Шамбала Оаза світла - Сторінка 19

Цьому джентльмену, якого мемуаристи називають просто Професором, можна було дати сімдесят років, хоча він мав пряму й міцну поставу, високий зріст і вкрай благородну зовнішність, що викликала повагу.

Харчувався цей чоловік незвично: не споживав ні м'яса, ні домашньої птиці, ні риби, не пив ні вина, ні пива, а дотримувався так званої дієти здоров'я: хліб, горіхи, фрукти й мед. Як і Сен-Жермен, Професор часто розповідав про історичні події з такими подробицями, наче був їх учасником.

Освіченість і вишукані манери Професора справляли враження на всіх. Він багато писав і читав, проте книги й рукописи нікому не показував. Він зберігав їх у важкій дубовій скрині, ключа від якої нікому не давав. Чи не тримав він, як свого часу Нострадамус, у цьому сховку старі окультні рукописи?

Коли 1775 року в одному з приватних будинків на попередній нараді почалось обговорення американського прапора, сталася подія, яку так описує один із сучасників: "Франклін сказав, що замість вчинити так, як пропонує генерал Вашінгтон, він хоче попросити його й інших присутніх вислухати свого нового і високошановного друга Професора, який люб'язно погодився повторити для всіх цього вечора те, що говорив удень щодо нового прапора для Колоній".

Цей текст свідчить про важливу роль у цій справі незнайомця. На вказаному засіданні Професор закінчив свою промову значущим висновком: "Незабаром ми станемо самовизначеною незалежною нацією".

Можна допустити, що генерал Вашінгтон, франкмасон, і Бенджамін Франклін, масон і розенкрейцер, упізнали в Професорові спеціального посланця Ради Мудреців, що бореться за прогрес людства з самого світанку цивілізації.

4 липня 1776 року сталася пам'ятна подія. У старому Державному домі в Філадельфії спалахнули дебати між засновниками нової республіки. Вони стосувались остаточного рішення, яке слід було прийняти, а саме: чи остаточно розривати зв'язки колоній з Англією, чи зберегти їх на певних умовах?

У цей критичний момент підвівся високий Професор і виголосив полум'яну промову. Більшість учасників асамблеї його не знала, проте всі слухали з величезною увагою і навіть деяким благоговінням. Коли промовець скінчив свій виступ вигуком: "Бог дарує Америці свободу!", те було сприйнято захоплено, і один за другим посипалися підписи під Декларацією незалежності. То була мить, коли вершилась історія.

Коли загальне збудження спало й делегати захотіли взнати, хто ж такий цей Професор і подякувати йому, виявилося, що він зник. Ніхто більше його ніколи не бачив. Очевидно, посланець виконав місію Високого братства, і його присутність була вже не потрібна.

Чи надсилалися посланці тієї ж Всепланетної влади в наше важливе століття? Відповідь напрошується ствердна. Знову слід згадати Миколу Реріха і його місії до двох велетнів політичної арени —Сполучених Штатів і Радянського Союзу. Достовірних свідчень про ці місії вкрай обмаль.

Микола Реріх, художник, що народився в Росії, але мав скандінавських предків, виїхав з Росії до Фінляндії напередодні революції. Довгі роки він провів у Європі та Америці, потім оселився в долині Кулу в Гімалаях, де й помер 1947 року. Його картини прикрашають художні галереї Сполучених Штатів, Радянського Союзу, Франції та інших країн.

Як представник Ради архатів, Реріх відвідав обидві наддержави, СРСР і США, в 1926 і 1935 роках відповідно.

Хронологічно його місія до Росії була першою.

Експедиція Реріха до Центральної Азії вирушила з Кашміру в серпні 1925 року. У вересні експедиція перетнула важкодоступний хребет Каракорум на висоті 5575 м, де її учасники потерпали від нестачі кисню і снігової сліпоти. За хребтом простягалася піщана пустеля Такла-Макан. У Хотані група провела чотири місяці--до кінця січня 1926 року, після чого рушила до Урумчі в Монголії і нарешті досягла озера Зайсан на китайсько-радянському кордоні в травні 1926 року.

При сприянні радянського консула в Монголії Реріх отримав візу на подорож до СРСР, хоч і мав статус емігранта. 29 травня 1926 року Микола Реріх, його дружина Олена й син Юрій перетнули радянський кордон, а ІЗ червня 1926 року прибули в Москву.

Народний комісар закордонних справ Г. В. Чичерін і народний комісар освіти А. В. Луначарський виявили бажання зустрітися з Реріхом, що його в Росії пам'ятали як видатного художника.

Радянська республіка переживала тоді критичний період.

Ленін помер двома роками раніше, і між Троцьким та Сталіним розгорілася боротьба за владу. Вони стояли на діаметральне протилежних позиціях. "Запалимо на всій землі пожежу революції!" —закликав Троцький. "Побудуємо соціалізм спершу в одній країні —Росії!" —твердив Сталін. І переміг.

Саме в цей напружений момент у Москві й з'явився Реріх із спеціальним дорученням махатм. Він вручив народним комісарам Чичеріну і Луначарському свою картину "Майтрея —переможець", що відтоді експонується в Музеї мистецтв імені Горького. Він привіз і шкатулку і Землею Гімалаїв з написом: "На могилу брата нашого махатми Леніна". Слово махатма означає "велика душа".

Коли архати когось називають "великою душею", то підкреслюють цим його значення для історії. Це значення легше визначити нині, аніж 1926 року, бо соціалізм досяг відтоді значного розвитку.

Крім того, Реріх привіз у новостворену радянську республіку послання від махатм Гімалаїв, яке зберігається сьогодні в державних архівах СРСР. Зміст послання вкрай цікавий: "На Гімалаях ми знаємо, що Ви звершуєте. Ви скасували церкву, що стала розсадником брехні й марновірства. Ви знищили міщанство, що стало провідником забобонів. Ви зруйнували тюрму школи. Ви знищили сім'ю лицемірства. Ви спалили військо рабів.

Ви розчавили павуків наживи. Ви закрили ворота нічних кубел. Ви врятували землю від зрадників грошових. Ви визнали, що релігія є вчення всеосяжної матерії. Ви визнали нікчемність приватної власності. Ви вгадали еволюцію общини. Ви вказали на значення пізнання. Ви схилилися перед красою. Ви принесли дітям усю міць космосу. Ви відкрили вікна палаців".

У заключній частині послання мовиться: "Ми зупинили повстання в Індії, бо воно було передчасним, але ми визнали й своєчасність Вашого руху. Привіт Вам, шукачі спільного блага!" Чи слід дивуватися, що наймудріші люди планети висловили свою симпатію системі, яка, закривши борделі, знищивши спекуляцію, засудивши колоніалізм, встановивши загальну освіту й відмінивши приватну власність, здавалася тоді взірцем соціального ладу?

Те, що вітали мудреці Сходу, було лише ідеальною доктриною, яку проголосив Ленін. Проте доктрина —одне, а практика —інше. Як небо й земля відрізняється християнське вчення, проповідуване в катакомбах Стародавнього Риму, від здійсненого Торквемадою в Іспанії. Коли вчення стає часткою офіційної ідеології, влада може використати його для свого зміцнення. Ми знаходимо багато спільного між Торквемадою і Сталіним —хоч їхні доктрини й різні, методи були ті самі. В листі до Олени Реріх 1950 року махатма Мор'я засуджує жорстокості, що творились у сибірських концентраційних таборах і водночас висловлює сподівання побачити лібералізацію і гуманізацію радянської соціальної системи. Згідно з тібетською наукою про цикли, глибокі зміни в соціалістичному світі очікуються в Рік вогненної змії (1977) і по цьому.

Доречно навести тут слова графа Лоріс-Мелікова, якого ми згадували в попередньому розділі. Він вважав, що російський уряд, на жаль, не змінився з минулого століття:

"Бідолашна Батьківщино! Чи настане так довгоочікуваний час, коли Росія, як і інші країни, висловлюватиме свої погляди й переконання публічно й вільно, говорити про свої думки без ризику бути внесеним у список затятих революціонерів або руйначів основ держави?" (Лоріс-Меліков. Конституція. —Лондон, 1893).

Багато хто на Заході, здається, не усвідомлює того, що сьогодні в світі існують не комуністичні держави, а лише соціалістичні республіки. При соціалізмі кожен отримує за своїми заслугами, а при комунізмі кожен отримуватиме за своїми потребами. Однак люди муситимуть працювати безкоштовно. Хороші християнські й буддійські монастирі можуть бути прототипом такого суспільства. Проте комунізм залишатиметься утопією, поки людська природа радикально не зміниться від егоїзму до альтруїзму. Ніяка таємна поліція неспроможна створити комуністичного суспільства і замінити "я" на "ми" —це мусить здійснити сама людина.

Безумовно, що трудящі Заходу неабияк виграли від появи Леніна, навіть живучи при капіталізмі. Страх перед III Інтернаціоналом після Жовтневої революції змусив більшість капіталістичних урядів ввести різні соціальні привілеї для трудящих класів, починаючи з грошової допомоги по безробіттю і безплатного медичного обслуговування пенсіонерів до безплатного молока для школярів.

Святенники не можуть збагнути, чому ті сам мудреці, що вітали народження Ісуса, надіслали привітання Радянській республіці. З цього приводу слід зазначити, що великі мудреці Сходу цілковито безпристрасні й надають видиму чи невидиму підтримку тій системі, що здатна певного часу піднести моральний і інтелектуальний рівень людства. Вони добре усвідомлюють, що новий дім не можна звести на ветхих підвалинах.

Слід наголосити ще раз, що потрібно брати до уваги лише хороші положення теорії, а не її саму загалом. Може бути хороша форма демократії, як і прийнятна модель соціалізму. Історія знає прийнятні форми монархії. Системи й доктрини мають існувати для народу, і народ не повинен приноситись їм у жертву. Цей відступ необхідний, аби краще збагнути послання махатм.

У вересні 1926 року Реріхи повернулись у Монголію. Шлях, яким пройшла експедиція, пролягав від Улан-Батора через Гобі до хребта Нань-Шань, а потім через Тібет до Індії. Туди експедиція потрапила лише в травні 1928 року через постійну протидію китайських властей. На висоті 4575 м над рівнем моря члени експедиції прожили в наметах п'ять місяців при температурі іноді —-40°С. На цьому етапі подорожі загинуло п'ять учасників експедиції —тібетців і монголів, а також дев'яносто в'ючних тварин.

Таке ж життєво важливе значення мала місія Реріха до Сполучених Штатів, про яку зараз розповімо. Пакт Миру Реріха й Прапор Миру —біле полотнище з трьома червоними крапками в червоному крузі —Реріх задумав ще перед першою світовою війною.