Вигнанці - Сторінка 36

Пив я дощову воду, яку збирав у куртку, і, коли мене підібрала "Гресі" з Глочестера, я був, слава творцеві, такий товстий, що насилу міг вилізти на борт Ось, мій любий, що хотів сказати Ефраїм Саведж, зазначивши, що його не так легко налякати.

Поки моряк-пуританин ділився своїми спогадами, очі його пильно перебігали з неба на паруси Вітер налітав рвачкими короткими поривами, і паруси то надимались, то звисали, як ганчір'я. Одначе по небу швидко пролітали баранці. В них і втупив погляд капітан з виглядом людини, зайнятої розв'язанням серйозного завдання.

Корабель проходив тепер повз Гонфлер на віддалі півмилі від міста. Там коло берега скупчилась сила барок та бригів, а ціла флотилія рибальських човнів з темними парусами входила в гавань. Але все було тихо на звивистій набережній і в розташованому півмісяцем форті, над яким маяв білий прапор з золотими ліліями. В міру того як вітер свіжішав, корабель віддалявся все швидше й швидше, і де Катіна вже думав, що його підозріння безпідставні, коли раптом в одну мить вони знов виникли в ньому з іще більшою силою.

З-за молу вилетів великий темний човен на десять пар весел, що підіймалися з бортів. Корма пінила воду, а ніс розрізав її. Гарний білий прапор спускався з корми, і сонце вигравало на важкій мідній каронаді. У човні було повно людей, озброєних з ніг до голови, судячи з металевого блиску на одежі. Капітан глянув туди в підзорну трубу і свиснув. Потім він знову подивився на хмари.

— Тридцять чоловік, — сказав він, — і роблять по три вузли на наших два. Ідіть-но вниз, містер, бо ваш блакитний мундир призведе нас до лиха. Господь зласкавиться над синами своїми, якщо тільки вони утримаються від безумства. Відкрийте люк, Томлінсон. Так! А де Джім Стерт і Гірам Джефферсон? Хай вони стануть коло люка і на мій посвист закриють його. Бакборт! Бакборт! Держи дужче! А ви, Амос і Томлінсон, ідіть сюди, я скажу вам кілька слів.

Усі троє почали радитись, стоячи на юті і спостерігаючи погоню. Безперечно, вітер дужчав, він з силою дув їм у спину, але не з такою, щоб корабель міг утекти від човна, який переслідував його і швидко наздоганяв. Вони вже бачили обличчя солдатів на кормі й вогонь запаленого ґнота каронади в руці гарматника.

— Ей! — владно гукнув офіцер прекрасно англійською мовою. — Повертайте або ми відкриємо вогонь.

— Хто ви і чого вам треба? — спитав Ефраїм Саведж гучним голосом, що докотився, певно, аж до берега.

— Ми послані від імені короля за одними гугенотами з Парижа, що сіли на ваш корабель у Руані.

— Кидай рею назад і стоп! — скомандував капітан. — Опусти фалрен і не лови гав! Так! От ми й готові до зустрічі!

Рея описала півколо, і корабель зупинився, гойдаючись на хвилях. Човен пролетів уздовж нього з мідною каронадою, наведеною на бригантину. Загін солдатів тримав рушниці напоготові, збираючись відкрити вогонь на першу команду. Вони усміхнулись і непорозуміло знизали плечима, побачивши на кормі своїх ворогів — трьох неозброєних людей. Офіцер, молодий, енергійний чоловік, з вусами, що стирчали по-кошачому, в одну мить опинився вже на палубі корабля зі шпагою наголо.

— Ідіть сюди, ви, двоє! — скомандував він. — Сержант стійте тут біля фалрена. Киньте вірьовку вгору, її можна прив'язати до цього стояка. Не дрімайте там унизу і будьте готові відкрити вогонь! Ви підете зі мною, капрал Лемуан. Хто капітан цього корабля?

— Я, містер, — смиренно відповів Ефраїм Саведж.

— У вас є тут троє гугенотів?

— Еге! А вони гугеноти? Я бачив, що їм таки дуже хотілося виїхати, та коли вони заплатили за проїзд, яке мені діло до їхньої віри. Старик, його дочка і молодий чоловік ваших років, у якійсь лівреї.

— В мундирі, містер. В мундирі королівської гвардії. Це ті самі, яких я шукаю.

— Ви хочете забрати їх?

— Неодмінно.

— Бідні люди! Шкода мені їх!

— Мені самому шкода, але ж коли дано наказ, нічого не вдієш.

: — Цілком справедливо. Ну старик спить на своїй койці. Дівчина внизу в каюті; а той спить у трюмі, куди нам довелося примістити його, бо немає більше місця.

— Спить, кажете? То нам найкраще застукати їх зненацька.

— А ви не побоїтесь зробити це самі? Правда, він неозброєний, але хлопець рослий. Чи не гукнути вам з човна чоловік із двадцять?

Офіцер і сам думав про це, але зауваження капітана вдарило його по самолюбству.

— Ходімо зо мною, капрал, — сказав він. — Ви кажете, треба спуститися цією драбиною?

— Так, тут, а потім прямо. Він лежить між двома паками сукна.

Ефраїм Саведж глянув угору, і усмішка пересмикнула кутики його суворого рота. Тепер вітер свистів у снастях, й мачтові штанги гули, як струни арфи. Амос Грін стояв у недбалій позі поруч французького сержанта коло кінця вірьовчаної драбини, а шкіпер Томлінсон — біля борту, тримаючи в руках відро з водою і обмінюючись словами на поганій французькій мові з командою човна, що була внизу.

Офіцер помалу спустився драбиною в трюм; капрал пішов за ним, і груди його були уже врівні з палубою, коли офіцер зійшов униз. Може, щось у виразі обличчя Ефраїма Саведжа вразило молодого офіцера або, може, на нього вплинула навколишня темрява, тільки підозріння несподівано промайнуло в його голові.

— Назад, капрал! — крикнув він. — Мені здається, вам краще лишитися на палубі!

— А мені здається, що краще в трюмі, друже мій! — вигукнув пуританин, який з жесту офіцера зрозумів його слова. Влучивши підошвою чобота в груди капралові, він штовхнув його так, що той полетів разом з драбиною вниз на офіцера. Капітан свиснув — і в ту ж мить люк зачинився, і його швидко закріпили з обох боків залізними болтами.

На цей шум обернувся сержант, але Амос Грін, який підстерігав цей рух, обхопив солдата руками і викинув за. борт у море. В одну мить перерубали вірьовку, що з'єднувала їх з човном, передня рея з рипом зайняла своє попереднє положення, а вилита з відра солона водна облила гарматника, разом з каронадою, погасила гніт і підмочила порох. Град куль засвистів у повітрі, застукотів по обшивці, але корабель уже гойдався на коротких хвилях, і цілити в. нього було неможливо, а гарматник, розгубившись, мов божевільний, порався коло підмоченого ґнота й заряду. Човен затримався, а бригантина летіла на всіх парусах. Бах! — розітнувся, нарешті, постріл каронади, і п'ять маленьких дірочок у гроті показали, що заряд влучив занадто високо. Другий постріл не лишив ніяких слідів, а при третьому корабель був уже поза досяжністю гармати. Через півгодини замість гонфлерського вартового човна було видно тільки темну пляму на обрії з золотою іскрою на одному кінці. Низькі береги дедалі більше розступались, синя смуга води спереду ширилася, дим, який здіймався над Тавром, здавався невеликою хмаркою на північному горизонті, а капітан Ефраїм Саведж походжав по палубі корабля з звичайним суворим виразом обличчя, проте в його сірих очах блискали глузливі вогники.

— Тепер наш корабель на певній путі, — спокійно сказав він, — і в нас не влучить звідси й грудочка грязюки, аж поки дістанемось до трьох: бостонських горбів. Останнім часом ти пив надто багато французького вина, Амос. Ходімо лиш вип'ємо справжнього бостонського пива.

Розділ XXV

ЧОВЕН МЕРТВИХ

Два дні "Золотий жезл" простояв поблизу мису Ла-Хаг, маючи перед собою бретонський берег, який простягся вздовж усього південного обрію. На морі стояв штиль. Але на третій ранок здійнявся великий вітер, і корабель почав швидко віддалятися від землі, поки вона не перетворилась, нарешті, в неясну смугу, що злилася з хмарами. На просторі океану, почуваючи на щоках дихання вітру, а на губах смак солоних бризок, утікачі могли б забути всі свої нещастя і повірити, що вже назавжди звільнилися від запопадливості людей, строге благочестя яких завдало країні більше шкоди, ніж якась легковажність і злоба. Але тривога повзла за ними слідком.

— Я боюсь за батька, Аморі, — промовила одного разу Адель, коли вони обоє, стоячи біля вант, дивилися н туманну хмарку позаду на обрії, що позначала те місце, де була Франція, яку їм не судилося вже більше бачити.

— Але ж йому ніщо не загрожує.

— Так, батько уникнув жорстокого закону, проте я боюся, що він не побачить землі обітованої.

— Що ти хочеш цим сказати, Адель? Дядя бадьорий і здоровий.

— Ах, Аморі, його серце приросло до вулиці Сен-Мартіна, і коли його відірвали звідти, то разом вирвали й зміст його життя. Париж та діло були для батька всім на світі.

— Але він звикне до нового оточення.

— Коли б то так було! Проте я боюся, страшенно боюся, що він надто старий для такої зміни. Він ні одним звуком не скаржиться. Але з його обличчя я помічаю, що він вражений у самісіньке серце. Цілими годинами він дивиться назад, туди, де лишилась дорога Франція, і по щоках його котяться тихі сльози. А як він посивів за цей тиждень!

Де Катіна теж звернув увагу, що худорлявий старий гугенот іще більше схуд. Зморшки на його суворому обличчі поглибшали, голова схилилася на груди. Все ж де Катіна хотів був висловити припущення, що, може, на здоров'я дяді цілюще вплине морська подорож, коли раптом Адель здивовано скрикнула, показуючи на щось. В цю мить із синясто-чорним волоссям, яке маяло на вітрі, з легким рум'янцем на зблідлих щоках, викликаним бризками солоної води, з трохи розтуленим від хвилювання пурпуровим ротом, вона була така прекрасна, що, стоячи коло дівчини, де Катіна забув усе на світі, крім її привабливості й грації.

— Дивись! — крикнула вона, — там щось пливе на воді! Я зараз бачила, на гребені хвилі…

Де Катіна глянув, куди показувала кузина, але спершу нічого не побачив.

Вітер, як і раніше, дув їм у спину, і на морі ходили великі хвилі, гарні, темно-зелені, з білими гребенями. Часом вітер підхоплював їх пінясті вершечки і з сильним сплеском кидав на палубу; тоді солона водна щипала очі й губи людям, що бути там.

Нараз перед очима де Катіна щось чорне, підскочивши з глибини води на вершину однієї хвилі, упало по другий її бік. Невиразний предмет був так далеко, що де Катіна не міг нічого розібрати, але гостріші очі другої людини встигли розглядіти його.

Амос Грін дивився в тому напрямі, куди показувала дівчина, і впізнав обриси предмета.

— Капітан Ефраїм! — гукнув він. — За бортом човен.

Моряк з Нової Англії протер скло підзорної труби і встановив її на поруччя.

— Так, це човен, — промовив він, — але порожній.