Стара панна - Сторінка 8

- Оноре де Бальзак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Блискавка щирої любові спалила нікчемний бур'ян, що вибуяв під згубним повівом розпусти й легковажності. Вона збагнула, скільки втрачає чистоти й шляхетності, сама себе надаремне вкриваючи ганьбою. Те, що напередодні було на її погляд всього лише забавною витівкою, обернулося на суворий вирок для неї. Вона вже ладна була відступитися від недавнього успіху. Проте безвихідне становище, Атаназове убозтво, бліда надія забагатіти і, повернувшись із Парижа не з порожніми руками, сказати: "Я тебе давно кохаю!", сама доля, якщо хочете, воліла, щоб цей благодатний дощ умить ущух. Честолюбна гризетка несміливо попросила пані Грансон уділити їй хвилину для розмови, і господиня провела дівчину до себе в опочивальню. Виходячи, Сюзанна ще раз глянула на Атаназа, вона побачила його в тій самій позі й затамувала сльози. Щодо пані Грансон, то вона сяяла від радості. Нарешті вона мала в своїх руках страшну зброю проти дю Бук'є і могла завдати йому смертельної рани. Звичайно, вона пообіцяла бідолашній звабленій дівчині підтримку всіх жінок благодійниць, усіх жертводавців Товариства допомоги матерям; вона вже намітила собі з десяток візитів,— заняття на цілий день,— тим самим накликати справдешню бурю на голову старого парубка. Шевальє де Валуа загалом передбачав, у якому напрямі розгортатиметься справа, однак не покладав надій на такий скандал.

— Дитино моя,— звернулася пані Грансон до сина,— ти знаєш, що ми сьогодні обідаємо в мадмуазель Кормон, одягни щось пристойніше. Даремно ти нехтуєш свій туалет, поглянь на себе: ніби якийсь злодієнко. Одягни свою красиву сорочку з жабо й зеленого фрака ельбефського сукна. Я маю на те свої підстави,— додала вона з лукавим виглядом,— До того ж мадмуазель Кормон виїжджає до Пребоде, і в неї збереться багато людей. А коли молодик на порі одруження, він мусить удаватися до всіляких засобів, аби сподобатись. Якби дівчата були відверті, Боже милий, ти б, сину, неабияк здивувався, дізнавшись, що їх приворожує: для того часом буває досить чоловікові погарцювати на чолі артилерійського загону або з'явитися на бал в костюмі, який йому личить. Часто з того, як тримаєш голову, з сумовитої пози здогадуються про все твоє життя. Ми, жінки, складаємо собі цілий роман, судячи із зовнішності героя; часто-густо буває — заплішений дурень, а шлюбний зашморг уже накинуто! От тобі варто придивитися до шевальє де Валуа, вивчи його, перехопи манери; ти тільки поглянь, як невимушено він тримається в товаристві, у ньому немає жодної скутості — не те що в тебе. Та будь трохи говіркіший. А то можна подумати, що ти такий собі невіглас, а ти ж вивчив навіть гебрайську мову.

Атаназ вислухав матір з подивом, але покірно, тоді взяв картуза й подався в мерію, міркуючи: "Невже мама розгадала мою таємницю?" Він попрямував вулицею дю Валь-Нобль, де жила панна Кормон,— невеличка втіха, яку він дозволяв собі щоранку, подумки перебираючи при цьому тисячу химерних фантазій: "Вона, звичайно, й не підозрює, що в цю хвилину повз її будинок проходить хлопець, котрий палко в неї закоханий, ладен бути їй вірним і зоставити за нею повне право порядкувати своїми статками, зовсім не втручаючись у те. Господи! Яка доля! Жити двом людям в одному місті, за кілька кроків одне від одного, бути кревно зв'язаними і не мати ніякої змоги зблизитись. А може, сказати їй про все цього ж вечора?"

Тим часом Сюзанна повернулася до своєї матері, весь час думаючи про бідолаху Атаназа, і, як багато жінок, що ладні піти на все задля обожуваного чоловіка, відчувала, що змогла б при своїй вроді стати для нього сходинкою, з якої він міг би досягти швидко свого.

Тепер необхідно зайти в дім старої панни, що стала об'єктом стількох корисливих поривань і мала цього вечора вітати в себе всіх персонажів нашої повісті за винятком Сюзанни. Ця ж рішуча й гарна особа, досить відважна, щоб, тільки-но ставши на життєву дорогу, спалити як той Александр Македонський, вщент кораблі, почала бій з вигаданого переступу, а по тому зійшла зі сцени, надавши оповідці напруженої цікавості. Її прагнення, до речі сказати, цілком справдилися. За кілька днів вона покинула рідне місто, наділена грішми й гарненькими недоносками, серед яких була чудова сукня зеленого репсу і красивий зелений капелюшик з крисами, підбитими рожевою тафтою, подарований паном де Валуа,— цей дарунок був їй дорожчий над усе, навіть над гроші, що їх пожертвували дами з Допомогового товариства матерям. Якби шевальє приїхав до Парижа в пору її пишного свята, вона, звичайно, кинула б усе задля нього. Прибравши подобу цнотливої біблійної Сюзанни, яку старигани мимохіть ледве помітили, вона, щаслива й сповнена надій, влаштувалась у Парижі, тимчасом як весь Алансон оплакував її горе, до якого жіноцтво обох Допомогових товариств — бідноті та материнству — виявляли найщиріше співчуття. Коли Сюзанна може правити за взірець тих красунь нормандок, котрі, на думку одного вченого медика, становлять третину жінок відомої категорії, що їх поглинає страхіття — Париж, то вона залишалася в найвищих та благопристойних колах. За часів, коли, мовляв той же пан де Валуа, жінка перестала існувати, Сюзанна обернулась лише на пані дю Валь-Нобль; колись вона була б суперницею Родоп, Імперії та Нінон44. Один із найдостойніших письменників Реставрації взяв її під свою опіку: може, він і одружився з нею? Він, як журналіст, зневажає громадську думку, оскільки сам кожні шість років фабрикує нову.

У Франції трохи не по всіх другорядних префектурах є салони, куди сходяться всі статечні й шановані люди, які проте не належать до вибраного товариства. Господар і господиня дому зараховуються до міської верхівки, їх приймають повсюдно, куди їм захочеться, в місті не обходиться жодного святкування, ні жодного дипломатичного обіду, куди не запросили б їх; однак вельможі замків, пери — власники великих земель, дворянство департаменту не бувають у них попросту, обмежуючись хіба що навзаєм офіційними візитами та запрошеннями на обід або на вечір. Такі змішані салони, де збирається добірне дворянство, духівництво, суддівські чини, користуються великим впливом. Розум і дух усього краю зосереджуються в цьому товаристві, статечному й не бундючному, де кожен знає прибутки сусіда, де сповідують цілковиту байдужість щодо розкішної обстави й вишуканих уборів, вважаючи все те за нікчемний дріб'язок супроти якого-небудь клаптя десяти-дванадцятиарпанного пасовища, що його купля обмірковувалась роками й вимагала безмірної кількості спритних комбінацій. Непохитний у своїх упередженнях, справедливих чи несправедливих, цей гурток прямував тим самим шляхом, вдивляючись уперед і не оглядаючись назад. Він не приймав нічого паризького без довгої перевірки, а також уперто відмовлявся від усіляких кашемірових витребеньок, як і від укладання капіталу в папери державної скарбниці, зневажливо ставився до будь-яких новацій, нічого не читав і все нехтував: науку, літературу, промислові винаходи. Він спроможний добитися зміни префекта, котрий не відповідає його інтересам, а коли якийсь адміністратор має сили опиратися, то гурток ізолює його, як то роблять бджоли, заліплюючи прополісом слимака, що заліз у вулик. Нарешті, тут нікчемне базікання часто перетворюється на врочисті вироки. Отже, хоч однодумці гуртка тільки й того, що грають у карти, проте вряди-годи в їхню компанію приходять і жінки, шукаючи похвал своїм манерам та визнання своєї ваги в товаристві. Перевага, що її при цьому надають одному домові, часто-густо вражає самолюбство декого із буржуа, та вони втішаються, підрахувавши, скільки коштує утримання такого салону, яким вони користуються задарма. Коли в місті не знаходиться досить заможної людини, спроможної тримати відкритого дому, місцеві великі цабе вибирають для своїх збіговиськ, як це робили алансонці, вітальню такої собі плохенької особи, що за способом життя, за характером чи становищем надавала гостям у себе повну волю, не затьмарюючи нічийого марнослав'я, нічиїх інтересів. Отож високе алансонське товариство віддавна збиралося у старої панни, на багатство якої без її відома цілилась пані Грансон — її далека родичка, та обидва старі парубки, про чиї таємні надії ми вже розповіли. Ця панна жила разом зі своїм дядьком по матері, колишнім славним вікарієм Сеезької єпархії, що був колишнім її опікуном і мав одписати небозі свою спадщину. Родину, єдиним представником якої на той час була Роза Марія Вікторія Кормон, здавна зараховували до найшанованіших в провінції. Хоч і походила з простолюду, вона була пов'язана з аристократією і часто з нею родичалась; свого часу ця родина постачала управителів герцогам алансонським, суддів — магістратурі та багатьох єпископів — церкві. Пана де Спонда, діда панни Кормон пo материнській лінії, було обрано до генеральних штатів від дворянства, а пана Кормона, батька її,— від третього стану; але обидва вони не взяли на себе тих повноважень. Протягом майже всього останнього сторіччя дівчата цієї родини виходили заміж за тутешніх дворян, і сім'я Кормонів так міцно вкорінилася в Алансонському герцогстві, що оповивала тут трохи не кожне генеалогічне дерево. Ніякі інші буржуа не скидалися достеменніше на аристократію.

Будинок, де жила панна Кормон, спорудив за Генріха IV П'єр Кормон, управитель останнього герцога Алансонського, і він завжди належав родині Кормонів; зі всіх зримих скарбів, що їх посідала стара панна, він найбільше розпалював прагнення обох її старих залицяльників. А тим часом із цього будинку не було жодного зиску, навпаки, він був причиною самих лише витрат. Проте в провінції так рідко трапляється будинок, який був би в центрі міста і воднораз далеко від прикрого сусідства, гарний зокола, зручний всередині, що весь Алансон поділяв бажання заволодіти цим будинком. Старий особняк стояв по самій середині вулиці дю Валь-Нобль, що її хибно називали Діл-Нобль, певно, через положисту площину, розмиту в цьому місці Брильянтою, маленьким струмком, який перетинав Алансон. Цей будинок прикметний фортечною архітектурою, що її запровадила Марія Медічі. Хоча він складений із граніту, породи, яку трудно тесати, його наріжні деталі, віконні й дверні лиштви оздоблені вирубаними рустиками з діамантовим вкрапленням.