Трудівники моря - Сторінка 69

Жільят розгорнув папери.

То були три банкноти по тисячі фунтів стерлінгів кожен, що разом складало сімдесят п'ять тисяч франків.

Жільят знову згорнув гроші, поклав їх у скриньку, а що в ній ще трохи лишилося місця, то приклав зверху і двадцять гіней, потім якнайщільніше причинив віко скриньки.

Він став розглядати пояс.

Шкіра, колись лакована зовні, зсередини була невичинена. На бурому тлі чорною густою фарбою було виведено кілька букв. Жільят розібрав ці букви і прочитав: "Сьєр Клюбен".

V

Між шістьма дюймами і двома футами вистачить місця для смерті

Жільят поклав скриньку в пояс, а пояс заховав у кишеню своїх штанів.

Він залишив кістяк крабам, а заодно й мертвого восьминога, що лежав неподалік.

Поки Жільят боровся зі спрутом і морочився з кістяком, знову розпочався приплив і затопив вхід до печери. Жільят міг вибратися звідти, тільки пірнувши під арку. Він зробив це без будь-яких труднощів: знаючи, де вихід, а до подібної морської акробатики він призвичаївся раніше і був, можна сказати, її майстром.

Неважко здогадатися, яка трагедія розігралася тут два з половиною місяці тому.

Одна потвора схопила другу потвору. Клюбен став здобиччю восьминога.

Тут, у цій холодній темряві, відбувся, якщо можна так сказати, двобій двох лицемірств. У глибокій безодні зіткнулися між собою дві істоти, створені з чекання і мороку, і одна з них — бездумна тварюка — скарала на горло іншу — людську душу.

Грізне правосуддя!

Краби живляться стервом, спрут живиться крабами. Восьминог хапає на ходу тварину, яка пропливає поряд, — видру, собаку, а якщо вдасться, то й людину, висисає з них кров і мертве тіло кидає на дно. Краби — це морські жуки-гробарі. Стерво притягує їх, як магнітом, вони збігаються зусебіч: краби пожирають трупа, спрут пожирає їх.

Мертв'ятина зникає в крабах, краб зникає в спруті. Ми вже вказували на цей закон.

Клюбен став принадою для восьминога.

Спрут затягнув його до себе і потопив; краби зжерли труп. Випадкова хвиля закинула його в печеру, аж у кінець підземелля, де Жільят і знайшов кістяк.

Вибравшись звідти, Жільят знову почав нишпорити по скелях у пошуках морських їжаків і скойок, краби викликали в нього огиду. Йому здавалося, що він їв би людське м'ясо.

Зрештою, він тільки про те й думав, як би краще підживитись перед відплиттям.

Тепер його ніщо не затримувало. Після довгих бур завжди настає затишшя, яке іноді триває декілька днів. З боку моря тепер не загрожувала ніяка небезпека. Жільят вирішив відчалити другого дня. Почався приплив, і важливо було зберегти неторкнутим загороду між двома Дуврами на ніч, але над ранок Жільят збирався розібрати цю запруду, вивести бот поза межі Дув-рів і пуститися до Сен-Сансона.

Легкий вітерець, який подував з південного сходу, сприяв йому.

Травневий місяць був у першій своїй чверті, дні стояли вже довгі.

Коли Жільят, наблукавшись по скелях і сяк-так погамувавши голод, повернувся в Дуврську протоку, де стояв його човен, сонце вже зайшло, до вечірніх сутінків домішувалося бліде сяйво місяця, яке можна було б назвати сяйвом місячного серпа.

Приплив досяг свого найвищого рівня і починав спадати. На трубі машини, яка стриміла над човном, білів під світлом місяця шар морської солі, нанесений бризками хвиль під час бурі.

Це нагадало Жільятові, що в шторм у човен налилося багато дощової і морської води, і якщо він хоче виїхати завтра, її треба вилити з бота.

Вирушаючи на полювання за крабами, він запримітив, що води в човні було близько шести дюймів. З допомогою черпака він легко міг би позбутись її.

Прийшовши до бота, Жільят остовпів від жаху. У човні було близько двох футів води.

Становище склалося загрозливе: човен протікав.

Поки Жільята не було, бот мало-помалу наповнювався. Якщо зважити на перевантаженість бота, двадцять дюймів прибулої води створювали для нього велику небезпеку. Ще трошки, і він потонув би. Якби Жільят повернувся на годину пізніше, то побачив би над водою тільки трубу і щоглу.

Не можна було гаяти ні хвилини на роздуми. Треба передусім знайти місце, де вода протікає, заткнути його, а вже потім заходитися вичерпувати воду, якщо не всю, то хоч стільки, щоб облегшити човна. Помпи Дюранди пропали під час її катастрофи, Жільяту лишалося задовольнитись черпаком бота.

Передусім треба було знайти пробоїну. Це найголовніше.

Жільят, тремтячи від хвилювання, зразу ж узявся до діла, навіть не витрачаючи часу на одягання.

Вода в човні прибувала. На щастя, зовсім не було вітру. Найменші хвильки могли потопити човна.

Місяць зайшов.

Зігнувшись і занурившись вище пояса у воду, Жільят навпомацки довго шукав місце пошкодження.

Під час шторму, в ту небезпечну хвилину, коли бот став прогинатись, задня частина його міцного кіля зачепила за дно, і човен сильно вдарився об скелю. Один з виступів Малого Дувру пробив правий борт.

Як на лихо, пробоїну було зроблено, можна сказати, просто підступно, біля стику двох футоксів, що й перешкодило Жільятові, приголомшеному шквалом, при побіжному огляді в темряві, в розпал бурі, помітити біду.

Пробоїна викликала стурбованість своїми великими розмірами. Однак, хоч зараз вона й була під водою, а все ж містилася вище ватерлінії, і це вселяло надію в Жільята.

Тієї ж миті, коли був пробитий борт, хвилі люто металися в протоці, ватерлінія постійно змінювалася, вода стала попадати через отвір у човні. Під цією вагою бот на кілька дюймів осів у воду, і навіть коли хвилі вляглися, вода, що проникла всередину човна, тримала пробоїну під водою. Отож і небезпека стала неминучою.

Рівень води в човні піднявся від шести до двадцяти дюймів. Та якщо вдасться заткнути пробоїну, можна буде вичерпати воду, коли ж бот спорожніє, пробоїна вийде з води, і тоді легко або принаймні можливо буде зайнятись його лагодженням.

Теслярські інструменти Жільята, як ми вже казали, були в досить доброму стані.

Але скільки перед цим доведеться пережити сумнівів! Скільки зазнати небезпек!

Скільки може трапитись фатальних випадковостей. Жільят прислухався, як глухо і невблаганно в борт б'є вода. Найменший поштовх, і все піде на дно! Яке нещастя! Чи не запізно він спохватився?

Він повинен був зразу помітити, що бот дістав пошкодження. Шість дюймів води в його кілі мали б його попередити. Він був дурнем, списавши ці шість дюймів на дощ і на хвилі! Він дорікав собі за те, що спав і їв; він дорікав собі за втому; навіть у тому, що була ніч, звинувачував себе. Усе сталося з його вини.

Суворі слова, якими він картав себе, не сповільнювали його праці й не заважали йому обдумувати дальші дії.

Пробоїну знайдено — це перший крок; другий крок — затулити її. Більше нічого зробити зараз не вдасться. Виконувати теслярські роботи під водою неможливо.

Сприятливою обставиною було те, що човен був пробитий у проміжку між двома ланцюгами на правому борту, якими кріпилася труба машини. До цих ланцюгів можна було підв'язати край пластиря.

А тим часом вода прибувала. Її рівень уже перевищував два фути.

Тепер вона сягала Жільятові вище колін.

VI

De profundus ad altum

У запасному такелажі бота Жільят знайшов досить великий просмолений брезент з довгими стропками на всіх чотирьох кутах.

Він узяв брезент і, принайтовивши його двома стропками до двох ланцюгів від труби з боку пробоїни, перекинув його через борт. Брезент, упавши скатертиною між Малим Дувром і ботом, потонув у хвилях. Струмінь води, що проривався в човен, притиснув його до борту якраз навпроти дірки. Чим більше натискала вода, тим щільніше прилягав брезент. Сама хвиля приліпила його до пробоїни. Рана бота була перев'язана.

Плахта просмоленої парусини стала впоперек між внутрішньою частиною човна і морськими хвилями. В човен не просочувалося тепер ні краплини води.

Пробоїну було закрито, але не законопачено. То була тільки пауза.

Жільят узяв у руки черпак і почав виливати з човна воду. Давно пора було облегшити його. Від цієї праці він трохи розігрівся, але втомився до знемоги. Змушений був визнати, що йому не вдасться досягти мети і вичерпати до кінця воду. Жільят майже нічого не їв і відчував принизливе почуття слабості.

Він вимірював успіх своєї праці за тим, як опускався рівень води, що вкривала його коліна. Вона спадала дуже повільно.

Крім того, наплив води припинився тільки на деякий час. Лихо було замасковане, але не відвернуте. Брезент, вдавлюваний водою в пробоїну, випирав усередині човна пухирем. Складалося враження, що під парусиною схований кулак, який намагається його проткнути. Брезент, міцний і просмолений, не піддавався, але пухир і тиск на нього збільшувались; не було певності в тому, що в одну якусь мить тканина не лопне, пухир не розірветься. Наплив води в такому разі відновився б.

У таких випадках екіпажі суден, які зазнали катастрофи, знають, що єдиним засобом є пластир. Беруть будь-які ганчірки, що потрапляють під руки, все, що морською мовою називається "старою парусиною", засувають їх у пробоїну і, наскільки можливо, виштовхують здутий пухлиною брезент.

У Жільята ж не було ніякої клетньовини. Ганчір'я, прядиво, які він зібрав у своєму складі, були або зужиті під час підготовки до спуску машини, або розвіяні бурею. Зрештою, він зміг би відшукати деякі їх рештки, якби добряче понишпорив по скелях. Бот уже був звільнений від зайвого вантажу настільки, що Жільят міг би тепер покинути його на чверть години, але як вдатися до пошуків, не маючи світла? Стояла цілковита темрява. Місяць щез — лишилось тільки темне зоряне небо. У Жільята не було уривка конопляного шнура, щоб зробити гніт, не було лою, щоб вилити свічку, вогню, щоб запалити її, ліхтаря, щоб захистити її від вітру. Нічого не можна ні розрізнити, ні побачити і в човні, і по всьому рифу. Чулося тільки хлюпотіння води довкола пошкодженого човна, не видно було навіть пробоїни; лише промацуючи пальцями, Жільят пересвідчувався, що тиск на брезент збільшувався. Неможливо було в такій темряві розшукати рятівні клапті парусини і троса, розкидані по брилах граніту. Як підібрати ці ганчірки, коли їх навіть не можна розгледіти? Жільят з сумом вдивлявся в темінь ночі. Стільки зірок, і хоч би тобі одна свічка! Коли води в човні стало менше, тиск ззовні посилився. Пухир із брезенту надувався все більше й більше, наче нарив, готовий прорватись.