Вінок із лотосу - Сторінка 19

Крім того, він сам сказав містеру Уейду, що хоче використати машину в аморальних цілях..

Гемблі погасив сигарету.

– Якщо він чіплявся на вулицях до жінок, – рішуче запитав він, – чому ваші люди не забрали його?

Інспектор знизав плечами.

– Ми уникаємо без крайньої необхідності затримувати американців. Дівчата не звертали на нього уваги. Він не завдавав їм шкоди, не було офіційних скарг. Тому наші люди цілком розумно не задіювали ніяких заходів, хоча мені була направлена доповідна записка.

– Це, однак, не пояснює ні історії з Хоумом, ні причин шантажу, неясно також, для чого він забрав свій пістолет і упакував портплед. Ви вважаєте, що він спричинив кільком дівчатам неприємності і в зв'язку з цим вирішив здійснити втечу?

– Нічого подібного, лейтенант. Справа набагато складніша. Мабуть, вас здивує, якщо ви дізнаєтесь, що Хоум був гомосексуалістом!

Гемблі застиг від несподіванки. "Господи боже! – подумав він. – Що буде далі?"

– Я думаю, було вирішено викрасти містера Джеффа і вимагати за нього викуп. Для здійснення викрадення, в зручний час в дім містера Джеффа були направлені Хоум і Донг Хам. Одначе, я думаю, Хоум у свою чергу, сам вирішив отримати трохи грошей. Він вимагав їх у містера Джеффа.

Гемблі поморщився.

– Ви хочете сказати, Джефф і його слуга...

– Думаю, тут не може бути двох гадок, – скромно відповів інспектор. – Цей чоловік був збоченцем. Ви пам'ятаєте, містер Уейд говорив, що коли він зустрів містера Джеффа в барі готелю "Мажестік", він видавався чимось стурбованим і схвильованим? Пізніше він отримав по двох чеках гроші. Поки він це робив, Хоуму подзвонили по телефону. Йому веліли привезти містера Джеффа до поліцейського посту на шосе Бьєн Хоа. Була ідея убити одним камнем двох птахів: атакувати поліцейський пост поблизу Сайгона і викрасти Джеффа.

– Як ви про це все дізнались? – спитав Гемблі. – Як міг Хоум змусити Джеффа поїхати до поліцейського посту?

– Цього, лейтенант, я не знаю, – м'яко відказав інспектор. – Моє пояснення здається мені розумним, оскільки воно основане на багатолітньому досвіді боротьби з бандитами. Очевидно, Хоум знав, що у містера Джеффа є пістолет. Я думаю, він взяв пістолет і змусив містера Джеффа їхати до поліцейського посту. Стався напад, в метушні, що виникла, містер Джефф намагався втекти. Найвірогідніше, він убив Хоума. На шиї і обличчі Хоума є відбитки пальців. Містер Джефф був дуже сильною людиною. Йому достатньо було лише раз хорошенько трусонути хлопця, щоб зламати йому шию. Я певен, що містер Джефф теж був убитий. Мій досвід підказує, що за свій напад на Хоума він заплатив власним життям. Принцип наших ворогів: життя за життя. Не забувайте також, що у містера Джеффа було вісім тисяч піастрів.

– Що змушує вас стверджувати це? – огризнувся Гемблі. – Якщо ваша теорія правильна, він взяв гроші, щоб віддати їх юнакові. Безумовно, хлопець отримав гроші раніше, ніж змусив Джеффа їхати до поліцейського поста.

Інспектор нахилив голову. "Він попереджав тебе про обережність. Цей хлопець далеко не дурень", – подумав інспектор.

– Не має значення, лейтенант, у кого були гроші. Вони були у одного з них, тому вони й не були знайдені в домі. Я думаю, вони були у містера Джеффа, коли Хоум погрожував йому пістолетом. Джефф міг би відмовитися тим, що не зумів зібрати таку суму. Я думаю, коли бандити виявили, що він прикінчив Хоума, вони розшукали його, побачили гроші і вбили. Гроші бандити поділили між собою раніше, ніж повернутися в табір. Якби вони привели містера Джеффа живим, він розповів би про все їхньому очільнику, той відібрав би гроші у своїх підлеглих і взяв їх собі. Бандитів більше влаштовувало, щоб Джефф помер. Я цілком певен, що все відбулося саме так.

Гемблі потер підборіддя, поглянув на інспектора.

– Ви певні, що все було заздалегідь підготовано? А що скажете щодо валізи і бритви?

– В'єтконговці мали намір отримати викуп за містера Джеффа. Про нього треба було добре подбати: природно, він повинен був мати предмети для гоління і зміну білизни. Без сумніву, Хоум все це приготував до повернення містера Джеффа на віллу.

– А дівчина і кухар?

– Вони коливалися, лейтенант. Мій інформатор доповів мені, що тільки вплив Хоума утримував їх від переходу до нас. Коли вони довідалися про його смерть, вже ніщо не перешкоджало їм вийти з-під влади В'єтконгу. Поза сумнівом, їх убили за наказом Ханоя для застрашення тих, хто вагалися.

Гемблі зняв форменний кашкет і провів рукою по вологому від поту волоссю.

"Ця мавпа, може, правий, – подумав він. – Фантастична історія, але її слід підтримати. Не в наших інтересах поширювати чутки про дивацтва Джеффа. Цей бруд не настільки забавний, щоб про нього писали газети."

І інспектор збагнув, що йому вдалося направити думки лейтенанта в менш небезпечне русло. Слід негайно побачити полковника і докласти про цю розмову. Він сподівався, що полковник схвалить сфабриковану ним вигадку.

Гемблі підвівся.

– Я повинен буду сповістити про все, – сказав він.

– Звісно, – відізвався інспектор. – Полковник Он Дін Кхак направить офіційну доповідь, яка містить все, що я вам щойно повідомив. Ви можете завірити посла, що ця прикра історія не отримає небажаного розголосу. В разі необхідності ми можемо подати докази збоченості містера Джеффа. Винагорода, про яку писали вранішні газети, привела до нас ряд людей, мавших зв'язки з містером Джеффом. Вони можуть бути підготовані для обстеження, та, я гадаю, було б краще не ворушити цю справу. В той же час ви можете бути певні, що я продовжу пошуки трупа містера Джеффа.

– Гаразд, – проказав Гемблі. – Ну, що ж! О'кей. До зустрічі, інспектор. – І, поправивши на голові кашкета, він попрощався за руку з інспектором і вийшов.

Інспектор трохи постояв, дивлячись у вікно, поки не затих шум від'їжджаючого "джипа". Потім, не поспішаючи, підійшов до картини, що висіла на стіні і поглянув на неї. "Щастя, – подумав він, – що лейтенант не здогадався її зняти. Було б жахливо незручно, якби він виявив отвір у стіні."

Він припіднявся, злегка зрушив картину і заглянув під неї. Його враженому погляду явилася міцна рівна стіна. Не було помітно жодного знаку, що вказував на те, що лише вчора тут зяяв отвір. Людина, що полагодила стіну, була висококваліфікованим майстром.

Повісивши картину на попереднє місце, інспектор пригадав, що брат Лам Фана був маляром, який займався внутрішніми житловими приміщеннями.

В його маленьких чорних очицях з'явилася стурбованість, він покинув віллу і хутко поїхав назад, в Управління служби безпеки.

2

Біля аеропорта в Сайгоні сидів у своєму автомобілі Блеккі Лі і ковиряв у зубах бамбуковою паличкою. Він з нетерпінням чекав, коли пасажири щойно прибувшого з Гонконга літака пройдуть через митний і імміграційний контроль.

Він вже бачив свого брата Чарлі в той момент, коли той виходив з літака. Блеккі проявляв на Чарлі великий вплив, тому той так поспішно відгукнувся на його поклик.

Чарлі Лі був на п'ять років старший за брата. Він був поважніший і честолюбивіший, але менше удачливий, ніж Блеккі. Біда Чарлі, як часто говорила Блеккі Ю Лан, в тому, що він не бажав опускатися до простої роботи. Він все життя рвався до великих і легких грошей. Ганявся за білим слоном і мріяв, що котрась із його безглуздих вигадок раптом обернеться незлічимим скарбом. Він постійно втрачав свої можливості, відшукуючи неіснуючу золоту жилу, в той час, як він міг би за порадою брата відкрити дансінг у Гонконгу. Проте, що стосувалося такої справи, як нелегальна еміграція американця до Гонконга, тут Блеккі не міг обійтися без Чарлі. Якщо Чарлі нічого не придумає, то становище американця буде не краще, ніж у небіжчика.

Чарлі вийшов з будівлі аеропорта, постояв, роздивився. Блеккі здалося, що його брат трохи схуд і виглядав більш підтоптаним, ніж чотири місяці тому, коли вони востаннє бачилися.

Чарлі упізнав американську машину і підійшов до неї. Блеккі виліз і привітав його. Стоячи на сонячній спеці, брати обмінялися кількома фразами. Вони довідалися про здоров'я один одного. Чарлі поцікавився Ю Лан, яка була йому симпатична. Про термінову телеграму, котру послав Блеккі, просячи брата все покинути і негайно приїхати, не було сказано жодного слова.

Вони сіли в автомобіль і, не кваплячись, поїхали до клубу. По дорозі Блеккі спитав про справи, і Чарлі, безпорадно здійнявши руки, зізнався, що в даний момент нема нічого хорошого. Багато неприємностей з хлопчаками-рікшами. Рано чи пізно рікші зникнуть: рух у Гонконгу збільшився до краю, рікші притісняються до самого тротуара, скоро їм зовсім ніде буде їздити. Хлопчаки зрозуміли це і вимагають вищої платні, щоб мати що-небудь про запас, коли не зможуть більше працювати. Четверо дівчат, котрих захищає Чарлі, також доставляють хвилювання. Після публікації книги про проституцію в Гонконгу американські власті заборонили своїм морякам заходити в готелі, де винаймаються дівчата. Це кепсько відбилося на справах, і, що найгірше, дівчата зажадали збільшення проценту.

Блеккі слухав, час від часу співчутливо прицмокуючи. Вони все ще говорили про справи, коли піднімалися по сходах до клубу, де Ю Лан радісно привітала Чарлі.

Ленч був поданий, всі троє сіли за стіл і покуштували вісім блюд старанно приготованих страв. Під час їжі говорили мало. Після сніданку брати рушили в кабінет, а Ю Лан пішла відпочити у свою кімнату. Чарлі занурився в найзручніше крісло, в той час, як Блеккі примостився біля столу. Він протягнув Чарлі сигару.

Настала нетривала мовчанка, поки Чарлі розпалював сигару. Потім він сказав:

– Здається, я можу для тебе щось зробити?

Блеккі відразу ж приступив до справи. З підкупаючою щирістю він розповів брату історію Джеффа. Він сповістив йому ті невеликі дані, які зумів зібрати, не спотворюючи фактів власними міркуваннями і здогадками.

Чарлі, відкинувшись у кріслі, попихкував сигарою, лице його було байдужим. Слухаючи Блеккі, Чарлі зразу ж зрозумів небезпеку цього заміру. До цих пір те, чим доводилося займатися йому з Блеккі, не являло справжньої небезпеки: контрабанда незначної кількості опіуму, кілька темних валютних операцій, перевозка емігрантів у Гонконг – це не загрожувало можливістю бути поставленим перед взводом солдат, але ця витівка Блеккі дуже легко могла закінчитися направленими на них гвинтівками таємної поліції.

Чарлі багато років прожив у Сайгоні.