Вигнанці - Сторінка 33

- Артур Конан Дойл -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Усі вони наводили аргумент за аргументом, щоб переконати короля.

Коло них стояв іще один абат, такий худий і блідий, що здавався виходцем з того світу. В його великих темних очах; горів лютий вогонь, а в зсунутих бровах і в заціплених щелепах видно було непохитну рішучість. Мадам, нахилившись над п'яльцями, мовчки вишивала різнокольоровими] шовками.

Король сидів, підперши голову рукою, з виглядом зацькованої людини, яка розуміє, що не сила їй вийти з важкого становища, в яке вона потрапила. На низькому столику лежав папір, перо й чорнило. Це був наказ про скасування Нантського едикту; треба було тільки, щоб підписав його король, і тоді він набрав би законної сили.

— Значить, отче мій, ви гадаєте, що коли я знищу цю єресь, то можу надіятись, на спасіння на тому світі? — спитав король.

— Ви заслужите нагороду.

— І ви так само думаєте, пане архієпископ?

— Звичайно, ваша величність.

— А ви, абат дю Шайла?

Худий священик заговорив уперше, легкий рум'янець, з'явився на його щоках, схожих на щоки мертвого, а запалі очі заблищали похмурим вогнем тупого фанатика.

— Не знаю, чи спасетесь ви, ваша величність. Я думаю, для цього треба ще дуже багато. Але немає ніякого сумніву в тому, що будете засуджені, якщо не зважитесь на це.

— Король гнівно підскочив у кріслі і, насупившись, глянув на абата.

— Ваші слова трохи гострі для мого незвичного слуху, — зауважив він.

— Було, б жорстоко лишити вас з сумнівом у такому питанні. Повторюю, доля вашої душі — на терезах. Єресь — смертельний гріх. З одного вашого слова тисячі єретиків навернулися б до пануючої церкви. Тому тисячі смертних гріхів лежать на вашій душі. На що вона може сподіватись, коли ви не спокутуєте їх?

— Мій батько й дід терпіли гугенотів.

— І ваш батько й дід, коли тільки бог не зглянувся над ними, горять тепер у пеклі.

— Це зухвальство! — крикнув король, зриваючись з місця.

— Ваша величність, я все одно висловив би те, що вважаю за істину, хоч би ви були п'ятдесят разів королем. Що для мене людина, коли я говорю про царя царів? Погляньте, невже людина, отак скалічена, побоїться засвідчити істину?

Раптовим рухом він одгорнув довгі рукава ряси і простяг свої білі, худорляві руки, кістки яких були поламані й понівечені так, що мали якийсь фантастичний вигляд. Навіть Лувуа, бездушний придворний, і обидва сповідники здригнулись, побачивши ці жахливі руки. Абат підняв руки вгору і звів очі до неба.

— І раніш небо вибирало мене свідчити істину, — сказав він натхненно. — Я почув, що для підтримання молодої сіамської церкви потрібна кров, і я подався в Сіам. Вони розп'яли мене, повикручували й поламали мені кістки. Мене кинули, гадаючи, що я мертвий, але бог знову вдихнув у тіло життя, щоб я був учасником великої справи відродження Франції.

— Витерплені вами страждання, отче мій, дають вам цілковите право покладатись і на церкву і на мене, її сина й покровителя, — сказав Людовік, сідаючи на місце. — Що ж ви порадите гугенотам, які не хочуть змінювати своєї віри, отче мій?

— Вони змінять її, — скрикнув дю Шайла з страшною посмішкою на блідому, як смерть, обличчі. — Вони повинні скоритися, а коли ні, їх треба зламати. Яке лихо, коли усі вони будуть стерті на порошок, якщо можна буде заснувати на їх кістках єдину в країні церкву віруючих?

Його запалі очі люто блищали; несамовито й гнівно він потрясав у повітрі своєю кощавою рукою.

— Отже, жорстокість, яку ви перетерпіли, не зробила вас жалісливішим до людей?

— Жалісливим? До єретиків? Ні, ваша величність, особисті мої страждання довели мені всю нікчемність тілесного життя і навчили, що справжнє милосердя до людини полягає в тому, щоб уловити її душу, всіляко утискаючи погане тіло. Я взяв би ці гугенотські душі, ваша величність, навіть тоді, коли б для того треба було обернути Францію на пустелю.

Безстрашні слова священика, повні палкого фанатизму, очевидно, справили велике враження на Людовіка. Він глибоко замислився і якийсь час сидів мовчки, схиливши голову на руки.

— Ваша величність, — тихо промовив отець Лашез, — навряд чи потрібні будуть суворі заходи, згадані шановним абатом. Як я вже казав, вас так люблять у вашій країні, що самого оповіщення вашої волі буде досить, щоб примусити єретиків навернутись до істинної віри.

— Бажав би думати так, дуже бажав би, отче мій. Але що це?

У прочинені, двері заглянув камердинер.

— Тут капітан де Катіна; він хоче негайно бачити вашу величність.

— Попросіть капітана увійти. Ах! — Королю, здавалось, спала на думку щаслива ідея. — Перевіримо, яку роль відіграватиме тут любов до мене. Якщо ця любов і є де-небудь, то найбільше серед моїх випробуваних охоронців.

Капітан тільки що повернувся із замку Портілльяк. Залишивши Амоса Гріна з кіньми, весь запорошений і в грязюці, він одразу ж з'явився з повідомленням до короля.

Увійшовши в кімнату, де Катіна зупинився зі спокійним виглядом людини, яка звикла до таких сцен, і віддав честь.

— Які вісті, капітан?

— Майор де Бріссак просив мене переказати вашій величності, що він зайняв замок Портілльяк. Дама в безпеці, чоловіка її заарештовано.

Людовік і дружина його швидко перезирнулись з явним полегшенням.

— Це добре! — промовив король. — Між іншим, капітан, за останній час ви виконали багато моїх доручень і завжди успішно. Я чув, Лувуа, що Деласаль умер од віспи.

— Так, учора, ваша величність.

— Тоді я наказую вам призначити мосьє де Катіна на вільну вакансію майора. Дозвольте мені першому вітати вас, майор, хоча вам для цього й доведеться змінити блакитний мундир гвардії на сірий мундир мушкетерів. Як бачите, ми не хочемо розлучатися з вами.

Де Катіна поцілував простягнуту йому руку короля.

— Дай, боже, мені бути гідним тієї честі, що припала мені, ваша величність!

— Адже ви готові на все, щоб служити мені, правда ж?

— Моє життя належить вам, ваша величність.

— Дуже добре. Тоді дозвольте випробувати вашу відданість..

— Я готовий.

— Випробування не буде дуже суворе. Бачите папір на столі? Це наказ усім гугенотам у моїх володіннях відмовитись від своїх релігійних помилок під страхом вигнання або ув'язнення. Я знаю, багато хто з моїх вірних підданих винен в цій єресі, але я певен, що тільки до них дійде моя ясно висловлена воля, вони зречуться тих помилок і увійдуть в лоно істинної церкви. Я був би дуже. щасливий, коли б моє бажання було безвідмовно виконане, бо мені важко було б уживати силу проти тих, хто носить ім'я французів. Ви чуєте мене?

— Так, ваша величність.

Молодий чоловік страшенно зблід. Він стояв, переступаючи з ноги на ногу і то стуляючи, то розтуляючи руки. Багато разів йому доводилось кидати виклик смерті, але ніколи він не відчував такого величезного тягаря на серці, як у цю хвилину.

— Ви самі — гугенот, наскільки мені відомо. А тому на вас першому я хочу побачити наслідки скасування Нантського едикту. Хай ми почуємо з ваших уст, що принаймні ви готові піти за вашим королем у цьому, як і в усьому іншому.

Де Катіна вагався, хоча сумніви його стосувалися більше форми відповіді, ніж її суті. Він відчув, як в одну мить доля позбавила його всіх дарів, посланих йому раніш. Король звів брови, нетерпляче барабанячи пальцями і дивлячись на збентежене обличчя й сумну постать молодого чоловіка.

— Нащо стільки думати? — крикнув він. — Ви людина, підвищена мною. В майбутньому вас ждуть мої милості! Той, хто носить у тридцять років еполети майора, до п'ятдесяти може сподіватись на жезл маршала. Ваше минуле належить мені, те саме можна сказати й про майбутнє. Хіба у вас є якісь інші сподіванки?

— Ніяких, крім вашої служби, ваша величність.

— Чому ж ви мовчите? Чому не погоджуєтесь на мою пропозицію?

— Не можу, ваша величність.

— Не можете?

— Так, це неможливо. Я втратив би душевний спокій, всю повагу до себе, коли б знав, що заради становища чи багатства зрадив віру своїх предків.

— Ви збожеволіли, мій любий! З одного боку все, чого тільки може бажати людина, а з другого що?

— Моя честь.

— А хіба прийняти релігію короля значить вчинити безчесно?

— З мого боку було б безчесно прийняти цю релігію тільки ради вигоди, а не тому, що я так вірую.

— То увіруйте.

— На жаль, ваша величність, людина не може примусити себе вірити. Віра повинна сама зійти на людину, а не. людина йти до віри.

— Ну, справді, отче мій, — промовив Людовік, гірко всміхаючись і звертаючись до свого сповідника-єзуїта, — мені доведеться набирати кадетів із вашої семінарії, бо мої офіцери виявляються казуїстами й теологами. Отже, востаннє, ви відмовляєтесь виконати, мою вимогу?

— О, ваша величність…

Де Катіна ступив наперед з простягнутими руками і з сльозами на очах.

Але король зупинив його жестом.

— Мені не треба ніяких запевнень, — сказав він. — Я оцінюю людину за її вчинки. Зрікаєтесь ви чи ні?

— Не можу, ваша величність.

— Бачите, — сказав Людовік, знову повертаючись до єзуїта. — Це не так легко, як ви гадаєте.

— Дійсно, ця людина уперта, але інші будуть поступливіші.

Король заперечливо похитав головою.

— Хотів би я знати, що зробити мені? — сказав він. — Мадам, я знаю, ви завжди, даєте мені найкращі поради. Ви чули все, що говорили тут. Що ви порадите?

Вона сиділа, втупивши очі у вишивання, але голос її був твердий і ясний, коли вона відповіла:

— Ви самі сказали, що ви — старший син церкви. Коли й цей син покине її, то хто буде виконувати її веління? І в тому, що говорить святий абат, є правда. Ви рискуєте загубити свою душу, прощаючи цю гріховну єресь. Вона шириться і процвітає, і коли не вирвати її з корінням тепер, то бур'ян може заглушити пшеницю.

— Тепер, — підтвердив Боссюет, — у Франції є цілі області, через які можна їхати весь день і не стрінути ні одного костьолу, і де всі жителі, від вельмож до селян, належать до цієї проклятої єресі. Ось, наприклад, в Севеннах, де люди такі дикі й суворі, як їх рідні гори. Хай боронить бог наших священиків, яким доведеться умовляти тамтешніх жителів облишити свої помилки.

— Кого мені послати на таке небезпечне діло? — спитав Людовік.

Абат дю Шайла упав навколішки, простягаючи до короля свої понівечені руки.

— Мене, ваша величність, мене! — кричав він. — Я ніколи не просив у вас ніяких милостей і не буду просити їх надалі. Але я та людина, якій сам бог доручає зломити завзяття цих людей.