Війна і мир (том 2) (переклад Віктора Часника) - Сторінка 17

– Але князь Василь не встиг договорити свого жарту, як П'єр зі сказом в лиці, яке нагадувало його батька, не дивлячись у очі співрозмовнику, промовив пошепки:

– Князь, я вас не кликав до себе, йдіть, будь ласка, йдіть! – Він схопився і відчинив йому двері.

– Ідіть же, – повторив він, сам собі не вірячи і радіючи виразу збентеження і страху, показати на обличчі князя Василя.

– Що з тобою? Ти хворий?

– Ідіть! – ще раз промовив тремтячий голос. І князь Василь мав поїхати, не отримавши ніякого пояснення.

Через тиждень П'єр, попрощавшись з новими друзями-масонами і залишивши їм великі суми на милостині, поїхав у свої маєтки. Його нові брати дали йому листи до Києва і Одеси, до тамтешніх масонів, і обіцяли писати йому і керувати ним в його новій діяльності.

Глава 6

Справу П'єра з Долоховим було зам'ято, і, незважаючи на тодішню строгість государя щодо дуелей, ні обидва супротивники, ні їх секунданти не постраждали. Але історія дуелі, була підтверджена розривом П'єра з дружиною, та й розголосом в суспільстві. П'єр, на якого дивилися поблажливо, зверхньо, коли він був незаконним сином, якого пестили і прославляли, коли він був кращим женихом Російської імперії, після свого одруження, коли нареченим і матерям нічого було очікувати від нього, сильно втратив у тому товаристві, тим більше, що він не вмів і не бажав підлещуватися до громадського благовоління.

Тепер його одного звинувачували в тому, що сталося, говорили, що він безглуздий ревнивець, схильний до таких же нападів кровожерного сказу, як і його батько. І коли, після від'їзду П'єра, Елен повернулася в Петербург, вона була не тільки радо, але з відтінком шанобливості, яка відносилася до її нещастя, прийнята всіма своїми знайомими. Коли розмова заходила про її чоловіка, Елен приймала гідне вираження, яке вона – хоча і не розуміючи його значення – по властивому їй такту, засвоїла собі. Вираз це говорив, що вона зважилася, не скаржачись, переносити своє нещастя, і що її чоловік є хрест, посланий їй від Бога. Князь Василь відвертіше висловлював свою думку. Він знизував плечима, коли розмова заходила про П'єра, і, вказуючи на лоб, говорив:

– Напівбожевільний – я завжди це говорив. [Un cerveau fele — je le disais toujours.]

– Я вперед сказала, – говорила Ганна Павлівна про П'єра, – я тоді ж одразу сказала, і перш за всіх (вона наполягала на своєму першості), що це божевільний хлопець, зіпсований розпусними ідеями століття. Я тоді ще сказала це, коли всі захоплювалися їм і він тільки приїхав з-за кордону, і пам'ятайте, у мене якось увечері вдавав із себе якогось Марата. Чим же скінчилося? Я тоді ще не бажала цього весілля і передбачила все, що трапиться.

Ганна Павлівна, як і раніше давала у себе в вільні дні такі вечори, як і раніше, і такі, які вона одна мала дар улаштовувати, вечори, на яких збиралася, по-перше, вершки справжнього хорошого товариства, цвіт інтелектуальної есенції петербурзького суспільства, [la creme de la veritable bonne societe, la fine fleur de l 'essence intellectuelle de la societe de Petersbourg,] як говорила сама Ганна Павлівна. Крім цього витонченого вибору присутніх, вечори Ганни Павлівни відрізнялися ще тим, що всякий раз на своєму вечорі Ганна Павлівна подавала своєму товариству якесь нове, цікаве обличчя, і що ніде, як на цих вечорах, не проявлявся так очевидно і твердо градус політичного термометра , на якому стояв настрій придворного легітимістського петербурзького товариства.

В кінці 1806 року, коли отримані були вже всі сумні подробиці про знищення Наполеоном прусської армії під Ієною і Ауерштетом і про здачу більшості прусських фортець, коли війська наші вже вступили в Пруссію, і почалася наша друга війна з Наполеоном, Ганна Павлівна зібрала у себе вечір. Вершки справжнього хорошого товариства [La creme de la veritable bonne societe] складалися з чарівної і нещасної, покинутої чоловіком, Елен, з MorteMariet'a, чарівного князя Іполита, який тільки що приїхав з Відня, двох дипломатів, тітоньки, однієї молодої людини, що користувався в вітальні найменуванням просто дуже пристойна людина, [d 'un homme de beaucoup de merite, ] однієї знову пожалуваної фрейліни з матір'ю і деяких інших менш помітних осіб.

Особа, яким як новинкою частувала в цей вечір Ганна Павлівна своїх гостей, був Борис Друбецький, який щойно приїхав кур'єром з прусської армії і перебував ад'ютантом у дуже важливої особи.

Градус політичного термометра, вказаний на цьому вечорі суспільству, був наступний: скільки б всі європейські правителі і полководці не старалися потурати Бонапарту, для того щоб зробити мені і взагалі нам ці неприємності й прикрощі, погляд наш відносно Бонапарта не може змінитися. Ми не перестанемо висловлювати свій невдаваний на цей рахунок напрям думок, і тільки можемо сказати прусському королю і іншим: тим гірше для вас. Ти цього хотів, Жорж Данден, [Tu l'as voulu, George Dandin, ] ось все, що ми можемо сказати. Ось що вказував політичний термометр на вечорі Ганни Павлівни. Коли Борис, який повинен був бути піднесений гостям, увійшов до вітальні, вже майже все товариство було в зборі, і розмова, керована Ганною Павлівною, йшла про наші дипломатичні зносини з Австрією і про надію на союз з нею.

Борис у вишуканому, ад'ютантському мундирі, змужнілий, свіжий і рум'яний, вільно увійшов у вітальню і був відведений, як слід було, для привітання до тітоньки і знову приєднаний до загального гуртка.

Ганна Павлівна дала поцілувати йому свою суху руку, познайомила його з деякими невідомими йому особами і кожного пошепки визначила йому.

— Князь Іполит Курагин, милий молодий чоловік. Г. Круг, Копенгагенський повірений у справах, глибокий розум, і просто: Г. Шитов, дуже пристойна людина [Le Prince Hyppolite Kouraguine — charmant jeune homme. M-r Kroug charge d'affaires de Kopenhague — un esprit profond М-r Shittoff un homme de beaucoup de merite] про того, який носив це найменування.

Борис за цей час своєї служби, завдяки турботам Ганни Михайлівни, власних смаків і властивостям свого стриманого характеру, встиг поставити себе в найвигідніше положення по службі. Він перебував ад'ютантом при досить важливій особі, мав дуже серйозне доручення в Пруссію і тільки що повернувся звідти кур'єром. Він цілком засвоїв собі ту вподобану йому в Ольмюце неписану субординацію, по якій прапорщик міг стояти непорівнянно вище генерала, і по якій, для успіху на службі, були потрібні не зусилля на службі, не труди, не хоробрість, не сталість, а потрібно було тільки вміння поводитися з тими, які винагороджують за службу, – і він часто сам дивувався своїм швидким успіхам і тому, як інші могли не розуміти цього. Внаслідок цього відкриття його, весь спосіб життя його, всі відносини з колишніми знайомими, всі його плани на майбутнє – абсолютно змінилися. Він був не багатий, але останні свої гроші він витрачав на те, щоб бути одягненим краще за інших; він швидше позбавив би себе багатьох задоволень, ніж дозволив би собі їхати в поганому екіпажі або показатися в старому мундирі на вулицях Петербурга. Зближався він і шукав знайомств тільки з людьми, які були вище його, і тому могли бути йому корисні. Він любив Петербург і зневажав Москву. Спогад про будинок Ростових і про його дитячу любов до Наташі – був йому неприємним, і він з самого від'їзду в армію жодного разу не був у Ростових. У вітальні Ганни Павлівни, присутність в якій він вважав за важливе підвищення по службі, він тепер одразу ж зрозумів свою роль і надав Ганні Павлівні скористатися тим інтересом, який в ньому полягав, уважно спостерігаючи кожну особу і оцінюючи вигоди і можливості зближення з кожною з них. Він сів на вказане йому місце біля красивої Елен, і вслухався в загальну розмову.

– Відень знаходить підстави пропонованого договору до того неможливими, що досягти їх не можна навіть низкою найблискучіших успіхів: і він сумнівається в засобах, які можуть їх нам доставити. Це справжня фраза віденського кабінету, – сказав данський повірений у справах. [Vienne trouve les bases du traite propose tellement hors d'atteinte, qu'on ne saurait y parvenir meme par une continuite de succes les plus brillants, et elle met en doute les moyens qui pourraient nous les procurer. C'est la phrase authentique du cabinet de Vienne, — говорив датський charge d'affaires.]

– Утішний сумнів! [C'est le doute qui est flatteur! ] – сказав глибокий розум, [l'homme a l'esprit profond,] з тонкою посмішкою.

– Необхідно розрізняти віденський кабінет і австрійського імператора. – сказав Мортемар. Австрійський імператор ніколи не міг цього думати, це говорить тільки кабінет. [Il faut distinguer entre le cabinet de Vienne et l'Empereur d'Autriche, — L'Empereur d'Autriche n'a jamais pu penser a une chose pareille, ce n'est que le cabinet qui le dit.]

– Ах, мій милий віконт, [Eh, mon cher vicomte,] – втрутилася Ганна Павлівна, – l'Urope (вона чомусь вимовляла l'Urope, як особливу тонкість французької мови, яку вона могла собі дозволити, говорячи з французом) Європа ніколи не буде нашою щирою союзницею. [l'Urope ne sera jamais notre alliee sincere.]

Слідом за цим Ганна Павлівна навела розмову на мужність і твердість прусського короля з тим, щоб ввести в справу Бориса.

Борис уважно слухав того, хто говорить, чекаючи свого череда, але разом з тим встигав кілька разів озиратися на свою сусідку, красуню Елен, яка з посмішкою декілька разів зустрілася очима з гарним молодим ад'ютантом.

Вельми природно, кажучи про становище Пруссії, Ганна Павлівна попросила Бориса розповісти свою подорож в Глогау і положення, в якому він знайшов прусське військо. Борис, не поспішаючи, чистою і правильною французькою мовою, розповів вельми багато цікавих подробиць про війська, про двір, увесь час своєї розповіді старанно уникаючи заяви своєї думки щодо тих фактів, які він передавав. На деякий час Борис заволодів загальною увагою, і Ганна Павлівна відчувала, що її частування новинкою було прийнято з задоволенням усіма гостями. Більш всіх уваги до розповіді Бориса виявила Елен. Вона кілька разів запитувала його про деякі подробиці його поїздки і, здавалося, дуже була зацікавлена становищем прусської армії.