Смішні оповідки - Сторінка 5

Оповідки про тварин і звірів

144. Зате лев

Лисиця хвалилася перед левицею, мовляв, вона он скільки лисинят виводить, а левиця лише одне дитинча.

На те цариця звірів відповіла:

— Так, але ж то лев.

145. Наука від вовка

Лев, вовк і лисиця надумали полювати разом. Спіймали вони козу, і лев звелів вовкові ділити здобич.

Вовк роздер козу, тулуб віддав левові, голову взяв собі, а ноги лишив лисиці.

Левові не сподобався такий поділ, він накинувся на вовка і роздер його.

Потім звелів ділити лисиці.

Вона взяла козу і сказала:

— Тулуб хай буде тобі на обід, голова на вечерю, а ноги на сніданок.

Лев дуже здивувався її мудрості і запитав:

— Хто тебе так навчив ділити?

— Вовк, — сказала лисиця і показала на шматовиння.

146. Вагомий доказ

Вовк, лисиця і заєць спіймали ягня. На всіх було мало, отож поклали, що їстиме той, хто доведе, що він найстарший за віком.

Заєць сказав, що народився ще до того, як стало світити сонце.

Лисиця швидко промовила:

— Це правда, я сама була при твоєму народженні.

Вовк показав свої пазури та ікла і сказав:

— Хіба це не засвідчує, що я найстарший?

— Згода, згода,— в один голос відповіли лисиця і заєць.

147. Хитра лисиця

Лисиці сказали:

— Візьми сто туманів і віднеси собаці.

Лисиця відповіла:

— Перше я зроблю залюбки, а друге доручіть комусь іншому.

148. Собака і мавпа

Якийсь собака вліз до мечеті і опоганив її.

Мавпа саме також була там і сказала собаці:

— Аллах тебе не помилує за те, що ти насміявся з його святого місця.

Собака відповів:

— Чого це ти так ним клопочешся? Може, ти вдячна йому за те, що він створив тебе такою "вродливою"?

149. Коза і вовк

Коза стояла на високій горі і звідти лаяла вовка.

Він довго слухав її і нарешті відповів:

— То не ти мене лаєш, а місце, на якому стоїш.

150. Не чіпляйся

Лисиця хотіла перелізти через тин і вхопилася за колючий будяк, та подряпалася і стала лаяти його.

Будяк відповів:

— Не чіпляйся за того, хто сам звик усе чіпляти,

151. Сови навчили

Якось один правитель їхав лісом і помітив двох сов, що розмовляли поміж собою.

— Про що вони говорять? — запитав він візиря, який знав пташиних мов.

Візир зніяковів і не схотів відповідати. Правитель став ще настирливіше вимагати відповіді.

Тоді візир сказав:

— Присягнися, що, коли я тобі розповім правду, ти мене не стратиш.

Правитель пообіцяв.

— Одна з них має сина, а друга — доньку. От вони й домовляються про їхні заручини. Та, в якої донька, просить за неї сто вимерлих сіл, а та, в якої син, ще стільки їх не має, але запевняє, що як ти правитимеш іще рік, то вже матиме й стільки.

Цар зрозумів натяк і вже правив так, щоб народ його більше не мер з голоду.

152. Чому коза прудкіша

Собака наздоганяв дику козу. Та обернулася і крикнула собаці:

— Ти ніколи мене не доженеш.

— Чому? — запитав гончак.

— Бо я тікаю від смерті, а ти біжиш, аби догодити мисливцям.

153. Собака і лисиця

Собака наздогнав лисицю і хотів її роздерти, але та промовила:

— Ти мене наздогнав не тому, що сильний, а тому, що я заслаба. Спробуй позмагатися з вовком.

154. Радіти дарма

Один чоловік спіймав чижа і хотів його зарізати. Але чиж став проситися:

— Я малий, і поживи тобі з мене не буде. Краще відпусти мене, а я тобі дам три поради.

Чоловік подумав і вирішив відпустити чижа, бо ж при його бідності поради могли б пригодитися.

— Ось моя перша порада,— сказав чиж,— ніколи не шкодуй про втрачене.

Чоловікові сподобалася перша порада, і він став чекати на другу.

— Ніколи не вір у те, чого не може бути насправді,— знову сказав чиж.

Потім відлетів далі і озвався до чоловіка:

— Ну який же ти дурень: якби ти мене був зарізав, то в череві знайшов би діамант.

Чоловік страшенно розхвилювався і, заломивши руки, став лаяти себе за нерозважність. Та чиж додав.

— Хіба можу я давати тобі третю пораду, коли ти вже забув першу? Звідки ж у мене міг би взятися діамант?

155. Сокіл і півень

Сокіл зустрів півня і почув, як той лає людей.

— Який ти невдячний, — сказав він обурено півневі,— люди тобі дають житло, годують, доглядають, а ти лаєш їх. Побув би ти на моєму місці, спробував би сам знайти їжу, збудувати житло.

Півень відповів:

— Якби ти побачив хоч одного сокола у бульйоні, то заговорив би інакше.

156. Час обідати

Лисиця навчала дітей:

— Коли ви побачите курник, а вгорі світитиме місяць, і господар саме спатиме, знайте: настав час обідати.

157. Виноград без сторожі

Лисиця покуштувала дикий виноград і сказала:

— Тим-то його люди й не стережуть, що він такий кислий.

Розділ 6. Оповідки про тлумачів снів і провидців

158. Правителів сон

Одному правителю наснився сон, ніби ворог підняв його і кинув на землю.

Скликав він наймудріших провидців і звелів відгадати сон. Один, найстаріший із них, сказав:

— Мій повелителю, це чудовий сон. Те, що твій ворог кинув тебе на землю, означає, що ти його переможеш, бо сама земля підтримує тебе.

Через якийсь час правитель розпочав війну і справді переміг.

159. Фатальні прикмети

Якось цар послав свого посла до іншого правителя. Коли посол повернувся, то цар запитав:

— В якій позі ти застав його?

Посол відповів:

— Він сидів на сходах, а ноги опустив у воду.

Цар дуже засумував, бо знав, що сходи — символ влади, а ноги, опущені в воду, означають, що їхній господар житиме з чужими жінками.

Цар так засумував, що вже не міг доконувати державні справи. I той сусідній правитель невдовзі його звоював.

160. Барани-провісники

Один цар ішов на іншого війною. Дорогою він побачив, як двоє баранів билися між собою.

Бійка була дуже цікава, і він спинився, та скоро прибігли господарі й розняли баранів.

Провидець, що супроводив царя, сказав:

— Це означає, що ти не переможеш, але й переможений не будеш.

За кілька днів військо наздогнав посланець і повідав цареві щось настільки важливе, що той змушений був повернути додому.

161. Перевершили вчителя

До провидця звернувся один чоловік:

— Вже майже рік, як пішов мій брат з дому. Чи не можеш ти сказати, що з ним сталося?

В цей час поблизу проходила поховальна процесія, і провидець, глянувши на покійника, сказав:

— Той, кого ти шукаєш, помер.

Учні, що були поруч нього, заперечили:

— Адже в покійника руки складені на грудях, і той, про кого питають, повинен бути живий.

Через якийсь час брат справді повернувся додому.

162. Розвіяв сумніви

Правитель не дуже довіряв своєму провидцеві. Йому хотілося хоч би раз спіймати його на брехні, але нічого не виходило.

Сталося так, що отара цього правителя не повернулася додому. Тоді він звелів провидцеві передбачити її долю, а перед тим послав слугу на дах, щоб той, коли почне говорити провидець, закрякав би по-воронячому.

Провидець почув вороняче крякання і сказав:

— Твоя отара більше тобі не належить. Злодії вивели її в свої поля.

Цар розсміявся і сказав, що він помиляється, бо то не ворон крякав, а слуга, з яким він заздалегідь домовився.

Тоді провидець відповів цареві:

— Якщо то був слуга, це значить, що твоє стадо розбіглося степом, а чабанів повбивали розбійники.

Коли цар поїхав туди, то побачив, що саме так і сталося.

163. Про що свідчить потиск руки

Суботнього дня правитель запитав провидця, стиснувши його руку своєю:

— Чи довго правитиме мій син після мене?

Провидець відповів:

— Ти сильно стиснув мені руку. Це свідчить, що твій син буде жорстокий цар. А запитуєш ти в суботу, коли за старим завітом заборонено всяку працю. Це свідчить, що твій син рано загине.

Так і сталося.

164. Ворона вщасливила

Якось ворона врятувала одному перехожому життя, а потім ще й зробила його багатим.

Ішов цей чоловік гарячого літнього дня. Захотілося йому води. Він вийняв із шкіряного міхура чопка і хотів напитися, як раптом прямо перед обличчям йому закрякала ворона. Міхур упав зляканому чоловікові з рук, а звідти виповзла гадюка.

Коли той чоловік пішов далі, то знову побачив ворону. Коли ж наблизився до неї, вона злетіла, а на тому місці лежав гаманець із золотими монетами.

165. Передбачений сон

Одного ранку тлумач снів з'явився до правителя і мовив:

— Мені наснилася людина, яка сказала: "Іди і повідай своєму правителеві, що він житиме ще вісімдесят років. Доказом буде те, що йому цієї ночі присниться дванадцять золотих перснів".

Цар був дуже здивований, бо йому справді привиділося дванадцять золотих перснів.

За добру звістку він щедро винагородив тлумача снів.

166. Зради не приховати

Один купець вирушив у далеку дорогу. Дома в нього залишилася молода вродлива дружина. Довго думав він про те, чи зраджує вона його, чи ні. I ось, коли ця думка надто настирливо гризла його, йому почулося, що якийсь невідомий голос прорік: "Так, із нею кохається Натре".

Минув час, купець розпродав свої товари і повернувся додому. Зібралися гості, щоб привітати його із щасливим поверненням. А як стали розходитися, довше за інших засидівся один молодик.

Коли нарешті і він пішов, купець запитався у дружини, як його звати. Та сказала, що це Натре, який часто заходив до неї і допомагав у господарстві.

Так вона сама потвердила підозру свого чоловіка і тим викрила себе.

167. Якби мав зузу...

Бідному чоловікові приснилося, що він смажить кінський гній. Вранці він пішов до тлумача снів і попрохав відгадати дивне видіння.

Той йому сказав:

— Дай мені зузу, і я відгадаю твій сон.

Бідняк відповів:

— Якби в мене була зуза, я їв би лаваш, а не смажив гній.

168. На краще місце

Якось тлумач снів вирішив покинути Тагріт12 і переїхати до Вавілона. Люди його відраджували:

— Там і своїх тлумачів багато, навіщо й тобі туди їхати.

Тлумач відповів:

— Річ у тім, що в Тагріті багато комарів, які заважають спати тагрітцям, і сни їм ніколи не сняться.

169. А що ж бог зробить?

Один чоловік побачив у сні свого покійного сусіду і запитав його:

— Що зробив з тобою бог?

Той відповів:

— Що він міг зі мною зробити? Не видасть же він за мене свою доньку!

170. Передбачила власну долю

В одному місті жила з батьками донька-одиначка, що могла передбачати майбуття.

Слава про неї розійшлася далеко поза рідне місто.

Якось сюди прибув багатий молодик і захотів дізнатися, що жде його в житті надалі.

Дівчина подивилася йому на руку, засоромилася і, нічого не сказавши, вийшла геть.

Молодик не зрозумів її і зажадав пояснення у батька. Батько сказав:

— Бачте, вона зрозуміла, що ви станете їй за чоловіка, тим-то й застидалася.

Минуло трохи часу, молодикові сподобалася дівчина, і він справді послав до неї сватів.

171.