Шість головоломок для дона Ісидро Пароді - Сторінка 28

Офіційно – на 26-му місці серед найкращих футболістів XX ст. в Південній Америці, друге місце за загальною кількістю голів в Аргентинському чемпіонаті за всю історію турніру – 293. У 1941 і 1942 рр. його клуб "Рівер" виграв чемпіонат Аргентини. "Інтервенція Лабруна", "прорив Лабруна" – ідіоматизовані звороти футбольного сленгу. Тут – чітка вказівка на дату: 1941 р. і 1942 р. як час написання "Шести головоломок…".

35

Родрігес Оттоленгі (1861–1937) – американський письменник, за фахом – стоматолог. Більшість життя прожив у Нью-Йорку. Один із перших, хто писав у детективному жанрі (4 романи і збірка оповідань).

36

Хосе С. Альварес (1858–1903) – перший аргентинський професійний письменник і журналіст, писав під кількома псевдонімами, найвідоміші – Фрей Мочо, Немезіо Мачука, Фабіо Каррісо. У 1882 р. вийшли друком напівгумористичні "Смарагди. Буденні історії" – короткі оповідання з цікавими трактуваннями еротичних сюжетів і з точно відтвореною розмовною мовою в діалогах персонажів. У 1887 р. вийшла збірка про найзнаменитіших злодіїв Буенос-Айреса і способи красти – на підставі власного досвіду Альвареса в ролі кримінального репортера. У 1889 р. він став одним із засновників журналу "Caras у Caretas", де опублікував багато своїх коротких оповідань, пізніше ці тексти були видані як "Оповідки Фрея Мочо". Ці оповідання – всі вони – в певному сенсі є жанровим, стильовим і тематичним прототипом "Шести головоломок для дона Ісидро". В оповіданнях із посмертно виданого збірника 1920 року оповідач (на перший погляд – профан і простак) бере на себе роль аналітика, спілкується зі співрозмовником, на підставі розказаного теоретизує та філософствує, а тоді розгадує кримінальну загадку. Заснований ним журнал, важливий для кількох поколінь літераторів і читачів, закрився якраз 1941 року, і це могло бути одною з причин, що спонукала Борхеса і Касареса написати "Шість головоломок…".

37

Рікардо Еуфеміо Молінарі (1898–1996) – видатний аргентинський поет-метафорист, якого згадують поряд з Октавіо Пасом, Пабло Нерудою, Сесаро Вальєхо, практично одноліток Борхеса, народився в Буенос-Айресі, в п'ять років залишився сиротою. Його виховувала бабуся по матері, Бартола Дельгадо де Молінарі. Належав до кола авторів авангардистського журналу "Мартін Фієрро" (разом з Хорхе Луїсом Борхесом, Оліверіо Хірондо, Леопольдо Маречалем та ін.). У 1933 р. побував в Іспанії, де спілкувався, зокрема, з Гарсіа Лоркою. Едуардо Маллеа сказав про Рікардо Молінарі, що "він народився без міфу". Смерть Лорки, приязнь Борхеса і дуже високого рівня лірика Молінарі створили для нього міф. Борхес увічнив пам'ять свого надзвичайно скромного друга "від протилежного": в "Головоломках…" Молінарі зображений як непосидючий журналіст, хоча Франциско Луїс Бернардес згадує, що в 1920-х рр. цей мовчазний хлопчик посміхався і страждав, не наважуючись заговорити з Леопольдо Маречалем і Хорхе Луїсом Борхесом.

38

Танго Naipe Marcado y виконанні Альберто Аренаса (справжнє ім'я – Томас Гуїда, 1910–1988) в супроводі оркестру Франсіско Канаро було одною з найпопулярніших мелодій 1940-х рр.

39

За назвою місцевості в Буенос-Айресі, деякий час прізвище Боноріно давали підкинутим дітям, тобто це значуще прізвище.

40

Коколіче (Cocoliche) – в Аргентині так називають іспансько-італійський піджин (активно вживався в 1890–1950 рр.), а також тих, хто розмовляє на коколіче. Тут йдеться, очевидно, про "італійський" костюм арлекіна або стилізацію під цей костюм.

41

Очевидним чином прізвище "Пароді" натякає на літературну пародію, але Пароді – це ще й алюзія на Parodia, рід аргентинських кактусів, названий на честь Лоренцо Раймундо Пароді (1895–1965), аргентинського ботаніка, який в 1934–1947 рр. був хранителем колекції живих рослин музею університету Ла-Плата і – увага! – бібліотекарем і каталогізатором гербарію. Гербарій Пароді налічував близько 15 тис. рослин. На його честь було названо аж шість родів рослин. Кактуси роду Parodia – переважно одиночні, довгоквітнучі. Особливість кактусів роду Parodia – вони повинні мати велике "вільне поле", щоб колючки пародії не стикалися з колючками рослини-сусіда; ці кактуси відносно вологолюбні. Так обігрується перебування Ісидро в його одиночній камері, його блакитний глечик і постійне попивання мате.

42

Друзи – арабомовна етноконфесійна група та релігійна спільнота в Лівані, Сирії, Йорданії та Ізраїлі, особливістю якої є абсолютна закритість; стати друзом неможливо, можна тільки перестати бути друзом; нема інституту переходу в друзьку віру. Друз – той, хто дотримується своєї традиційної релігії та чиї батько і мати – друзи. Фактично – відламок ісламу (після XI ст.). Друзи унікальні тим, що їхня релігія поєднує гностицизм, неоплатонізм та інші філософії. Друзи називають себе Ахль аль-Тавгід ("Люди Єдності") або аль-Муваххідун ("Прихильники об'єднання"). Самі друзи слово "друзи" як самоназву не вживають і часто сприймають його як образливе. Друзи приймають доктрину такія ("недомовок"), згідно з якою вірний, що живе у ворожому середовищі, може зовні прийняти умовності оточення, зберігаючи в душі істинну віру. Брехня і дезінформація іновірців заради вигоди громади не є поганим вчинком. Друзьке суспільство є замкнутою організацією, очолюваною уккаль (розумні, знаючі, множина від акиль), які керують масою вірних – джуххаль (неосвічені, множина від джахиль). Вважається, що існує досить складна ієрархія уккаль. Усі відомості, які має в своєму розпорядженні західна наука про релігію друзів, треба вважати не цілком достовірними через застосування принципу такія. Релігійні збори друзів проходять по четвергах після заходу сонця, друзи читають Старий Заповіт, Новий Заповіт, Коран і власні священні книги; друзи вважають, що головна цінність для людини – істина.

43

Значуще прізвище, можна було б перекласти як "Петля-На-Шиї"; кручений шовковий шнур кордоне традиційно використовувався під час виготовлення силець; часто використовується самогубцями.

44

Обігрується ім'я Ібн Хальдуна (1332–1406) – середньовічного арабського філософа, історика, енциклопедиста. Для "Шести головоломок…" особливе значення має його трактат "Зцілення того, хто запитує, і вдосконалення запитань" – один із ключових текстів ісламського містицизму, побудований за принципом пошуку відповідей на питання-головоломки, він породив цілу традицію філософських текстів, побудованих як відгадування загадок. Сам Ібн Хальдун був послідовником суфізму, цей трактат-послання був написаний з приводу певних дискусій між суфіями Андалусії (нині Іспанія), зокрема на теми, пов'язані з теологією і традиціями друзів.

45

Йдеться про "День висаджування дерев", свято "El Dia del Arbol", започатковане 1874 року в штаті Небраска (США), яке відзначається в більшості країн світу, зокрема в Аргентині, і яке пов'язане з масовим висаджуванням дерев, відновленням втрачених лісів, озелененням міст тощо.

46

Тут бик пов'язаний із символікою Тельця із Зодіаку – зокрема й через те, що він саме залізний. Дуже складний образ як з історичної, так і з езотеричної точок зору. Бик-Телець, що є перехідною зоною між стихіями вогню і води, означає подолання протилежностей. Як активна тварина, Бик є водночас і сонячним, і місячним знаком. У ньому переплелися риси і місячного, і сонячного божества. Для "Шести головоломок…", очевидно, має значення також символіка ритуального жертвопринесення. Порфирій (Мелех, 232/233–304/306) – неоплатонік, коментатор Аристотеля, Платона, Плотіна, апологет "таємних знань" і культу Мітри, астролог і математик, на якого Борхес посилається в декількох своїх пізніших текстах, писав: "Душі мертвих належать Бику". На користь саме такого прочитання-ключа свідчить "жертвопринесення" і пожежа в будинку.

47

Спотворене – уккаль, акиль.

48

Для мусульманина – ім'я-фальшивка.

49

На перший погляд, ім'я Ізеддін не несе контекстуального навантаження, але, мабуть, все ж таки це ім'я натякає на імама Ізз ад-Дін аль-Кассама (1882–1935), творця і керівника терористичної організації "Чорна рука" в підмандатній Палестині. Його вбили британські поліцейські, коли він застрелив британського офіцера. На початку 1940-х рр. це ім'я звучало приблизно так само часто, як нині – ім'я Усами бен Ладена.

50

Дуже важливий мотив, наскрізний для пізнього Борхеса; з'явився в середині 1930-х. Цей мотив, зокрема, виникає в псевдофантастичному оповіданні Борхеса "Фунес, чудо пам'яті" (1942), яке писалося, очевидно, приблизно в той же час, що й "Дванадцять знаків Зодіаку". Йдеться, крім іншого, про складні акти запам'ятовування. "Дванадцять знаків Зодіаку", як і "Фунес, чудо пам'яті" – це тексти-обманки (псевдодетектив і псевдофантастика), що зводяться до складно сконструйованого парадоксу; в них зібрано багато слідів мнемонічної традиції та неофіційної історії фантастичних моделей світобудови. Світ творить пам'ять. Але – світ руйнується через безглузде запам'ятовування інформації. Ці ігри з пам'яттю – не тільки всередині сюжету. Дон Ісидро, як і сам Борхес, – мнемопат. Борхес, який казав про себе, що він забуває всі історії, як тільки записує їх, можливо, не сказав усієї правди; саме він і саме в цей час створює тип оповідача, який пам'ятає і змушує пригадувати інших усе до найменших подробиць (Іренео Фунес вітає гостя промовою на латині, це уривок із Плінія, де йдеться про незвичайну пам'ять і де згадується про винахідника мнемотехніки Симоніда. Дон Ісидро змушує відвідувачів згадувати найдрібніші деталі та дослівно переказувати йому розмови тощо). Зв'язок між текстами ("Фунес, чудо пам'яті" та "Дванадцять знаків Зодіаку" – і "Шість головоломок…" загалом) простежується навіть на рівні дрібних деталей: "езотеричні шифри" – як дороговкази для пам'яті (система Джуліо Камілло (1480–1544), працями якого дуже цікавився Борхес; йдеться про прочитування знаків Зодіаку, символів планет, міфологічних імен, книги Сефірот – і побудову семирівневого, розділеного на секції "мнемонічного" амфітеатру, де підписані, ніби папери в шухлядах, зберігаються найважливіші тексти, в руслі пам'яті-як-театру, пам'яті-як-бібліотеки, пам'яті-світу. Увійшовши, відвідувач потрапляє під дію магічного випромінювання, тому він не мусить згадувати, а ніби повністю занурюється в знання, осягає істину); в обох текстах фігурують цілковита темрява (метафора), коли доводиться блукати навпомацки, фігури, які треба переміщати тощо; всі обіцянки виявляються грою, "фокусами", вивертами, обманом.

51

Меркадо де Абасто – продовольчий ринок в Буенос-Айресі, в районі Бальванера, побудований в 1934 р.