Русь первозданна - Сторінка 65

Слов'яни майже не знають мови ромеїв і не будуть прислухатися до його слів. Рикіла свиснув і підняв палець. Один з рабів-прислужників схоли приніс глиняну амфору з відбитком рибохвостої жінки на смолі, що залила шийку, два кубки-ритони в формі голови фавна, мідну тацю сушеного винограду, смокв і слив. Рикіла обушком кинджала відбив шийку, налив у ритони густого вина. Філемут жадібно випив, сплюнув, засунув у рот жменю винограду. По рудій бороді стікали краплини вина, герул хрумтів сухими зернятками, його обличчя ще більше стало схожим на свиняче рило. Нерозбірливо виштовхуючи слова з повного рота, Філемут говорив:

— У нас, у нього тільки Палатій. Місто не наше. Місто, місто, дуже, дуже, дуже велике... Кажи, ромей! Мовчиш? Твоє місто дуже зле...

Ковтнувши вина, Рикіла долив Філемуту і відповів повчальним тоном:

— Хто утримує Палаті й, тримає й місто. Хто тримає місто, втримає імперію.

Ромей подумав про незабутнє враження, яке Візантія справляла на варварів. Міріади людей, набагато чисельні-ших, ніж хоч би всі герули, міріади будівель на берегах протоки. Таке враження схоже на рану чи опік: рубець залишається навіки і тягне шкіру, як шрам на обличчі.

Комес глянув на Індульфа. Про що він замислився, чи боїться він? Напевно, ні. Слов'яни хоробрі, а цей — подвійно, бо він не знає, що таке заколот і зміна базилевсів, яка загрожує імперії.

Індульф не думав про долі базилевсів. Маленька жінка-ящірка, зовсім не схожа на Амату, викликала невідступні спогади. Кохана належала самій базилисі. Раба чи найманка? Він не знав навіть цього. Він хотів спитати, але побачення враз припинилися. Дні минали. Від гордості він вирішив забути Амату. Забути? Якась жінка із закритим обличчям, проходячи повз нього, прошепотіла:

— Твоєї Амати немає більше. Молися за неї.

Коли він опам'ятався, було вже пізно наздоганяти провісницю смерті. Молитися! Ні, вбити! Та кого? Забувшись, Індульф ударив кулаком по столу. Філемут запропонував слов'янинові кубок вина:

— Почекай! Випий, скоро будемо рубати.

Герул, незважаючи на позірну впевненість, не такий уже був переконаний у неминучості бою. Звичайно, свару між містом і Палатієм вирішить сила. Та за ким вона? Базилев-си ще не мали мучеників в ім'я своє. Герул встиг стати ромеєм настільки, щоб розуміти — лише дурень-невдаха кидається підтримувати володаря, який вже падає із трону. Заколот триває, Юстиніан вагається. Він безсилий? Ранок закінчується, наказів немає. Чого чекають?

Ще вночі, невдовзі після висадки в палатійському порту, Філемут дізнався, що екскубітори — палацова гвардія — позамикалися в військових будинках, вирішили виждати події. Ці дорожать своєю шкурою, їм живеться непогано, в екскубіторах так вигідно служити, що багато хто золотом купував зарахування.

— Привіт хоробрим, удача вірним, і нехай обереже нас усіх свята трійця! — з цими словами на підвищення вибрався Мунд, тимчасовий комес готів. Ніхто не помітив, як він з'явився в трапезній.

Лівієць за місцем народження, син колоніста-вандала і мавританки, Мунд, що по-латині означає "світ", "всесвіт", почав служити імперії років двадцять тому* Нині удачливий полководець, якого цінує Юстиніан за солдатську нелукавість, досяг звання магістра-мілітум, одного з найвищих у військовій ієрархії. З волі бунту йому випадково дісталось командування малим для нього загоном готів. І Філемут, і Рикіла Павло були підпорядковані Мунду.

— А! Божественний великий! — вигукував Мунд.— Він щедрий до воїнів! Щойно, при мені, він пі дписаведикт про тебе, Філемуте. Так, так! Віднині ти, і з усім потомством, є воно чи ще буде, патрикій імперії! П'ємо за здоров'я Єдиного!

Найвище звання! Превелика щедрість базилевса! Філемут зареготав від радості, його сумнівів як не було. Рикіла Павло до кровопомсти зненавидів варвара. Аиха Доля! В такі дні йому, Рикілі, ромею, випало командувати лише нечисленним загоном.

— Наказано! — говорив далі Мунд.— Будемо приборкувати охлос. Худобині пускають кров, і вона усмиряється. Та не можна убивати її до краю. Господар не винищує стадо, а привчає.

Рикіла відчув полегшення. Мунд — дурний варвар, незважаючи на успіхи та звання. Милувати, Юстиніан наказав милувати? Не такий це базилевс, щоб уголос звеліти бить візантійців, коли буде треба. Підданий мусить розуміти без слів: сьогодні проголошене помилування означає насправді поголовне винищення. Рикіла і не думав підказувати Мунду. Комес слов'янського загону знайшов собі розраду: якщо тога патрикія падає на плечі таких, як Філемут, доля Юстиніана зараз на лезі бритви. Рикіла подумав собі, якщо вдасться, не встрявати в бійку.

2

Магістр-мілітум Мунд, тимчасовий комес готів, і Філемут, родовий вождь герулів, новий патрикій імперії, вийшли на військовий двір із скуби слов'янської схоли 1 Євнух, який чекав біля дверей, спритно накинув на герула білу тогу з пурпуровою рострою. Це був знак достоїнства римського патрикія і засвідчення уваги євнуха Нарзеса, який ніс обов'язки Хранителя Священної опочивальні базилевса. Філемут удостоївся отримати тогу з плеча Божест-

С.к у б а — військовий будинок, с х о л а — загін вибраних солдатів.

венного, Єдиного, Незрівнянного Базилевса, Імператора ромеїв, готів, герулів, франків, державця лівійського, вандальського, вірменського, скіфського та володаря інших земель і народів. Євнух відступився, милуючись новим сановником імперії.

Герули злетілися до вождя, швидкі, як мисливські персидські гепарди 1 Заворушились і менш вразливі готи. Філемут задер голову. Його обличчя з відрубаним кінцем носа над оскаленим ротом, з відкритими ямами ніздрів дуже нагадувало морду вепра.

— Ха! —— сказав новий патрикій.— Вбрання дороге, дорога милість базилевса. Але... в кожусі легше махати мечем!

Підбігши, євнух присів. Довгі поли вкоротилися якось ніби самі, пурпурова облямівка обхопила пояс. Зборки, прикріплені шпильками і підхоплені фібулами, лягли на спину. Верх тоги був відтягнутий, відкриваючи руки. За плечима вийшло щось схоже на крила. Так рим-ляни здавна надягали тогу на лати — зручно і гарно.

"Якби в мене було вісім сотень варварів, і я був би патрикієм",— із заздрістю подумав Рикіла. Мунд покликав його:

— Іди за нами, та тільки на відстані, лише для прикриття ззаду. Ти почнеш діяти тільки за моїм наказом.

За ворітьми було потворне пожарище, закіптюжені рештки палацу Халке. Затильна стіна обвалилася. Впавши на півкруглий кортик, руїна знесла колони і покрівлю. Фасад Халке звернений на північний захід, під кутом до Меси, а затиллям — до південного сходу. Знаменитий вічнозелений сад, халкінський ліс лимонних і апельсинових дерев був викоханий най досвідченішими садівниками —єгиптянами. Рівні стовбури, сягаючи п'ятнадцяти ліктів заввишки, тримали суцільний дах.глянсового листя. З висоти палаців Магнавра, Дафне, Христотриклінія чи з даху базиліки Софії, зрісшись докупи, крони дерев здавалися зачарованим лугом. Сад був покалічений. Падаючи, шматки капіте-лій і карнизів били дерева, наче каміння катапульт. Від гарячих головешок, жарин міцне на вигляд, але ніжне листя було зранене, як попалена шкіра.

Кілька ручних ланей та оленів, яких забули нагодувати,

1 Гепарди — великі довгоногі хижаки з породи котячих, легко приручаються і здавна використовуються для полювання замість собак.

наблизились було до герулів, та відступилися, не впізнаючи двоногих.

Алею ще охороняв Геракл у лев'ячій шкурі. Білий мармур списали вуглини, колишній напівбог тримався на одній нозі. Обличчя з відбитим носом нагадувало Філемута — ніхто з герулів не сказав про погану ознаку.

Якісь люди шарахнулися з палацу, як звірі, відчувши мисливця. Брязнула тятива. Стріла зламалася об камінь у проломі. Герули, взявши гарячий слід, з розгону стрибали в широку провалину стіни.

Для Мунда найтривожнішим було те, що нічого не знали прскмісто. Воля базилевса була розумна, виказана вона простими і лагідними словами. І все ж залишилося недомовлене. Адже був час, коли базилевс сам воював. Він мусив розуміти небезпечність необізнаності. Він сам служив іпаспистом при своєму дядькові Юстині, коли під Амідою перси несподіваним нападом знищили військо ро-меїв. Головнокомандувач Іпатій утік з кількома людьми.

Мунд пам'ятав і бунт при базилевсі Анастасії, коли вже старий володар, скликавши підданих на іподром, сам стояв на кафізмі без діадеми на знак шани до волі народу. Тоді Анастасій помирився з підданими і знову надів діадему на прохання всіх. Юстиніан не такий. Мунд, вважаючи себе справжнім ромеєм, бачив у всіх візантійцях брудний охлос. Та все ж нині треба було б знати сили плебсу. Вчора Велізарія добряче пом'яли.

Велізарій — суперник. Його неуспіх був радістю для Мунда. Цей красунчик полюбляє сам похизуватися з мечем. От і вліз учора, ха-ха!

Вночі Мунда відвідав Нарзес, євнух, схожий на мужа. Скарбничий уже знав про ухвалу послати в місто Мунда і Філемута. Між словами Нарзес кидав натяки: пастухи, мовляв, не знищують стада надто суворим покаранням. Скупердяй!

Готи підтягувались, поділені на сотні. Командували випробувані центуріони, сивовусі, полисілі під касками. Та що це?

Стрільці, що кинулися навздогін людям, які рилися в руїнах палацу Халке, поверталися бігом. Вони тягли труп, розмахуючи відрубаною головою.

Герули збилися в купу, слухаючи розповідь товаришів. Виявляється, один з утікачів був збитий стрілами. Та коли стрілець підскочив до пораненого, той зумів підвестися і вдарити ножем. Досвідчені воїни, дивлячись на розтяту шию, переконалися, що з невдахи загонщика враз вилетів дух. Він був уже мертвий, коли його вбивці відрубали голову. Перевага сутички виявилася за городянами — вони перші взяли життя герула. Поганий знак. Але — мовчанка. Слова, як відомо, допомагають погрозам Долі обростати плоттю.

Лівий, південний край майдану Августеї впирався в розвалля лазень Зевксиппа. З куп каміння ще курився дим, як з кратерів незгасних вулканів. З північного боку на майдан виходила споруда сенату — установа, яка давно втратила будь-яке своє значення. Звання сенатора давало право на пустопорожні, зовнішні відзнаки, за які й далі чіплялися марнославство, зарозумілість, внутрішня порожнеча та інші властивості, за непорушністю яких балакуни-моралісти тужать віками.

Сенат стояв на підвищенні, природному чи насипаному — ніхто не пам'ятав.