Турський священик - Сторінка 9

Флегматичний поміщик попросив показати контракт, в якому, як він підозрював ще відучора, була розгадка всієї цієї притичини. Біротто, діставши з кишені злоповісний папір, дав його панові де Бурбонну, а той, перебігши документ очима, угледів такий пункт: "З огляду на різницю в вісімсот франків щорічно між комірним, яке вносив покійний пан Шаплу, і комірним, за яке вищезгадана Софі Гамар згодна оселити в себе на застережених умовах вищезгаданого Франсуа Біротто, і з огляду на те, що нижчепідписаний Франсуа Біротто заявляє, що він неспроможний платити протягом кількох років суму, сплачувану пансіонерами мадмуазель Гамар, зокрема абатом Трубером; нарешті, враховуючи різні послуги, подані вищезгаданою нижчепідписаною Софі Гамар,— вищезгаданий Біротто підписався залишити їй, як відшкодування, обставу, яку він матиме до моменту свого скону або ж до того моменту, поки він хоч би з якого приводу і хоч би з якого часу доброхіть залишить помешкання, що займає нині, і більше не користуватиметься послугами, застереженими в зобов'язаннях, прийнятих мадмуазель Гамар щодо нього, вищезгаданий..."

— Овва! — гукнув поміщик.— Якими, одначе, пазурами озброєна вищезгадана Софі Гамар!

Неборака Біротто, в чиєму дитячому мізку не вкладалося, щоб він з якоїсь причини та міг розлучитися з мадмуазель Гамар, сподівався прожити в неї довіку. Він геть забув про цей пункт, умови якого навіть не обговорювалися, настільки він здавався слушним. Тим паче йому так кортіло стати пансіонером мадмуазель Гамар, що він пристав би на всі її вимоги і підмахнув би будь-якого папірця. Його простодушність була очевидна, а поведінка мадмуазель Гамар нелюдська; в долі цього нещасного шістдесятилітнього старого було щось настільки скорботне, а безпорадність робила його настільки зворушливим, що пані де Лістомер гукнула вкрай обурено:

— Це я завинила тим, що ви підписали документ і розорилися... І я мушу вернути вам щастя, якого я вас позбавила.

— Одначе договір підтасовано,— зауважив старий дворянин,— тут є зачіпки для порушення судової справи...

— Чудово! Хай Біротто подає в суд! Програє він у Турі, то виграє в Орлеані! Програє в Орлеані, то виграє в Парижі! — заволав барон де Лістомер.

— Але якщо він хоче позиватися,— холодно зауважив пан де Бурбонн,— я раджу йому спершу скласти з себе вікаріїв сан...

— Ми порадимося з адвокатами,— заявила пані де Лістомер,— і якщо треба позиватися — що ж, будемо позиватися! Але це справа надто ганебна для мадмуазель Гамар і може вельми нашкодити абатові Труберові, тож я певна: вони підуть на мирову!

Після всебічного обговорення кожен пообіцяв абатові Біротто підсобити в боротьбі з ворогами та всіма їхніми поплічниками. Правдиве чуття, незбагненна інтуїція, властива провінціалам, підказала їм поєднання двох імен — Гамар і Трубер. Одначе, яка запекла війна чекала їх, з усіх присутніх розумів лише старий махляр. Пан де Бурбонн одвів абата в куточок і стиха сказав:

— З чотирнадцяти чоловік, що зібралися тут, через два тижні ні один не буде за вас! А якщо ви потребуватимете допомоги, лише в мене, може, стане духу, щоб обороняти вас, я ж бо знаю провінцію, її людей, справи, а головне, як дбають тут про свій зиск! Та всі ваші друзі, хоч би навіть сповнені найкращих намірів, заганяють вас на слизьке, звідки вам не вибратися. Послухайте моєї ради: задля вашого святого спокою відмовтеся від місця вікарія в Сен-Гатьєні, їдьте з Тура. Нишком влаштуйтеся в якійсь глухій парафії, щоб Трубер вас не знайшов.

— Але як можна їхати з Тура? — вигукнув вікарій з невимовним жахом.

Для нього це все одно що померти. Хіба то не смерть — обірвати всі нитки, що зв'язували його з життям? У старих парубків почуттів нема, є тільки звички. Завдяки такій психології вони не стільки живуть, скільки животіють, а якщо, на додачу, вони ще й слабохарактерні, то обставини для них усе. Біротто був що та рослина — пересади її необачно, вона й усохне. Дерево, щоб жити, повинне постійно живитися тими самими соками й завжди триматися корінням рідного грунту. Отож і Біротто мав незмінно походжати по собору Сен-Гатьєн, дріботіти по одній і тій самій частині бульвару — місцю своїх звичних прогулянок,— щоденно ходити все тими самими знайомими вулицями і проводити кожен вечір в одній з трьох віталень, де він грав у віст чи триктрак.

— Так, цього я не врахував,— промовив пан де Бурбонн, співчутливо позираючи на священика.

Скоро все місто дізналось, що пані баронеса де Лістомер, удова-генеральша, примістила в себе абата Біротто, соборного вікарія. Цей факт, для багатьох ще сумнівний, а надто натяки мадмуазель Саломон на крутійство й суд — розв'язували всі питання і визначали хто за кого. Втручання пані де Лістомер неабияк зачепило мадмуазель Гамар, як усі старі панни, хворобливо честолюбну і вкрай чванькувату. Адже баронеса, жінка світська, вирізнялася вишуканими манерами, добрим смаком і ще й була вельми побожна. Прихистивши в себе Біротто, вона тим самим відводила всі брехні мадмуазель Гамар, мовчазно осуджувала її вихватки й ніби підтверджувала, що вікарій скаржився на хазяйку недаремно.

Для кращого розуміння цієї історії слід пояснити, як мадмуазель Гамар ставав у пригоді її хист вивідувати і винюхувати, завдяки якому старі баби знають усе, що діється довкола; ще необхідно сказати, які козирі мав її табір. У супроводі мовчазного абата Трубера вона вирушала вечорами до якогось з чотирьох-п'яти домів, де збиралося півтора десятка чоловік, того самого інтересу і становища. Два-три старигани, такі самі дрібні душі й пліткарі, як їхні служниці; п'ять-шість старих панн, що перемивали кісточки своїм сусідам і деяким місцевим жителям, байдуже якої там суспільної верстви; кілька літніх дам, що знай пащекували, підраховували скільки в кого статків, розповідали хто що накоїв, передбачали весілля і чорнили своїх подруг не менш запекло, ніж ворогів. Ці особи, розкидані по всьому місту, вбирали, подібно до рослинних капілярів, жадібно всмоктували в себе, як листок росу, різні новини, таємниці кожної сім'ї і неодмінно передавали їх абатові Труберові, як листя передає стеблу поглинуту ним вологу. І ось на щотижневих вечорах, спонукувані, як усі люди, потребою похвилюватися, святенниці робили огляд усіх міських подій з проникливістю, гідною Ради Десяти12, і азартно брали слід, керовані непомильним нюхом. Як тільки їхній синедріон докопувався до підґрунтя якогось учинку, кожна гордо присвоювала честь цього відкриття собі й несла його далі до свого особистого гуртка, де воно давало поживу для нових пересудів. Ця бездільна й діяльна, незрима і всевидюща, потайна і балаклива конгрегація13 була при своїх незначних розмірах впливова, а коли її запалював чийсь великий інтерес, вплив цей ставав страшним. І от як на те під носом у неї розігралася така гучна і така цікава для кожної з них подія, як боротьба Біротто, підтримуваного пані де Лістомер, з мадмуазель Гамар та абатом Трубером. Справді, серед знайомих мадмуазель Гамар салони пані де Лістомер, Марлен де ла Блотьєр та де Вільнуа давно вже викликали неприязнь, пояснювану становою ворожнечею і пихою. Це було змагання народу з римським сенатом у кротовій норі або ж буря в склянці, як колись висловився Монтеск'є14 про республіку Сан-Маріно, де зверхники мінялися мало не щодня, так легко було захопити там тиранічну владу. Одначе ця буря розпалила пристрасті не менші, ніж ті, що спалахують при найбільших соціальних потрясіннях. Чи не помилка думати, що повним життям живуть лише ті, хто задумав, перевернувши світ шкереберть, оновити його? Кожна година життя абата Трубера приносила стільки ж розмаїтих хвилювань, породжувала стільки ж тривожних дум, так само улягала різким змінам розпуки й надій, як і вирішальні години в житті честолюбця, гравця чи коханця. Одному Богові відомо, чого нам коштують наші таємно здобуті перемоги над людьми, над обставинами, над самим собою. Хай ми не завжди знаємо, куди йдемо, але труднощі нашого шляху нам добре відомі.

Однак як повістяреві буде дозволено урвати виклад драматичних подій і стати критиком, коли він попросить вас глянути на життя кількох старих дів та двох абатів, щоб відшукати в нім сумну причину, що спотворила все їхнє єство, то ви, мабуть, переконаєтесь: людині треба пережити сильні почуття, аби в ній розвинулися шляхетні риси, які розширили б її життєві обрії і пом'якшили егоїзм, притаманний усім створінням.

Повертаючись у місто, пані де Лістомер і гадки не мала, що ось уже п'ять чи шість днів, як друзям її доводилося захищати її добре ім'я від наклепу: запевняли, ніби її прихильність до небожа вельми осудливого гатунку, з чого вона сама, звісно, тільки посміялася б. Вона повела абата Біротто до свого адвоката, якому затіюваний позов здався справою морочливою. Вікарієві друзі, чи то надто певні успіху правого діла, чи то ставлячись недбало до того, що особисто їх не зачіпало, відклали подачу скарги в суд до свого повернення в Тур. Друзі мадмуазель Гамар випередили їх і зуміли виставити справу в невигідному для абата Біротто світлі. Ось чому законник, чия клієнтура в місті складалася тільки з благочестивих родин, немало вразив пані де Лістомер, порадивши їй не позиватися і на закінчення додав, що сам він вести справи не візьметься, бо, за буквою угоди, закон на боці мадмуазель Гамар, та й з погляду справедливості — навіть якщо лишити осторонь юриспруденцію — і суд, і громадська думка закинуть абатові Біротто сутяжництво, непоступливість, брак досі приписуваної йому м'якості; що мадмуазель Гамар, відома своєю сумирністю і запобігливістю, зробила колись Біротто послугу, оплативши за нього на віру збір при введенні в права спадщини за духівницею Шаплу; що Біротто не в тому віці і не такий уже простак, щоб підмахувати контракт, не поцікавившись його змістом і не розуміючи його ваги; що коли Біротто розлучився з мадмуазель Гамар, не добувши й другого року, тоді як його друг, абат Шаплу прожив у неї цілих дванадцять літ, абат Трубер — п'ятнадцять, то, очевидно, він пішов на це через якийсь особливий розрахунок, і, отже, весь позов вважатиметься за прояв невдячності тощо. Проводжаючи їх, адвокат дав Біротто вийти на сходи й затримав пані де Лістомер, умовляючи її не встрявати в цю неприємну справу.

Того вечора сердешний вікарій, катуючись, мов засуджений на страту, що чекає в камері Бісетру15 відповіді на касацію, розповів про адвокатову думку своїм друзям, що зібралися в гурток біля каміна пані де Лістомер, перш ніж сісти за карти.

— Навряд чи хто з наших турських крючків візьметься за цю справу, не маючи наміру її програти, окрім хіба що адвоката-ліберала...