Війна і мир (том 2) (переклад Віктора Часника) - Сторінка 15

Кілька разів він знизував плечами, підносив руку до хустки, як би бажаючи зняти її, і знову опускав руку. П'ять хвилин, які він пробув з пов'язаними очима, здалися йому годиною. Руки його набрякли, ноги підкошувалися; йому здавалося, що він втомився. Він відчував найскладніші і різноманітні почуття. Йому було і страшно того, що з ним трапиться, і ще більш страшно того, як би йому не виказати страху. Йому було цікаво дізнатися, що буде з ним, що відкриється йому; але найбільше йому було радісно, що настала хвилина, коли він нарешті вступить на той шлях оновлення і діяльно-доброчесного життя, про який він мріяв з часу своєї зустрічі з Осипом Олексійовичем. У двері почулися сильні удари. П'єр зняв пов'язку і озирнувся навколо себе. В кімнаті було чорно – темно: тільки в одному місці горіла лампада, в чомусь білому. П'єр підійшов ближче і побачив, що лампада стояла на чорному столі, на якому лежала одна розкрита книга. Книга була Євангеліє; то біле, в чому горіла лампада, був людський череп з своїми дірками і зубами. Прочитавши перші слова Євангелія: "Спочатку було слово і слово було до Бога", П'єр обійшов стіл і побачив великий, наповнений чимось і відкритий ящик. Це була труна з кістками. Його анітрохи не здивувало те, що він побачив. Сподіваючись вступити в абсолютно нове життя, зовсім відмінне від колишнього, він очікував всього незвичайного, ще більше незвичайного ніж те, що він бачив. Череп, труну, Євангеліє — йому здавалося, що він чекав всього цього, очікував ще більшого. Намагаючись викликати в собі почуття розчулення, він дивився навколо себе. – "Бог, смерть, любов, братерство людей", – говорив він собі, пов'язуючи з цими словами смутні, але радісні уявлення чогось. Двері відчинилися, і хтось увійшов.

При слабкому світлі, до якого проте вже встиг П'єр придивитися, увійшов невисокий чоловік. Мабуть з світла увійшовши в темряву, чоловік цей зупинився; потім обережними кроками він посунувся до столу і поклав на нього невеликі, закриті шкіряними рукавичками, руки.

Невисокий чоловік цей був одягнений в білий, шкіряний фартух, який прикривав його груди і частину ніг, на шиї було надіто щось на зразок намиста, і через намисто виступало високе, біле жабо, облямовуючи його довгасте обличчя, освітлене знизу.

– Для чого ви прийшли сюди? – запитав той, що увійшов, по шереху, зробленому П'єром, звертаючись в його сторону. – Для чого ви, невіруючий в істини світу і той, що не бачить світла, для чого ви прийшли сюди, чого хочете ви від нас? Премудрості, чесноти, освіти?

В ту хвилину як двері відчинилися і ввійшов невідомий чоловік, П'єр відчув страх і благоговіння, подібне до того, яке він в дитинстві відчував на сповіді: він відчув себе віч-на-віч з абсолютно чужою за умовами життя і з близькою, по братству людей, людиною. П'єр з захоплюючим подих биттям серця посунувся до ритора (так називався в масонстві брат, готуючий шукача до вступу в братство). П'єр, підійшовши ближче, впізнав в риторі знайому людину, Смольянинова, але йому образливо було думати, що увійшов знайомий чоловік: той, який увійшов був тільки брат і доброчесний наставник. П'єр довго не міг вимовити слова, так що ритор повинен був повторити своє питання.

– Так, я ... я ... хочу поновлення, – насилу вимовив П'єр.

– Добре, – сказав Смольянинов, і негайно ж продовжував: – Чи маєте ви поняття про засоби, якими наш святий орден допоможе вам у досягненні вашої мети? ... – сказав ритор спокійно і швидко.

– Я ... сподіваюся ... керівництва ... допомоги ... в оновленні, — сказав П'єр з тремтінням голосу і з утрудненням в вимові, що відбувалися і від хвилювання, і від незвички говорити російською про абстрактні предмети.

– Яке поняття ви маєте про франк-масонство?

– Я маю на увазі, що франк-масонство є братство [fraterienité]; і рівність людей з добрими цілями, – сказав П'єр, соромлячись у міру того, як він говорив, невідповідності своїх слів з урочистістю хвилини. Я маю на увазі ...

– Добре, – сказав ритор поспішно, мабуть цілком задоволений цією відповіддю. – Чи шукали ви засобів до досягнення своєї мети в релігії?

– Ні, я вважав її несправедливою, і не дотримувався їй, – сказав П'єр так тихо, що ритор не розчув його і запитав, що він говорить. – Я був атеїстом, – відповідав П'єр.

– Ви шукаєте істини для того, щоб слідувати в житті її законам; отже, ви шукаєте премудрості і чесноти, чи не так? – сказав ритор після хвилинного мовчання.

– Так, так, – підтвердив П'єр.

Ритор прокашлявся, склав на грудях руки в рукавичках і почав говорити:

– Тепер я повинен відкрити вам головну мету нашого ордена, – сказав він, – і якщо мета ця збігається з вашою, то ви з користю вступите в наше братство. Перша найголовніша мета і купно підстава нашого ордена, на якій він затверджений, і яку ніяка сила людська не може скинути, є збереження і передання потомству якогось важливого таїнства ... від найдавніших століть і навіть від першої людини до нас дійшло, від якого таїнства, може бути, залежить доля роду людського. Але так як це таїнство такої властивості, що ніхто не може його знати і їм користуватися, якщо довготривалим і старанним очищенням самого себе не приготовлений, то не всяк може сподіватися скоро знайти його.

Тому ми маємо другу мету, яка полягає в тому, щоб приготовляти наших членів, скільки можливо, виправляти їх серце, очищати і просвіщати їх розум тими засобами, які нам переказом відкриті від мужів, хто потрудився в шуканні цього таїнства, і тим учиняти їх здатними до сприйняття оного. Очищаючи і виправляючи наших членів, ми намагаємося по-третє виправляти і весь людський рід, пропонуючи йому в членах наших приклад благочестя і чесноти, і тим намагаємося всіма силами протистояти злу, яке царює в світі. Подумайте про це, і я знову прийду до вас, – сказав він і вийшов з кімнати.

– Протистояти злу, яке царює в світі ... – повторив П'єр, і йому представилася його майбутня діяльність на цьому поприщі. Йому представлялися такі ж люди, яким він був сам два тижні тому, і він подумки звертав до них повчально-наставницькі речи. Він уявляв собі порочних і нещасних людей, яким він допомагав словом і ділом; уявляв собі гнобителів, від яких він рятував їх жертви. З трьох названих ритором цілей, ця остання – виправлення роду людського, особливо близька була П'єру. Якесь важливе таїнство, про яке згадав ритор, хоча і підбурювало його цікавість, не представлялося йому істотним; а друга мета, очищення та виправлення себе, мало займала його, тому що він в цю хвилину з насолодою відчував себе вже цілком виправленим від колишніх вад і готовим тільки на одне добре.

Через півгодини повернувся ритор передати шукачеві ті сім чеснот, відповідні семи сходами храму Соломона, які повинен був виховувати в собі кожен масон. Чесноти ці були: 1) скромність, дотримання таємниці ордена, 2) покора вищим чинам ордена, 3) ґречність, 4) любов до людства, 5) мужність, 6) щедрість і 7) любов до смерті.

– У сьомій намагайтеся, — сказав ритор, — частою думкою про смерть довести себе до того, щоб вона не здавалася вам більш страшним ворогом, але скоріше другом ... який звільняє від тяжкого цього життя в трудах чесноти стомлену душу, для введення її в місце нагороди і заспокоєння.

"Так, це повинно бути так", – думав П'єр, коли після цих слів ритор знову пішов від нього, залишаючи його самотньому роздуму. "Це повинно бути так, але я ще такий слабкий, що люблю своє життя, якого сенс тільки тепер потроху відкривається мені". Але інші п'ять чеснот, які перебираючи на пальцях згадав П'єр, він відчував у душі своїй: і мужність, і щедрість, і ґречність, і любов до людства, і особливо покора, яка навіть не уявлялося йому чеснотою, а щастям. (Йому так радісно було тепер позбутися від своєї сваволі і підпорядкувати свою волю тому і тим, які знали безсумнівну істину.) Сьому чесноту П'єр забув і ніяк не міг згадати її.

Втретє ритор повернувся швидше і запитав П'єра, чи все він твердий у своєму намірі, і чи вирішується піддати себе всьому, що від нього потрібно.

– Я готовий на все, – сказав П'єр.

– Ще повинен вам повідомити, – сказав ритор, – що орден наш вчення своє викладає не словами тільки, але іншими засобами, які на істинного шукача мудрості і чесноти діють, може бути, сильніше, ніж словесні тільки пояснення. Ця храмина оздобленням своїм, яке ви бачите, вже повинна була пояснити вашому серцю, якщо воно щире, більш ніж слова; ви побачите, може бути, і при подальшому вашому прийнятті подібний образ висловлювання. Орден наш наслідує древнім товариствам, які відкривали своє вчення ієрогліфами. Ієрогліф, – сказав ритор, – є найменування якої-небудь непідвладної почуттям речі, яка містить в собі якості, подібні зображуваній.

П'єр знав дуже добре, що таке ієрогліф, але не смів говорити. Він мовчки слухав ритора, по всьому відчуваючи, що зараз почнуться випробування.

– Якщо ви встояли, то я повинен приступити до введення вас, – говорив ритор, ближче підходячи до П'єра. – В знак щедрості прошу вас віддати мені все дорогоцінні речі.

– Але я з собою нічого не маю, – сказав П'єр, який вважав, що від нього вимагають видачі всього, що він має.

– Те, що на вас є: годинник, гроші, кільця ...

П'єр поспішно дістав гаманець, годинник, і довго не міг зняти з жирного пальця обручку. Коли це було зроблено, масон сказав:

– В знак покори прошу вас роздягнутися. – П'єр зняв фрак, жилет і лівий чобіт за вказівкою ритора. Масон відкрив сорочку на його лівий стороні грудей, і, нахилившись, підняв його штанину на лівій нозі вище коліна. П'єр поспішно хотів зняти і правий чобіт і засукати панталони, щоб позбавити від цієї праці незнайому йому людину, але масон сказав йому, що цього не потрібно – і подав йому туфлю на ліву ногу. З дитячою посмішкою сором'язливості, сумніви і глузування над самим собою, яка проти його волі виступала на обличчя, П'єр стояв, опустивши руки і розставивши ноги, перед братом-ритором, чекаючи його нових наказів.

– І нарешті, в знак щиросердості, я прошу вас відкрити мені головну вашу пристрасть, – сказав він.

– Мою пристрасть! У мене їх було так багато, – сказав П'єр.

– Та пристрасть, яка більш за всі інші змушувала вас коливатися на шляху доброчесності, – сказав масон.

П'єр помовчав, відшукуючи.

"Вино? Смакота? Неробство? Лінощі? Гарячність? Злоба? Жінки? " Перебирав він свої вади, подумки зважуючи їх і не знаючи якої віддати перевагу.

– Жінки, – сказав тихим, ледь чутним голосом П'єр.