Селище - Сторінка 26

Усі забруднилися і змокли. Але це вже не мало значення.

На планеті були люди. Інші люди.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Планета була безіменна.

У неї був цифровий код. Будь-який довідковий комп'ютер видавав про неї інформацію, навіть не підозрюючи, що людям приємніше, коли планета має назву. Звичніше.

Але так стається з планетами, відкритими здалеку, з космосу, а потім включеними у список досліджень.

Планету відкрили кілька років тому. Потім, як і годиться, до неї була відправлена станція "Тест". Автоматична станція, яка вийшла на орбіту, випустила скаутів, зняла проби її поверхні та повітря. Потім "Тест" зібрав усіх своїх помічників та пішов на трасу, де його підібрав корабель-матка. На кораблі-матці молодший науковий співробітник Кирейко переглянув матеріал, зробив кваліфіковані висновки, і всі матеріали про планету пішли в архів, чекати черги.

Молодший науковий співробітник Кирейко міг виявити, що планета має виключний інтерес чи то через те, що на ній є розумне життя, чи тому, що нерозумне життя незвичайне, чи тому, що тут чудовий клімат і умови для колонізації, чи, нарешті, тому, що тут мінеральні багатства вражають розмаїттям і багатством.

Нічого такого молодший науковий співробітник Кирейко не виявив.

На планеті не виявилося розумного життя. Її поверхня була вкрита засніженими хребтами. Під хмарами ховалися первісні ліси, а в екваторіальній частині тягнулися розпечені пустелі. А нахил її до орбіти був невеликий. Період обертання мав більше тисячі діб. Нічого особливого.

У принципі, середні широти, туманні області лісів і більш спекотні області прерій були придатні для життя людини. Але віддаленість планети від космічних трас і брак дослідницьких груп у цьому віддаленому секторі Галактики прирекли планету на забуття.

А коли на планеті немає розумного життя і мало шансів на його появу у найближчих тисячоліттях, отож, імені ця планета не потребувала.

"У крайньому випадку, — думав Павлиш, збираючи робочий стіл, — ми можемо охрестити планету будь-як (розвідувальні групи мали на це право), наприклад, Фіалкою, за умови, що в каталозі галактичних тіл немає іншої "Фіалки".

Стіл зібрати ніяк не вдавалося. У комплекті бракувало нижньої третини телескопічної ніжки, правда, ящиків виявилося на один більше, аніж треба. Ящики Павлиш надув, запхав на місце, а зайвий прилаштував під смітник. З ніжкою він ламав голову, аж поки здогадався використати рейку від палатки.

Клавдія бачила цю боротьбу і була незадоволена. Вона не любила будь-якого безладу.

Павлиш поставив стіл біля ілюмінатора так, щоб сіре присмеркове світло падало справа. Він не любив працювати обличчям до світла.

Клавдія поставила робочий стіл так, щоби працювати обличчям до світла. В її комплекті всі складові стола були зібрані, як годиться. Потім Клавдія розпочала складати прилади. Чисті та акуратні, хоча деякі вже встигли побувати на трьох-чотирьох планетах, значно складніших, аніж оця.

Третій стіл, що належав Саллі Госк, так і залишився поки що у плоскому ящику. Саллі відклала влаштування особистих справ, доки не облаштує побут станції. Станція повинна була бути жіночою.

Екіпаж Клавдії Сун.

Клавдія Сун — начальник групи і геолог. Саллі Госк — радист, електронник і повар. Срібляна Талева — біолог.

Разом вони працювали вже на чотирьох планетах.

Центр Космічних досліджень намагався не створювати в малих розвідувальних групах побутових ускладнень. Він комплектує такі екіпажі або з сімейних пар, або вибирає одностатеві групи. Купол станції невеликий, душ і туалет відділені від загальної робочої кімнати ширмами з пластику, а перегородки між спальними відсіками ледь вищі людського зросту.

Але Срібляна Талева примудрилася зламати стегно за день до висадки.

Капітан "Магеллана", старий товариш Гліб Бауер, викликав Павлиша. Він дивився на нього зі співчуттям.

— Ти, звичайно, розумієш, — сказав він, — що група Клавдії Сун остання на борту. Решта покинули корабель.

— Срібляну можна буде виписати лише через місяць, — сказав Павлиш. — Дуже складний перелом.

— Я не про це. Я хотів запитати, що вони робитимуть там без біолога?

— Без біолога їм важко, — погодився Павлиш.

— Ти розумієш, що ми їм зірвали висадку?

— Ми не винні.

— Ми несемо відповідальність, — сказав Бауер так, що було зрозуміло, — відповідальність несе саме Павлиш.

— Віддати їй мою ногу?

— Славко, це не тема для жартів.

Дивовижно, як швидко капітани починають відчувати себе капітанами. Можна було подумати, що минуло багато років відтоді, як Бауер був другим штурманом на "Сегіже". Щоправда, Павлиш у ті часи був корабельним лікарем і досі ним залишався.

— Що ж ти пропонуєш? — запитав Павлиш. — У капітана на все мають бути рецепти.

Бауер не захотів відчути прихованої іронії.

— Слухай, Славко, — сказав він значно м'якше. — Ти вже тисячу разів просив мене: відпусти на пошуки, обридло сидіти у залізній банці. Просив?

— Мені стати Срібляною Талевою?

— Я питаю, хочеш допомогти розвідникам?

— Не хочу.

— Чому ж?

— Не уявляю, як працюватиму в жіночій групі.

— У групі буде тридцять три відсотки мужчин.

— Клавдія Сун мене з'їсть. Ти ж знаєш, яка у неї репутація.

— Клавдія мила жіночка. Я тобі це гарантую.

— Кожен залишається при своїй думці. Я просив тебе відпустити мене, коли йшла група Сато. Там була цікава планета, і людей я добре знав.

— Ти боїшся однієї жінки, чи боїшся роботи?

— Мабуть, однієї жінки. Та й вона не погодиться.

— Тоді з тобою все зрозуміло. А Сун полетить хоч з самим чортом, тільки б не зірвалася експедиція.

Звісно ж, Клавдія погодилася летіти з Павлишем. Інакше довелося б повертатися на Землю — інших біологів на борту не було. Щоправда, настрій у неї був скептичний, і як часто буває, Павлиш почав виправдовувати усі її найгірші передчуття. Під час підготовки до польоту він примудрився розбити інфраскоп, який теоретично можна скинути з десятого поверху без пошкоджень. А ось зараз, наприклад, він не може зробити найпростішого — зібрати робочий стіл.

У будь-якій зграї, включаючи й людську, обов'язково існує табель про ранги. Трьох людей для такої системи достатньо. Поява Павлиша порушила усталену за кілька років субординацію. Все було би простіше, якби Клавдія Сун була літньою мужоподібною дамою з громовим голосом і різкими манерами. Але Клавдія Сун не була схожа на космічного вовка і начальника розвідувального екіпажу. Зовні вона була казково тендітним і беззахисним створінням, з великими, трохи розкосими вишневими очима і пружним, схильним кучерявитися, чого йому не дозволяли, чорним волоссям, розділеним на прямий проділ і затягнутим у тугий вузол.

Клавдія Сун була з тих жінок, які безумовно і відразу очолюють жіночу команду, але не можуть знайти спільної мови з великими чоловіками, і від цього стають агресивними. До того ж, у Клавдії часто зникало почуття гумору, а у Павлиша воно не зникало ніколи.

Внутрішньо зніяковівши перед Павлишем, Клавдія посилила зовнішній супротив, як тільки виявилося, що в її організоване жіноче гніздо підклали зозуленя чоловічої статі.

За спадкоємством Павлишу потрібно було зайняти екологічну нішу Срібляни Талевої, жінки романтичної, схильної до несподіваних змін настрою, відкритої, веселої, але невдачливої — нормальна людина ніколи не зламає стегно на космічному кораблі. Але Клавдія відразу почала протиставляти, часом несправедливо, "незграбного і дурного" Павлиша "ідеальній працівниці і прекрасній людині" Срібляні. Тобто, він став, наче антисрібляною.

Але Павлиш умів знаходити вигоду зі ситуації, далеко не найкращої. Йому доведеться провести чотири місяці на абсолютно не дослідженій планеті — тисячі вчених мріють потрапити у групи пошуку. У нього з'явилися шанси залишити слід в науці, відкрити невідоме сімейство бактерій чи новий тип симбіозу. А чом би й ні? Що може бути краще, ніж вирватися із рутини корабельного життя і кинутися назустріч пригодам? Хіба він сам не просив Бауера відправити його з групою? Звичайно, просив. Нехай у довідниках та інструкціях тебе переконують, що справжня станція пошуку мусить уникати пригод, що добре організована робота не дає зривів, а будь-яка пригода — просто випадковість... Іншими словами, корабельний лікар Владислав Павлиш, сорокарічний, вельми здібний і жадібний до знань, що не втратив любові до життя, залишив борт фрегата, який борознив космічні моря, і більш-менш добровільно висадився на березі безлюдного острова у товаристві двох прекрасних дам. Одна з них, Саллі Госк, була дівчиною, інша — розлучена. Тепер залишалося тільки дізнатися, чи є на безлюдному острові кокосові пальми, тигри і П'ятниці.

На цьому місці його роздумів рейка від палатки заскрипіла, в'їхала в трубку ніжки стола, — і стіл упав посеред кімнати, розкидавши все, що Павлиш устиг там розкласти.

Клавдія з деяким роздратуванням дивилася, як її новий біолог повзає по підлозі, збираючи своє добро. Саллі, визирнувши з камбуза, встала, переповнена жалістю до Павлиша і внутрішнім трепетом перед Клавдією:

— Давай щось підкладемо під ніжку ящика, а Славко потім відріже від дерева якусь гілку і зробить ніжку.

— Звичайно, — сухо відповіла Клавдія, дивлячись в ілюмінатор, за яким темнів у тумані ліс. — Бракувало тільки приволокти на станцію місцеву мікрофлору.

— Один хлопчик, — сказав Павлиш, заперечуючи не стільки слова Клавдії, скільки її тон, — приволік додому крокодила, а той відкусив пальчик дідусеві.

— Мій чоловік... — вимовила Клавдія несподівано, прикусила губу і замовкла.

— Не треба, Клавдіє, — попросила Саллі.

— Чому не треба? Нехай знає.

Клавдія дивилася Павлишу в очі.

"Господи, — подумав Павлиш, — я і не знав, що її чоловік загинув на якійсь жахливій планеті".

— Мій чоловік, — повторила Клавдія, — з яким я розлучилася шість років тому, ледве не занапастив експедицію у системі Коррак, бо випадково приволік на станцію місцеву тваринку.

"І після цього, я з ним, звичайно, розлучилася, — подумки закінчив її фразу Павлиш, — бо не могла перенести такого кричущого порушення інструкцій".

Та вголос він сказав:

— Я обіцяю вам, Клавдіє, ніколи не приносити на станцію місцевих тварин.

Клавдія зітхнула з деяким полегшенням, — напевно сприйняла ці слова, як серйозну обіцянку.

Павлиш узяв ящик, з тих, що звільнила Саллі, і підклав під коротку ніжку стола.

***

Павлиш сів за стіл.