Вінок із лотосу - Сторінка 17

– Все це також загадково для мене, як і для вас.

"А це ти прибріхуєш, дружок, – подумав Блеккі. – Чи не замішана тут політика? Може, цей американець співробітничає з якою-небудь опозиційною організацією, прагнучою скинути уряд? Хоум про це узнав, і американець. побоюючись викриття, убив його. Ні, цього не може бути. В такому разі він би не став просити мене про допомогу. Ця організація допомогла б йому покинути країну. Тоді в чому ж справа?"

– Я не люблю нічого загадкового, – сказав він. – Спершу, ніж діяти, я хочу знати всі факти. Коли ви взяли автомобіль вашого друга, містер Джефф, ви думали виїхати?

– Цілком правильно. Я думав, що з дипломатичним номером зумію проскочити в Камбоджу. Коли я проїжджав поліцейський пост, стався напад, і автомобіль був виведений зі строю.

– Нхан була з вами?

– Ні. – Джефф помовчав і рішуче продовжив: – Ми гаємо час. Можете ви допомогти мені виїхати чи ні?

– Я був би дуже радий допомогти вам, – сказав Блеккі. – Однак ви просите неможливого. Зараз нема можливості покинути країну: всі виходи закриті. Служба безпеки працює оперативно. Крім усього, я мушу подумати про себе, містер Джефф.

У мене дружина і дуже хороша робота. Якщо довідаються, що я тільки розмовляв з вами, мій клуб буде закритий. А якщо з'ясується, що я допомагав вам утекти, мене відправлять у в'язницю.

Джефф надто добре знав китайців, щоб збагнути, що розмова не скінчена.

– Розумію, – сказав він. – Проте хороша платня може усунути будь-які перешкоди. Мені необхідно вибратися звідси. Я готовий заплатити.

Блеккі покачав головою.

– Навіть, якби я міг що-небудь придумати, вартість винагороди не дозволить здійснити задумане.

– Це буду вирішувати я сам. Припустимо, я маю необмежені кошти, чи могли б ви все владнати?

– Необмежені кошти? Думаю, дещо можна було б зробити. Та це пуста розмова. У кого в наш час є необмежені кошти?

– За своє життя я можу заплатити високу ціну, – продовжував Джефф. – Згоден, я не дуже багатий, але в Америці я маю заощадження. Можу мати в межах десяти тисяч доларів.

Блеккі не ворухнувся, проте його мозок запрацював. Про такі гроші варто було говорити.

– Я міг би допомогти вам і за половину такої суми, містер Джефф, – сказав він, – якби ви не несли кримінальної відповідальності. Але шкода! Боюсь, вартість буде значно вища.

– На скільки? – запитав Джефф, передбачивши, що Блеккі почне торгуватися.

– Двадцять тисяч було б ближче до істини.

– Стільки я не знайду, може, трохи я зміг би позичити у приятеля. Дванадцять тисяч – це все, на що я можу розраховувати.

– Що стосується мене, дванадцяти тисяч було б цілком достатньо. Однак я мушу звернутися за допомогою до брата, і його також треба приймати до уваги.

– Це ваша особиста справа. Ви з ним самі домовитесь.

– Прикро, містер Джефф. За дванадцять тисяч я згоден ризикувати своїм заняттям, але не менше. Мій брат захоче п'ять тисяч. Без нього буде неможливо вибратися звідси.

– А з ним можливо?

Блеккі ухилився від прямої відповіді.

– В усякому разі... Я маю все обміркувати і порадитися з братом.

Джефф трохи замислився для виду і сказав:

– Вашому брату я заплачу чотири тисячі: всього шістнадцять, і це все.

– Сімнадцять, – заперечив Блеккі. Він вже був певен, що зможе одержати стільки, і прикидав, чи багато доведеться заплатити брату.

Джефф ще трохи посперечався, як і заведено при торгівлі.

– Ну що ж, – мовив він з жестом відчаю, – сімнадцять тисяч, але за цю ж плату Нхан поїде зі мною.

Це здивувало Блеккі.

– Ви хочете з дівчинкою?

– Так. Домовилися?

Блеккі пом'явся.

– Це може ускладнити справу, містер Джефф.

– Домовилися.

Блеккі знизав плечами.

– Домовились. Проте, не можу обіцяти. За сімнадцять тисяч доларів я зроблю для вас усе, що в моїх силах, але не можу нічого гарантувати.

– Одержите гроші, коли я приїду в Гонконг, – уточнив Джефф. – Тут я не маю. Так що, як ви не допоможете мені виїхати, ви не отримаєте грошей.

Блеккі очікував цього.

– Будуть деякі попередні витрати. Мені знадобляться гроші. Якщо говорити відверто, я не маю наміру вкладати власні кошти в таке ризиковане підприємство. Якщо ви не дасте мені тисячу доларів на всілякі витрати і проїзд літаком мого брата, тоді, на жаль, у мене не буде можливості вам допомогти.

– Втім, якщо я дам вам гроші, – заперечив Джефф, – і ви не зможете мені допомогти, тоді я їх втрачу.

– Це буде дуже сумно, – озвався Блеккі, – та давайте приймати речі такими, які вони є. Якщо ви не виберетеся звідси, ви не втратите грошей, але вони вам більше не будуть потрібні. Ви подумали про це?

Джеффу стало ніяково. Він вже думав про це.

– Я не маю тисячу доларів, але я можу дати вам пару діамантів. Я купив їх у Гонконгу кілька років тому. Я збирався зробити обручку для однієї знайомої дівчини. Вони коштують, принаймні, тисячу доларів.

Блеккі був ошелешений.

– Я б надав перевагу готівці.

Джефф витяг загорнуті в газету діаманти і протягнув їх Блеккі.

– Я не маю готівки. Ви їх де завгодно зможете продати.

Блеккі увімкнув освітлення, нахилився вперед, акуратно розгорнув газету і оглянув діаманти. Він не був великим знавцем цінностей, проте бачив, що це хороші діаманти; коштували вони тисячу доларів чи ні, це міг сказати його брат Чарлі. Нерви Джеффа натяглися, як струни. Чемне товсте обличчя Блеккі було непроникне. Чи повірив він розповіді про діаманти? Здається, так. Та чи згодиться він їх узяти?

Блеккі звів очі.

– Дуже добре, містер Джефф. Я зараз повернуся і пошлю брату телеграму. Поки я не поговорю з ним, нічого не можна буде зробити

– Це займе багато часу?

– Гадаю, ми зустрінемося тут у середу в цей же час. До того часу я вже буду знати, чи зможу вам допомогти чи ні.

– Я буду тут.

Джефф виліз з машини.

– Я надіюся на вас, – сказав він, простягаючи руку у відкрите вікно.

– Зроблю все, що зможу, – відповів Блеккі і потис його руку.

Він поглянув услід зниклому в темряві Джеффу, нахилився до світла, щоб ще раз оглянути діаманти. Лице його було замисленим і серйозним.

2

Вже дванадцять годин не припинялися пошуки Джеффа. В той час, коли він сам їхав на велосипеді від Блеккі, інша зустріч відбувалася в Управлінні служби безпеки. По один бік столу сиділи полковник Он Дін Кхак і інспектор Нгок Лін, з другого – Гаррі Гемблі, лейтенант американської воєнної поліції.

Хоча нарада тривала цілу годину, учасники мали такі ж невиразні уявлення про долю Джеффа, як і тоді, коли вони сідали за стіл.

В довгій багатослівній промові полковник пояснив, які були задіяні засоби, щоб розшукати зниклого американця. Понад п'ятсот солдатів все ще прочісують околиці. Було арештовано і допитано шість осіб, підозрюваних у симпатіях до партизан. Допит не дав результатів. Були надруковані оголошення, що обіцяли значну винагороду за повернення американця. Вони були розвішані на деревах в тих місцях, де, як відомо, бандити проникають на територію В'єтнама. Завтра в газетах з'явиться оголошення, що пропонує велику винагороду всякому, хто має інформацію, дотичну до викрадення.

Лейтенант Гемблі слухав з погано прихованим нетерпінням. Цей юнак викликав досаду і роздратування полковника. Його трохи бентежили тверді і рішучі погляди лейтенанта.

Нарешті, полковник замовк, і Гемблі отримав можливість висловити своє міркування, котре привело полковника у ще більше збентеження.

Гемблі сказав:

– Ми не впевнені, що Джефф був викрадений. Мені здається, відбулося щось таємниче і дивовижне. І ось чому. Ми знаємо, що Джефф просив Сема Уейда позичити йому автомобіль, щоб з'їздити з дівчиною в аеропорт. Його автомобіль було виявлено в кількох милях від аеропорта, і замість дівчини там знаходився мертвий слуга. У Джеффа був пістолет сорок п'ятого калібра. Він пропав, як і його паспорт. До зникнення він взяв у банку всі свої гроші. Для чого він це зробив? Я хотів поговорити з подругою Хоума, однак, відразу ж після розмови з вашими людьми, вона була вбита невідомим шофером. Я хотів поговорити з кухарем Донг Хамом, та він безслідно зник. Ви розумієте, що я хочу сказати? Все дуже загадково і страхітливо.

Полковник рішуче відсунув стілець. Він зауважив, що порушені лейтенантом питання заслуговують на увагу. Пошуки американця будуть продовжені. Буде поданий звіт. Американський посол може бути певний, що жоден камінець не лишиться неперевернутим.

Полковник встав, показуючи, що зустріч завершена. Гемблі неохоче потиснув йому руку. Він сказав, що сподівається завтра одержати від полковника додаткову інформацію, і вийшов.

Полковник Кхак холодно і сердито подивився на інспектора.

– Ти все ще не знаєш, викрали американця чи він заховався? – спитав він.

– Ні, сер, – зізнався інспектор. – Я намагаюся розшукати дівчину, котра з ним зустрічалась. Можливо, вона нам допоможе.

– Цей лейтенант – баламут, – сказав полковник. – Будь з ним обережним. А тепер іди і розшукай цю жінку.

Після відбуття інспектора полковник викликав Лам Фана.

– Лейтенант Гемблі, очевидно, завтра захоче ще раз оглянути віллу Джеффа. Він недовірливий, – пояснив полковник. – Винятково важливо, щоб він не наткнувся на отвір у стіні.

Лам Фан дозволив собі усміхнутися.

– Три години тому, – доповів він, – стіна була відремонтована. Це зробив мій брат, якому повністю можна довіряти.

Полковник щось промичав.

– Нгок Лін ще не розшукав жінку, – сказав він. – Ти не маєш ніяких міркувань, де б її можна було знайти?

– Якщо хто і знає її, так це власник Парадайз-клуба. Він знає всіх жінок, котрі зустрічаються з американцями, – промовив Лам Фан. – Ми могли б арештувати і допитати його.

– Інспектор вже допитував його.

Очі Лам Фана спалахнули злістю.

– Якби він був тут, ми, без сумніву, змусили б його говорити.

Полковник задумливо покачав головою.

– Цей чоловік відомий американцям. Арештувати його було б небезпечно. Нам слід бути обережними. Якщо ми змушені будемо це зробити, ми це зробимо, але спершу почекаємо, може, її розшукає Нгок Лін. – Він почухав свій приплюснутий ніс. – Ти певен, що американець не вислизнув за кордон?

– Всі виходи контролюються, – відповів Лам Фан.

Полковник потер лису голову.

– Він озброєний.

– Наші люди попереджені. Він буде застрелений, як тільки вони побачать його.

– А якщо з ним виявляться діаманти?

– Я потурбуюсь про це, – усміхнувся Лам Фан.

Глава дев'ята

1

Наступним ранком Нхан сіла на дев'ятигодинний автобус до Фудаумота.