Війна і мир (том 3) - Сторінка 74

Quelle fichue idée d'aller s'enterrer dans les steppes, quand l'armée française est à Moscou. Quelle chance elles ont manqué celles-la. Vos moujiks c'est autre chose, mais vous autres gens civilisés vous devriez nous connaître mieux que ça. Nous avons pris Vienne, Berlin, Madrid, Naples, Rome, Varsovie, toutes les capitales du monde... On nous craint, mais on nous aime. Nous sommes bons à connaître. Et puis l'Empereur6,— почав він, але П'єр перебив його.

1 — До речі, скажіть, 65'дь ласка, чи правда, що всі жінки виїхали з Москви? Дивна думка, чого вони боялися?

— Хіба французькі дами не виїхали б з Парижа, якби росіяни увійшли в нього?

2 — Ха-ха-ха!.. От сказав штуку. Париж?.. Але ж Париж... Париж...

— Париж — столиця світу...

3 — Ну, якби ви мені не сказали, що ви росіянин, я б пішов у заклад, що ви парижанин. У вас щось є, ця...

4 — Я був у Парижі, я провів там цілі роки,

— О, це видно. Париж!.. Людина, яка не знає Парижа,— дикун. Парижанина впізнаєш за дві милі. Париж — це Тальма, Дюшенуа, Потьє, Сорбонна, бульвари,

5 — на ввесь світ один Париж. Ви були в Парижі і зосталися росіянином. Ну що ж, я вас за те не менше поважаю.

6 — Але повернемось до ваших дам; кажуть, що вони дуже вродливі. Що за дурна думка поїхати запроторитись у степи, коли французька армія в Москві! Вони пропустили чудесну нагоду. Ваші селяни/я розумію, але ви — люди освічені — повинні б були знати нас краще. Ми брали Відень, Берлін, Мадрід, Неаполь, Рим, Варшаву, усі столиці світу. Нас бояться, але нас люблять. Не завадило б знати нас ближче. І потім імператор...

— L'Empereur, — повторив П'єр, і його обличчя раптом набрало сумного і збентеженого виразу.— Est-ce que L'Empereur...1.

— L'Empereur? C'est la générosité, la clémence, la justice, l'ordre, le génie, voilà l'Empereur! C'est moi, Ramball, qui vous le dit. Tel que vous me voyez, j'étais son ennemi il y a encore huit ans. Mon père a été comte émigré... Mais il m'a vaincu, cet homme. Il m'a empoigné. Je n'ai pas pu résister au spectacle de grandeur et de gloire dont il couvrait la France. Quand j'ai compris ce qu'il voulait, quand j'ai vu qu'il nous faisait une litière de lauriers, voyez vous, je me suis dit: voilà un souverain, et je me suis donné à lui. Eh voilà! Oh, oui, mon cher, c'est le plus grand homme des siècles passés et à venir,

— Est-il à Moscou?2 — зам'явшись і з злочинним обличчям спитав П'єр.

Француз подивився на П'єрове злочинне обличчя і усміхнувся.

— Non, il fera son entrée demain3,— сказав він і вів далі свою розповідь.

Розмову їхню урвав галас декількох чоловік біля воріт і прихід Мореля, який прийшов повідомити капітана, що приїхали вір-темберзькі гусари і хочуть ставити коней на тому ж подвір'ї, на якому стоять капітанові коні. Утруднення поставало головним чином від того, що гусари не розуміли, що їм говорять.

Капітан звелів покликати до себе старшого унтер-офіцера і суворим голосом спитав його, до якого полку він належить, хто їхній начальник і на якій підставі він дозволяє собі займати квартиру, яку вже зайнято. На перші два питання німець, погано розуміючи по-французькому, назвав свій полк і свого начальника; а на останнє запитання він, не зрозумівши його, вставляючи калічені французькі слова в німецьку мову, відповів, що він квартир-гер полку і що йому наказано від начальника займати всі будинки підряд. П'єр, знаючи німецьку мову, переклав капітанові те, що говорив німець, і капітанову відповідь переказав по-німецьки вір-темберзькому гусарові. Зрозумівши те, що йому казали, німець здався і вивів своїх людей. Капітан вийшов на ґанок, голосно даючи якісь накази.

Коли він повернувся назад до кімнати, П'єр сидів на тому ж місці, де він сидів раніш, опустивши голову на руки. Обличчя його виявляло страждання. Він справді страждав у цю хвилину.

1 — Імператор... Що імператор?..

2 — Імператор? Це великодушність, милосердя, справедливість, порядок, геній — ось що таке імператор! Це я, Рамбаль, кажу вам. Таким, яким ви мене бачите, я був його ворогом вісім років тому. Мій батько був граф і емігрант. Але він переміг мене, цей чоловік. Він заволодів мною. Я не міг встояти перед видовищем величі і слави, яким він вкривав Францію. Коли я зрозумів, чого він хоче, коли я побачив, що він готує для нас ложе лаврів, я сказав собі: оце государ, і я віддався йому. Он як! Так, дорогий мій, це найвеличніша людина минулих і прийдешніх віків.

— Що, він у Москві?

3 — Ні, він зробить свій. в'їзд завтра,

Коли капітан вийшов і П'єр залишився сам, він раптом опам'ятався і усвідомив те становище, в якому перебував. Не те, що Москву було взято, і не те, що ці щасливі переможці порядкували в ній і покровительствували йому,— хоч як боляче почував це П'єр, не те мучило його в цю хвилину. Його мучила свідомість своєї слабкості. Кілька склянок випитого вина, розмова з цією добрячою людиною розвіяли зосереджено-похмурий настрій, у якому жив П'єр ці останні дні і якого було конче треба для здійснення його наміру. Пістолет, і кинджал, і каптан були готові, Наполеон в'їжджав завтра. П'єр так само вважав за корисне і гідне вбити лиходія; але він почував, що тепер він не зробить цього. Чому? — він не знав, але передчував наче, що він не здійснить свого наміру. Він боровся проти свідомості своєї слабкості, але невиразно почував, що йому не подолати її, що попередній понурий лад думок про помсту, убивство і самопожертву розлетівся, як порох, від зіткнення з першою людиною. Капітан, трошки накульгуючи і насвистуючи щось, увійшов до кімнати.

Французова балаканина, яка перше забавляла П'єра, тепер здалася йому огидною. І насвистувана пісенька, і хода, і жест, і покручування вусів — усе здавалось тепер П'єру образливим.

"Я зараз піду, я ні слова більше не розмовлятиму з ним",— думав П'єр. Він думав це, а тимчасом сидів усе на тому ж місці. Якесь дивне почуття кволості прикувало його до цього місця: він хотів і не міг встати й піти.

Капітан, навпаки, здавався дуже веселим. Він пройшовся двічі по кімнаті. Очі його блищали і вуса злегка посіпувались, наче він усміхався сам до себе з якоїсь кумедної витівки.

— Charmant,— сказав він раптом,— le colonel de ces Wurtem-bourgeois! C'est un Allemand; mais brave garçon, s'il en fut. Mai" Allemand 1.

Він сів навпроти П'єра.

— A propos, vous savez donó l'allemand, vous?2 П'єр подивився на нього мовчки.

— Comment dites vous asile en allemand?3

— Asile? — повторив П'єр.— Asile en allemand — Unterkunft4.

— Comment dites-vous?5—недовірливо і швидко перепитав капітан.

— Unterkunft,— повторив П'єр.

. — Onterkoff, — сказав капітан і кілька секунд, СхМІючись очима, дивився на П'єра.— Les Allemands sont de fières bêtes. N'est ce pas, m-r Pierre?6—закінчив він.

1 — Чудесно, полковник цих віртембергців! Він німець; але гарний хлопець, незважаючи на те. Але німець.

2 — До речі, виходить, ви знаєте по-німецькому?

3 — Як по-німецькому притулок?

4 — Притулок? Притулок — по-німецькому — Unterkunft.

5 — Як ви кажете?

6 — Які дурні ці німці. Правда ж, мосьє П'єр?

— Eh bien, encore une bouteille de ce bordeau moscovite, n'est ce pas? Morel, va nous chauffer encore une petite bouteille. Mo-rel!1—весело крикнув капітан.

Морель подав свічки і пляшку вина. Капітан подивився на П'єра при світлі, і його, видно, здивувало схвильоване обличчя його співрозмовника. Рамбаль зі щирим сумом і співчуттям на обличчі підійшов до П'єра і нагнувся над ним.

— Eh bien, nous sommes tristes2,— сказав він, торкаючи П'єра в руку.—Vous aurai-je fait de la peine? Non, vrai, avez vous quelque chose contre moi,— перепитував він.— Peut-être rapport à la situation?3

П'єр нічого не відповів, але лагідно дивився в очі французові. Цей вияв співчуття був приємний йому.

— Parole d'honneur, sans parler de ce que je vous dois, j'ai de l'amitié pour vous. Puis-je faire quelque chose pour vous? Disposez de moi. C'est à la vie et à la mort. C'est la main sur le coeur que je vous le dis4,— сказав він, вдаряючи себе у груди.

— Merci,— сказав П'єр. Капітан пильно подивився на П'єра, так само, як він дивився, коли почув, як по-німецькому називається притулок, і його обличчя раптом засяяло.

— Ah! dans ce cas je bois à notre amitié!3—весело вигукнув він, наливаючи дві склянки вина. П'єр узяв налиту склянку і випив її. Рамбаль випив свою, ще раз потиснув руку П'єру і в задумливо-меланхолійній позі сперся ліктями на стіл.

— Oui, mon cher ami, voilà les caprices de la fortune,— почав він.— Qui m'aurait dit que je serai soldat et capitaine de dragons au service de Bonaparte, comme nous l'appellions jadis. Et cependant me voilà à Moscou avec lui. Il faut vous dire, mon cher6,— говорив він далі смутним і розміреним голосом людини, яка збирається розповідати довгу історію,— que notre nom est l'un des plus anciens de la France7. ч

І з легкою і наївною одвертістю француза капітан розповів П'єру історію своїх предків, своє дитинство, отроцтво і змужнілість, і усі свої родинні, майнові і сімейні відносини. "Ma pauvre mère" 8 відогравала, звичайно, важливу роль у цьому оповіданні.

1 — Ну, —ще пляшечку цього московського борДо, правда ж? Морель зігріє нам ще пляшечку. Морель!

2 Що ж це, ми сумні?

3 — Може, я засмутив вас? Ні, справді, чи не маєте ви чого-небудь проти мене? Може, щодо становища?

4 — Слово честі, не кажучи вже про те, чим я вам завдячую, я почуваю до вас дружбу. Чи не можу я зробити для вас що-небудь? Розраховуйте на мене. Це на життя і на смерть. Я кажу вам це, кладучи руку * на серце.

5 — А! в такому разі п'ю за нашу дружбу!

6 — Так, мій друже, це колесо фортуни. Хто сказав би мені, що я буду солдатом і капітаном драгунів на службі в Бонапарта, як ми його бувало називали. Проте, ось же я в Москві з ним. Треба вам сказати, мій дорогий,

7 що ім'я наше одно з найстародавніших у Франції.

8 "Моя бідолашна мати".

— Mais tout ça ce n'est que la mise en scène de la vie, le fond c'est l'amour.