Скотохутір - Сторінка 2

Я подарую їх вам, товариші! Я вже старий, мій голос хрипить, та ви підхопите за мною, і у вас це вийде краще. Пісня називається "Тварини Англії".

Старий Майор прочистив горло й затягнув… У нього й справді був хрипкуватий голос, однак хвилююча мелодія, щось середнє між "Клементиною" і "Кукарачею", лунала достатньо виразно. Слова ж були такі:

Звірі Англії та світу,

Всіх загонів і полів,

Закликаю вас до світлих,

До щасливих нових днів.

Він настане, він настане,

Світ святої чистоти,

Як людей на нім не стане,

А залишаться скоти.

Батогів на нас не буде,

І ярмо не треба нам.

Все це зникне, як і люди,

Віз хай струхне без коня!

Наше майбуття багате

Конюшиною, вівсом,

Стануть дні суцільним святом,

Стануть дійсністю, не сном!

Небо Англії так сяє,

В ріках чистої води

Всім тваринам вистачає.

Станем вільні назавжди!

Присягнемо чесним словом —

Волю відберем свою.

Свині, кури і корови —

Не відступимо в бою!

Звірі Англії та світу,

Всіх загонів і полів,

Закликаю вас до світла,

До щасливих вільних днів.

Спільне виконання пісні надихнуло тварин. Як тільки Майор дійшов до останнього рядка, вони завели її спочатку. І найбільші тупаки спромоглися опанувати мелодію та кілька слів, а в найздібніших, таких як свині чи собаки, гімн рвався з глибини їхніх душ. Трохи зусиль, аби притертися один до одного, — і вся ферма одноголосно ревнула "Тварини Англії". Корови вимукували, собаки вигавкували, овечки вимекували пісню, коні іржали й качки крякали. Це всім їм давало таку втіху, що вони бралися до співу п'ять разів, за кожним заходом краще, співали б і до ранку, коли б…

Лемент збудив містера Джонса, й він вибрався з ліжка, певний, що в двір ускочила лисиця. Схопив рушницю, яка завжди стояла біля ліжка, й кілька разів вистрелив у темряву. Кулі дзенькнули об стінку стодоли, й збори довелося припинити. Всі розбіглися по своїх місцях, і ферму пойняв глибокий сон.

Розділ II

Через три дні старий Майор заснув і не прокинувся. Його поховали в саду.

Сталося це на початку березня. Протягом наступних місяців таємна діяльність набула великого розмаху. Майорова промова спонукала більшість найкмітливіших мешканців ферми глянути на власне життя під новим кутом зору. Вони не знали, коли збудеться передбачення великого кнура, у них не було жодних підстав сподіватися, що це станеться за їхнього життя, проте в одному вони не сумнівалися: Повстання належить готувати.

Просвітянська та організаційна робота, звичайно, лягла на плечі свиней, чиї видатні розумові здібності були загальновизнані. Серед цих інтелектуалів явно вирізнялися два кабанчики — Сноубол і Наполеон, яких містер Джонс відгодовував на продаж. Наполеон був дебелий і навіть аж лютий з вигляду беркширський кнур, єдиний такий на фермі. Радше мовчазний, як говіркий, він, проте, мав репутацію особи з подвійним дном. Сноубол по слово до кишені не ліз, був жвавий та винахідливий, хоч і не без вітру в голові. Інші свині ще не вийшли з віку поросят. Найбільшої популярності серед них зажив куценький та тлустенький, а проте вельми прудкий Верескун — з кругленькими щічками, неспокійними очицями і голосом, що проймав до печінок. Він зростав у блискучого оратора. Досліджуючи якусь складну проблему, він кидався на всі боки, смикаючи хвостиком, і це надавало його промовам особливої переконливості. Подейкували, що Верескун спроможний довести, що біле — це чорне, й навпаки…

Утрьох вони творчо осмислили ідеї старого Майора й скомпонували їх у струнку світоглядну систему, яку назвали Анімалізмом. Його основи вони викладали на таємних збориськах у стодолі — протягом кількох ночей на тиждень. Спочатку проводирі зіткнулися з тупістю й байдужістю худоби. Дехто вважав за вкрай потрібне бути лояльним до містера Джонса, якого вони величали Хазяїном, або ж кидав недоумкуваті зауваження на кшалт: "Містер Джонс нас годує. Коли його не стане, то ми помремо з голоду". Інші питали: "Нащо нам дбати про те, що буде після нас?" Або: "Якщо Повстання не здійсниться за нашого життя, то який сенс трудитися заради нього?" Свині терпляче пояснювали, що це суперечить духові Анімалізму… Найбезглуздіше запитання виникло у Моллі, білої кобилки: "А чи буде після Повстання цукор?"

— Ні, — твердо відповів Сноубол. — Ми не збираємося виробляти цукор. Та й нащо він тобі? Досить вівса і сіна.

— А чи буде мені дозволено носити стрічечки в гриві? — не вгавала Моллі.

— Товариші! — мовив Сноубол. — Ці стрічки, які засіли у тебе в голові, — символ рабства. Невже ти не в змозі утямити, що свобода дорожча від стрічечок?

Моллі згідливо кивнула головою, однак було схоже, що на цей предмет у неї склалася власна думка.

Ще важче далося свиням спростування брехні, яку пустив ручний ворон Мозус. Улюбленець містера Джонса, пліткар і базікало, він усе ж таки був мастак на вигадки. Мозус поширював чутки про існування таємничої Гори Смоктунців, куди тварини потрапляють після смерті. Вона — за хмарами на небі, й там неділя сім разів на тиждень, конюшина квітує цілий рік, а грудки цукру та макухи виростають просто на кущах. На фермі Мозуса не терпіли за ледарство, але в Гору Смоктунців дехто вірив, і свиням довелося докласти чимало сил, аж доки вони переконали всіх, що такої країни не існує.

Найвідданішими були тяглові коні — Кловер і Боксер. Думалось їм вкрай сутужно, тож, раз і назавжди визнавши свиней за поводирів, вони вбирали в себе все, що ті казали, а потім втовкмачували його іншій худобі. Коні ходили на всі стодольні збориська й першими заводили "Тварини Англії", чим завершувалася зустріч.

І повелося так, що Повстання спалахнуло раніше, а здійснилося значно легше, аніж хтось міг це уявити.

Скорий на розправу містер Джонс свого часу був непоганим фермером, та доля від нього відвернулася. Витративши прірву грошей на судову тяганину, він занедбав господарство й почав пиячити. День у день висиджував на кухні в кріслі-гойдалці — переглядав газети, прикладався до пляшки, годував Мозуса крихтами хліба, вимоченими в пиві; робітники ж байдикували й тягли все, що погано лежало. Поля заросли бур'яном, огорожа падала, а тварини часто лишалися негодованими.

У червні збіжжя достигло. Напередодні середини літа — дня, який випав на суботу, — містер Джонс поїхав до Уїлінгтона й так укотентувався в "Червоному леві", що дістався додому лише у неділю пополудні. Подоївши вранці корів, наймити подалися ловити кроликів, не подбавши про худобу. Удома містер Джонс негайно вклався спати на лежаку, накривши обличчя газетою, а це означало, що мешканці ферми мусили голодувати до самого вечора. Терпець їм урвався! Одна корова рогами вибила двері до засіків, й туди негайно рвонули всі тварини. Містер Джонс прокинувся і разом з чотирма помічниками прибув на місце події. Батоги аж свистіли в їхніх руках! Однак гнів зголоднілого товару хлюпнув через вінця, і всі як один кинулися на своїх гнобителів. Людей штовхали та били з усіх боків, і раптом ті збагнули, що вже не господарі становища. Вони й гадки не мали, що бидло здатне на таке: шаленство тих, з ким вони звикли поводитися недбало, перелякало їх до смерті. Іншої ради, як чкурнути геть, вони не бачили, й за мить усі п'ятеро чимдуж мчали путівцем до великої дороги, а худоба піднесено наздоганяла їх.

Побачивши з вікна спальні це видовище, місіс Джонс прихапцем покидала до саквояжа що трапило під руку, й втекла через чорний хід. Мозус зірвався зі своєї тички і, сполохано каркаючи, полетів за нею.

Тварини гнали містера Джонса та його поплічників доти, доки за ними не захряпнулись важкі ворота ферми. Повстання було переможно завершене ще до того, як скот збагнув, що, власне, відбулося: Джонса витурено й "Садиба" віднині переходить у їхню власність.

Усвідомлення завершеного не одразу прийшло до тварин. Спочатку вони дослідили всі сховки, аби переконатися, що там немає людиськ, затим повернулися на ферму, палко прагнучи знищити сліди ненависного Джонсового панування. Двері приміщення, де зберігалася кінська збруя, були вибиті; вуздечки, посторонки, жахливі ножі, якими Джонс кастрував свиней та баранів, — усе було викинуто геть. Віжки, шори та всіляке інше принизливе причандалля полетіло в багаття, яке вже розклали посеред двору, туди ж батоги й пуги. Вся худоба вигоцувала з радощів, спостерігаючи, як вони горять. Сноубол, окрім того, кинув у вогонь ще й стрічечки, що їх ярмаркового дня вплітали в гриви коней.

— Стрічечки, — сказав він, — це те ж саме, що й одяг, — приналежність людської істоти. Тварини мають ходити в тому, в чому з'явилися на світ.

Почувши таке, Боксер скинув бриля, під яким ховав від гедзів свої вуха, і з насолодою швиргонув його у полум'я.

Руйнувати все, що нагадувало про Джонса, довго не довелося. Після цього Наполеон відвів підопічних у засіки й кидав кожному подвійну порцію їжі, а собакам ще й по два бісквіти. Потім тварини сім разів натхненно проспівали "Тварини Англії" й заходилися вкладатися на ніч. Спалося їм, як ніколи, солодко.

Прокинувшись, як завжди, на світанку, вони згадали вчорашню блискучу перемогу й разом потрюхикали на пастівень. Неоддалік був пагорб, з якого відкривалася вся панорама ферми. В першому сонячному промінні худоба видерлася на вершечок і оглянула свої володіння, — все, що забирало око, належало їм! У захваті від такого відкриття вони гасали колами й вицибували, качалися по траві й набивали пащі солодкою літньою травою, спушували лапами та ратицями землю й мліли від її пахощів. Трохи заспокоївшись, вони обійшли всі фермерські угіддя, споглядаючи ниви, пастівні, фруктовий сад, ставок і гайок так, ніби раніш нічого цього не бачили, бо ніяк не могли повірити, що все їхнє.

Потім вони повернулися до будівель і збентежено зупинилися на порозі Джонсового житла. Тепер і воно належало їм, однак заходити до покоїв було лячно. Якусь хвилю повагавшись, Сноубол і Наполеон розчахнули двері, й тварини вервечкою потягнулися за ними, стараючись нічого не зачепити. На цирлах вони пройшли з кімнати до кімнати, затамувавши віддих, приголомшені неймовірними довколишніми розкошами — ліжками з пуховими перинами, дзеркалами, софою з кінського волосу, брюссельськими килимами, літографією королеви Вікторії над вішаком у вітальні.