У дзеркалі, у загадці - Сторінка 5

Ви могли б, наприклад, жити під землею, замість метушитися на поверхні земної кори. Очевидно, можливо побудувати міста та села під землею, якщо для цього існують сприятливі умови. Якщо ж їх немає, можна потурбуватися про те, аби вони з'явилися. Звичайно, щоби створити світ, треба мати дрібку майстерності, але ж кожен процес творчості починається з чистого аркуша.

– Думати про це не просто, – мовила Сесілія. – Але що більше я думаю, то непростішим усе стає.

– Що саме?

– Що на землі є два типи людей.

Аріель хитрувато усміхався:

– На цю тему ми також постійно ведемо дискусії на небі. Однак вони відбуваються інакше.

– Чому?

– Бо ми говоримо про істот, відмінних від нас. Як дивно, що ми є тими, ким ми є. Не думаю, що знайдеться камінь, якому дивно бути каменем. Напевно, не існує жодної черепахи, якій дивно і незвично було би бути черепахою. Але будь-якій людині здається дивовижним той факт, що вона людина. І я цілком погоджуюся з людьми. Ніколи не відчував своєї спорідненості з каменями чи з черепахами.

– А чи не дивно тобі, ангелові, що ти ангел?

Аріель замислився на мить, перш ніж відповісти.

– Це зовсім щось інше, бо я існую вічно. А ти будеш Сесілією Скутбю лише коротку мить.

– Саме так! І тому для мене так незбагненно і дивно бути собою.

Увесь витвір Творця, звичайно, загадка, – прорік Аріель. – Та найдивнішим є те, що там чи сям у цій великій загадці знайдуться живі істоти, які самих себе сприймають теж, як загадку.

– Чому це аж так дивно?

– Уявляєш собі, що криниця могла б утопитися у власній дивовижній глибині.

– Це траплялося зі мною багато разів, – запевнила Сесілія.

– Що саме?

– Я стояла перед дзеркалом і дивилася собі у вічі. Мені видавалося, наче я криниця, і така глибока, що не можу побачити в ній дна.

– Це тому, що ти без кінця змінюєшся. У змінах, котрі відбуваються постійно і потрохи, нічого фантастичного немає. Якби личинка вміла думати, вона б, напевно, неймовірно здивувалася, побачивши себе метеликом. Бо ж цей процес триває лише одну ніч! Що ж до ангелів, то їх також приголомшує блискавичне перетворення маленької дівчинки у жінку. Для нас – це мізерний проміжок часу і майже непомітний.

– Чому?

– Ангели мають безмір часу, Сесіліє, а різниця між дівчинкою та дорослою жінкою дуже велика.

– Ви й справді провадите подібні розмови на небі?

Аріель зніяковіло кивнув головою. Він окинув поглядом кімнату і сказав:

– Але намагаємося не робити цього в присутності Бога. Він страшенно чутливий до критики.

– Ніколи не повірю.

– Та ж ви вірите у все, що завгодно. Ми там, на небі, можемо охопити уявою набагато більше, ніж ви.

– Я вірю, що Бог стоїть вище за будь-яку критику.

– Ти ж ніколи не стикалася з ним віч-на-віч. А якби ти сама створила цілий світ, то, мабуть, також трішки боляче сприймала б критику. Ми говоримо про дуже поважні речі. Хоча й високо цінуємо Бога за все, що він створив, і вважаємо його витвір майже геніальним, це ще зовсім не означає, що усе не могло б бути зроблено інакше. Бог, завершивши свою працю, так страшенно втомився, що відпочивав увесь сьомий день. Він просто падав з ніг від утоми, уявляєш? Думаю, мине немало часу, перш ніж йому знову захочеться спробувати себе у творчості.

Сесілія була зайнята своїми думками:

– А якби існувала лише одна стать. Або, скажімо, три. Так, три, це був би найкращий варіант.

– Гадаєш, чоловіка і жінки недостатньо для дійства?

– Дійства не бракує, особливо, коли у сім'ї купа дітей. Ти, здається, не дуже добре обізнаний із земним життям.

Аріель здвигнув плечима:

– Я хотів би пізнати більше.

– Якщо б для народження дітей, – провадила своє Сесілія, – необхідними були три статі, дітей з'являлось би менше, і це було б першим кроком до розв'язання проблеми перенаселення планети…

– Почекай, – утрутився Аріель. – Ти забігла надто далеко вперед.

Сесілія розчаровано зітхнула:

– Я думала, для ангелів час – не проблема.

– Тільки не тоді, коли ви говорите про народжуваність і таке інше. Тоді ми так далеко від небес, що час починає стосуватися навіть нас.

– На мою думку, ліпше, хай уже троє людей так сильно полюблять один одного, аж захочуть разом мати дитину, ніж двоє випадкових мають упасти в обійми один одному і зачати дитину тільки тому, що вони дозріли до цього.

– Чиста математика Дві статі, котрі хочуть мати дитину, не можуть її зачати без допомоги третьої. Це ти мала на увазі?

Дівчинка кивнула:

– Коли дві із трьох статей забажають дитини, третя може сказати: "Ні, друзі. Одному з нас слід виявити розсудливість. Почекаємо рік або два. Я не готовий зачинати дітей саме тепер. Навіщо поспішати?"

Їй стало смішно з власних слів, усміх осяяв і личко Аріеля:

– Схожі потішні ідеї ми також не раз обговорюємо на небі.

Та Сесілія сказала ще не все:

– Крім того, більше близьких людей могли б доглядати свою дитину, коли вона, скажімо, захворіє. Двоє батьків мали би змогу присвятити трохи часу собі, тоді як третя мама чи тато піклувались би про дитя. А ще дитину любило би більше людей. Та й узагалі, з'явилось би більше тих, хто любив би один одного.

Обличчя Аріеля набуло незрозумілого виразу. Здавалося, наче він сидить тут з цією незворушною маскою на лиці уже цілу вічність. Урешті він промовив:

– Невже й справді люди любляться між собою лише в родині?

– Може й ні, але повір, стало би більше любові у світі, якби діти мали по троє, а то й по четверо батьків. От тільки…

– Що?

– … стало би й більше скорботи.

– Скорботи?

Сесілія знову закусила губу, а тоді продовжила:

– Коли хтось помре, за ним сумуватиме більше людей, ніж звичайно. Аріель лише похитав головою:

– Знову ти поспішаєш.

– Чому це?

– Якби було так, як ти кажеш, то й ласки та втішання було би теж більше.

– І так би усе наростало, далі й далі.

Ангел кивнув:

– Але якщо у кожній сім'ї тільки двоє дітей, то врешті-решт людей на землі залишиться не так уже й багато.

– Чому ти так думаєш?

– Якщо у трьох дорослих народжуватиметься лише по двоє дітей, кількість людей поступово зменшуватиметься. І колись цей процес припиниться назавжди.

Сесілія засміялася:

– Одного чудового дня залишаться тільки Адам та Єва, і все знову почнеться спочатку. От якби їм простили оте гріхопадіння, тоді б вони змогли жити в раю вічно. Гарно було би, правда?

– Справді, не так уже й зле. Але ми заповзялися критикувати сам світовий устрій.

– А це не має сенсу? Ти говориш майже, як моя мама. Немає жодного "сенсу" жалітися на твою хворобу, – каже вона. Але ми уникаємо розмов про хвороби і таке інше.

– Я нічого й не казав про хворобу. Але обіцяю завести балачку про три статі, як тільки з'явиться нагода погомоніти з Богом. Він уміє оцінити гумор.

– Справді?

Ангел усміхнувся, його аж розпирало від пихи:

– Бачила коли-небудь слона? Ти й уявити собі не можеш, як у нас на небесах полюбляють жарти про слонів. А ще про жирафів.

Сесілія не була в захопленні від того, що ангели дозволяють собі жартувати над Божим творінням. Надто це легковажно.

– Сподіваюся, про мене там анекдоти не ходять, – сказала вона.

– Та ні, що ти. Ніколи не доводилося чути жодного жарту про Сесілію. І хоча ти можеш збагнути далеко не все, розумієш, однак, що зараз уже запізно вносити якісь корективи у Божий витвір.

– Можливо..

– Хочеш, розповім тобі одну таємницю?

– Звичайно!

– Якось ми, як уже не раз, говорили між собою про те, як усе є і як могло би бути. Бог почув і розпачливо сплеснув руками: "Я свідомий, що світ можна було влаштувати інакше, але що зроблено, те зроблено".

Сесілія аж рот розкрила від таких нечуваних слів:

– Жоден священик не погодиться з тобою.

– Отже, хтось із них помиляється: або священики, або сам Бог.

Сесілія позіхнула, затуливши рот долонею. У ту ж мить ангел нашорошив вуха.

– Скоро прийде твоя мама, – мовив він. – Мені треба поспішати…

– Я нічого не чую.

– Вона зараз буде тут.

Сесілія чула, як у сусідній кімнаті задзвенів будильник:

– Ти зникнеш?

Аріель похитав головою:

– Я вмощуся на підвіконні.

– Мама може тебе побачити?

– Не думаю.

Тієї ж миті ввійшла мама.

– Сесіліє?

– Гм…

– У тебе світиться?..

– Ти ж бачиш.

– Я хотіла тільки довідатися, як ти себе почуваєш.

– Уже ранок?

– Третя.

– Щойно дзвонив будильник.

– Я поставила його на третю годину.

– А навіщо?

– Бо дуже люблю тебе. Мені стало шкода, що цілу ніч, до того ж різдвяну, я не буду тебе бачити.

– Не турбуйся, йди спати, мамо.

– А ти заснеш?

– Часом я сплю, а деколи лежу і думаю. Мені тяжко провести межу.

– Може, щось хочеш?

– У мене є вода…

– А може, тобі треба в туалет?

Дівчинка заперечно похитала головою:

– Ви так гарно співали. Я заснула, коли бабуся грала на піаніно.

– Може, трохи провітрити кімнату?

– Хіба трохи.

Мама рушила до вікна. Сесілія боялася, що вона помітить Аріеля на підвіконні, але доки мама йшла, ангел розчинився у повітрі.

– Поглянь, які морозяні троянди на шибках, – сказала мама. – Просто диво, як це вдається, – малюються самі собою.

Мама відчинила вікно.

– Більше, ніж диво, мамо. Усе це я зуміла набагато краще збагнути, відколи хворію. Здається, ніби цілий світ набув чіткіших обрисів.

– Так часто буває. Досить підхопити важкий грип, і тоді навіть спів птахів за вікном звучить зовсім інакше.

– Я розповідала, як поштар помахав мені рукою?

– Так, так… Розповідала. А тепер я зачиню вікно.

Мама знову підійшла до ліжка і обняла Сесілію:

– Спи гарно. Я поставлю будильник на сьому.

– Нема потреби. Це ж Різдво.

– Саме тому. Але Сесіліє…

– Так, мамо?

– Давай перенесемо твоє ліжко до нашої спальні. Це було би, можливо, краще для тебе, а для нас із татом трохи простіше.

– Хіба ви не можете приходити сюди?

– Звичайно, можемо. Тобі достатньо дзвонити у дзвоник. Навіть серед ночі.

– Добре, мамо. А знаєш що?..

– Що, доню?

– Якби я була Богом, то створила би для кожної дитини щонайменше трьох батьків.

– Чому ти так кажеш?

– Ви б тоді не так утомлювалися. Мали би з татом змогу побути трохи наодинці, тоді як третя мама або тато піклувались би про Лассе та про мене.

– Тобі не слід так говорити.

– Чому ж ні? Я знаю, що світового устрою не змінити. Просто часом мені здається, що Бог – великий безумець. До того ж зовсім не всемогутній.

– Ти, напевно, трішки сердита через те, що хворієш.

– Трішки?

– А може, й дуже сердита.