Шамбала Оаза світла - Сторінка 20

Цю емблему було справедливо названо Червоним Хрестом Культури, оскільки вона мала захищати пам'ятники культури під час війни.

Лише 1930 року Пакт було прийнято всесвітньою організацією —-Лігою Націй. 1933 року у Вашінгтоні відбулася III Міжнародна конвенція Пакту, в якій взяло участь тридцять п'ять країн. Ще через два роки Пакт Миру Реріха підписали в Білому домі представники двадцяти латиноамериканських республік. На церемонії підписання президент Франклін Делано Рузвельт зазначив, що цей "договір має куди більше духовне значення, аніж сам його текст".

Державний секретар Корделл Хелл і міністр сільського господарства Генрі Уоллес відіграли значну спонсорську роль у розробці цього гуманітарного проекту. В цей час Генрі Уоллес, який згодом став віце-президентом Сполучених Штатів, виявив неабиякий інтерес до інтелектуальної спадщини Азії і містичних учень Учителів Мудрості. Схоже, що певні вказівки йому дав сам Микола Реріх і що були зроблені кроки, аби безпосередньо зв'язати його з великими архатами.

Однак реакційні сили Америки, що пізніше породили маккартизм, використали цю обставину, щоб перешкодити Уоллесу стати президентом США. 1947 року було перехоплено й опубліковано в американській пресі деякі його листи. Вони зародили сумнів в умах вразливих американських виборців і зруйнували його шанси на президентство.

Якби Генрі Уоллеса обрали президентом США сьогоднішня американська політика примирення з Китаєм та СРСР започаткувалася б на чверть століття раніше! А це зберегло б життя тисячам американців у Кореї та В'єтнамі. Однак Америка, на свою біду, обрала холодну війну й даллесівську дипломатію "балансування на грані війни". Спроби сил Світла встановити мирне співіснування виявилися марними. Прикро згадувати, до якого абсурду призвів маккартизм.

1947 р. політичні супротивники Гаррі Уолеса опублікували частину його листів до Реріха. Він звертається до Реріха в цій переписці "Гуру", тобто "Вчитель". Безглуздо шукати тут якісь докази небезпечної "комуністичної тенденції":

"Пошуки чи то втраченого пароля масонства, чи то Святої Чаші, чи то потенційних можливостей прийдешніх віків —це мета величезного значення. Це —кармічний обов'язок. Безумовно, кожен з нас —потенційний Галахад. Так що кожен із нас мусить боротися за Чашу з полум'ям над нею".

Так натхненно писав Генрі Уоллес в одному зі своїх листів.

Я здогадуюся, що сказав би розенкрейцер Бенджамін Франклін або франкмасон Джордж Вашінгтон щодо переслідувань посвяченого віце-президента, який шукав Святий Грааль подібно до сера Галахада? В одному з листів Уоллес писав: "Ми повинні бути відкритими для осяйної слави Великого". Державний діяч, що так поважав магів Сходу, міг би повести Америку до сходження, але натомість його вороги спрямували її до десятиліть сорому. Інша думка цього послідовника Гуру свідчить, як глибоко він розумів соціальні недуги Америки: "Коли я бачу жахливий егоїзм організованого бізнесу, організованої фабричної праці й організованого сільського господарства, а також забобони неорганізованих споживачів, я ладен заявити, що для Америки було б краще поринути в безодню очищувального вогню". Чи зуміє Америка очиститися таким вогнем і чи навчиться чогось після цього?

Вплив ідей Миколи Реріха про загальний мир на Генрі Уоллеса й Корделла Хелла (державного секретаря при Рузвельті) мала украй сприятливу і довготривалу дію. Справді, Корделл Хелл вважається батьком ООН. Діяльність Миколи Реріха, натхнену охоронцями Планети, можна підсумувати так: його Пакт Миру, підписаний Всеамериканським Союзом, і його непрямий вплив на створення ООН —це важливий внесок.

Цей розділ буде неповним без згадки про ще один епізод —втручання посланця магів, причому не на національному, а на інтернаціональному рівні. Згідно з дещо скороченим звітом, підготовленим Лейком Саксессом, у програмі, яка передавалася компанією Ей-бі-сі різдвяного вечора 1950 року, незадовго перед цим на спеціальній сесії Політичного комітету ООН стався дивний випадок.

На закритому засіданні Ради Безпеки більшість держав представляли глави їхніх делегацій. Це стосується і Сполучених, Штатів, які представляв Остін; поруч із ним сидів і Даллес.

Великобританію представляв Джебб, заступник Юнгера, Радянський Союз —Вишинський. Ця несподівана сесія мала настільки закритий характер, що крісла далі шостого ряду в залі засідань 12-го комітету були порожні.

Сюди не допустили навіть фоторепортерів. Деякі члени Секретаріату сиділи в скляних кабінах перекладачів, куди можна попасти лише по сходах із сусідньої зали. Всі двері в залу з дев'яти годин ранку до сьомої дванадцяти вечора було зачинено.

Ніхто не міг пройти в двері 12-го комітету без пред'явлення посвідчення. Перед зачиненими дверима зали стояли охоронці. За їхніми словами, нікого зі сторонніх вони не бачили. Та коли головуючий оголосив засідання відкритим (спочатку англійською, потім французькою мовою), з одного із крісел За овальним столом запала тиша, а секретар сера Бенегала Рау, головуючого, легенько підштовхнув його ліктем, подумавши, що всі дивляться на нього. Обернувшися туди, куди всі здивовано дивилися, Рау побачив за своєю спиною незнайомця. Першою думкою головуючого було гукнути охорону —-це ж бо закрита сесія комітету, склад учасників суворо обумовлений заздалегідь.

Рау звернувся до цього чоловіка: "Сер! З якої ви делегації?" Чоловік був худий, у сандалях, бородатий, у східному одязі, якого Лейк Саксесс ніколи доти не бачив. Незнайомець ворухнув губами, і в залі запала тиша. Лагідним, проникливим голосом, що, здавалося, заповнив приміщення, хоча чоловік і говорив без мікрофона, він сказав:

"Я маю багато чого сказати вам. Я відкрию те, що трималося в таємниці від сотворіння світу. Ви повинні взнати правду".

Запала така тиша, що чулося астматичне дихання повнотілого чоловіка в іншому кінці цього приміщення без вікон. "Хто ви?" —перепитав Рау. "Є зло, яке я бачу під сонцем, і воно притаманне людям, їхні язики кажуть неправду. Отрута гадюки на їхніх вустах. І вони не знають путі Миру. Хто творить зло, ненавидить Світло. Вони очищають зовнішню сторону чаші і блюда, а всередині їх повно здирства і зловживань. Такі дерева слід вирубати під корінь.

Вишинський, непроникний і похмурий, щось процідив крізь зуби; незабаром надійшов переклад: "Радянська делегація не бажає слухати маячню цього палія війни. Це вторгнення —безумовно, старанно підготовлена, але незграбна спроба змови, мета якої представити Радянський Союз агресором у війні, в якій не бере участі! Чи ж дивно, що комунізм у Кореї протистоїть цим імперіалістам?" Він зірвав з носа окуляри і тицьнув ними в бік делегації Сполучених Штатів. Мова незнайомця стала різкішою: "Безглузді й пусті закиди я відмітаю, бо знаю, що вони лише різновид політичної боротьби. Коли хтось бореться за владу, він не переможе, якщо боротиметься незаконними методами".

"Пробачте,-урвав його головуючий. —Ви нічого не сказали щодо теми нашого засідання. Яка ваша думка щодо Кореї?

Де ми помиляємося в цьому питанні?" "Якщо господар знає, коли прийде злодій, він приготується й не допустить, щоб його дім обікрали. Та якщо він проспить, то його недруг прийде й витопче його пшеницю",-була відповідь.

Джебб, глава делегації Великобританії, сказав: "Гадаю, всі ми найбільш боїмось, аби хтось із нас не став наступною жертвою".

Продовжуючи стояти, незнайомець проказав: "Якщо сильна, озброєна людина охоронятиме свій дім, добро його не постраждає".

Остін змахнув прапорцем, що позначав його місце, просячи слова:

"У Сполучених Штатах ми маємо ворогів у власному домі. Це агенти іншого уряду, які прикидаються лояльними до нас".

Чоловік чемно підняв руку, щоб скоротити зауваження:

"Ніхто не може служити двом хазяям одразу, бо він буде або зневажати одного й любити іншого, або, навпаки, служитиме одному і мати за ніщо іншого. Всяке поділене царство приречене

на загибель". Остін докинув: "Вони кажуть, що лише намагаються змінити наш уряд мирним шляхом... Покращити нашу економічну систему..." Відвідувач урвав його дещо нетерпляче: "Здоровому лікар не потрібен, він потрібен лише хворому!" (Цікаво, що лист махатми Кум Хумі, написаний у лютому 1882 року, містить саме цю маловідому фразу).

Непроханий промовець обернувся до Остіна й Даллеса:

"Серед вас немає нікого справедливого. Я знаю ці слова —вони не гарячі й не холодні. Бо ви кажете: "Я багатий, моє майно зростає, мені нічого не потрібно". А того не знаєте, які ви нещасні!" Рау підвівся зі свого крісла і промовив: "Ми зібралися тут, аби розвіяти нашу тривогу, а ви визначили кожному з нас його долю. То як же бути далі? Облишити наші спроби в пошуках миру?" На що чоловік відповів:

"Дійте достойно й послідовно. Будьте розважливі й ретельні. Уникайте зла і творіть добро. Шукайте миру, прагніть його. І плекайте вашу віру. Віра злагіднює царства, додає справедливості, сповнює обов'язки й закриває пащеки левам!" "Вам усе видається вкрай простим",-сказав Рау.

"Багато хто із справедливих воліли б почути те, що ви слухаєте, але не чуєте",-відповів незнайомець. Рау посміхнувся:

"Для нас незвично чути мудрість, яка увійшла до нас іззовні!" "Тож не відмовляйтеся приймати сторонніх, бо можете прогледіти візит ангела!" —мовив чоловік.

Сер Бенегал Рау повернувся до зали: "Продовжувати засідання зайве. Ми почули відповіді на всі наші запитання. Що ж до Вас, сер, то ми вам вдячні... Якби Ви лише могли написати про все, про що тут говорили, якби Ви відтворили цю мудрість у книзі, яку кожен міг би прочитати"... Очі відвідувача гнівно спалахнули: "Така книга є! Це ваша свята Біблія!" Його гнів пригас, погляд знову став спокійним і сумовитим. Він рушив до дверей, які розчахнулись перед ним. І ніхто за дверима не помітив, як він вийшов.

З цього історичного епізоду видно, що посланці мудреців Сходу невпинно борються за Мир, Світло й Культуру. Важко уявити ті гігантські проблеми, з якими стикаються адепти Сходу. Щоб краще зрозуміти їхні завдання і істинний стан речей у світі сьогодні, пропонуємо вашій увазі "Діалоги в храмі". Вони базуються на особистому досвіді автора й мають проілюструвати основну тезу цієї книги —існування оази вищої культури космічного походження на нашій планеті, яка прагне піднести людство на вищий щабель мислення.

13.