Скляний ключ - Сторінка 9

За дверима була широка дерев'яна площадка, від котрої вели донизу дощаті сходи.

Вони зупинилися на сходинковій площадці, і Нед запитав:

– Ти знаєш, що одного зі свідків по справі твого брата вчора убили?

– Т-т-так, я ч-ч-читав у газеті.

– Ти знаєш, що другий тепер непевен, що зможе упізнати Тіма?

– Н-н-ні, цього я не знав, Нед.

– Якщо він його не впізнає, Тіма відпустять, – сказав Нед.

– Т-так.

– Щось ти не радієш!

Айвенс витер чоло рукавом сорочки.

– Я д-дуже радий, Нед. Присягаюсь Б-б-богом, я д-д-дуже радий!

– Ти знав Уеста? Того, котрого вбили?

– Н-ні, я тільки од-д-дин раз ход-д-див до нього попросити за Тіма.

– Що він відповів тобі?

– Від-д-дмовив.

– Коли це було?

Айвенс переступив з ноги на ногу і знову обтер обличчя рукавом.

– Д-д-ва чи т-три дні тому.

– А ти не знаєш, хто міг би його вбити? – запитав Нед тихо.

Айвенс покачав головою.

Нед з хвилину задумливо дивився повз Айвенса. Шум цвяхових машин виривався з дверей, з другого поверху доносилося дзижчання пилок. Айвенс глибоко зітхнув.

Нед зі співчуттям заглянув у фарфорово-блакитні очі. Нахилившись до Айвенса, він запитав:

– У тебе все гаразд, Уолт? Я хочу сказати, що обов'язково знайдуться люди, котрі подумають, що це ти вбив Уеста, щоб врятувати брата. Ти маєш ...

– Я б-був у к-клубі весь вечір, з в-восьмої до д-другої ночі, – відповів Уолт Айвенс так швидко, як йому дозволяло заїкання. – Гаррі Слосс, і Бен Ферріс, і Брейджер м-можуть підтвердити.

Нед розсміявся.

– Тобі повезло, Уолт, – промовив він весело.

Він повернувся спиною до Уолтера і спустився по дощатих сходах на вулицю, не відповівши на дружелюбне " до побачення, Нед".

4

Вийшовши з фабрики, Нед Бомонт пройшов кварталів чотири до найближчого ресторану і зайшов у телефонну будку. Він знову почав розшукувати Поля і, не заставши його, всюди просив передати, щоб той йому подзвонив. Потім він знайшов таксі і поїхав додому.

На столику біля дверей додалося кілька нових конвертів. Він повісив капелюха і пальто, запалив сигару і, захопивши пошту, вмостився в найбільшому із своїх червоних плюшевих крісел. Четвертий конверт, котрий він розпечатав, був схожий на той, що він взяв у прокурора. У ньому був один-єдиний аркушик паперу з трьома фразами без звернення і без підпису:

"Ви знайшли труп Тейлора після вбивства, чи були присутні при самому вбивстві?

Чому ви не сповістили про його смерть до того часу, поки труп не був знайдений поліцією?

Невже ви думаєте, що можна врятувати винних, фабрикуючи докази проти невинних?"

Читаючи це послання, Нед Бомонт примружився, нахмурив чоло і глибоко затягся сигарою. Він зрівнював листи. Папір був той же, шрифт і розташування трьох фраз в обох посланнях однакові. І, навіть, штемпель на конвертах. Він засунув, було, конверти до кишені, та зразу знову їх витяг і почав уважно перечитувати. Від того, що він часто затягався, сигара горіла нерівно, з одного кінця. Поморщившись, він поклав її на край стола і почав нервово пощипувати вусики. Затим знову сховав конверти, відкинувся в кріслі і, дивлячись на стелю, почав гризти нігті. Він провів рукою по волоссю, засунув палець поміж комірчиком і шиєю, як наче комірчик був йому затісний, знову випрямився і витяг конверти з кишені і знову сховав їх, навіть не поглянувши. Він пожував нижню губу і, нарешті, нетерпляче стріпнувшись, почав читати позосталу пошту. Він все ще читав, коли задзеленчав телефон.

Нед підняв слухавку:

– Хелло! ... А, привіт, Поль! Ти де? Скільки ти там пробудеш? Прекрасно! Заїжджай по дорозі ... Гаразд, я буду чекати. – І знову заглибився у читання листів.

5

Поль Медвіг зайшов у квартиру Неда Бомонта, коли дзвони в сірій церковці напроти почали видзвонювати до пізньої обідні. Ще в дверях Поль радісно вигукнув:

– Здрастуй, Нед! Коли ти повернувся?

Сірий твідовий костюм ладно сидів на його високій фігурі.

– Сьогодні вранці, – відповів Нед, потискаючи йому руку.

– Усе гаразд?

Губи Неда розтягла задоволена посмішка.

– Я отримав те, за чим їздив. Сповна.

– От і чудово, – Медвіг жбурнув капелюха на стілець і сів у крісло біля каміна.

Нед повернувся до свого крісла.

– Що відбувалося у мою відсутність? – запитав він, піднімаючи наповнений до половини келих, що стояв на столику біля його ліктя поруч зі срібним міксером.

– Розплутали цю плутанину з контрактами по каналізації.

Нед відхлебнув коктейль і запитав:

– Багато довелося уступити?

– Занадто багато. Такого прибутку, як чекали, вже не буде. Та краще так, ніж ризикувати скандалом перед виборами. Надолужимо на реконструкції вулиць у майбутньому місті, коли пройде закон про розширення передмість.

Нед кивнув. Він поглянув на випростані ноги Поля.

– З твідовим костюмом негоже носити шовкові шкарпетки, – зауважив він.

Медвіг підняв випростану ногу і поглянув на свої щіколотки.

– Негоже? А мені подобається носити шовк.

– Тоді не носи твідові костюми. Тейлора Генрі вже поховали?

– У п'ятницю.

– Ти був на похованні?

– Так, – відповів Медвіг і додав збентежено: – Сенатор попросив мене прийти.

Нед поставив келих на стіл, витер губи білою носовою хусточкою з нагрудної кишеньки.

– Як поживає сенатор? – він скоса зиркнув на співбесідника, не намагаючись сховати смішинки в очах.

Медвіг відповів, все ще бентежачись:

– Добре. Я провів з ним весь вечір.

– В його домі?

– Ага.

– А злотокучерява сирена теж там була?

Медвіг злегка зсунув брови.

– І Дженет була там, – промовив він, засовуючи носову хустку до кишені.

Нед приглушено пирснув.

– Отже, вона вже Дженет? Ти робиш успіхи.

До Медвіга повернулося самовладання. Він сказав спокійно:

– Я ще не втратив надії одружитися з нею.

– А вона знає про твої благородні наміри?

– Побійся Бога, Нед, – запротестував Медвіг. – Скільки ти ще будеш мене допитувати?

Нед розсміявся, взяв зі столика міксер, потряс його і налив собі ще один коктейль.

– Як тобі сподобалося убивство Френсіса Уеста? – запитав він, відкинувшись у кріслі з келихом у руках.

Медвіг, здавалося, не відразу збагнув, про що він запитує.

– А... це той хлопець, котрого застрелили вчора ввечері на Ачленд-авеню?

– Саме той.

Блакитні очі Медвіга знову дивилися нерозуміюче.

– Я його не знав, – мовив він.

– Він був одним зі свідків проти брата Уолтера Айвенса. А тепер другий свідок, Бойд Уест, боїться давати показання. Так що цій справі кришка.

– От і прекрасно, – втішився Медвіг. Але потім на його обличчі з'явився сумнів. Він зігнув ноги в колінах і нахилився вперед. – Боїться? – перепитав він.

– Авжеж, чи точніше сказати, заляканий.

Обличчя Медвіга як наче застигло в напруженій увазі, а очі перетворилися в блакитні льодинки.

– Що ти хочеш сказати, Нед? – запитав він різко.

Нед допив коктейль і поставив келих на столик.

– Після того, як ти сказав Уолту Айвенсу, що не зможеш звільнити Тіма до виборів, він пішов зі своїм горем до Шеда О'Рорі, – повів він нарочито монотонно, немов повторював урок. – Шед послав своїх бандитів до Уестів, щоб примусити їх відмовитися від показань проти Тіма. Один з братів не злякався, і вони прибрали його.

– А яке діло Шеду О'Рорі до горя Тіма Айвенса? – понуро заперечив Медвіг.

Нед потягнувся за міксером.

– Гаразд, заспокойся. Це тільки мої здогадки. Забудь про це, – сердито сказав він.

– Не клей дурня, Нед. Ти знаєш, як я ціню твої здогадки. Якщо хочеш щось сказати, нумо, говори.

Нед знову поставив міксер, так нічого і не наливши собі.

– Думаю, я вгадав правильно, помилки немає. Усі знають, що Уолт Айвенс працював на тебе в третьому районі, і він член твого клубу, і всяке таке, і що ти на все підеш аби визволити його брата з біди. Ну, так ось, тепер багато хто починає думати, чи ж не ти велів залякати чи прибрати свідків, котрі мали б виступити проти його брата? Так будуть думати, звісно, сторонні люди – ну, скажімо, жіночі клуби – ти ж став їх тепер побоюватися – і інші вельмишановні громадяни. А свої люди, котрим загалом-то байдуже, зробив ти це чи ні, напевне довідаються правди. Ось це буде для них сюрприз! Один із твоїх хлопців змушений був звернутися за допомогою до Шеда. І той йому допоміг. Ось яку свиню підклав тобі Шед. А може, ти думаєш, він не посміє підкласти тобі свиню?

– А бодай його! Я дюбре знаю цю гниду, – процідив Медвіг крізь зуби. Насупившись, він розглядав зелене листя візерунка на килимі.

Уважно поглянувши на співбесідника, Нед вів далі:

– Можна поглянути на цю справу і з другого боку. Може, нічого й не буде, але треба бути готовим, якщо Шед захоче роздути цю справу.

– Яку справу? – запитав Медвіг, підводячи голову.

– Уолт Айвенс провів учора в клубі майже всю ніч, до другої години ранку, а зазвичай він виходить об одинадцятій, якщо не рахувати днів виборів чи бенкетів. Розумієш? Він готував собі алібі у нашому клубі. А що, коли... – голос Неда зазвучав тихіше, а його темні очі округлилися і посерйознішали, – а що, коли Шед продасть Уолта і підкине які-небудь речі на доказ того, що Уолт убив Уеста? Тоді твої жіночі клуби і інша зграя, котра любить піднімати крик по таких приводах, вирішить, що алібі підстроєно і що ми покриваємо Уолта?

– Гнида, – повторив Медвіг. Він підвівся і засунув руки в кишені штанів. – Господи, як би я хотів, щоб вибори вже були позаду, чи щоб до них було далеко!

– Тоді нічого подібного б не сталося, – сказав Нед.

Медвіг направився було до середини кімнати.

– Дідько б його забрав! – пробурмотів він і зупинився, спохмурнівши, біля телефона, що стояв на столику біля дверей спальні. Він важко дихав. Не дивлячись на Неда, він промовив крізь зуби:

– Придумай, як виплутатися з цього становища. – Він зробив ще один крок убік телефона і зупинився. – Втім, не треба, – сказав він і поглянув Неду прямо в очі. – Я, мабуть, вижбурну Шеда з нашого містечка. Мені обридло з ним возитися. Я, мабуть, покінчу з ним сьогодні, зараз же.

– Це як же? – запитав Нед.

Медвіг усміхнувся.

– А ось так, – відповів він, – велю Рейні прикрити "Конуру", "Райський сад" і інші притони, в яких зацікавлений Шед, чи його друзі. І велю Рейні провести облаву сьогодні ж уночі.

– Ти поставиш Рейні у складне становище, – нерішуче заперечив Нед. – Наша поліція не звикла притісняти порушників сухого закону. Навряд чи їм це сподобається.

– Можуть один раз порушити свої правила для мене.