що бере, не зобов'язуючись нічим. Амата розповідала про солдатів, які за допомогою вірних товаришів надівали діадему імперії. Це було правдою, вона називала імена.

— Вони теж бажали неможливого,— шепотіла Амата.— Твої ліси, мій Амате, мій мі лете, холод твоїх довгих ночей очищають душі людей. Що б не сталося, ти будеш світлий, мій сонячний промене...— І Кохана пророчила Індульфу велич небувалих звершень, а він, стомлений, дрімав під казку жіночого кохання.

Індульф дізнався, що Амата народилася в Палестині, в Самарії, але це таємниця, бо в Палатії ненавидять самарян. Ромеї вбивали самарян, прогнали їх з рідних місць.

— А тоді самаряни повинні ненавидіти ромеїв,— заперечував Індульф.

— Ти ще не вмієш зрозуміти,— відповідала Амата так ніжно, що Індульф погоджувався чекати.

Посеред трапезної було прилаштоване підвищення для начальників чи почесних гостей. Кращого місця для спокійної розмови не знайшлося б у палацах Палатія, в якому деякі стіни мали вуха, поставлені за досвідом сіракузького тирана Діонісія Стародавнього. Непомітні зовні щілини вловлювали звуки голосів і, посилюючи, передавали в комірки, де писці занотовували почуте. Таємне стає явним, як сказано в священному писанні християн. Спритні люди доводили свою відданість базилевсу через записи підслухо-вувачів. Воістину бувають часи, коли важко чомусь вірити.

В такий складний час Рикіла Павло бажав би за краще порозмовляти на березі моря, в полі, після чого можна було б заперечувати не лише суть сказаного, а й саму зустріч. Проте й тут нічого не могло дійти до чужих вух. У трапезній був Індульф і ще кілька слов'ян, але комес не вважав це небезпечним.