У готелі Бертрама - Сторінка 27

Графиня Мартінеллі була страшенно сувора або вдавала, ніби сувора. Звичайно, ми пускалися на всілякі хитрощі. Розумієте, ми грудьми стояли одне за одного.

— І, мабуть, відчайдушно брехали?

— Еге ж, доводилося,— зізналася Бріджет. — А що було робити, коли графиня така недовірлива?

— Отже, ви зустрічалися з Гвідо. Чи він коли погрожував Ельвірі?

— О, не було поважних підстав.

— Може, вона зустрічалася ще з ким-небудь?

— Ах, ви про це, ну, не знаю.

— Прошу вас, міс Бріджет, відкрийтеся мені. Бачте, це може бути життєво важливим.

— Так, так, розумію. Еге ж, хтось у неї був. Не знаю, хто саме, але був ще один, вона завше про нього пам'ятала і брала його наповажне. Гадаю, це було дуже серйозно.

— Зустрічалася з ним?

— По-моєму, так. Бачте, вона казала, що зустрічається з Гвідо, але насправді то була зовсім інша людина.

— Не скажете, хто саме?

— Ні,— непевно відповіла Бріджет.

— Часом не автоперегонник на ймення Ладислав Малиновський? Бріджет здивовано зиркнула на нього.

— Отже, ви знаєте?

— Я не помиляюся?

— Ні, гадаю, ні. Вона мала його фото, видерте з газети. Зберігала в панчосі.

— Може, просто портрет якогось кіногероя?

— Не відпадає, звичайно, але навряд.

— Вона зустрічалася з ним, у цій країні, як на вашу думку?

— Не знаю. Бачте, я справді не знаю, що вона поробляла після повернення з Італії.

— Приїздила в Лондон до зубного лікаря,— нагадав Дейві. — Так, у всякому разі, запевняла. А натомість прийшла до вас. Вона зателефонувала місіс Мель-форд і розповіла якусь історію про стару гувернантку.

Бріджет ледь чутно захихотіла.

— То була брехня, чи не так? — посміхнувся старший інспектор. — Куди вона насправді подалася?

Бріджет помовчала, відтак відповіла:

— Вона їздила до Ірландії.

— Он як! До Ірландії? Чого?

— Не казала. Згадала тільки, що треба щось з'ясувати.

— Не знаєте, куди саме вона поїхала до Ірландії?

— Напевно не знаю. Вона згадувала якусь назву, чи то Болі, чи то Боліговлен.

— Ясно. Ви певні, що вона їздила до Ірландії?

— Я проводжала її в Кенсінгтонський аеропорт. У неї був рейс літаком компанії "Ер-Лінгус".

— Коли повернулася?

— Другого дня.

— Теж літаком?

— Так.

— Цілком певні, що літаком?

— Ну, звісно, а як же!

— Вона брала квиток на зворотний рейс?

— Ні, не брала. Це я добре пам'ятаю.

— Вона могла повернутися іншим шляхом, га?

— Так, звичайно.

— Наприклад, потягом?

— Вона про це не казала.

— Але не казала і про те, що повернеться літаком, га?

— Ні,— погодилася Бріджет. — Але навіщо їй повертатися пароплавом чи потягом, а не літаком?

— Ну, дізнавшись про те, що її цікавило і не мавши нічлігу, вона могла наважитися повернутись потягом.

— Так, цілком може бути. Дейві ледве помітно посміхнувся.

— Не можу собі уявити, щоб ви, дівчата,— сказав він — сьогодні вирушали кудись не літаком.

— Справді,— погодилася Бріджет.

— Хоч би що там було, вона повернулася до Англії. А що потім? Прийшла до вас чи зателефонувала?

— Зателефонувала.

— У яку пору дня?

— Здається, вранці. Так, десь об одинадцятій чи дванадцятій.

— І що сказала?

— Ну, тільки запитала, чи все гаразд.

— І ви підтвердили?

— Ні, бо зателефонувала місіс Мельфорд, а мати взяла рурку, виникло досить скрутне становище, і я не знала, що казати. Тож Ельвіра заявила, що не поїде на майдан Онслоу, що зателефонує своїй двоюрідній сестрі Мільдред і постарається вигадати якусь історію.

— І це все, що ви можете пригадати?

— Це все,— сказала Бріджет, замовчуючи дещо інше. Вона думала про містера Болларда і про браслет. Певна річ, вона не збиралася зізнаватися в цьому старшому інспекторові Дейві.

Батько добре знав, що від нього щось приховують. І міг тільки сподіватися, що це не причетне до його розслідування. Він знову запитав:

— Гадаєте, ваша подруга справді чогось або когось боялася?

— Так, у мене така думка.

— Вона казала вам про це чи ви їй?

— О, я запитала навпростець. Спочатку вона заперечувала, потім зізналася, що боїться. І я знаю, їй загрожувала,— палко провадила Бріджет,— їй загрожувала небезпека. Вона не мала жодного сумніву. Проте я не знаю, що там було і як, нічогісінько про це не знаю.

— Ви остаточно в цьому переконалися того самого ранку, коли вона повернулася з Ірландії?

— Так, так, саме тоді я в цьому переконалася.

— Того самого ранку, коли вона, можливо, повернулася потягом?

— Це малоймовірно. Чому б вам не спитати її?

— Врешті-решт, я так, мабуть, і зроблю. Проте не хочеться загострювати увагу на цьому питанні, надто нині. Це може неабияк ускладнити їй життя.

Бріджет зробила великі очі.

— Що ви маєте на увазі?

— Мабуть, ви не пам'ятаєте, міс Бріджет, але тої ночі, певніше, рано-вранці, вчинено пограбування потяга.

— Ви хочете сказати, що Ельвіра була в тому потязі й не прохопилася мені ані словом?

— Припускаю, що це малоймовірно,— зауважив Батько. — Проте мені спало на думку, що вона могла побачити щось чи когось або стався якийсь інцидент, пов'язаний з цим потягом. Скажімо, могла побачити якогось знайомого, після чого опинилася в небезпеці.

— О,— вигукнула Бріджет і, трохи поміркувавши, запитала: — Ви хочете сказати, що знайома їй людина причетна до цього грабунку?

Старший інспектор Дейві підвівся.

— На сьогодні досить,— кинув він. — Більше вам нічого сказати? Куди, наприклад, ходила ваша подруга того дня чи напередодні?

Знову перед очима у Бріджет зринув містер Боллард і вулиця Замкова.

— Ні,— відповіла вона.

— Здається, ви щось замовчуєте,— скривився старший інспектор Дейві. Бріджет охоче відгукнулася на ці слова.

— Ах, забула,— похопилася вона,— я хотіла сказати, вона ходила до якихось правників, аби дещо з'ясувати. Правники були опікунами.

— О, вона ходила до правників, своїх довірених осіб! То ви знаєте, як їх звуть?

— Імен багато. Адвокатська контора "Форбс Еґертон та Ще-Хтось-Там",— відказала Бріджет. — Гадаю, так буде більш-менш правильно.

— Ясно. І вона хотіла щось з'ясувати, га?

— Дізнатися, скільки має одержати грошей,— пояснила Бріджет. Інспектор Дейві здивовано звів брови.

— Он як! — вигукнув він. — Цікаво. Як же так, що вона не знала?

— Бо ніхто не згадував їй про гроші,— промовила Бріджет. — Можливо, вважається, що негоже знати, скільки в тебе грошей.

— А їй дуже хотілося дізнатися, чи не так?

— Так,— сказала Бріджет. — Певно, для неї це багато важило.

— Що ж, дякую,— сказав старший інспектор Дейві. — Ви багато в чому мені допомогли.

Розділ двадцять третій

Річард Еґертон глянув знову на офіційний документ перед собою, потім на старшого інспектора.

— Дивний випадок,— озвався він.

— Так,сер,— погодився старший інспектор Дейві,— вельми дивний.

— Бертрамів готель,— провадив Еґертон,— у тумані. Так, минулої ночі впав густий туман. У таку мряку, гадаю, у вас коїться багато подібних приключок, чи не так? Вихоплюють, рвуть із рук торбинки, так?

— Ні, це не зовсім те,— заперечив Батько,— у міс Блейк нічого не вкрали.

— А звідки стріляли?

— У тумані важко визначити. Вона сама точно не знає. Та ми вважаємо — це найвірогідніша версія — що той тип був десь поблизу.

— Кажуть, він стріляв у неї двічі?

— Так, спершу схибив. Швейцар саме стояв біля готельних дверей, кинувся до неї і встиг затулити її своїм тілом перед другим пострілом.

— Того-то куля влучила в нього, га?

— Так.

— Сміливий хлопець.

— Так, він був зух,— притакнув старший інспектор. — У нього чудовий по-служний список. Він — ірландець.

— Як його звали?

— Гормен. Майкл Гормен.

— Майкл Ґормен. — Еґертон на мить зсунув брови. — Ні,— сказав він. — На хвильку мені здалося, ніби за цим ім'ям щось стоїть.

— Звичайно, це найтиповіше ім'я. Хай там як, він урятував дівчину.

— А чому ви звернулися саме до мене, інспекторе?

— Потрібна певна інформація. Ми завжди прагнемо мати найповнішу інформацію про кожен смертельний випадок.

— О, звичайно, звичайно. Проте я бачив Ельвіру всього двічі з тих пір, як вона була дитиною.

— Ви зустрічалися з нею близько тижня тому. Вона приходила до вас, чи не так?

— Еге ж, достеменно так. Що ви конкретно хочете з'ясувати? Коли щось про неї особисто, про її подруг та знайомих хлопців, про любовні сварки і таке інше, то вам ліпше запитати в жінок. Наприклад, у місіс Карпентер, вона привезла її з Італії, та в міс Мельфорд, з нею вона мешкає в Кенті.

— Я зустрічався з міс Мельфорд.

— Он як!

— Нічого корисного, нічогісінько, сер. Мене надто цікавить інформація про цю дівчину особисто. Врешті-решт я сам з нею зустрічався, і вона виклала мені все, що знала, точніше кажучи, все, що вважала за потрібне мені сказати.

По тому, як Еґертон ледь помітно ворухнув бровами, він зрозумів, що той належно оцінив його останнє речення.

— Мені розповіли, що Ельвіра була збентежена, засмучена, чогось боялася і не мала сумніву, що їй загрожує небезпека. У вас склалося таке враження, коли вона завітала до вас?

— Ні,— повагом відказав Еґертон,— ні, я б так не сказав, хоча деякі її слова мене вразили.

— Які, наприклад?

— Ну, наприклад, вона хотіла знати, кому вигідна її раптова смерть.

— Ах! — вигукнув старший інспектор Дейві,— виходить, вона думала про таку можливість, га? Тобто про те, що могла нагло померти. Цікаво.

— Щось крутилось у неї в голові, але я не здогадувався, що саме. Вона також хотіла дізнатися, скільки в неї грошей чи скільки вона їх матиме, як їй виповниться двадцять один рік. Тут її, певно, легше зрозуміти.

— Мабуть, гроші чималі?

— Це дуже великий маєток, старший інспекторе.

— Для чого, по-вашому, їй треба було знати?

— Грошову суму?

— А також те, хто її успадкує.

— Не знаю,— знизав плечима Еґертон. — Суцільний морок. Вона також порушила питання про заміжжя.

— У вас склалося враження, ніби тут уплутаний чоловік?

— Я не маю доказів, проте справді так гадаю. Я був певний, що десь поблизу треба шукати коханця. Звичайна річ! Ласком, тобто полковник Ласком, її опікун, здається, і не здогадується про коханця. Але в такому разі, любий старий Дерек Ласком зовсім сліпий. Він був геть засмучений, коли я висловив припущення, що за всім цим криється її приятель, ще й до того, мабуть, непідходящий для неї.

— Він — непідходяща пара,— зронив старший інспектор Дейві.

— О, то ви знаєте, хто він?

— Маю вельми обґрунтований здогад. Ладислав Малиновський.

— Автоперегонник? Оце-то так! Прекрасний шибайголова.