У готелі Бертрама - Сторінка 5

Був би я молодим хлопцем — неодмінно помітив би гарненьку дівчину, надто серед усіх цих викопних тварин".

Та юнака, очевидно, не цікавили гарненькі дівчата. Він обернувся до конторки і спитав, злегка підвищивши голос, наче хотів привернути увагу міс Ґорріндж.

— Який ваш номер телефону? 11-29, чи не так?

— Ні,— відказала міс Ґорріндж,— 39-25.

— Ріджент?

— Ні, Мейфер.

Він кивнув головою, потім заквапився до дверей і вийшов на вулицю, сильно штовхнувши двері, як і тоді, коли заходив до готелю.

Усі, здавалося, полегшено зітхнули і знову почали перервану розмову.

— Так,— сказав полковник Ласком, зовсім недоречно, наче не знаходив потрібних слів. — Отак-то! Такі нині молоді хлопці...

Ельвіра посміхнулася.

— Ви впізнали його, га? — запитала вона. — Знаєте, хто це був? — її голос зраджував легке душевне занепокоєння. Вона поспіхом пояснила: — Ладислав Мали-новський.

— Ага, це той хлопець. — Ім'я справді було трохи знайоме полковникові Ласкому.

— Автоперегонник.

— Так. Два роки підряд був чемпіоном світу. Рік тому його спіткала серйозна аварія. Ущент розбив машину. А тепер, мабуть, знову бере участь у перегонах. — Вона підвела голову і прислухалася. — Чуєте, як помчала його перегонова машина?

Рев двигуна знадвору проник крізь грубі стіни Бертрамового готелю. Полковник Ласком відчув, що Ладислав Малиновський — один з Ельвіриних кумирів. Що ж,— подумав він,— краще цей хлопець, аніж хтось із патлатих бітлів та інших кривляк. Ласком дотримувався старомодних поглядів на молодь. Знову відчинились обертові двері. Ельвіра з полковником тривожно вп'ялися у них очима, але вже за мить у Бертрамовім готелі запанувала буденна атмосфера. Увійшов лише старий церковник. Він на хвилину зупинився і трохи спантеличено розглянувся довкола, наче не розумів, куди і як він потрапив. Такі випадки не були новиною для каноніка Пеніфазе-ра. Бувало, в потязі він геть забував, звідки прийшов, куди їхав і навіщо! Такі випадки траплялись і тоді, коли він ішов вулицею чи засідав у комісії. А зовсім недавно він сидів у кафедральному соборі, біля вівтаря, і не знав, чи вже виступав із проповіддю, чи тільки збирається виступати.

— Здається, я знаю цього приятеля,— сказав Ласком, придивляючись до нього. — Хто він тепер? Зупиняється тут частенько. Наскільки я знаю, це — Аберкомбі, архідиякон Аберкомбі... Ні, це не він. Хоча й дуже на нього схожий.

Ельвіра кинула байдужий погляд на каноніка Пеніфазера. На відміну від автопе-реґхшника, він не викликав у неї ані найменшої цікавості. її взагалі не цікавили церковники, одначе, в Італії вона захоплювалася кардиналами, яких мала за досить колоритних осіб.

Канонік Пеніфазер широко всміхнувся і радісно кивнув головою. Він зрозумів, де опинився. Певна річ, у Бертрамовім готелі. Тут він мав намір провести ніч перед поїздкою до... стривайте, а куди ж він збирався їхати? До Чедмінстера? Ні, ні, він тільки-но приїхав із Чедмінстера. Він мав намір поїхати, ну, авжеж, на з'їзд у Люцерн. Усміхаючись, він рушив до конторки чергової, де його тепло привітала міс Ґорріндж.

— Рада вас бачити, каноніку Пеніфазер. У вас гарний вигляд.

— Дякую, дякую. На тому тижні я дуже застудився, але тепер мені краще. У вас є номер для мене. Я писав.

— О, так, каноніку Пеніфазер,— запевнила міс Ґорріндж. — Ми одержали вашого листа. Ми вам зарезервували номер дев'ятнадцятий. Це той самий номер, який ви наймали минулого разу.

— Дякую, дякую. Бачте, він потрібен мені на чотири дні. Зараз я їду до Люцерна, вночі мене тут не буде, проте прошу залишити номер за мною. Більшу частину своїх речей я зоставлю тут, а до Швейцарії візьму тільки невеликий саквояж. Сподіваюсь, ніяких труднощів у зв'язку з цим не буде?

Міс Ґорріндж знову запевнила його:

— Усе буде гаразд. Ви досить ясно пояснили у своєму листі.

Хтось інший навряд чи вжив би слова "ясно", краще було б ужити слова "докладно", адже звичайно саме так він і писав. Коли всі тривоги залишились позаду, канонік Пеніфазер полегшено зітхнув, і його разом із багажем спровадили до дев'ятнадцятого номера.

У номері двадцять вісім місіс Карпентер зняла фіалкового капелюшка, старанно згорнула нічну сорочку і поклала її на подушку на ліжку. Вона глянула на Ельвіру, коли та ввійшла.

— Ах, це ти, люба. Чи не допомогти тобі розпакувати валізи?

— Ні, дякую,— ввічливо сказала Ельвіра. — Як бачиш, у мене невеликий багаж.

— Яка зі спалень тобі більше до вподоби? Між ними ванна кімната, я сказала їм покласти твій багаж у крайньому покої. Гадаю, в цьому — більше гамору.

— Вельми ґречно з твого боку,— байдуже відказала Ельвіра.

— Ти справді не хочеш, щоб я тобі допомогла?

— Ні, дякую, мені справді не треба. Здається, я прийму ванну.

— Так, чудова ідея. Може, скупаєшся перша? Я хотіла б прибрати речі. Ельвіра кивнула головою. Вона пішла до ванної кімнати, зачинила за собою

двері і засунула засувку. Потім перейшла до своєї кімнати, розщібнула валізу, вийняла кілька речей і кинула на ліжко. Нарешті роздяглася, накинула халат, подалася назад до ванної кімнати і відкрутила кран, після чого повернулася до своєї кімнати, сіла на ліжко біля телефону й якусь хвилю прислухалася.

— Телефонують із двадцять дев'ятого номера. Будь ласка, дайте мені одинадцять двадцять дев'ять, Ріджент.

Розділ четвертий

У Скотланд-Ярді відбулася внутрішня нарада. Вона мала неофіційний характер. Шість-сім чоловіків у вільних позах сиділи за столом, і кожен із цієї шестірки був незаперечний експерт у своїй галузі. Тема, яка привернула увагу охоронців закону, набула великої ваги за останні два-три роки. Вона торкалася злочинності, що набрала незвичайного розмаху. Це тривожило громадськість. Розбій був широкомасштабний: пограбування банків, напади на інкасаторів, крадіжки коштовностей, надісланих поштою, пограбування потягів. Не минало й місяця, щоб не було вчинено зухвалого і, як правило, успішного нападу. Головував на нараді сер Рональд Грейвз, помічник комісара Скотланд-Ярду. Він, як завжди, більше слухав, аніж говорив. Ніяких офіційних звітів з цієї нагоди не давали — звичайна праця в рамках відділу карного розшуку, своєрідна консультативна нарада на вищому рівні, загальний обмін думками між працівниками, які дотримувалися різних поглядів. Сер Рональд повільно обвів очима невеликий гурт своїх людей і кивнув головою чоловікові, що сидів кінець столу.

— Ну, Батьку,— сказав він,— а тепер вислухаємо ваші звичайні шпильки.

Ці слова були звернені до головного інспектора Фреда Дейві. Його відставка була вже на порозі, і він тепер здавався старшим від своїх'років. Звідси й почесне прізвисько Батько. Людина спокійна, компанійська, він мав таку м'яку, добру вдачу, що багато хто зі злочинців бував прикро вражений, коли впевнювався, що Дейві — не такий довірливий та веселий, яким видавався на перший погляд.

— Так, Батьку, доповідайте про свої новини,— сказав другий інспектор.

— Новин повно,— глибоко зітхнув головний інспектор. — І може, буде ще більше.

— Що ви маєте на увазі? Зростання злочинності?

— Певна річ.

Другий працівник, Комсток, з вузьким, як у лиса, обличчям і занепокоєним поглядом, квапливо запитав:

— Ви хочете сказати, що їм це на руку?

— І так, і ні,— відповів Батько. — Це може скінчитися катастрофою. Але поки що, дідько б його вхопив, все це перебуває під їхнім надійним контролем.

Старший офіцер поліції Ендрюс, гарний, стрункої статури фантазер, замислено мовив:

— Я завжди вважав, що справа ця набагато глибша, аніж гадають. Візьміть, наприклад, дрібного підприємця. Якщо все в нього добре налагоджене і якщо діло належних розмірів, він конче досягне успіху. А при розширенні підприємство зростає, персонал зростає, і може раптом виявитися, що підприємство стало громіздким і покотилося вниз. Така сама картина спостерігається і в широкій мережі великих крамниць. А як стоять справи з промисловою імперією? Якщо вона достатньо велика, то досягає великих успіхів, якщо ж ні, то нею просто важко керувати. Усе має розумні межі. Розумні межі — запорука успіху.

— Яких розмірів, на твою думку, ця організація? — гаркнув сер Рональд.

— Вона більша, ніж ми вважали спочатку,— відказав Комсток. Кремезний чоловік, інспектор Макнейл, сказав:

— Вона зростає. Батько має рацію. Неухильно зростає.

— Може, це й добре,— зауважив Дейві. — Мабуть, вона зростатиме надто швидко і тоді вийде з-під контролю.

— Річ у тім, сер Рональд,— зауважив Макнейл,— кого заарештовувати і коли.

— Можна б заарештовувати десь із дванадцять чоловік,— сказав Комсток. — Ми знаємо: у це вплутана Гаррісова група. Уздовж лутонського шосе розташовані затишний, невеликий бункер, гараж, пиварня та ферма.

— І всіх їх треба заарештувати?

— Не думаю. Усе це дрібнота. Лиш окремі ланки одного ланцюга. Місце, де перефарбовують машини і швидко збувають з рук, респектабельна пиварня, де відбувається обмін посланнями, крамниця ношеного одягу, де змінюють зовнішність; торгівець театральними та маскарадними костюмами в Іст-Енді теж робить свій внесок. Цим людям платять, дуже добре платять, але насправді вони нічого не знають.

Фантазер, старший офіцер поліції Ендрюс, озвався знову:

— Нам протистоять розумні голови. Ми ще, по суті, до них не добралися. Знаємо лише декотрих, хто до них причетний, і це все. Я переконаний, що тут уплутані Гаррісова група і Маркс — у фінансових махінаціях. Зовнішні зв'язки здійснюються через Вебера, та він тільки агент. Нині ми не маємо відомостей про цих людей. Знаємо, що всі вони підтримують таємними каналами зв'язок один з одним та різними відгалуженнями цієї організації, але не знаємо достеменно, як вони це роблять. Ми стежимо за ними, йдемо слідом, і вони це чудово усвідомлюють. Десь є велике центральне бюро обміну валют. Нам треба добратися до плановиків. Це головне.

Комсток сказав:

— Це велика мережа. Згоден, що десь повинні бути оперативні штаби, тобто місця, де планується кожна операція та узгоджуються і ув'язуються всі деталі. Десь хтось усе це розробляє і складає робочий графік операції "Пошта" або операції "Каса". Ось яких людей нам треба буде взяти.

— Можливо, навіть, вони перебувають за межами країни,— спокійно припустив Батько. — Не відпадає і таке: скажімо, десь у ескімоській халупі, або в наметі у Марокко, або ж у сільській халупі десь у Швейцарії.

— Не вірю я в існування цих підпільних керівників,— труснув головою Мак-нейл.

— Усе це гола вигадка.