Сповідь Жана Шарвена - Сторінка 3

Він міг очікувати на пристойну заробітну плату, яка надавала б можливість жити в скромному комфорті свого класу. Він був працьовитий і добре вихований. Як і більшість молодих французів його віку, захоплювався спортом: влітку плавав і грав у теніс, а взимку — катався на велосипеді. Двічі на тиждень для підтримки своєї форми проводив декілька годин у спортзалі. Все своє дитинство, юність і період змужнілості він товаришував з хлопцем на ймення, скажімо задля зручності оповіді, Анрі Ренар, чий батько теж був службовцем у Митному управлінні. Жан і Рірі разом ходили до школи, разом гралися, разом готувалися до іспитів, разом відпочивали на канікулах, оскільки їх сім'ї були в дружніх стосунках. Їх перша закоханість також припала на один і той же період. Вони були партнерами на місцевих тенісних турнірах і разом відбували військову службу. Вони ніколи не сварилися, і ніколи не почувались такими щасливими, як у товаристві один одного. Вони були нерозлучні. Коли настав час братися до роботи, вони вирішили, що підуть в одну й ту ж фірму; але ця справа виявилась не такою вже й легкою; Жан спробував влаштувати Рірі в ту саму фірму, що найняла його, але не зміг, і лише рік потому

Pipi знайшов якусь роботу. Але до того часу справи у Гаврі стали такі ж кепські, як і у всьому світі[14], і через кілька місяців той втратив роботу.

Рірі був безтурботним юнаком, і байдикування прийшлось йому до снаги. Він танцював, купався і грав у теніс. Там-то й познайомився з дівчиною, яка нещодавно оселилась у Гаврі. Батько її був капітаном у колоніальній армії, і після його смерті мати дівчини повернулася на свою батьківщину в Гавру. Марі-Луїзі було тоді вісімнадцять. Майже все своє життя вона провела в Тонкіні[15]. І саме ця екзотичність приваблювала до неї молодих людей, які ніколи в житті не залишали Франції, і спочатку Рірі, а потім і Жан закохалися в неї. Можливо, це було неминуче і, безперечно, нещасне кохання для обох юнаків. Марі-Луїза була добре вихованою дівчиною, єдина дитина, і в її матері, окрім пенсії, було трохи власних заощаджень. Очевидно, що виявляти знаки уваги до такої дівчини можна було лише з перспективою на одруження. Звичайно, Рірі, на той час повністю залежний від свого батька, не міг запропонувати руку і серце та сподіватися хоча б на щонайменший шанс, що пані Моріс, мати Марі-Луїзи, погодиться на його пропозицію. Проте, маючи у своєму розпорядженні цілий день, він міг значно частіше, на противагу від Жана, зустрічатися з дівчиною. Пані Моріс була хворобливою жінкою, тому Марі-Луїза мала більше свободи, аніж більшість французьких дівчат її віку, та суспільного становища. Вона знала, що і Рірі, і Жан були закохані в неї, і вона також симпатизувала їм; їй лестила увага обох юнаків, але з її поведінки не було видно, що вона палко закохана в одного з них. Важко було зрозуміти, кому надає перевагу дівчина. Проте вона добре усвідомлювала, що Рірі не одружиться з нею.

— Як вона виглядала? — запитав я Жана Шарвена.

— Маленька, з гарненькою тендітною фігуркою, великими сірими очима, блідою шкірою і м'яким, темно-русявого кольору волоссям. Вона й була скоріше схожа на маленьку мишку. Не вродлива, але чарівна, напрочуд приваблива і скромна, в ній було щось надзвичайно зворушливе. З нею було легко спілкуватись. Вона була скромна та щира. Не можна було не відчути, що на неї можна покластися, і вона стане для будь-кого порядною дружиною.

Жан і Рірі не таїлися один від одного, і Жан не приховував, що закоханий у Марі-Луїзу, хоча першим зустрів її Рірі, тому було само собою зрозуміло, що Жан не стане йому на заваді. Нарешті дівчина зробила свій вибір. Одного дня Рірі дочекався, поки Жан вийде зі свого офісу, і розповів йому, що Марі-Луїза погодилась одружитися з ним. Вони домовились: тільки-но він отримає роботу, його батько піде до її матері і зробить офіційну пропозицію. Жан був шокований. Та як же було нелегко слухати з гаданим розумінням про плани на майбутнє, якими ділився збуджений і зачарований Рірі! Але будучи надто відданим Рірі, Жан не почувався ображеним, бо знав, який той милий, тож не міг звинувачувати і Марі-Луїзу. З усієї сили Жан чесно намагався примиритися з жертвою, яку приніс на вівтар дружби.

— Чому ж вона вибрала його, а не вас? — запитав я.

— Він виявляв неабияку життєдайність. Він був найвеселішим, найсмішнішим юнаком, якого ви коли-небудь зустрічали. Його піднесений настрій захоплював настільки, що ви просто не могли нудьгувати в його товаристві.

— В нього відчувалася бадьорість духу,— посміхнувся я.

— І дивовижна привабливість!

— Гарний?

— Ні, не дуже. Трохи нижчий за мене, худорлявий і жилавий, але з приємним, добродушним обличчям,— Жан Шарвен злегка посміхнувся.— Хоча без будь-якого марнославства, мушу сказати, що я був гарніший за Рірі.

Та роботи Рірі так і не отримав. Його батько, стомившись тримати на шиї неробу, надіслав листи з проханням знайти хоч яку-небудь роботу для Рірі усім, кому тільки можна: родичам, друзям в усі кінці Франції; і нарешті отримав листа від кузена із Ліона[16] (той займався виробництвом шовку). Він писав, що його фірма шукає молодого чоловіка для закупівлі натурального шовку в Пномпені, в Камбоджі, де міститься їх філіал. Якщо Рірі пристане на таку пропозицію, він зможе влаштувати його на цю посаду.

І хоча батькам Рірі, як і всім батькам-французам, еміграція була ненависна; здавалося, іншого виходу не було; і хоча платню обіцяли невелику, вирішили, що він повинен їхати. Він і сам був не проти. Камбоджа розташована недалеко від Тонкіна, і, певно, Марі-Луїзі все там було знайоме. Вона так часто говорила про тамтешнє життя, що Рірі зробив висновок, що повернення на Схід потішить її. Проте із розгубленістю почув, що ніщо не примусить її повернутися туди. По-перше, вона не може покинути хворої матері, чиє здоров'я вочевидь погіршується; й окрім того, нарешті оселившись у Франції, вона вирішила ніколи більше її не залишати. Марі-Луїза відповідала взаємністю Рірі, але була непохитною. Оскільки інших пропозицій роботи не було, батько його й слухати не хотів про відмову від запропонованої посади; нічого не можна було вдіяти, і Рірі мусив їхати. Жану думка про розставання була нестерпною, але тільки-но Рірі повідомив йому цю погану новину, як він радісно усвідомив, що доля сама пливе йому в руки. Рірі не стоятиме на його шляху принаймні протягом п'яти років, і якщо виявиться компетентним працівником, то є вірогідність, що він оселиться на Сході назавжди; і Жан не мав сумніву, що через деякий час Марі-Луїза одружиться саме з ним. Його матеріальні статки, його стабільне респектабельне службове становище у Гаврі, де вона зможе бути поруч з матір'ю, змусить її бути розсудливою; і коли вона більше не відчуватиме харизми Рірі, то чому б її велика симпатія до Жана не переросла в кохання. Життя для нього змінилося. Після багатьох місяців страждань він знову почувався щасливим, і хоча й таємно, але зараз також будував шляхетні плани на майбутнє. Більше не було потреби вгамовувати кохання до Марі-Луїзи.

Раптово всі його надії розбилися вщент. В одній із судових компаній Гаври з'явилась вакансія, і здавалося, що заяву, яку негайно подав Рірі, задовольнять. Товариш з контори запевнив його в цьому. Це вирішило б усе. Це була стара і консервативна фірма, і було добре відомо, що коли ви починаєте працювати в ній, то це на все життя. Жан Шарвен був у розпачі, гірше за все було те, що він мусив таїтися зі своїми стражданнями. Але одного дня директор фірми викликав його до себе.

Дійшовши до цього місця у своїй розповіді, Жан зупинився. В його очах з'явилось занепокоєння.

— А зараз я збираюся розповісти вам дещо таке, про що досі ніколи й нікому не розповідав. Я чесна людина, принципова людина. Я збираюся розповісти вам про свій єдиний ганебний вчинок, який вчинив у своєму житті.

Тут я повинен нагадати читачеві, що на Жані Шарвені була уніформа з рожево-білими смугами і номером на грудях. Це свідчило про те, що він відбував термін ув'язнення за вбивство своєї дружини.

Я навіть не уявляв, що директор хоче від мене. Він сидів за столом, і коли я увійшов до його кабінету, допитливо поглянув на мене.

— Я хочу поставити вам надзвичайно важливе питання,— сказав він.

— Я бажаю, щоби ви вважали його конфіденційним. А я, звичайно, такою ж вважатиму і вашу відповідь.

Я чекав. Він продовжив:

— Ви працюєте у нас достатньо давно, і я надзвичайно задоволений вами. І немає причини, яка б стала на заваді Вам обійняти більш високу посаду у нашій фірмі. Я цілком довіряю Вам.

— Дякую, сер,— відповів я.— Я завжди намагатимусь виправдати Вашу довіру.

— Справа ось у чому. Пан Антель пропонує взяти на роботу Анрі Ренара. Але він дуже вибагливий щодо репутації своїх службовців, і в цьому випадку головне — щоб він не помилився. Частиною обов'язків Анрі Ренара буде видача зарплатні командам суден, що належать фірмі, і через його руки проходитимуть багато сотень тисяч франків. Я знаю, що Анрі Ренар — ваш вірний друг, а ваші сім'ї завжди були в дружніх стосунках. Скажіть мені, поклавши руку на серце, чи не помилиться пан Антель, взявши на роботу цього молодого чоловіка?

Я відразу ж зрозумів, що означає це запитання. Якщо Рірі отримає цю роботу, він залишиться й одружиться з Марі-Луїзою; якщо ні — поїде до Камбоджі, і з нею одружуся я. Клянусь вам, не я відповів йому, то був хтось інший, хто стояв на моєму місці і говорив моїм голосом, я не мав нічого спільного зі словами, які злетіли з моїх вуст.

— Пане директоре,— сказав я.— Анрі і я товаришуємо упродовж усього нашого життя. Ми ніколи не розлучалися, навіть на тиждень. Ми разом ходили до школи, ділилися кишеньковими грошима і коханками, коли подорослішали; ми разом відбували військову службу.

— Мені це відомо. Ви знаєте його краще, аніж хтось інший в цілому світі. Ось чому це питання я ставлю саме вам.

— Це не чесно, пане директоре. Ви просите мене зрадити свого друга. Я не можу і я не відповідатиму на ваше запитання.

Директор хитрувато посміхнувся. Він вважав себе набагато розумнішим, ніж був насправді.

— Ваша відповідь робить вам честь, але я зрозумів усе, що хотів знати.

— Потім він приязно посміхнувся.