Тварина, обдарована розумом - Сторінка 9

Тепер, коли я встромив носа у ваші справи, не облишу більше вас. Я знатиму все, навіть увесь родовід дослідників, імена яких ви так хитро приховали від мене. Незабаром вони, ваші пестунчики, опиняться в скляному будинку. Не мине й півроку, як я їх наскрізь бачитиму. А щодо вас, "неглибокі аналітики", ви все зрозумієте, спізнаєте, почому ківш лиха, жалкуватимете, що народилися на світ. Віднині й пальцем не кивнете, щоб я не помітив, не чхнете, щоб я не почув. Вас наскрізь профільтрують, розкладуть на частини, одурманять так, що ви самі не знатимете, хто керує вашими закладами – ви чи я".

– Містер Сі? – озвався чийсь голос позад нього, він озирнувся.

– У. Д. Хагамен.

Сі потиснув простягнуту йому руку. Сорокарічний Хагамен був високий, але надто вузький у плечах. Шия в нього довга, витягнуте мертвотно-бліде обличчя таке вузьке, що, здавалося, воно було зведене до двох вимірів, мав немічні каламутні очі. Як тільки Сі потис Хагаменові правицю, вона впала вниз, розшукала за спиною ліву руку, схопила її і більше не ворушилася.

– Містере Сі, – раптом заговорив Хагамен так, ніби, назвавши своє ім'я й потиснувши руку, вичерпав усе, чого вимагали людські стосунки. – Напевне, ви знаєте, що таке сонар?

Сі наївно посміхнувся.

– Цією штукою наші кораблі вистежують ворожі підводні човни, так?

Він даремно намагався видати з себе наївного, бо Хагамен і не дивився в його бік. Для нього Сі був двоногою твариною з ярликом "Сі" й не більше!

– Власне кажучи, – промовив Хагамен, – це – апарат, що утворює у воді ультразвуки. Звукові хвилі відлунюються від занурених у воді предметів, і їх знову ловить апарат. Швидкість звуку в воді відома, отже, електронний обчислювач негайно підраховує відстань і встановлює форму зануреного предмета. Зважте тільки, що цей апарат разом із електронним обчислювачем надто важкий і громіздкий, до того ж відомості, що їх він подає, іноді непевні, бо в воді утворюються сторонні хвилі, що спотворюють луну.

Хагамен завше докінчував речення, яке б воно довге не було, тримаючи руки за спиною. Говорив він без жестів, його постать не гойдалася, навіть не кліпав очима. Його продовгувата незворушна голова височіла на довгій шиї, невиразні очі дивилися кудись поверх голови Сі, губи лише злегка розтулювалися, тому між ними насилу пробивалися звуки. Мова повільна, витончена й безупинна, наче він читав лекцію.

Крім губ, у нього ще ворушилося надто випнуте вперед адамове яблуко, що було на рівні очей Сі: воно піднімалося, опускалося й знову піднімалося.

– Такий вигляд має штучний сонар, – Хагамен зробив паузу. – А природний сонар, що його має дельфін, – повів він далі таким самим повільним, механічним і, здавалося, чужим голосом, – набагато досконаліший. Він важить лише кілька сот грамів, увесь міститься в голові дельфіна й славиться бездоганною точністю.

Хагамен мовчав якусь мить. По хвилі Сі зрозумів, що ця пауза йото не стосувалася. Хагамен не зупинявся, щоб надати змогу Сі записати його розповідь або ж дозволити поставити якесь запитання. Він замовк, ніби збирався змінити тему розмови. Присутність особи з прізвищем Сі для нього мала досить абстрактне значення. Сі для Хагамена був випадковою людиною, котра попросила його розповісти про сонар дельфінів. І він розповів. Хагамен міг розповісти про це будь-кому такими ж словами й з такими самими паузами.

– Але краще побачити все самому, – заговорив знову Хагамен. – Ходімо, містере Сі.

Тут теж такий круглий басейн, у якому плаває дельфін, як і в Пойнт-Мюгю, таке ж пекуче сонце. Біля басейну стояв чоловік у водонепроникному комбінезоні.

– Перед вами Дік, – кивнув Хагамен на дельфіна. – Я привчив його їсти рибу за таких обставин: в одному місці парапету – це місце ми щоразу змінюємо – прикріплюю дзвінок з ручкою, що зануряється в воду. Відтак я свищу. Почувши свист, дельфін розшукує ручку й натискує на неї писком. Дзвінок дзвонить, а я в іншому місці басейну, яке також щоразу змінюємо, пускаю рибину, тримаючи її за хвіст. Дельфін її розшукує. Потренувавшись трохи, Дік досяг стопроцентного успіху.

Хагамен знову промовчав.

– Карле, – сказав згодом він, – одягни йому банки.

Карл підійшов до парапету й пірнув у воду. Дік, махнувши двічі хвостом, відразу опинився на Карлові й став тертися об нього, прохаючи, аби Карл його погладив. Той погладив дельфіна, а за кілька секунд підніс до його правого ока банку. Ця пластична біла банка нагадувала головку трості. Карл мусив діяти терпляче й спритно, бо Дік довго відбивався, не дозволяв, аби одягали йому на очі цю банку.

Карл жваво вискочив з басейну і переніс дзвінок в інше місце парапету.

– У басейні, – зауважив Хагамен, – є гідрофон, який ловить дельфінові звуки, й ми їх чуємо в нашому середовищі. Прислухайтеся: як тільки я засвищу, Дік увімкне свій сонар. Карле, ви готові?

Карл дістав з відра рибину, розмістився на другому боці басейну, наготувавшись опустити її в воду. Хагамен свиснув. Сі почув звуки рипіння, що повторювалися через певні інтервали: рип-рип-рип. Анітрохи не вагаючись, дельфін навпомацки попрямував до ручки й натиснув на неї. Задзеленчав дзвінок. З другого боку басейну Карл, тримаючи рибину за хвіст, опустив її в воду. Дельфін описав півколо, й знову пролунали ті химерні звуки. Тварина зовсім легко, не роблячи ніяких зиґзаґів, без найменших вагань перетяла всю ширину басейну, підпливла до рибини й схопила її.

– Неймовірно! – вигукнув Сі. – І не повірив би, що він не бачить.

– Ходімо до Карла, – запропонував Хагамен безбарвним голосом. – Зараз проведемо ще один експеримент. Цього разу Карл одночасно опускатиме в Воду дві рибини. Зверніть увагу: вони різних порід, але довжина й форма в них майже однакові.

– Все ж таки можна зауважити, що одна з них трохи вужча.

– Так. Отією ширшою Дік любить ласувати. А ту другу він ніколи й не киває. Увага! Я переставляю в інше місце дзвінок. Свищу.

Тільки-но Хагамен свиснув, й Дік увімкнув свій сонар, розшукав ручку й натиснув на неї. Задзеленчав дзвінок. Карл одночасно опустив у воду дві рибини, тримаючи їх на відстані двадцять сантиметрів одну від одної. Знову почулося оте рипіння, й Дік поплив просто до тієї рибини, яку він любить, і проковтнув її.

– Чи коли-небудь він помилявся? – зацікавився Сі.

– Ніколи.

– Може, то він з допомогою нюху розшукує eлюблену рибину?

– У китоподібних тварин немає нюху.

– Явище дуже дивне, – сказав Сі. – Точність його сонару нечувана. Він бачить вухами.

– Точніше сказати, – зауважив Хагамен повільно і впевнено, – він бачить дихалом, вухами й електронним мініобчислювачем, що інтерпретує хвилі луни, які потрапляють у дельфінові вуха.

Хагамен, постава й обличчя якого застигли в нерухомості, все ще тримаючи руки за спиною, дивився безбарвними очима кудись поверх голови Сі і щось вичікував. Він вважав, що своє завдання виконав. Однак він не заважав своєму відвідувачеві ставити запитання.

– Якщо я добре зрозумів, – озвався Сі, – природа обдарувала дельфіна сонаром, набагато досконалішим від нашого, й ми прагнемо розгадати таємницю його будови.

Хагамен замислився.

– Якщо мати на увазі практичний бік цього питання, то я думаю, що можна визначити мету наших дослідів саме так, як ви це зробили.

– Однак чи не можна застосувати прямо дельфінів сонар?

– Як це "прямо"?

– Ну, наприклад, використати дельфінів для завдань підводної розвідки.

По хвилі мовчанки Хагамен сказав:

– Я зовсім не обізнаний з цим питанням.

* * *

Доповідь Сі. КЛ-256 21, таємно.

(Примітка Сі: Я доповідаю про цю розмову з пам яті. Особа, яку я називаю "інформатором", вимагала, щоб розмову не записували на магнітофонну стрічку. З тих самих міркувань співрозмовника не сфотографували, ми домовилися, що тільки я один знатиму його прізвище).

Інформатор. Я вирішив зустрітися з вами зразу ж, як тільки дізнався про вашу розмову з Аталантом. Але я насилу розшукав вас.

Сі. Знаю. Я щиро вдячний вам за ваші зусилля.

Інформатор. Одне слово, мені не зрозуміло, чому Аталант виявився таким незговірливим. Отих непробивних перегородок між службами не повинно бути б. Особливо, коли служать одній справі.

Сі. А чи дійсно ми служимо їй? Невже я помиляюся, коли вважаю, що точка зору на життя деяких осіб з Аталантової служби не зовсім співпадає з нашою?

Інформатор. Так, я розумію. Скажу відверто, що моя точка зору стоїть набагато ближче до вашої.

Сі. Я здогадувався. Однак я дуже радий, що ви самі про це сказали. Надто багато вже голубів[10] або голубників оточують Аталанта.

Інформатор. Я теж так думаю.

Сі. Чи погодитеся ви при нагоді розповісти мені про них?

Інформатор. Я не для цього шукав з вами зв'язку. Вважаю, що мова повинна йти не про людей, з якими я працюю, а про дельфінів.

Сі. Тут одне з одним тісно пов'язане. Правду кажучи, нас дуже бентежить оточення Аталанта. Справа набагато серйозніша, ніж ви гадаєте. Адже ми не можемо відмовитися від думки, що третя світова війна не вибухне в недалекому майбутньому. Ось чому все, що ви нам розповісте, матиме неабияку цінність.

Інформатор. Я не готувався виконати цю роль. Думаю, що цих людей, з якими я працюю, не можна звинуватити в якійсь підлості. Хоча вони й не поділяють моїх поглядів, я не можу вважати їх за зрадників.

Сі. Дозвольте зауважити, що в дні війни або ж у передвоєнний час важко буде зрозуміти, де починається зрада. Ці люди ваші друзі?

Інформатор. О ні!

Сі. Що ж, у такому разі я зовсім не розумію вашої делікатності. Тим більше, що ніхто не має наміру їх "звинувачувати". Я прошу тільки, аби ви допомогли мені розкусити їх.

Інформатор. А хіба це не одне й те ж?

Сі. О, тут є один відтінок. Візьмімо бодай праву руку Аталанта. Поіменуймо його Азюром. Розумієте, що я хочу сказати?

Інформатор. Так.

Сі. Що ж, мене трохи турбує Азюр. Я ніяк не можу визначити, що він з себе являє. Я не розумію його зовсім. Що ви думаєте про нього? До якої категорії він належить?

Інформатор. Я вважаю, що він ні риба ні м'ясо.

Сі. Як бачите, я більше у вас ні про що не-запитую. Кажучи це, чи не здається вам, що ви "звинуватили" Азюра?

Інформатор. Власне кажучи, ні.

Сі. Коли ми дійшли згоди, то хочу сказати, що Азюр – це своєрідний опортуніст, який, врешті-решт, пристане до того табору, що його підкорить.

Інформатор.