Вишневий сад - Сторінка 2

Ох, боже мій... (Хутко виходить).

Фірс (порається біля кофейника). Ех, ти, недотепа... (Бурмотить до себе). Приїхали із Парижа... І пан колись їздив до Парижа... на конях... (Сміється).

Варя. Фірсе, ти про що?

Фірс. Чого зволите? (Радісно). Пані моя приїхала! Дочекався! Тепер хоч і померти... (Плаче з радощів).

Входять Любов Андріївна, Гає в, Лопахін і Симеонов — П и щ и к; Симеонов-ГТищик у чумарці із тонкого сукна і ша-* роварах. Гаєв, входячи, руками і корпусом робить рухи, ніби грає

на більярді.

Любов Андріївна. Як це? Дай-по згадати... Жовтого в куток! Дуплет в середину!

Г а є в. Ріжу в куток! Колись ми з тобою, сестро, спали от у цій самій кімнаті, а зараз мені вже п'ятдесят один рік, хоч як це дивно.

Л о п а х і н. Так, час спливає.

Г а є в. Кого?

Л о п а х і н. Час, кажу, спливає. Г а є в. А тут пачулями пахне.

Аня. Я спати піду. На добраніч, мамо. (Цілує матір). Любов Андріївна. Любе дитятко моє. (Цілує їй руки). Ти рада, що вдома? Я ніяк не можу отямитись. Аня. Прощавай, дядю.

Г а є в (цілує їй лице, руки). Бог з тобою. Як ти схожа на свою матір! (До сестри). Ти, Любо, в її роки була точнісінько така.

Аня подає руку Лопахіну і Пищикові, виходить і зачиняє за собою двері.

Любов Андріївна. Вона дуже стомилась. Пищи к. Шлях же довгий.

Варя (Лопахіну і Пищикові). Що ж, панове! Третя година, пора й спокій дати.

Любов Андріївна (сміється). Ти все така ж, Варю. (Пригортає її до себе, цілує). Ось вип'ю кави, тоді всі підемо.

Фірс кладе їй під ноги подушечку.

Дякую, рідний. Я звикла до кави. П'ю її і вдень і вночі. Дякую, мій старенький. (Цілує Фірса).

Варя. Глянути, чи всі речі привезли... (Виходить).

Любов Андріївна. Невже це я сиджу? (Сміється). Мені хочеться стрибати, махати руками. (Затуляє обличчя руками). А що коли я сплю? Бог свідок, я люблю батьківщину, люблю ніжно, я не в силі була дивитися з вагона, все плакала. (Крізь сльози). Проте треба пити каву. Дякую тобі, Фірсе, дякую, мій старенький. Я така рада, що ти ще живий.

Фірс. Позавчора.

Г а є в. Він недочуває.

Л о п а х і н. Мені зараз, о п'ятій годині ранку, до Харкова їхати. Яка досада! Хотілось подивитися на вас, поговорити... Ви все така ж чудова.

Пищик (важко дихаючи). Навіть ще кращою стала... Зодягнута по-паризькому... Ех, було не було.

Лопахін. Ваш брат, от Леонід Андрійович, каже про мене, що я хам, я жмикрут, але мені зовсім однаково. Нехай каже. Хотілося б тільки, щоб ви мені вірили, як і раніше, щоб ваші чудесні, зворушливі очі дивилися на мене так само, як і раніше. Боже милостивий! Мій батько був кріпаком вашого діда й батька, але ви, власне ви, колись зробили для мене так багато, що я забув усе і люблю вас, як рідну... більш ніж рідну.

Любов Андріївна. Я не можу всидіти, не в силі... (Схоплюється і ходить дуже схвильована). Я не переживу цієї радості... Смійтеся з мене, я дурна. Шафочка моя рідна... (Цілує шафу). Столик мій...

Га е в. А без тебе тут няня померла.

Любов Андріївна (сідає і п'є каву). Так, царство небесне. Мені писали.

Гаєв. І Анастасій помер. Петрушка Косой покинув мене і тепер у місті в пристава живе. (Виймає із кишені коробку з леденцями, смокче).

Пищик. Донька моя, Дашенька... вам кланяється...

Лопахін. Мені хочеться сказати вам щось дуже приємне, веселе. (Глянувши на годинник). Зараз поїду, ніколи розмовляти... ну, та коротенько. Вам уже відомо, вишневий сад ваш продається за борги, на двадцять друге серпня призначені торги, але ви не турбуйтеся, моя дорога, спіть собі спокійно, вихід є... Ось мій проект. Прошу уваги! Ваш маєток лежить тільки за двадцять верст від міста, поблизу пройшла залізниця, і якщо вишневий сад і грунти понад річкою розбити на дачні ділянки і віддавати потім в оренду під дачі, то ви будете мати щонайменше двадцять п'ять тисяч карбованців на рік прибутку.

Гаєв. Пробачте, яка дурниця!

Любов Андріївна. Я вас, Єрмолаю Олексійовичу, не зовсім розумію.

Лопахін. Ви будете брати з дачників щонайменше по двадцять п'ять карбованців за десятину на рік, і, коли зараз же оголосите, ручусь чим завгодно, до осені у вас не залишиться жодного вільного клаптика, все розберуть. Одним словом, вітаю, ви врятовані. Місцевість прекрасна, річка глибока. Треба тільки, звичайно, трохи причепурити, почистити... приміром, скажемо, знести всі старі будівлі, ось цей будинок, який уже ні на що не годиться, вирубати старий вишневий сад...

Любов Андріївна. Вирубати? Милий мій, даруйте, ви нічого не розумієте. Коли на всю губернію е щось

12 А. Чехов

353

цікавого, навіть значного, так це тільки наш вишневий сад.

Лопахін. Значного в цьому саду хіба тільки те, що він дуже великий. Вишні родять раз на два роки, та й то їх нікуди дівати, ніхто не купує.

Г а є в. І в "Енциклопедичному словнику" згадується про цей сад.

Лопахін (глянувши на годинник). Коли нічого не придумаємо і не домовимось, то 22 серпня і вишневий сад, і весь маєток продаватимуть з аукціону. Вирішуйте жі Іншого виходу нема, присягаюсь вам! Нема й нема.

Ф і р с. Колись, літ сорок-п'ятдесят тому, вишню сушили, мочили, маринували, варення варили, і, бувало...

Г а є в. Помовчи, Фірсе.

Ф і р с. І, бувало, сушену вишню возами відправляли до Москви, до Харкова. Грошей було! І сушена вишня була тоді м'яка, соковита, солодка, запашна... Спосіб тоді знали...

Любов Андріївна. А де ж тепер цей спосіб? Ф і р с. Забули. Ніхто не пам'ятає.

Пищик (до Любові Андріївни). Що в Парижі? Як там? їли жаб? Любов Андріївна. Крокодилів їла. Пищик. Ви ж подумайте...

Лопахін. Досі на селі були тільки пани та мужики, а зараз появилися ще дачники. Всі міста, навіть невеликі, оточені тепер дачами, І, можна сказати, років через двадцять дачників розплодиться сила. Тепер він тільки чай п'є на балконі, але ж може трапитись, що на своїй одній десятині він розведе господарство, і тоді ваш вишневий сад стане щасливим, багатим, розкішним...

Г а є в (обурюючись). Яка дурниця!

Входять В а р я і Я ш а.

Варя. Тут, мамонько, вам дві телеграми. (Вибирає ключ і з дзенькотом відмикав старовинну шафу). Ось вони.

Любов Андріївна. Це з Парижа. (Рве телеграми, не прочитавши). З Парижем кінчено...

Г а є в. А ти знаєш, Любо, скільки років цій шафі? Тиждень тому я висунув нижню шухляду, дивлюсь, а там випалені цифри. Шафа зроблена рівно сто років тому. Чуєте? Га? Можна було б ювілей справити. Річ нежива, проте, як-не-як, книжкова шафа!

Пищик (здивовано). Сто років... Ви ж подумайте!

Гаєв. Так... Це річ... (Помацавши шафу). Дорога, вельмишановна шафо! Вітаю твоє існування, що ось уже понад сто років було спрямоване до світлих ідеалів добра і справедливості; твій мовчазний заклик до плодотворної роботи не слабшав протягом ста років, підтримуючи (крізь сльози) в поколіннях нашого роду бадьорість, віру в краще майбутнє і виховуючи в нас ідеали добра і громадської самосвідомості.

Пауза.

Л о п а х і н. Так...

Любов Андріївна. Ти все такий же, Льоню.

Гаєв (трохи зніяковілий). Од кулі праворуч в куток! Ріжу в середню!

Л о п а х і н (глянувши на годинник). Ну, мені пора.

Яша (подає Любові Андріївні ліки). Може, приймете зараз пілюлі...

Пищик. Не треба приймати медикаменти, моя люба... від них пі шкоди, ні користі... Ось дайте сюди... вельмишановна, (Бере ПІЛЮЛІ, висипає собі на долоню, дме на них, кладе в рот і запиває квасом). От!

Любов Андріївна (злякано). Та ви з глузду з'їхали!

Пищик. Всі пілюлі проковтнув. Л о п а х і н. От ненажера!

Всі регочуть.

Фірс. Вони були в нас на святій, піввідра огірків з'їли... (Бурмотить). Любов Андріївна. Про що це він? В а р я. Три роки вже так бурмотить. Ми звикли. Яша. Похилий вік.

Шарлотта Іванівна в білій сукні, дуже сухорлява, стягну* та, з лорнетом на поясі, проходить через сцену.

Л о п а х і н. Пробачте, Шарлотто Іванівно, я не встиг ще вас привітати. (Хоче поцілувати їй руку).

Шарлотта (віднімає руку). Якщо дозволити вам поцілувати руку, то ви потім забажаєте в лікоть, потім в плече...

Л о п а х і н. Не щастить мені сьогодні.

Всі регочуть.

12*

355

Любов Андріївна. Шарлотто, покажіть фокусі арлотта. Не треба. Я спати бажаю. ( Виходить) ш

Л о п а х і н. Через три тижні побачимось. (Цілує Любові Андріївні руку). Поки що прощайте. Пора. (До Гаєва). До побаченція. (Цілується з Пищиком). До побаченція. (Подає руку Варі, потім Фірсові і Яші). Не хочеться їхати. (До Любові Андріївни). Коли надумаєте про дачі й вирішите, перекажіть мені, я в позичку тисяч п'ятдесят роздобуду. Подумайте серйозно.

В а р я (сердито). Та йдіть же нарешті!

Лопахін. Іду, іду... (Виходить).

Г а є в. Хам. Проте, пардон... Варя з ним одружується, це Варин женишок.

Варя. Не говоріть, дядечку, зайвого.

Любов Андріївна. Що ж, Варю, я буду дуже рада. Він хороша людина.

Пищик. Людина, правду кажучи... достойна. І моя Дашенька... теж каже. що... різні слова говорить. (Хропе, але зразу ж прокидається). А все-таки, вельмишановна, позичте мені... двісті сорок карбованців... завтра по закладній проценти платити...

Варя (злякано). Нема, нема.

Любов Андріївна. В мене справді нема нічого.

Пищик. Знайдуться. (Сміється). Ніколи не втрачаю надії. От, думаю, уже все пропало, загинув, аж гульк — залізницю по моїй землі прокладено, і... мені заплатили. А там, дивись, і ще щось трапиться не сьогодні — завтра... Двісті тисяч виграє Дашенька... у неї білет в.

Любов Андріївна. Каву випито, можна й на спочинок.

Фірс (чистить щіткою Гаєва, повчально). Знову не ті штанці наділи. І що мені з вами робити?

Варя (тихо). Аня спить. (Тихо відчиняє вікна). Уже сонце зійшло, не холодно. Погляньте, мамонько, які чудові дерева! Боже мій, повітря! Шпаки співають!

Гаєв (відчиняє друге вікно). Сад увесь білий. Ти не забула, Любо? Ось ця довга алея іде прямо-прямо, ніби протягнутий пас, вона блищить у місячні ночі. Ти пам'ятаєш? Не забула?

Любов Андріївна (дивиться у вікно на сад). О моє дитинство, чистота моя! В оцій дитячій я спала, дивилася звідси на сад, щастя прокидалось зі мною щоранку, і тоді він був точнісінько такий, ніщо не змівилося. (Сміється з радості). Увесь, увесь білий! О сад мій! Після темної, сльотавої осені і холодної зими ти знову молодий, повний щастя, ангели небесні не покинули тебе... Якби зняти з грудей моїх і плечей важкий камінь, якби я могла забути моє минуле!

Гаєв.