У готелі Бертрама - Сторінка 3

(Прим. ред.)

— Якось я там зупинялася,— квапливо сказала міс Марпл,— коли мені було чотирнадцять, із тіткою та дядьком. Дядечко Томас був канонік. Незабутній спогад! Зупинитися б там бодай на тиждень! Можна б і на два, але це надто дороге задоволення.

— О, чудово! Звичайно, ви поїдете. Я мала б подумати, що вам цікаво поїхати до Лондона, аби позаглядати до крамниць тощо. Ми все влаштуємо, якщо Бертрамів готель ще є. Багато готелів зникло, чи то розбомблені під час війни, чи просто полишені напризволяще.

— Ні, я ненароком дізналася, що цей готель працює. Одержала звідти листа — від бостонської подруги Емі Макаллестер. Вона зупинялася там удвох із чоловіком.

— Чудово, тоді я піду і все владнаю,— і вона тихо додала: — Боюся, готель дуже змінився відтоді, як ви в ньому були. Тож хай це вас не розчаровує...

Однак Бертрамів готель не змінився. Він був такий самий, як і раніше. Міс Марпл це здавалося справжнім дивом. Вона була просто вражена.

Справді, важко було повірити в таке чудо. Властивий їй здоровий глузд підказував: треба лише відсвіжити в пам'яті минуле, таким, як воно було. Більшу частину свого життя вона провела за приємними спогадами про минулі втіхи. А як трапляється хтось, із ким можна поділитися приємними спогадами, то це справжнє щастя. За наших часів рідко випадає така нагода. Вона пережила більшість своїх сучасниць, проте, як і раніше, сиділа і згадувала. Диво дивне, але вона знову відродилася, і причиною того була Джейн Марпл, рожевощока й життєрадісна молода дівчина. З багатьох поглядів дурне-предурне дівча... Стривайте-но, а як звали отого молодого шалапута... О Боже, забула! Мати вчинила розумно: рішуче поклала край цій дружбі. За кілька років вона його зустріла — і він справді виявився чудовиськом! Тоді вона проплакала цілий тиждень! А тепер... вона в думці уявила собі сьогодення. Цих нещасних молодих дівчат. У декотрих із них була мати, але не було матерів, які по-справжньому їх любили і могли б застерегти своїх дочок від дурощів, позашлюбних дітей та ранніх нещасливих шлюбів. Усе це було вельми сумно. Голос подруги урвав її роздуми.

— Не може бути! Так і є! Онде я бачу Бесс Седжвік!

Міс Марпл ледве чула Селінині вигуки. Вона та Селіна оберталися зовсім у різних колах, і міс Марпл не могла обмінюватися з нею скандальними відомостями про всіляких друзів та знайомих, яких пізнавала здаля — чи, може, їй так тільки здавалося,— леді Селіна. Та Бесс Седжвік була людина зовсім інша. Ім'я Бесс Седжвік знав майже всяк у Англії, бо понад тридцять років у газетах повідомлялося про обурливі чи незвичайні вчинки Бесс Седжвік. Упродовж чи не всієї війни вона була членом французького руху Опору і нібито мала шість карбів на своїй рушниці відповідно до числа вбитих німців. Кілька років тому здійснила переліт через Атлантику, верхи на коні перетнула Європу і завершила мандрівку біля озера Ван. Брала участь у автоперегонах, одного разу винесла двох дітей із охопленого пожежею будинку, кілька разів одружувалася, одні шлюби виявлялися щасливі, інші ні, ще й була начебто другою в Європі модницею. Повідомлялося також, що під час випробування атомного підводного човна вона таємно пробралася на його борт. Тож-бо міс Марпл сиділа рівно випростана і з жадібною, неприхованою цікавістю розглядала гостю.

Кого вона найменше сподівалася зустріти в Бертрамовім готелі, то це Бесс Седжвік. Розкішний нічний клуб або кермо потужного ваговоза цілком відповідали б численним зацікавленням Бесс Седжвік. Та цей найстаромодніший у світі респектабельний готель здавався геть чужим її натурі.

І все ж, поза всяким сумнівом, то була вона. Майже щомісяця портрет Бесс Седжвік регулярно з'являвся на обкладинках модних часописів та в популярних газетах. То була Бесс власною персоною; вона похапливо, нетерпляче курила сигарету і з подивом дивилася на велику чайну тацю, покладену перед нею, ніби бачила її вперше в житті. Вона замовила (міс Марпл видивлялася на неї, примруживши очі — відстань була чимала), так і є, підсмажений пиріжок. Страх як цікаво! Вона бачила, як Бесс Седжвік загасила сигарету в блюдці, взяла пиріжок і жадібно вп'ялась у нього зубами. Темне, червоне полуничне варення замурзало їй підборіддя. Бесс труснула головою і засміялася — дзвінкий веселий сміх заглушив решту звуків у просторій залі Бертрамового готелю. Біля неї відразу ж з'явився Генрі й простяг невелику тонку серветку. Вона взяла її, енергійно, наче школярка, утерла підборіддя і вигукнула:

— Оце справжній пиріжок. Чарівно!

Вона кинула серветку на тацю і підвелася. Як звичайно, очі всіх присутніх звернулися до неї. Та їй до цього було не звикати. Може, це їй подобалося, а може, вона просто не помічала. Вона варта була того, щоб на неї дивитися: була не так вродлива, як вражала уяву. Біляве, гладеньке волосся розсипалося по плечах; прегарні форми голови та різьба обличчя, трохи орлиний ніс, глибоко посаджені сірі очі, широкі вуста, притаманні комедіантам. її сукня вражала простотою крою, більшість чоловіків вважали, що її пошито з мішковини, на ній не було жодного візерунка, ні застібок, ні швів. Та жінки краще розумілися на цьому. Навіть сільські бабусі у Бер-трамовім готелі знали напевно, що ця сукня дорога!

Вона рушила через усю залу до ліфта і, проходячи повз місіс Селіну та міс Марпл, кивнула головою.

— Добридень, місіс Селіно. Я не бачила вас, відколи ми зустрічалися у Крафтсів. Як поживає родина Борзуа?

— Яким вітром, Бесс?

— Просто зупинилася тут. Чотири години з гаком я мчала в машині. Розкіш!

— Ви колись уб'єтесь або когось задавите.

— О, сподіваюсь, ні.

— І все ж, чому ви зупинились тут?

Бесс Седжвік швидко роззирнулася. Здавалося, вона зрозуміла натяк і іронічно посміхнулася.

— Хтось мені казав, що варто скуштувати. Гадаю, він мав рацію. Щойно я з'їла чудовий пиріжок.

— Люба, у них є і найсправжнісінькі гарячі булочки.

— Булочки,— замислено промовила леді Седжвік. — Так... — Здавалося, вона припускала таку можливість. — Булочки!

Вона кивнула головою і подалася до ліфта.

— Незвичайна дівчина,— зронила леді Селіна. Для неї, як і для Марпл, кожна жінка, молодша за шістдесят, була дівчина. — Я знаю її з дитинства, ніхто не міг із нею порозумітися. У шістнадцять років вона втекла з ірландським стайничим. її вчасно повернули назад, а може, й ні. Хоч би що там було, від нього відкупилися і одружили її зі старим Коністоном. Старший за неї на тридцять років, він відзначався страшенною розпусністю і був від неї у безмежному захваті. Та це тривало недовго. Вона втекла до Джоні Седжвіка. Можливо, шлюб був би тривалий, якби він не скрутив собі в'язів на перегонах. Після цього вона вийшла заміж за Ріджуея Бекера, американського яхтсмена. За три роки він розлучився з нею, і я чула, що вона запізналася з водієм перегонової машини — якимось поляком. Не знаю точно, чи одружена вона зараз, чи ні. Після розлучення з американцем знову прибрала прізвище Седжвік. Гуляє з незвичайними людьми. Кажуть, заживає наркотиків... Не скажу напевно.

— Цікаво, чи щаслива вона,— сказала міс Марпл.

Леді Селіна, яка раніше ніколи про це не думала, вочевидь злякалася.

— Можливо. Вона при грошах і то неабияких,— нерішуче промовила вона. — Аліменти і таке інше. Звісно, не тільки ці гроші...

— Певна річ, ні.

— Звичайно, вона має не одного коханця.

— Невже?

— Як правило, коли жінки досягають такого віку, то все, чого вони хочуть...але чомусь...

Вона замовкла.

— Ні,— сказала міс Марпл,— я теж так не думаю.

Дехто з людей, можливо, іронічно посміхнеться на ці слова старомодної бабусі, яку навряд чи можна вважати за авторитета в питаннях німфоманії. І справді, міс Марпл звичайно не вживала цього слова, вона сказала б "незмінна надмірна любов до чоловіків". Та леді Селіна сприйняла її слова як підтвердження власної думки.

— У її житті було багато чоловіків,— підкреслила вона.

— О, так, та чи не здається вам, що чоловіки для неї були лише авантюрою, а не потребою? /

Яка жінка, снувала думки міс Марпл, обере Бертрамів готель задля любовної зустрічі з чоловіком? Готель зовсім не годиться для таких побачень. Можливо, причина вибору цього готелю — лише примха Бесс Седжвік.

Вона зітхнула і глянула на гарний дідівський годинник, що ритмічно цокав у кутку,, обережно звелась на ревматичні ноги і повагом рушила до ліфта. Леді Селіна мигцем роззирнулась і кинулася до старого добродія з військовою поставою, який читав газету "Спостерігач".

— Як приємно бачити вас знову. Ви ж генерал Арлінтон, чи не так?

Але старий вельми чемно відказав, що вона його з кимось переплутала. Леді Селіна вибачилася, але не дуже засмутилась. Короткозорість у ній поєднувалася з оптимізмом, і щастя зустрічі з давніми друзями та знайомими постійно наражало її на такі конфузи. Інші теж помилялися, бо в залі панувала приємна сіра сутінь, та ніхто не обурювався, а, здавалося, навпаки, втішався. Міс Марпл чекала, поки спуститься ліфт, і всміхалася сама до себе. У цьому вся Селіна! Завжди певна, що знає кожного. Куди їй з нею змагатися! Єдиним її досягненням на цьому терені лишався вродливий, взутий у гамаші вестчестерський єпископ, якого вона речно величала "любий Робі" і який відповідав взаємною речністю, ділячись із нею дитячими спогадами, коли він жив у хаті священика і гучно кричав: "Будь крокодилом, тітонько Джейн, будь крокодилом і згамай мене".

Ліфт спустився, літній служник у лівреї широко розчахнув двері і, на превеликий подив міс Марпл, із них вийшла Бесс Седжвік, яка заледве кілька хвилин тому піднялася в ліфті. Відірвавши від підлоги ногу, вона раптом застигла на місці, а потім рішуче ступила вперед. Бесс Седжвік так напружено дивилася поверх плеча міс Марпл, що стара обернулася.

Швейцар у цей час широко відчинив обертові вхідні двері і тримав їх, пропускаючи до зали двох жінок. Одна з них — нервова на вигляд жінка в непоказному барвистому фіалковому капелюшку, друга — висока на зріст, просто, але зі смаком прибрана дівчина років сімнадцяти-вісімнадцяти з довгим рівним солом'яним волоссям. Бесс Седжвік отямилася, рвучко повернулась і знову зайшла до ліфта. А що міс Марпл вступила слідом за нею, то вона обернулася до неї і попросила вибачення.

— Даруйте, я мало на вас не наткнулася.