Тихий Дін. Книга третя - Сторінка 40

Обіч Григорія скакав знайомий урядник в лисячій тривушці, в захисному кожусі. В нього розрубані вухо й щока до самісінького підборіддя. На грудях неначе кошик стиглих вишень позчавлено. Зуби вискалені й залиті червоним.

Червоноармійці, що завагались і наполовину теж кинулись тікати, повернули коней. Відступ козаків розпалив їх на погоню. Одного присталого козака як вітром знесло З коня і кіньми затолочило в сніг. Ось-ось хутір, чорні купи садів, капличка на пагорбку, широкий провулок. До тинів левади, де лежала в засідці сотня, зосталось не більш, як сто сажнів... З кінських спин — мило й кров. Григорій, що на скаку люто тиснув спуск маузера, тикнув зброю, що відмовилась служити, до коробки (патрон пішов на перекіс), грізно гукнув:

— Ділись!!!

Злитна цівка козацьких сотень, як стрем'я ріки, нахопившись на скелю, пливко розлилась на два рукави, оголивши червоноармійську лаву. В неї зза тину сотня, що лежала в засідці, вдарила залпом, другим, третім. Крик ! Кінь з червоноармійцем зашкобердав через голову. В іншого коліна підігнулись, морда по вуха в сніг. З сідел зірвали' кулі ще трьох чи чотирьох червоноармійців. Поки на всьому скаку інші, громадячись, повер іули коні, на них розстріляли по обіймі і змовкли. Григорій тількищо встиг крикнути перехопленим голосом : — Со-о отні!... — як тисячі кінських ніг, спушуючи на крутому повороті сніг, повернулись і пішли навздогін. Але переслідували козаки неохоче: пристали коні. Верстви,,, через півтори вернулись. Роздягли вбитих черовноармійців, порозсідлували вбитих коней. Трьох ранених добивав косорукий Олекса Шаміль. Він ставив їх обличчям до тину, рубав по черзі. Потім довго біля дорубаних товпились козаки, курили, розглядаіли трупи. У всіх трьох однакові були прикмети: тулуби розвалені навскоси від ключиць до поперека.

— З трьох шестеро зробив, — хвастав, блимаючи оком, Олекса, в якого тіпалася щока.

Його підлесливо частували тютюном, дивились з непри-ховуваною пошаною на невеличкі Олексин кулак, завбільшки з добру тикву, на опуклий заслін грудей, що розпирали чекмень.

Під тином, вкриті шинелями, мокрі коні. Козаки підтягали попруги. На провулку, біля колодязя, в черзі стояли по воду. Багато хто за поводи вів стомлених коней, що волочили ноги.

Григорій поїхав з Прохором та п'ятьма козаками вперед. Неначе пов'язка спала в нього з очей. Знову, як і перед

атакою, побачив він сонце, що світові сяло, приталий сніг біля прикладку соломи, чув весняне цвірінькання горобців на хуторі, відчував найтонші запахи весни, що сягала на порозі днів. Життя повернулось до нього не зблякле, не зістарівшись від пролитої недавно крові, а ще вабливіше скупими й манливими радостями. На чорному тлі відталої землі завжди привабніше й яскравіше білід заціліла латка снігу...

ХХХУІІІ

Повінню збурилось і розлилось повстання, затопило все Наддіння, задінські степові краї на чотириста верстов кругом. Двадцять п'ять тисяч козаків сіли на коні. Десять тисяч піхоти постачили хутори Верхньодінського округу.

Війна набирала форм, досі небачених. Десь біля Дінця держала фронт Дінська армія, прикриваючи Новочеркаськ, готуючись до вирішної сутички. А в тилу протистоячих їй 8 та 9 Червоних армій вирувало повстання, без краю ускладняючи і без тога важке завдання оволодіння Доном.

У квітні перед Реввійськрадою республіки з усі§ю виразністю повстала загроза з'єднання повстанців з фронтом білих. Треба було приборкати повстання за всяку ціну, поки воно не встигло з тилу роз'їсти дільни ію червоного фронту та злитися з Дінською армією. На повстання почали перекидати найкращі сили: в число експедиційних військ вливали екіпажі матросів — балтійців, і чорноморців, найнадійніші пилко, команди бронепоїздів, найзаьзятіщі кавалерійські часіини. З фронту цілком були Зняті п'ять полків бойової Богучарської дивізії, що нараховувала до восьми тисяч багнетів при кількох батареях та п'ятистах кулеметах. У квітні на Казанській дільниці повстанського фронту вже бились з беззавітною мужністю Рязанські та Тамбовські курси, згодом прибула частина школи ВЦВК'у, а під Шумилінською билися з повстанцями латиські стрільці.

241

Тихий Дін

Козаки задихались від нестачі бойового спорядження* Спочатку не було достатньої кількості гвинтівок, кінчались патрони. їх треба" було добувати ціною крові, їх треба було відбивати атакою або нічним наскоком. І відбивалр. У квітні в повстанців уже була повна кількість гвинтівок, шість батарей та коло півтораста кулеметів.

На початку повстання у Вешенській на складі залишилось п'ять мільйонів холостих патронів. Окружна рада мобілізувала найкращих ковалів, слюсарів, збройовників. У Вешенській організувалась майстерня для виливу куль. Але не було свинця, ні з чого було лити кулі. Тоді на заклик окружної ради по всіх хуторах почали збирати свинець і мідь. З парових млинів були взяті всі запаси свинцю й бабіту. Кинули по хуторах з верховими гінцями коротку відозву:

"ВАШИМ ЧОЛОВІКАМ, СИНАМ ТА БРАТАМ НІЧИМ СТРІЛЯТИ. ВОНИ СТРІЛЯЮТЬ ТІЛЬКИ ТИМ, ЩО ВІДІБ'ЮТЬ У ПРОКЛЯТОГО ВОРОГА. ЗДАЙТЕ ВСЕ ТЕ, ЩО €| ПО ВАШИХ ГОСПОДАРСТВАХ ПРИДАТНОГО ДЛЯ ЛИТТЯ КУЛЬ. ЗНІМІТЬ з ВІЯЛОК СВИНЦЕВІ РЕШЕТА".

Через тиждень у всьому окрузі на жодній віялці не зосталось решіт.

"Вашим чоловікам, синам, братам нічим стріляти"... І баби несли до хуторських рад все годяще й негодяще, дітвора хуторів, де йшли бої, виколупувала із стін карте ч, рилася в землі, шукаючи окрушини. Але й у цій спр аві не було крутої єдності; деяких молодичок з бідноти, що не бажала позбутись останнього господарського дріб'язку, арештували й вирядили до округу за "співчуття червоним". У Татарському заможні старики до крові побили Семена Чугуна, що прийшов з частини у відпустку, за здину необережну фразу: "Багаті нехай віялки руйнують. їм либонь, червоні страшніші від розору".

Запаси свинцю топились у Вешенській майстерні, але вилиті кулі, позбавлені нікелевої оболонки, теж топились...

Після пострілу саморобна куля вилітала із цівки розтопленою свинцевою грудочкою, летіла, дико віючи та фуркаючи, але разила тільки на сто, ~ сто двадцять сажнів. Зате рани, нанесені такими кулями, були жахливі. Черво-ноармійпі, дізнавшись в чім річ, іноді, близько з'їжджа-ючись з роз'їздами козаків, гукали: "Жуками стріляйте... Здавайтесь, однаково всіх переб'ємо!"

Тридцять п'ять тисяч повстанців ділились на п'ять дивізій та шосту за ліком окрему бригаду. На дільниці Меш-ківська — Сетраков — Вежа билась 3 дивізія під командою фторова. Дільницю Казанська — Донецьке, — Шумилінська Займала 4 дивізія. Водив її найпохмуріший з вигляду підхорунжий, рубака й чорт у бою, Кіндрат Медведев. 5 дивізія билася на фронті Слащевська—Буканівська, командував нею Ушаков. В напрямку (уланські хутори — Усть-Хоперська — Горбатов бився із сводю 2 дивізією вахмістр Меркулов. Там же була й 6 окрема бригада, що, міцно збита, майже не несла втрат, бо командувач її, макса§в-ський козак, чином підхорунжий, Богатирьов був обачливий, обережний, ніколи не ризикував і людей вазря в трату не давав. Понад Чиром розкидав свою 1 дивізію Мелехов Григорій. Його дільниця була лобова, на нього з півдня навалювались відривані з фронту червоні частини, але він встигав, не тільки відбивати натиски противника, але й пособляти менш стійкій 2 дивізії, перекидаючи на допомогу їй піші й кінні сотні.

Пов станню не вдалось перекинутись в станиці Хоперського й Уст-Медведицького округів. Було й там заворушення, являлись і звідти гінці з проханням двинути сили до Бузулука та на верхів'я Хопра, щоб підняти козаків, але повстанське командування не наважувалось виходити за межі Верхньодінського округу, знаючи, що в основній масі хоперці підпирають радянську владу і до зброї не візьмуться. Та й гінці успіхів не обіцяли, направду розповідаючи, що незадовелених червоними по хуторах не так то багато, що офіцери, які лишились по глухих закутках

Хоперського округу, ховаються, значних сил, що співчувають повстанню, збити не можуть, бо фронтовики або дома, або з Мироновим, а дідів загнали, як телят у загороду, і ні сили, ні колишньої ваги вони вже не мають.

На півдні у волостях, заселених українцями, червоні мобілізували молодь, і та з великою охотою билася з повстанцями, влившись до полків бойової Богучарської дивізії. Повстання замкнулось у колі Верхньодінського округу. І все ясніше ставало всім, починаючи з повстанського командування, що довго боронити рідні курені не доведеться, рано чи пізно Червона армія, повернувшись від Дінця, Задавить.

18 —березня Григорія Мелехова Кудінов викликав до Вешенської на нараду. Доручивши командування дивізією своєму помічникові Рябчикову, Григорій рано-вранці З ординарцем виїхав до округу.

До штабу він явився якраз у той момент, коли Кудінов у присутності Сафонова вів переговори з одним з гінців Алексддвської станиці. Кудінов, згорбившись, сидів за письменним столом, крутив у сухих смаглявих пальцях кінчик свого кавказького ремінця і, не підводячи запухлих, каправих від безсоння очей, питався в козака, що сидів проти нього:

— А самі ви ж що? Ви ж що думайте?

— Воно й ми, звісно ... Самим якось незручно ... Хто його знад, як і що інші. А тут, знадш, народ який? Побоюються. 1 кортить їм, і так само побоюються.

— "Кортить !" "Побоюються!"—злісно бліднучи, прокричав Кудінов, і тіпнувсь у кріслі, неначе жару сипнули йому на сидіння. — Всі ви, мать вашу, як дівчата! І хочеться, і колеться, і мама не велить... Ну, і забирайся до сводї Алексддвської, скажи своїм старикам, що ми й взвода не пошлемо до вашого юрту, поки ви самі не почнете. Нехай вас хоч по одному червоні иеревішаккь !

Багрова рука козарлюги важко зсунула на потилицю іскристий лисячий малахай. По морщинах. лоба, як по

Зриках весняна вода, буйно котився піт, короткі біляві вії часто мигали й очі дивились усмішливо й винувато.

— Воно, звісно, чума вас заставить іти до нас. Але тут уся справа в почині. Дорожчий від грошей оцей самий почин...

Григорій, уважно слухавши розмову, посторонився, — З коридору до кімнати без стуку ступнув одягнений в дублений кожух невисокий чорновусий чоловік. Він поздоровкався з Кудіновим кивком голови, сів до столу, підперши щоку білою долонею.

Григорій, що знав в обличчя всіх штабних, бачив його вперше, придивився.