Спартак - Сторінка 76

З великим здивуванням він і його військо побачили, що з дванадцяти тисяч трьохсот вбитих гладіаторів тільки два були забиті в спину, а всі інші загинули лицем до ворога.

Після цієї битви Красс увесь час переслідував військо Спартака по горах. Він шкодував, що попросив у Сенату допомоги Помпея та Лукулла. Адже він сам виснажив сили гладіаторів, а слава за перемогу над ними дістанеться двом іншим полководцям. І він вирішив покінчити з бунтівниками до того, як в Італію прибуде Лукулл і вирушить з Рима до Луканії Помпей.

Тому він віддав під командування Скрофи шістдесят тисяч бійців і наказав йому переслідувати Спартака по п'ятах, не даючи йому перепочинку. Сам він з рештою війська в двадцять тисяч воїнів, з обозом подався до Турії, звідти в Поенцїю, розіслав усюди гінців і трибунів, щоб набрати побільше охочекомонних, обіцяючи щедру винагороду всім, хто вступить до його війська.

А Скрофа тим часом напосідав на військо Спартака, зав'язував бої з його ар'єргардом, часом досягав деяких успіхів, захоплюючи окремі загони гладіаторів і потім вішаючи їх уздовж доріг.

У ці дні Спартак уже вирушив від Кларомонта до Гераклеї.

Але, дійшовши до берегів Казуента, він не зміг переправитися, бо річка широко розлилася від недавніх дощів. Тут його наздогнала ворожа кіннота і вдарила по легіонах, що йшли в ар'єргарді.

Це розлютило Спартака. Він швидко повернув легіони фронтом назад і сказав їм, щ0 в цій битві треба або перемогти, або всім загинути, бо за спиною у них — непрохідна річка. Потім з надзвичайним завзяттям кинувся на ворога.

Атака гладіаторів була такою шаленою, що через якісь дві годині римляни кинулися навтіки, а гладіатори невідступно переслідували їх і вчинили їм справжній розгром.

Римляни зазнали тяжкої поразки: понад десять тисяч полягло їх у битві біля Казуента. Гладіатори втратили близько восьмисот бійців. Охоплені жахом, римляни помчали через Акріс; там залишилося немало зовсім знесилених, а всі інші тільки за міськими мурами у Турії змогли перевести дух…

Коли Красс почув про поразку війська Скрофи, він спішно виступив з Поенції у Турії з військом, яке разом з новобранцями мало тепер тридцять тисяч бійців. Він суворо дорікав легіонам Скрофи і пригрозив їм новою децимацією, якщо тільки вони ще раз спробують тікати. Кілька днів він лишався у Турії, де перебудував розгромлені біля Казуента легіони, і знову кинувся переслідувати противника. Розвідники запевняли його, що Спартак став табором на підгір'ї біля ріки Брадан, недалеко від Сільвія.

Минуло десять днів після битви під Казуентом. Увечері того дня сумний і заклопотаний Спартак ходив вулицями свого табору біля Брадану, коли йому сказали, що троє переодягнених гладіаторів привезли йому з Рима важливого листа.

Він поспішив до свого намету. Троє гладіаторів віддали йому послання від Валерії Мессали.

Спартак зблід, притиснув руку до грудей, щоб стримати бурхливий стукіт серця, і, наказавши, щоб про гінців потурбуй валися, взяв папірус, розгорнув і прочитав таке послання:

"НЕПЕРЕМОЖНОМУ І ДОБЛЕСНОМУ СПАРТАКОВІ ВАЛЕРІЯ МЕССАЛА БАЖАЄ СЛАВИ І ЗДОРОВ'Я.

Ворожа доля і ворожі божества не воліють сприяти твоїй благородній справі, якій ти віддав усі скарби своєї великої душі, о мій коханий Спартак. Завдяки твоїй надлюдській доблесті і мудрості три роки перемога розвівала твої прапори свободи. Але ти не в силі здолати ворожої долі і всемогутності Риму, бо проти тебе покликано з Азії Лукулла, і цієї години, коли я пишу оце послання, переможець Іспанії Помпей Великий з усім військом вирушає через Самній. Поступися, Спартак, поступись і збережи своє життя для моєї полум'яної, невгасимої, несказанної любові. Збережи себе для пестощів нашої чарівної маленької Постумії, яка лишиться сиротою, якщо ти вперто продовжуватимеш цю безнадійну війну.

Жінка, яка кохає Спартака, не може, не повинна і не вміє радити йому малодушний вчинок. Склавши зброю, після того, що ти примусив Рим тремтіти і три роки наводив страх на всю Італію, після того, як ти вкрив своє ім'я славою стількох звитяжних перемог, ти поступишся не від страху перед ворогом, — ти скоряєшся непереборній долі. А проти цієї невидимої, загадкової, непереможної сили не спроможна змагатися жодна людська істота, об неї завжди розбивалися дерзання наймогутніших людей, яких знала історія — від Кіра до Пірра, від Ксеркса до Ганнібала.

Поки ще не прийшов на поле битви Помпей, склади зброю перед Крассом. Він, напевне, згодиться на почесні для тебе умови, аби не віддати своєму суперникові славу перемоги.

Облиш цю справу, тепер уже безнадійну, і в моїй тускульській віллі тебе чекає кохання, найчистіше, найніжніше, найпалкіше і найвідданіше в світі. Тут у безмежному блаженстві кохання у пестощах, якими тільки може земна любляча жінка оточити коханого чоловіка, ти житимеш щасливий, невідомий людям, улюблений батько і чоловік.

О Спартак мій, тебе благає безталанна жінка, тебе закликає нещасна мати і твоя донька. Чуєш, Спартак, твоя бідолашна донечка зі мною біля твоїх ніг, обнімаємо твої коліна, укриваємо поцілунками твої руки, благаємо тебе, щоб ти зберіг своє дорогоцінне життя, яке для нас дорожче від усіх скарбів усього світу.

Рука моя тремтить, виводячи ці рядки, ридання душать мене, і гарячі сльози, що ллються з моїх очей на папірус, у деяких місцях витравлять слова і так долинуть до тебе.

О Спартак, зглянься на твою доньку, пожалій мене, кволу нещасну жінку, яка помре з розпуки, з журби, якщо помреш ти…

О Спартак, пожалій мене, яка кохає тебе, обожнює й шанує більше, ніж шанують і боготворять всевишніх богів! О Спартак, зглянься на мене!..

Валерія".

Не розказати словами того, що діялося в серці нещасного гладіатора, коли він читав цей лист. Рясні сльози котилися по його щоках, падали на папірус і зливалися з слідами сліз

Валерії. Закінчивши читати листа, він підніс його до уст і вкрив розпачливими, безумними поцілунками. Потім руки його опустилися, все ще стискаючи папірус, і він стояв, втуливши в землю повні сліз очі, охоплений ніжними болісними думками.

Де витали в цей час його думки? Які милі тіні поставали перед його зором? Якими солодкими видіннями він упивався цієї миті?..

Довго стояв він так, віддаючись потокові любих, сумних думок. Та раптом увесь стрепенувся, витер сльози, ще раз поцілував послання і сховав його на грудях. Потім надів панцир і шолом, підперезався мечем, узяв щит і покликав контубернала, звелівши приготувати собі коня і загін кінноти.

Через чверть години, поговоривши з Граніком, він галопом виїхав з табору на чолі трьохсот вершників.

Вранці другого дня до табору римлян, розташованого в Оппідії, прибув посол від Спартака. Крассові подали від нього табличку, на якій Красс прочитав грецькою мовою такі слова:

"МАРКА ЛІЦІНІЯ КРАССА — ПОЛКОВОДЦЯ СПАРТАК ВІТАЄ.

Мені необхідно зустрітися з тобою. На відстані десяти миль од твого табору і десяти миль од мого, на шляху з Оппідія до Сільвія є невелика вілла, власність Тіта Оссілія, патриція з Венусії. Я перебуваю там з трьомастами вершників. Чи не бажаєш ти прибути з такою ж кількістю людей? Я прийшов з щирими намірами і цілковито звіряюсь на твою честь.

Спартак".

Красс одразу прийняв запрошення Спартака і звелів передати послу, що через чотири години прибуде на побачення з трьомастами воїнами до призначеного місця. І ще сказав передати, що як Спартак покладається на його честь, так і він покладається на честь Спартака.

Через три з половиною години, за дві години до полудня, Красс з загоном кінноти прибув до вілли Оссілія.

Біля брами його зустрічав Мамілій, центуріон і десять декуріонів загону.

З усіма знаками пошани його провели через атрій і коридор до невеликої картинної галереї. На порозі, почувши кроки, з'явився Спартак. Знаком він звелів своїм вийти, привітально підніс до уст праву руку і промовив:

— Привіт тобі, славетний Марку Красс!

І відступив у глиб галереї, даючи прохід римському вождеві. Входячи до зали, той чемно відповів на привітання:

— Привіт і тобі, доблесний Спартак!

Обидва полководці стали віч-на-віч, мовчки розглядаючи один одного.

Гладіатор був значно вищий від патриція. Поряд з стрункою, могутньою, атлетичною постаттю Спартака одразу впадала в очі огрядність присадкуватого Красса.

Поки Спартак пильно оглядав енергійні суворі риси смуглявого, костистого, римського типу обличчя Красса, його коротку шию, широкі плечі і дужі, трохи криві ноги, — Красс милувався величністю, гнучкістю, бездоганною вродою Спартака, його благородним високим чолом, блиском його очей і прямодушністю, що промовляла в усіх рисах його прекрасного обличчя.

Найдивнішим для Красса було те, що він — гніваючись на себе самого — не міг відігнати, подолати в собі почуття мимовільного глибокого захоплення цією людиною.

Першим заговорив Спартак:

— Скажи, Красс, чи не здається тобі, що ця війна тягнеться занадто довго?

Римлянин на мить завагався, потім відповів:

— Так, затяглась, і занадто.

— То чи не здається тобі, що ми могли б покласти їй край? — знову запитав гладіатор.

Жовтаво-сірі очі Красса блиснули з-під напівопущених повік, і він жваво відповів:

— Але як?

— Укласти мир.

— Мир?.. — перепитав вражений Красс.

— А чому ні?

— Але… тому що… яким чином можна було б укласти мир?

— Присягаюся Геркулесом!.. Так, як завжди укладається мир між воюючими сторонами.

— Ах, так?! — скрикнув Красс, глузливо посміхаючись. — Як укладають мир з Ганнібалом, з Антіохом, з Мітрідатом?..

— А чому ж ні? — з тонкою іронією спитав Спартак.

— Тому… тому що… хіба ви — воююча сторона? — презирливо і водночас зніяковіло відповів Красс.

— Ми — союз багатьох народів, які воюють проти римської тиранії.

— О Марсе Меснику! — насмішкувато сказав Красс, закладаючи ліву руку за золоту перев'язь меча. — Он як! А я собі думав, що ви збіговисько підлих бунтівних рабів, які повстали проти свого законного господаря.

— Хай буде так, — спокійно промовив фракієць. — Тільки з однією поправкою: ми не підлі, ні! Ми — раби вашої беззаконної сваволі. А про законність ваших прав над нами краще не будемо говорити.

— Отже, ти хотів би підписати мир з Римом, ніби ти якийсь Ганнібал або Мітрідат?.. Які ти провінції для себе вимагаєш?..