Шамбала Оаза світла - Сторінка 21

- Ендрю Томас -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

ДІАЛОГИ В ХРАМІ

Льодовики блищали у вранішньому сонці, як діамантові.

Хмари на схилах гір і туман в ущелинах повільно розвіювались.

Арка з рододендронів розкішне облямовувала цю панораму могутніх Гімалаїв.

У мене на колінах лежала книга з тібетського буддизму, та я не розкривав її, зачарований неповторним краєвидом. Нарешті я почав чи-тати розділ з ламаїстської йоги, питаючи себе, чи пощастить насправді зустріти освіченого ламу в цій частині Північної Індії. Коли я напередодні гуляв гірською стежиною, мою увагу привернула вивіска "Тібетська школа". Я подумав, що міг би зустрітися з її директором і розпитати про пандітів —біженців з Тібету, що живуть у районі Дарджілінга.

Директор про них нічого не знав, проте один з учителів, що знав англійську, люб'язно допоміг мені: "У маленькому монастирі по той бік долини живе вчений лама з Лхаси. Ви дістанетеся туди за чотири години, якщо пощастить сісти в автомобіль, що йде до села неподалік храму. І не забудьте попередити дарджілінзьку поліцію про свою подорож".

У бінокль я розрізнив крихітну цятку побіля снігового громаддя гір на півночі. То був ламаїстський монастир. Маючи в своєму розпорядженні тиждень, я вирішив наступного дня навідатися туди. Я здогадався прихопити з собою дві речі:

записку на хінді від учителя з детальним описом шляху до монастиря і іменем лами, а також мішок рису з лавки в Дарджілінгу, який я купив по ціні чорного ринку, вважаючи, що він може стати в пригоді бідним ламам. Я пам'ятав і примовку горців: "Чим вище в гори, тим холодніше" й одягнув теплу куртку.

Невдовзі по тому, як розвидніло і гімалайські сніги зарожевіли й зазолотились, я вже стояв на дорозі, що вела в Сіккім. Десь за півгодини мені пощастило зупинити автомобіль, де виявилося вільне місце, і домовитися з власником щодо платні. Водій запевнив мене, що проїздитиме через село, яке мені потрібно. Вибоїста гірська дорога робила подорож досить виснажливою, і я радів, коли нарешті добувся мети. Старий фордик зник удалині, а я залишився один серед засніжених гір і долин, огорнутих туманом. Я потупцяв до найбільшого дому в селі й попрохав пустити на ночівлю. Господар запропонував свою власну кімнату й навіть дав овечу шкуру, якщо раптом температура в домі понизиться до точки замерзання.

Маленький, огорнутий хмарами храм, що його я бачив у бінокль, баштою височів на стрімкій кручі. Я гадав, що доберуся туди за годину, та мої надії не справдились. Вузька стежина спіраллю здіймалася все вище й губилася серед каміння та снігу.

Коли я опинився перед монастирськими ворітьми в куртці з піднятим від вітру коміром і гукнув, двоє молодих тібетських ченців, побачивши мене, певно, вирішили, що це якийсь злий дух.

Проте я впевнено підійшов і поклав їм до ніг мішок з рисом, виказуючи свої дружні наміри. А тоді простягнув одному з них записку з іменем пандіта; лама відразу ж метнувся в храм.

Невдовзі він повернувся і відчинив мені Після сліпучого сонця, посиленого блиском снігів я спершу нічого не бачив у темному храмі. Та поступово звик до сутіні й розрізнив двох ченців перед статуєю Будди. Старший, з поораним зморшками монгольським обличчям, читав уголос текст під ритмічне дзенькання маленького дзвіночка. Другий лама був високим чоловіком середнього віку з голеною головою. Його обличчя, ніби вирізьбленої із слонової кістки, було типово тибетським, із пронизливими маленькими очима; його ріт і підборіддя свідчили про вольову вдачу. Я стояв і чекав, поки старий лама скінчить читати.

Високий пандіт-лама привітав мене складеними долонями й запитав чистою англійською: "Що привело вас в Обитель Снігів до нашого бідного храму, сер?" "Насамперед,-мовив я,-це одне з найчарівніших місць у світі. Крім того, я шукаю вченого ламу, який би пояснив мені суть тібетської дгарми (вчення Будди)".

Лама пронизав мене своїм інквізиторським поглядом:

"Звідки ви взяли, що я вчений лама?" "Мені сказали, що ви отримали вчений ступінь у Лхасі й знаєте тібетську йогу... Та ще й отримали англійську освіту в Сіккімі".

"Чутки про людину можуть виявитися неправдивими",-докинув лама.

"Воно так, проте є дещо невловиме, що усуває помилки. Це інтуїція",-несміливо заперечив я. Моя відповідь, очевидно, задовольнила тібетця, бо крига відчуження зламалася. Він зичливо спитав мене:

"Що ж ви хочете взнати про наш буддизм?" "Я завжди вірив, що великі архати, бодісатви, спасителі людства, яких в Індії звуть махатмами,-це реальні істоти. Чи не відомо вам чогось про їхнє місцеперебування?" —боязко поцікавився я.

"Буддизм ґрунтується на вірі у вищих людей, які, подолавши шлях з восьми поворотів, досягли нірвани. І ми віримо, що на півночі є царство, де живуть такі великі душі. Ми називаємо його Шамбалою",-відповів лама.

"Чи правда, що ці світлі душі створили невидиме братство, яке присвятило себе духовному поступові людства?" "У нас в Тібеті справді є таке братство, проте немає підстав вважати, що воно охоплює своїм впливом лише Азію",-відповів лама.

"Я вважаю, що тренування і випробування для допуску в це

братство мусять бути тривалими і вкрай складними. Я усвідомлюю свою непідготовленість до цього і знаю, що мені потрібно пережити багато перевтілень, аби досягти прийнятих вами високих стандартів, проте завжди сподівався на це і хочу запитати вас —чи можу я, попри свій низький рівень, якось допомогти вашим архатам і прислужитися вашій роботі в просвітленні людства?" "Шлях служіння важкий і вимагає неабиякої самопожертви.

Але забувши про себе, можна піднестися над землею і розчинитись у безконечності. Якщо ви не заперечуєте, ми можемо виконати йогічну психологічну вправу, аби ви зрозуміли наш спосіб мислення",-запропонував лама.

"О так, це мене надзвичайно цікавить!" —вигукнув я.

Лама пояснив мені, як прийняти йогічну позу перед Буддою і поринути в медитацію, а сам сів поруч.

"Уявіть, що ваші недоліки в правій руці, а ваші чесноти —в лівій. Тепер покладіть ваші невидимі гріхи на кам'яну долівку, так само покладіть і ваші чесноти. Ваше обличчя вкриває маска —наша особистість, що включає в себе ваш вік, стать, національність, фах тощо. Деякі маски потворні, глиняні, інші гарні, мармурові. Деякі золоті, інші залізні... Та якою б не була ваша маска, покладіть її ненадовго на долівку перед собою",-казав мені лама.

Відчуття порожнечі, втрата орієнтації охопили мене, коли я позбувся свого імені, віку, статі, національності, фаху —всіх моїх особистих характеристик. Здалося, що я навіть почув, як стукнула об підлогу та моя маска.

"Тепер ви і розумово, і духовно оголені, ви —просто центр свідомості без нічого. Ви лише язичок полум'я в океані вогню. Духовно ми з вами далеко за межами Землі й змішуємо наші вогні з вогнями далеких зірок Великої Пустоти",-шепотів лама.

Дивне й збудливе розширення свідомості охопило мене природно і без будь-яких моїх зусиль. Розумовий вплив лами мусив бути напрочуд сильним, щоб зробити ці відчуття такими яскравими.

"Ми вже піднялися до межі відсутності часу, де все існує одночасно, де нема ні минулого, ні сучасного, ні майбутнього",-мовив лама.

Я відчув цілковиту порожнечу, ніби час зупинився назавжди.

Більше не було ні До, ні Після, ні Низу, ні Верху, ні Тут, ні Там. То було відчуття цілковитого злиття з простором, позбавленим часу.

"Тепер ми спускаємося з нашої високої межі... нижче...

нижче... Підніміть вашу стару маску, візьміть з підлоги ваші гріхи й чесноти. Верніться в свою шкаралупу, в якій перебуватимете до остаточного вивільнення",-підсумував лама.

"Це ви й називаєте нірваною?" —спитав я після глибокої мовчанки.

"Ви відчули лише проблиск Великої Пустоти, почули лише відлуння Великого Мовчання. Тепер ви здатні збагнути нашу свідомість, яка дозволяє нам виснувати, що ми —лише гості планети Земля".

"Я хотів би якось допомогти вашій великій праці",-сказав я.

"Похвально, що ви бажаєте працювати на бодісатв, проте мушу пояснити вам наші завдання, і тоді ви, цілком можливо, й зміните свій намір",-застеріг лама.

Він підвівся зі своєї циновки, гукнув двох молодих лам із сусідньої келії й вказав їм на масивну книжкову шафу з відділеннями, де стояло багато довгастих книг. Юнаки відсунули шафу, і на кам'яній підлозі я побачив люк з кільцем. Люк підняли, і стало видно кам'яні сходи, що вели вниз. Старий лама взяв довгу запалену свічку і кивнув мені, щоб я йшов за ним.

Через кілька східців я зрозумів, що сходи ведуть до високої печери з сталактитами і сталагмітами; вона нагадала мені середньовічну церкву з нішами й високим вікном, крізь яке сіється денне світло. Насправді то було не вікно, а щілина в південній частині печери, яку штучно розширили, щоб мати більше світла. Хоча загалом у печері було сухо, краплини скапували зі сталактитів, живлячи крихітні струмочки, які відразу щезали в щілинах підлоги.

Закапелки печери скидалися на церковні ніші. В найбільшій, на північному боці, стояла велика бронзова статуя. Лама запалив ряд червоних свічок і курильних паличок перед нею. І відразу з напівтемряви з'явилась у всій своїй красі Тара, богиня планети Венерн. На ній була тіара, великі сережки, браслети, око на лобі й очі на долонях рук і ступнях ніг, що символізує її всюдисущість. Тара —це мадонна Тібету, Непалу й більшої частини Азії, де її знають і під ім'ям Гуань Інь, богині милосердя, її права рука була простягнута в порухові співчуття й допомоги, лівий великий і середній пальці творили кільце —знак, що вказує на божественне вчення в його вищій логіці.

Коли кам'яна плита за нами опустилась, мені спало на думку, що я опинився в іншому світі, зовсім відмінному від того, який знав досі. Лама підвів мене до богині. Я помітив перед нею заглиблення, видовбане водою, що капала з сталактитів упродовж тисячоліть. Цей овальний резервуар був повний по вінця, а надлишок води стікав у щілину. Краплі, що зривалися зі стелі печери, зроджували концетричні кола на дзеркальній поверхні води.

"Це —сльози Тари, що оплакує падіння людини з її колишнього божественного становища,-пояснив лама і продовжив:

-Чи чули ви про озеро Лхама Ламцо в Тібеті, де з'являються видіння, коли ламаїстські священики ворожать про місце народження майбутнього Далай-лами?" "Пригадую, я щось читав про це..." "Водойма, на яку ви дивитеся, схожа на священне озеро тим, що і в ній з'являються украй значущі зображення".

Я зацікавлено дивився на воду, що віддзеркалювала світло свічок, постать Тари в темній ніші; проте нічого іншого я не бачив.

"Дивіться глибше...