Тварина, обдарована розумом - Сторінка 27

- Робер Мерль -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Дельфін не проронив жодного звуку. Скінчивши оглядини, він почав з такою ж дбайливістю обстежувати справа наліво всю перегородку. Тоді відплив, винирнув на три чверті з води, ставши вертикально над водою за допомогою помахів хвостового плавника, роздивлявся, яку висоту мала перегородка. Опісля почав кружляти в своїй половині басейну. Однак анітрохи не втрачав самовладання. Перед ним виникла нова проблема, й він міркував над її вирішенням.

Бессі реагувала зовсім інакше. Вона якраз дивилася на загрозливий отвір, що проковтнув Фа, й добре бачила, як опускалися ворота, що розлучили його з нею. Видно, збагнула, що втратила його назавжди й, упавши в невгамовний розпач, закружляла на своїй половині басейну, видаючи тужливі благання.

Ці благання негайно вплинули на Фа. Він заспокійливо свиснув кілька разів, висунувся з води, прагнучи побачити Бессі, але дарма. Тоді наважився виламати ворота силою – чи тому, що вважав їх найслабкішим місцем у перегородці, чи тому, що хотів, виламавши їх, відчинити отвір, яким дістався до другої половини басейну. Дельфін відплив на край басейну, вигнув спину, щоб удихнути повітря, постояв якусь мить непорушно й, мов з катапульти, помчав із шаленою швидкістю в напрямку до перегородки, задравши підборіддя вперед. Таранний удар був вельми сильний, ворота аж захиталися в своїх жолобках, але жолобки, глибокі й добре прикріплені мідними гвинтами до зрубу перегородки, навіть і не здригнулися.

– Він зараз знову штурмуватиме, – мовив Севілла. Майкл глипнув на Севіллу й побачив, що обличчя того зморщилося.

– Я радий, що не забув оббити ворота, – докинув Севілла і помітив", що руки його тремтять, тому й сховав їх до кишень. – Однак побоююся, аби він не забився.

Арлетта не зводила очей з Севілли, вона достеменно знала, що коїлося в нього на серці, й тієї миті, коли він ховав руки в кишені, їй забаглося обхопити руками його голову й пригорнути її до своїх грудей.

– Сподіваюся, – озвалася Сьюзі з деяким сумнівом у голосі, – що Фа вміє розподіляти свої удари.

– Напевно, – відказав Севілла. – Але на нього чекає дуже небезпечна мить, коли він збагне, що нічого не може вдіяти з перегородкою.

Пітер закліпав очима, глянув на Сьюзі й мовив:

– Ви вважаєте, що він міг би навмисне забитися через те, що втратив Сьюзі?

– Ви хочете сказати – Бессі? – перепитала Арлетта, усміхнувшись.

– Так, звичайно, Бессі. Який я дурень!

– Я не знаю, в який спосіб можна зарадити йому, аби він не забився, – сказав Севілла. – Здається, я граюся його життям.

– Невже ви шкодуєте, що граєтеся його життям? – несподівано озвалася Лізбета з такою злобою в голосі, що Севілла аж здригнувся.

Професор націлився сказати щось, але передумав і замовк, заклякши на місці, тримав руки в кишенях і стежив за Іваном.

– Ви не відповіли на моє запитання, – сказала Лізбета.

– Мені не подобається ваш тон, – мовив Севілла, не відводячи очей від Івана. – Ось чому я не відповів. А зараз, – сказав він зовсім тихо й махнув злегка рукою, ніби відгонив од себе муху – я буду вам вдячний, якщо ви замовкнете, мені треба зосередитися на експерименті.

– Ви наказуєте, мені замовкнути? – невдоволено перепитала Лізбета.

– Я висловився зовсім не так, – сказав Севілла, – однак, коли ви хочете знати мою думку, то це майже те ж саме.

– У такому разі мені нема чого більше тут робити, – відказала Лізбета, круто обернувшись на закаблуках.

– Ви перебуваєте на службі, – нагадав їй Севілла.

Він говорив спокійно, не підвищуючи тону, але його голос хльоскав, мов батіг.

– Я більше не на службі, – кинула Лізбета через рамено. – І прошу звільнити мене.

– Оскільки я не погодився, ви не звільнені від своїх обов'язків.

– А ви погодитесь? – запитала Лізбета і обпалила Севіллу лютими очима.

– Напишіть заяву, – відповів той крижаним голосом, – тоді дізнаєтеся про моє рішення.

– Яке лицемірство! – обурилася Лізбета.

Дівчина відвернулася від нього й пішла геть. Севілла кинув погляд на її атлетичні плечі й тяжко зітхнув. Лізбета зникла, як зникають актори зі сцени. Це сталося дуже швидко й надто рано, але зараз, коли все владналося, відчув полегшення.

Фа перестав кружляти у своїй половині басейну, відпочив й знову кинувся, мов ядро, на ворота. Вони лише здригнулися в жолобках. Фа знову закружляв. Збігло кілька секунд, і Бессі з іншого боку перегородки почала своє тужливе благання. Фа випростався на хвостовому плавнику і в такий спосіб подався до берега басейну. Однак він, певне, зрозумів, що не зуміє перестрибнути перегородку, бо знову опустився у воду й, задравши вперед підборіддя, кинувся до воріт. Потім довго пересвистувався з Бессі, що здалося невеличким перепочинком, і втретє таранив ворота. Після десятого удару впевнився, що він не виламає воріт одним ударом, і вирішив боротися до знемоги. Він діяв методично, ні на мить не втрачаючи дивовижну холоднокровність.

– П'ятнадцять годин двадцять хвилин, – повідомив Севілла. – : Уже помад годину він гепає в ці ворота і не виглядає втомленим. Ми спостерігатимемо це ще довго.

Арлетта похитала головою.

– Мене одне приголомшує. Він реагує, мов розумна, істота, спокійно й розсудливо, а не як тварина, що потрапила в пастку.

– Я згоден з вами, – озвався Майкл. – Проте гадаю, що ви все ж таки переоцінюєте розум Фа. Людина вже давно зрозуміла б, що її силкування марні.

– Фа не може зрозуміти, – жваво відказала Сьюзі. – Адже він не знає, що таке ворота, не знає навіть, що таке дерево. Він уперше в житті опинився перед матеріалом, який йому цілком незнайомий. Чи може він собі уявити про ступінь його опору?

Севілла подивився на Сьюзі:

– Ви маєте слушність, Сьюзі. Як він може дізнатися про міцність дерева, не випробувавши її? Все ж таки я вірю: він зрозуміє, що йому несила побороти перепону.

– А як ми про це дізнаємося? – перепитала Сьюзі. – З його розгубленості, з його відчаю?

– Я цього боявся, але зараз моє побоювання набагато зменшилося. Мене вражає його спокій. Гадаю, ми дізнаємося про його усвідомлення марності боротьби після того, як він звернеться до нас по допомогу, – мовив Севілла.

Цієї ж миті Фа виставив з води голову й крикнув пронизливим голосом:

– Па!

Севілла, що стояв на іншому боці басейну, швидкими кроками ступив до Фа й, подавши рукою знак решті працівників, аби ті мовчали, схилився над водою.

– Фа, чого ти хочеш?

Збігла ціла мить, і відповідь вибухнула з незвичайною Силою, губне "б" випурхнуло силоміць, а "і" було довге, мов свист.

– Бі-і-і-і!..

Севілла знову легенько махнув правицею й мовчки стояв, прикипівши очима до Фа. Його матове обличчя зблідло, напружилося й зморщилося, краплі поту вилискували на чолі.

Фа одвів голову праворуч, відтак ліворуч, розглядаючи Севіллу, й з таким же вимушеним вибухом витис із себе:

– Бі-і-і-і!

Севілла мовчав. Фа, сплеснувши хвостом, наблизився до нього й, як тоді, коли тут ще не було Бессі, цілком виставив голову з води й поклав її на берег.

– Па!

– Так, Фа. – Став навколішки Севілла й погладив йому голову.

– Бі-і-і-і!

Севілла мовчав. Фа зміряв його одним оком, у якому таївся подив.

– Па!

– Так, Фа.

– Бі-і-і!

Севілла звів брови не відповівши. Фа раптом промовив:

– (Розу) мієш?

– Ні, – відповів Севілла.

Фа знову подивився на нього з подивом і, здавалося, зібрався з думками, відтак вимовив виразно, з паузами в одну десяту секунди між кожним словом:

– На дає Бі!

– Боже мій! – вигукнув Севілла стиха. Піт струмками котився в нього під пахвами, а руки в нього знову стали тремтіти. Він перепитав:

– На дає Бі?

– Розумієш? – спитав Фа пронизливим голосом.

– Так.

Фа прибрав голову з берега й відступив трохи назад, мовби хотів ліпше розгледіти співрозмовника.

– Слухай, Фа, – сказав Севілла.

– Слухаю, – відповів Фа.

Севілла зіперся рукою на борт басейну й промовив повільним, пронизливим і тремтливим голосом, ніби намагався наслідувати голос дельфіна:

– Фа розмовляє. – (Пауза). – На дає Бі ввечері.

– На дає Бі ввечері! – вигукнув Фа й знову ж повторив з нечуваною радістю: – Ввечері!

– Так, Фа, ввечері.

Фа висунувся з води, обернувся до перегородки й підбадьорливо просвистів. Бессі відповіла.

– Слухай, Фа, – мовив Севілла.

– Слухаю.

– Фа розмовляє. На дає Бі ввечері.

– Розумію! – одразу ж відповів Фа. Й весело докинув: – Фа розмовляє. На дає Бі ввечері.

Дельфін зупинився.

– Розумію! – вигукнув він і щосили плеснув хвостом по воді, оббризкавши і намочивши Севіллу. – Розумію! – повторив, тріумфально радіючи і виплигуючи з води.

Севілла підвівся. "Боже мій, боже мій", – промовив він приглушеним голосом, позираючи на співпрацівників, що мов статуї стояли навколо нього. З нього стікала вода, він ледве розмовляв. "Боже мій, – повторював, ледве добуваючи з себе слова, – ми перемогли, він перейшов від слова до речення!" Й обернувшись до Фа, крикнув, мов божевільний, здійнявши вгору руки:

– На дає Бі ввечері!

– Розумію! – повторив дельфін, зробивши над водою карколомний стрибок.

VII

Запис допиту, влаштованого Адамсом Севіллі

26 грудня 1970 року.

Документ 56-278. Додаються 3 фотографії.

Таємно.

Адамс. Даруйте мені, що примусив вас приїхати аж сюди, до того ж серед зими. На жаль, у нас не такий клімат, як на Флориді. Якщо ви захворієте на грип, мені неприємно буде визнавати, що я винен у цьому. Бажаєте сигару?

Севілла. Ні, дякую, містере Адаме, я не палю.

Адамс. Не називайте мене містером Адамсом. Називайте Девідом. Не думаю, що ми повинні бути такими формалістами. Тим паче, що я симпатизую вам й, коли дозволите сказати, захоплююсь вами. Ви, очевидно, найрозумніша людина з тих, з ким мені випадало зустрічатися, і я не певен, що мені поталанить щось вивідати в вас.

Севілла. То через це ви викликали мене сюди?

Адамс. Може, це не так уже розумно з мого боку, що я з самого початку розмови висловився відверто.

Севілла. Я, здається, розумію: у вас така вже роль.

Адамс. Так. Якщо хочете знати, на мене покладено деяку відповідальність за дитину, батьком якої є ви.

Севілла. Хіба їй щось загрожує?

Адамс. Так. (Пауза). Прикро мені це казати: десь просочилася інформація. В Радянському Союзі дізналися про деякі ваші результати.

Севілла. Боже мій, я… Хіба це можливо? Вибачте мені… це приголомшливо.

Адамс. Сядьте. Я розумію вас.

Севілла. 1 а як це могло статися? Яке божевілля! Що саме в Радянському Союзі знають?

Адамс.