Слідопит - Сторінка 28

Зрештою, до цього вибору він прийшов не так після тверезих і обгрунтованих розмірку-вань над чеснотами свого приятеля, як з особистої приязні до нього, бо таки навряд чи хто ближче й краще за сержанта знав Слідопита, хоч разом з тим він чи не найменше цінував у ньому саме ці його. риси. Старому воякові було невтямки, що, може, дочці така пара буде не до вподоби; з іншого ж боку, він вбачав у такому одруженні багато вигод для себе: заглядаючи в туманне майбутнє, він уявляв себе на схилі віку, в старечі роки, в оточенні внуків, однаково дорогих його серцю як по матері, так і по батькові. Тож він і виклав спочатку цей потаємний план своєму приятелеві, котрий, як зрозумів сержант, прихильно прийняв його і з дорогою душею пристав би на нього, коли б не вагання та побоювниня, породжені щиросер^ дими сумнівами, буцімто він не був гідний дівчини.

РОЗДІЛ X

Хоч і цікавлюсь ним, та не люблю його, Дразливого парубчака. А мовить гарно. Та що мені слова його?

Шекспір

"Дванадцята ніч, або Як вам подобається"

Минув тиждень буденного життя в залозі. Мейбл почала вже потроху призвичаюватися до свого становища, яке з самого початку видалося— їй не лише незвичним, але й дещо нудним; та й офіцери і солдати в свою чергу теж стали звикати до присутності в. їхньому середовищі вродливої дівчини, чия манера одягатися й триматися мала щось від скромної шляхетності, властивої родині її патронки; тепер їй уже не так надокучало погано приховане замилування усіх цих залицяльників — її скорше тішила їхня підкреслена поштивість, яку вона радо приписувала батьковому авторитетові. Дівчині й на думку не спадало, що цією шаною вона більше завдячувала власній скромній і водночас жвавій поведінці, аніж схилянню перед поважним сержантом.

Знайомства, зав'язані в лісі чи за яких інших незвичайних обставин, незабаром сягають своїх меж. Для Мейбл одного тижня в укріпленні Освего виявилося цілком досить, щоб зрозуміти, з ким можна зійтися ближче, а кого треба й зовсім обминати. Своєрідне проміжне становище, котре займав її батько,

1 Квартирмейстер (заст.) — офіцер, що відповідав у військовій частині за розквартирування й постачання воїнів харчами та амуніцією.

який, не бувши офіцером, стояв значно вище рядових вояків, тримало її осторонь від обох великих класів, на які поділяється військове середовище, й .звужувало коло людей, з якими їй доводилося спілкуватися, відносно полегшуючи їй можливість вибору. Одначе вона не забарилася помітити, що навіть чимало з тих, котрі могли сміливо розраховувати на місце за столом самого коменданта, були готові заради привабливого стану й красного личка забути про умовності, бо вже на другий чи третій день по приїзду дівчина мала залицяльників навіть серед офіцерів. Особливо запобігав залоговий квартирмейстер 1 — чоловік середніх років, удівець, який уже не раз пізнавав чари подружнього життя, а тепер був, очевидячки, не від того, щоб тісніше заприятелювати з сержантом, хоча по службі він і так більш ніж часто здибувався з ним; тож і не диво, що навіть безвусі новобранці і ті не могли не примітити, що цей проноза-шотландець, на прізвище М'юр, набагато частіше, ніж того вимагала служба, став забігати до свого підлеглого. Проте ущипливість молоді на адресу квартирмейстера далі добродушних жартів та натяків на сержантову доньку не йшла, хоч уже невдовзі найпопу-лярнішим тостом, до якого залюбки приставав навіть кожен прапорщик чи лейтенант, був тост "за Мейбл Дангем".

Наприкінці тижня Данкен оф Ланді послав по сержанта Дангема після вечірньої зорі, щоб побалакати з ним у справі, котра, зрозуміло, вимагала особистої зустрічі. Старий ветеран мешкав у спеціально обладнаній для нього хатині на колесах, яку перевозили по двору і ставили за наказом чи бажанням майора то в одному, то в іншому місці форту. Цього разу вона стояла неподалік від плацу, куди й прийшов сержант і де був прийнятий майором негайно ж без нудного чекання й довгого тупцювання в передпокої. Принагідно зауважимо, що житлові умови, які створювалися для тих, що приїздили до рядових солдатів, насправді майже нічим не відрізнялися від житлових умов, якими забезпечувалися офіцери залоги, коли не брати до уваги того, що їм надавалися трохи просторіші помешкання, а Мейбл із батьком були влаштовані якщо й не зовсім так, то принаймні майже так, як і сам комендант форту.

— Заходь,' заходь, сержанте, заходь, дорогий друже,— щиро привітав свого підлеглого майор Лянді, коли сержант, переступивши порії кімнати, яка була не то спальнею, не то бібліотекою, у шанобі й покорі закляк на місці,— та заходь-бо й сідай ось на стільці. Цього разу я покликав тебе, сержанте, щоб побалакати про яку завгодно всячину, тільки не про розклад нарядів а чи платіжні рахунки. Ми з тобою вже стільки років служимо вкупі, —я па довгий час можуть поріднитися навіть майор із своїм ординарцем чи"

22І f

шотландець із янкі. Сідай же, чоловіче, і будь, як дома. Сьогодні, здається, була гарна днина, сержанте?

— Дуже гарна, ^гьане майоре!—відповів'' сержант, нарешті присівши на стілець ревно, як досвідчений служака, зберігаючи пристойність в етикеті й поведінці перед начальником.— Сьогодні була прегарна година, сер, і сподіватимемося, що таких днів ще немало буде цієї пори року.

— І я теж нічого більше не хотів би, адже види на врожай, судячи з усього, досить-таки непогані; ти ще побачиш, що з солдатів нашого п'ятдесят п'ятого фермери не гірші, ніж вояки. Я тобі скажу, скільки я прожив у Шотландії, а такої бараболі, яка, здається, буде в нас на всій новій ділянці, ще зроду не бачив.

— Бараболі, судячи з усього, пане майоре, вродить доброї, а отже, і зима буде легша, ніж торік.

— Життя не стоїть, сержанте: росте добробут, зростає і потреба в ньому. Ми ж старіємо, і я ось уже задумуюсь над тим, чи не пора б залишити військову службу і якось звити своє гніздо. Відчуваю, що я майже відпрацював своє.

— У короля, дай бог йому здоров'я, знайдеться ще не одна гарна служба для вас, сер.

— Може, й так, сержанте, але краще б у нього знайшовся зайвий чин підполковника для мене.

— День, коли майор Данкен оф Ланді одержить цей чин, сер, буде справжнім святом для всього нашого п'ятдесят п'ятого полку.

— Запевняю: і для самого Данкена оф Ланді — теж. Але ти, сержанте, можеш вважати себе щасливим і без підполковницького чину, бо тобі в житті поталанило: в тебе була добра дружина, а це в чоловіка' на другому місці після чину.

— Ото й тільки, що була, пане майоре, а скільки вже років, як я знаю тільки одну любов — до його величності короля та до своєї служби.

— Та що ти, чоловіче, невже у твоєму серці не лишилося місця навіть для любові до твоєї моторної, повненької доньки з рожевими щічками, яку я останнім часом бачу в нашому форту? Годі-бо, сержанте! На що вже я ось немолодий, та й то міг би закохатися в таку вродливицю й під три дідьки послати своє підполковництво.

— Усі ми знаємо, що серце майора Данкена — в Шотландії, де на нього чекає — не дочекається одна прекрасна леді, готова ощасливити його, щойно почуття обов'язку дозволить йому повернутися на батьківщину.

— Ет, скільки можна жить одними надіями, сержанте; а дорога ненька-Шотландія не близько!—з жалем заперечив начальник, і по суворих рисах обличчя шотландця промайнула тінь смутку.— Ну, та нічого, хоча тут і нема вересу та вівсянки, зате є дичини, якої тільки душа забажає, та й лососини не менш, ніж у Бєрвіку-на-Твіді !. До речі, сер-*жанте, то правда, ніби наші вояки скаржаться, що їх останнім часом усе запихають олениною та голубами?

— Тільки не останні кілька тижнів, пане майоре, бо теперечки, влітку, не так уже й багацько оленини та птиці. Більше вередують через лососину, але я певен, що ми якось протягнемо літо і ніяких заворушень через харчі не буде. От тільки шотландці дуже вже кричать і вимагають часом замість пшеничного хліба вівсяних коржів.

— Ат, це людська натура, сержанте, чиста недоросла шотландська людська натура! Коли хочеш знаги, вівсяна перепічка, чоловіче,— це ні з чим не зрівнянна річ! Я й сам часто як подумаю про неї, то так закортить хоч шматочок її!

— Якщо вже дійде до того, що* терпець матиме зовсім увірватися, пане майоре... я маю на увазі наших солдатів, сер, бо про вашу честь, прошу повірити, у мене ніколи щось подібне й на думку не спало б,— так от,".якщо вони вже так заскучають за своєю національною стравою, я б дозволив собі підказати вам таку думку: завезти сюди вівсяного борошна з Шотландії або ж намолоти його скільки треба тут, у нас, і хай, нарешті,

1 Б е р в і к-н а-Т в і д і — портове місто в гирлі річки Твід, яка протікає вздовж кордону між Англією та Шотландією і впадає в Північне море.

">

заткнуть собі ним пельку й мовчать. Для цього не так уже й багато його треба, сер.

— Ти, бачу, ще й жартун, сержанте. Але побий мене трясця, якщо ти не маєш цілковитої рації. Та, зрештою, на світі, мабуть, є й набагато миліші речі, ніж усілякі там вівсяні перепічки! Ось у тебе хоча б мила донька, Дангеме.

— Моя донька — викапана мати, пане майоре, і їй які завгодно оглядини не страшні! — гордо заявив сержант.— Вони ж у мене обидві виросли не на чому-небудь, а на добренному американському борошні. Моя донька будь-які оглядини пройде, сер.

— Таки пройде, я в цьому не маю жодного сумніву. Ну, та не буду, мабуть, більше ходити околясом, чоловіче, а кину прямо всі свої резерви в бій. Так от, наш квартирмейстер Деві М'юр має намір просити руки твоєї дочки, і він оце довірив мені переговорити про це діло з тобою, позаяк сам, видно, боїться принизити свою гідність... Як-не-як, а я можу потвердити, що половина молодих офіцерів форту піднімають тост за твою —доньку і з ранку до вечора у них тільки й мови, що про неї.

— Це для неї велика честь, сер,— холодно відповів батько,— але я повинен попередити, що незабаром у цих джентльменів буде й пристойніша тема для розмов, сер. Сподіваюся, за місяць-два моя дочка стане дружиною дійсно порядного чоловіка.

— Авжеж, Деві — чоловік порядний, але

цим сказано більше гадаю, ніж узагалі можна сказати про їхнього брата, квартирмейстерів, сержанте! — з легкою посмішкою зауважив майор Ланді.— Ну, то як, можна переказувати нашому зраненому амуром парубкові, що діло майже погоджене?

— Дякую вашій честі, але Мейбл уже заручена з іншим.

— Та невже, матері його ковінька! Оце буде сенсація в форту, хоча, сержанте, не скажу, щоб у душі я не був радий цьому; я не великий прихильник нерівних шлюбів.

— І я такої думки, ваша честь, і мені зовсім не хочеться бачити свою дочку офіцерською дамою.