Вигнанці - Сторінка 106

— Ми можемо скінчити гру. Пам'ятайте, здавати вам. Подивимось, що це значить.

Де Катіна вже кинувся до вікна. Дю Лю, молодий Ахілл де ла Ну і восьмеро чоловік прикриття, нагнувши голови, бігли до огорожі, ворота якої негайно відчинились, пропускаючи розвідку. Де-не-де за деревами показувались хмарки синього диму; один із тих, що тікали, в білих перкалевих штанях, раптом чудно застрибав, а на одежі з'явилась червона пляма. Двоє інших підхопили пораненого, і всі троє прожогом вскочили у ворота, які відразу зачинилися за ними. Хвилину пізніше в кутку стіни блиснула і загуркотіла мідна гармата, а все узлісся затягло хмарами диму, і кулі застукотіли об дерев'яну огорожу, наче град у вікна.

Розділ XXXV

ОГОРОЖУ ВЗЯТО

Де Катіна, доручивши жінку піклуванням господині-індіанки і попередивши, щоб вона не підходила до вікон, якщо їй дороге життя, схопив мушкет і швидко побіг униз. По дорозі влетіла зі свистом в одну з маленьких бійниць куля і вп'ялась кругленькою свинцевою плямою в протилежний бік. Де ла Ну був уже внизу і розмовляв коло дверей з дю Лю.

— Ви кажете, їх тисяча?

— Так, ми напали на свіжий слід великого військового загону, щонайменше чоловік із трьохсот. Все могауки й каюги та трохи онеідів. Ми бились на бігу цілих п'ять миль і втратили п'ять чоловік.

— Сподіваюсь, мертвими?

— Мабуть! Але за. нами так гналися, що ми побоювались, як би нас-не відрізали. Жана Манса поранено в ногу.

— Я бачив, це трапилося перед моїми очима.

— Нам слід усе завчас підготувати до того, щоб запертись у будинку, якщо візьмуть огорожу, втримати її мало надії, бо на одного нашого чоловіка припадає їхніх двадцять.

— Усе готово.

— Нашими гарматами ми перешкодимо їхнім човнам піднятися вгору, і тоді вночі можна буде відіслати жінок.

— Я так і гадав. Ви візьмете на себе захист північної сторони. Зараз ви можете прийти до мене з десятком людей, а якщо ірокези нападуть з другого місця, я прийду вам на поміч.

Стрілянина йшла безперестанку вздовж усього узлісся, і в повітрі дзижчали кулі. Ті, що нападали, були вправні стрільці, люди, які годувались від своїх рушниць і для яких тремтіння в руці чи поганий зір були те саме, що злидні й голод. Кожна розколина, кожна щілина були ціллю для пострілів, а піднята на рушниці шапка над частоколом була збита в одну мить. З другого боку, і оборонці були досвідчені в боротьбі з індійцями й спритні на всілякі штуки та способи, щоб оборонити себе й змусити ворога вийти з захистку. Вони стояли з боків бійниць, дивилися крізь шпари в огорожі і стріляли при першій змозі. Червона нога, яка стирчала прямо вгору з-за пня, свідчила, що, принаймні, одна куля влучила в ціль, — але, взагалі, цілити не було куди: тільки іскри та клуби диму вилітали з листя, і часом на одну мить мигтіли невиразні обриси постаті ірокеза, який швидко перебігав від одного стовбура до другого. Семеро з канадців були вже поранені, але тільки троє смертельно; інші четверо відважно стояли біля своїх бійниць, хоча один із них, поранений у щелепу, разом з кулями випльовував свої зуби в рушничний ствол. Там, де треба було швидко стріляти, жінки сиділи на землі в один ряд, кожна з блюдцем куль та кошиком пороху, і подавали рушниці стрільцям.

Спершу вся атака була спрямована на південну сторону, але в міру того, як до ірокезів підходили нові загони, лінія нападу розтягувалась все більше й більше, так що і вся східна сторона опинилась під пострілами, які поволі захоплювали й північ. Вся садиба була повита широким кільцем диму, крім того місця, де текла широка ріка. Біля протилежного берега мигтіли індійські човники; один із них з десятьма озброєними людьми спробував був перепливти річку, але вдало пущений з мідної гармати снаряд влучив у борт човна і пустив його на дно, а другий постріл картеччю лишив живими тільки чотирьох із плавців, високі чуби яких здіймались над водою, ніби спинні пливці якоїсь незвичайної риби. З боку суші де ла Ну заборонив стріляти з гармат, бо широкі амбразури притягували вогонь ворогів, і через те половину всіх поранених становили ті, що обслуговували гармати.

Старий вельможа походжав у своїх білих бриджах, з янтарною тростиною в руках, позаду закурених людей, постукуючи по табакерці, жартуючи. Він здавався значно менше заклопотаним, ніж під час гри в пікет.

— Ну, що ви думаєте, дю Лю?

— Справа дуже погана. Ми занадто швидко втрачаємо людей.

— Хіба можна сподіватись іншого, друже мій? Коли на таку маленьку місцинку спрямовано тисячу мушкетів, комусь же треба потерпати. Ах, бідолахо, і ти вже готовий!

Чоловік, що стояв коло нього, раптом з шумом упав і лежав нерухомо, уткнувшись обличчям в блюдо з сагою, яке принесли жінки з будинку. Дю Лю глянув на пораненого і потім озирнувся навкруги.

— Він — не на лінії бійниць, а йому влучило в плече, — скрикнув він. — Звідки взялась ця куля? Ах, присягаюсь святою Анною, гляньте-но сюди! — Він показав угору на хмарку диму, що оточувала верховіття високого дуба.

— Негідник цілить в огорожу згори. Але стовбур навряд чи досить товстий на цій висоті, щоб захистити його. Ну, бідоласі напевне вже не буде потрібен більше мушкет, хоча, я бачу, він цілить знову.

Де ла Ну поклав тростину відгорнув манжети, підняв рушницю забитого і вистрелив у воїна, що притаївся вгорі. З дерева упало два листки, на одну мить з'явилось червоне обличчя і, усміхаючись, глузливо крикнуло. Швидко, мов блискавка, дю Лю приклав мушкета до плеча і смикнув курок. Індієць зробив страшний стрибок і впав у густе листя. Потім гримнувся з висоти сімдесяти-вісімдесяти футів вниз на великий сук, з сильним шумом, і повис там, перегнувшись навпіл, наче червона ганчірка; чуб індійця звисав між ногами. Коли канадці побачили" це, захоплений крик вихопився з їх грудей, але його заглушило люте виття ірокезів.

— Він ворушиться. Він ще не вмер! — крикнув де ла Ну.

— Умру, — байдуже промовив старий піонер, закладаючи новий заряд у рушницю. — Ох, цей сірий капелюх завжди з'являється, коли у мене немає заряду.

— Я бачив у кущах капелюх з пером.

— Це — Фламандський Метис. Мені було б приємніше мати в руках тільки один його скальп, ніж скальпи сотні кращих його. воїнів.

— Хіба він такий хоробрий?

— Так, хоробрий. Цього вже не можна заперечувати. Як же він інакше міг би бути ватажком ірокезів? Але до цього негідник ще й розумний, хитрий і жорстокий… Ах, боже мій, коли все, що про нього розповідають, правда, то жорстокість його просто неймовірна. Боюсь, щоб у мене не відсох язик, якщо я почну перелічувати злочини цього чоловіка. Ось знову він…

В диму знов майнув сірий капелюх з пером. Де ла Ну, і дю Лю вистрелили одночасно, і капелюх злетів у повітря. В ту ж мить кущі розсунулись, і високий воїн опинився перед очима оборонців.

Лицем він скидався на індійця, але колір шкіри був трохи світліший, і гостра чорна борода спадала на мисливську куртку. Презирливим рухом він підняв руки, постояв одну мить, пильно дивлячись на форт, і потім стрибнув назад під прикриття, серед граду куль, що підсікали всі дрібні гілки навколо нього.

— Еге, він таки досить хоробрий, — лаючись, повторив дю Лю. — У ваших васалів частіше бувають у руках мотики, ніж мушкети, судячи з їх стрільби. Одначе індійці, здається, збираються до східної сторони, і, я думаю, незабаром підуть на штурм.

Справді, з того боку огорожі, який обороняв де Катіна, стрільба дуже посилилась, і було ясно, що тут зосереджено головний удар ірокезів. З-за кожного стовбура, пня, дупла й куща вилітали червоні іскри, оточені сірим димом, і кулі співали невпинну пісню смерті, пролітаючи крізь бійниці. Амос проробив собі діру в огорожі на фут від землі і, лежачи ниць, заряджав рушницю й стріляв із своїм звичайним методичним спокоєм. Поряд з ним стояв Ефраїм Саведж, з суворо стиснутими губами й палаючими очима під насупленими бровами. Вся душа його захоплена була винищенням "амалекітян". Капелюх упав з його голови, сиве волосся маяло на вітрі, великі плями під пороху рябіли на його засмаглому обличчі, а садно на правій щоці показувало те місце, куди контузила індійська куля. Де Катіна тримався як досвідчений стратег. Він походжав між своїми людьми з короткими фразами похвали або перестороги, тими запальними, грубими і влучними, від яких загоряються серця й спалахують щоки. Семеро з його людей лежали забиті, але тому, що атака, посилившись на його боці, ослабла на другому, то старик де ла Ну поспішив до нього на допомогу з сином, а дю Лю привів ще десять чоловік. Де ла Ну тільки що простяг табакерку де Катіна, коли пронизливий крик іззаду примусив його обернутись. Онега ламала руки над трупом сина. Зразу було видно, що куля пройшла Ахіллові крізь серце, і він був уже мертвий.

На одну мить худе обличчя старого вельможі трохи зблідло і рука, що тримала золоту табакерку, захиталась, наче гілка від пориву вітру. Але він зараз же опанував себе, засунув руку в кишеню і стримав судорогу, яка скривила йому обличчя.

— Всі де ла Ну вмирають на полі честі, — промовив він. — Мені здається, у той куток, де стоїть гармата, треба додати людей.

Тепер стало зрозуміло, чому ірокези головний напад спрямували якраз на східну сторону. Тут, між узліссям і огорожею, росли кущі, які були б їм надійним прикриттям. Там міг сховатися цілий загін, щоб іти на остаточний штурм. Два воїни, один по одному, переповзли через нешироку смужку відкритого місця, за ними перестрибнув третій, і всі сховались у кущах. Четвертий, був поранений і впав з перебитою спиною за кілька кроків від узлісся, але потік воїнів невпинно сунув уперед, доки тридцять шість ірокезів не притаїлись під гіллям. Настав час відзначитись Амосові Гріну.

З того місця, де він лежав, виразно біліла смужка зрізаної ним березової кори. Грін знав, що прямо під нею лежить мішок з порохом. Він націлився в смужку і потім помалу повів мушку рушниці вниз, поки не наставив її, наскільки міг розрахувати, навпроти деревця, що росло в гущавині чагарнику. Перший постріл не дав наслідків, і при другому прицілі він навів мушку на фут нижче. Куля влучила в мішок. Від раптового вибуху затремтів будинок, і весь ряд міцних кілків огорожі захитався, мов колосся в полі від пориву вітру. Стовп синього диму здійнявся вище найбільших дерев: після могутнього удару запала гробова тиша, порушувана тільки гупанням падаючих тіл.