Стара панна - Сторінка 23

Незважаючи на каверзні підступи, що на втіху всього міста стали приводом до пліток, поширюваних із неабияким смакуванням, шлюбну угоду оголосили в церкві і в мерії. Атаназові довелося підготувати свідоцтво про шлюб. Задля суспільної цнотливості й загального спокою наречена виїхала до Пребоде, куди, навідуючи її, двічі на день приїздив дю Бук'є: вранці з пишним неоковирним букетом і надвечір, десь під обідню пору. Кінець кінцем одного сльотавого червневого дня, в передобідню пору, в алансонській парафіяльній церкві, на очах усього міста відбулося вінчання панни Кормон і сумнівного, як подейкували недовірки, пана дю Бук'є. З дому до мерії і з мерії до церкви їхали в розкішній, як на Алансон, колясці, що її дю Бук'є тайкома виписав із Парижа. Все місто розцінювало втрату старої бідки як своєрідне громадське лихо. Римар із вулиці Порт де Сеез галасливо бідкався з того приводу, бо втратив п'ятдесят франків річного прибутку, що діставав за лагодження того тарантаса. Алансонцям нагнала страху розкіш, яка заводилась у місті завдяки домові Кормонів. Кожен побоювався, що подорожчають харчі, підскочить плата за комірне і плавом попливуть до міста предмети паризького вмеблювання. Декотрих розбирала така цікавість, що вони давали Жакленові по кілька су, аби зблизька роздивитися коляску, яка зазіхала на економіку краю. Пара коней, куплених в Нормандії, також неабияк налякала городян.

— Уже нам не продати коней свого заводу приїжджим баришникам, коли ми самі купуємо їх бозна-де,— казали в колі дю Ронсере.

Хоч на перший погляд цей висновок і здавався безглуздим, проте в ньому була глибока думка щодо можливостей краю загрібати чужі гроші. На думку провінції, національне багатство полягає не так в активному обігові грошей, як у безцільному накопичуванню. І врешті-решт справдилося пророцтво старої дівки. Пенелопа здохла від плевриту, на який вона захворіла за півтора місяці до весілля господині; нічого не могло її врятувати. Пані Грансон, Марієтта, пані дю Кудре, пані дю Ронсере — все місто помітило, що мадам дю Бук'є ступила в церкву лівою ногою: прикмета тим більше жахлива, що о тій порі слово лівий стало набувати політичного значення. Священик, який мав виголосити проповідь, ненароком розгорнув молитовника на задушній молитві. Отже, це одруження супроводжувалося такими фатальними обставинами, такими грізними, такими зловісними, що ніхто не передбачав у ньому нічого доброго. Все складалося геть зовсім кепсько. Весілля ніякого не гуляли, бо обоє повінчані відразу поїхали до Пребоде. Тож люди гомоніли, що паризькі звичаї беруть гору над провінційними. Ввечері алансонці тільки й правили теревені про всі ті нісенітниці; ті, хто сподівався на лукуллівський бенкет73, неодмінний на провінційних весіллях, що його вважали за обов'язкову данину, майже всі обурювалися. Зате весілля Жозетти й Жаклена відбулося весело; лише ця пара і спростувала лихі віщування.

Дю Бук'є захотілося пустити всі гроші за власний будинок на ремонт і осучаснення старого особняка Кормонів. Тому він вирішив прожити півроку в Пребоде і переселив туди дядечка де Спонда. Ця новина вжахнула все місто, кожного пойняло передчуття, що дю Бук'є заповзявся потягти край на згубний шлях комфорту. Цей страх іще збільшився, коли одного ранку городяни побачили, що дю Бук'є, їдучи із Пребоде у Валь-Нобль, щоб припильнувати, як посуваються роботи по ремонту особняка, сидить у тільбюрі, куди запряжено недавно купленого коня, а поруч красується виряджений у ліврею Рене. Почав дю Бук'є свою господарську діяльність із того, що вклав усі жінчині заощадження в ренту державної скарбниці, яка йшла по шістдесят сім франків п'ятдесят сантимів. Постійно граючи на підвищення, він за рік зробив собі особистий капітал, що майже дорівнював жінчиному. Та всі грізні віщування, всі згубні новації перевершила одна подія, котра була тісно пов'язана з цим шлюбом і надала йому, здавалося, ще більшої фатальності. Весільного вечора Атаназ із матір'ю по обіді сиділи за десертом у вітальні перед коминком, в якому служниця розвела невеликий вогонь, що його по-тамтешньому називають почастувальним.

— Так і буде! Якщо ми залишилися уже без мадмуазель Кормон, доведеться ввечері піти до голови дю Ронсере,— сказала пані Грансон.— Господи, ніяк не звикну звати її пані дю Бук'є, навіть язик не повертається вимовити це ім'я.

Атаназ похмуро й силувано глянув на матір; йому бракувало сил усміхнутися їй, але він хотів якось подякувати за цю простодушну спробу, яка хай і не гоїть ран, зате полегшує страждання.

— Матусю,— промовив він, і голос його прозвучав так по-дитячому, так ніжно, як звучало давним-давно це забуте звернення.— Люба матусю, не йдім іще, тут так добре перед вогнем!

Мати, не збагнувши розумом, серцем пристала на це останнє прохання горем убитого сина.

— Добре, дитино моя, зостанемось,— сказала вона.— Мені, звичайно, приємніше погомоніти з тобою, послухати, які в тебе плани, аніж провести вечір за грою в бостон, де я можу програти якийсь гріш.

— Ти сьогодні дуже гарна, і мені любо дивитися на тебе. До того ж і думи мої пасують до цієї нужденної віталеньки, де нам довелося чимало вистраждати.

— Де нам належить і далі страждати, бідолашний мій Атаназе, доки ти не досягнеш успіху. Мене не лякають злигодні, але як мені, скарбе мій, дивитися, що так безрадісно минає твоя прекрасна молодість! Усе ж твоє життя — самий лише труд! Ці думки — найважча хвороба для матері; вони мордують мене вечорами, а вранці під їхнім тягарем я прокидаюся. Боже мій, Боже мій! Чим я прогнівила тебе? За які гріхи ти караєш мене?

Вона пересіла з крісла на дзиґлик і нахилилася до Атаназа, притуливши голову йому до грудей. У щирих материнських почуттях завжди є чарівність залюбленості. Атаназ цілував очі, чоло, сиве материне волосся зі святим почуттям, прагнучи припасти душею до всього, до чого торкалися губи.

— Я вже ніколи нічого не досягну,— сказав він, намагаючись приховати від матері фатальний намір, що закрався йому в голову.

— Отакої! Ти що, падаєш духом? Ти ж сам казав, що розум усе зможе. Хіба Лютер, маючи всього лише десять пляшечок чорнила, десять стоп паперу й непохитну силу волі, не збурив усієї Європи? Ти заживеш великої слави і творитимеш добро тими самими засобами, якими він творив зло. Чи не твої це слова? Сам бачиш, як уважно я слухаю тебе; я розумію тебе краще, ніж ти гадаєш, бо ще й досі ношу тебе під серцем, і найменша твоя думка відбивається в мені, як відбивався колись твій найменший порух.

— Розумієш, мамо, я тут не доб'юся нічого, і мені не хочеться, щоб ти була свідком моїх страждань, моїх зусиль, моєї скорботи. О моя матусю, дозволь мені покинути Алансон; я волію страждати далеко від тебе.

— А я хочу завжди бути біля тебе,— з гідністю мовила мати.— І то б я погодилася, щоб ти страждав далеко від мене, твоєї сердешної матері, що стане тобі за наймичку, коли виникне потреба, а буде на те твоя воля,— зникне, щоб не стояти на заваді тобі, і навіть тоді не нарікатиме, що ти загордився. Ні, ні, Атаназе, ми ніколи не розлучимось.

Атаназ так палко обняв матір, як умирущий обіймав би саме життя.

— І все ж таки я так хочу,— наполягав він,— інакше ти мене втратиш. Страждати подвійно, за тебе й за себе — то для мене смерть. Адже ти хочеш, щоб я жив?

Пані Грансон розгублено дивилася на сина.

— Он що в тебе на думці! Мені вже про те казали. Отже, ти їдеш?

— Так.

— Ти не поїдеш, не сказавши мені всього, не попередивши мене. Тобі ж потрібні речі, гроші. У мене в нижній спідниці зашиті кілька золотих, візьми їх.

Атаназ заридав.

— Це все, що я хотів тобі сказати,— знову почав він.— Тепер я проведу тебе до голови. Ходімо...

Мати й син вийшли. Атаназ розстався з матір'ю на порозі дому, де вона мала провести вечір. Він довго дивився на світло, що пробивалося крізь щілини віконниць; притулившись до них, він слухав, і його пойняла якась шалена радість, коли десь за чверть години до нього долинув голос матері: "Великий шолом у чирви!"

— Бідолашна матусю! Я одурив тебе,— мовив він, виходячи на берег Сарти.

Він підійшов до гарної тополі, під якою стільки передумав за останні півтора місяці й де влаштував собі сидіння з двох великих каменів. Він милувався на красиву природу, що була о тій порі освітлена місяцем; протягом якогось часу перед ним пропливли вимріяні картини його славного майбутнього: він пройшов крізь міста, охоплені хвилюванням від самого звучання його імені; він чув вітальні оплески юрби, він вдихав фіміам свят, він уклонився видінню свого життя, він купався в сяйві власної слави, він спорудив собі монумент, він подумки скликав всі свої нездійсненні мрії, щоб сказати їм на останньому олімпійському бенкеті "простіть мене". Таке чарівне видиво могло тривати лишень якусь хвилину, і раптом воно розвіялося навіки. В цю останню мить він обійняв прекрасне дерево, до якого прихилився, як до вірного друга; тоді запхав до кишені сюртука два камені й застебнув ґудзики. З дому він навмисне вийшов без капелюха. Він одшукав те глибоке місце, що його давно вже намітив; потім рішуче ковзнув у воду, намагаючись, щоб не було ніякого шуму, і все сталося безшумно. Коли десь о пів на десяту пані Грансон повернулася додому, служниця нічого не сказала їй про Атаназа, вона подала господині листа; пані Грансон розгорнула його й прочитала ці кілька слів: Добра моя матусю, я виїхав, не гнівайся на мене.

— От тобі й маєш! — вигукнула вона.— Добре діло. Він мене підвів. А білизна? А гроші! Ну, та він напише, і я поїду до нього. Діти завжди гадають, ніби вміють перехитрити батьків! — І вона спокійно лягла спати.

За день до цього, вранці, як і сподівалися рибалки, Сарта розлилась. О такій порі збурені води гонять силу-силенну в'юнів із її струмків. Он чому на тому місці, де пірнув горопашний Атаназ, певний що його ніколи не знайдуть, опинилися сіті. Близько шостої години ранку рибалка витягнув труп молодого самогубця. Дві-три приятельки, які прийшли до нещасної вдови, з великою обережністю підготували її до прибуття страшних останків. Неважко собі уявити, як звістка про самогубство прогриміла на весь Алансон. Ще напередодні в бідолашного генія не було жодного прихильника; другого ж дня по його смерті тисяча голосів вигукували: "Хто-хто, а я, звісно, допоміг би йому!" Як вигідно виставити себе благодійником, нічого не втрачаючи! Шевальє де Валуа прояснив це самогубство.