Вишневий сад - Сторінка 5

- Антон Чехов -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Всі серйозні, у всіх суворі обличчя, всі говорять тільки про важливе, філософствують, а проте у всіх перед очима робітники харчуються препогано, сплять без подушок, по тридцять, по сорок в одній кімнаті, всюди блощиці, сморід, вогкість, моральна нечисть... І, мабуть, усі хороші розмови у нас тільки для того, щоб замилити очі собі й іншим. Покажіть мені, де в нас ясла, про які так багато й часто говорять, де читальні? Про них тільки в романах пишуть, а насправді їх пема зовсім. Є тільки бруд, паскудство, азіатчина... Я боюсь і не люблю занадто серйозних фізіономій, боюсь серйозних розмов. Краще помовчимо!

Л о п а х і н. Розумієте, я прокидаюсь о п'ятій годині ранку, працюю з ранку до вечора, ну, в мене весь час гроші свої й чужі, і я бачу, які навколо люди. Треба тільки почати робити щось, щоб зрозуміти, як мало чесних, порядних людей. Іноді, коли не спиться, я думаю: "Господи, ти дав нам величезні лісп, безмежні лани, глибоченні обрії, і, живучи тут, ми самі мусили б по-справжпьому бути велетнями..."

Любов Андріївна. Вам забагнулось велетнів... Воші тільки в казках хороші, а так вони лякають.

В глибині сцени проходить Єпіходов і грає на гітарі.

Любов Андріївна (замислено). Єпіходов іде... Аня (замислено). Єпіходов іде. Г а є в. Сонце зайшло, панове. Т р о ф и м о в. Так.

Гає в (неголосно, ніби декламуючи). О природо дивовижна, ти виграєш вічним сяйвом, прекрасна і байдужа, ти, яку ми називаємо матір'ю, поєднуєш в собі буття ї смерть, ти живеш і руйнуєш...

В а р я (благально). Дядечку!

А н я. Дядю, ти знову!

Т р о ф и м о в. Ви краще дуплетом жовтого в середину. Г а є в. Я мовчу, мовчу.

Всі сидять замислені. Тиша. Чути тільки, як тихо бурмотить Фірс. Раптом лунає віддалений звук, наче з неба, звук обірваної струни, завмираючий, сумний.

і/2 13 А4 Чехоа

369

Л ю б о в Андріївна. Що це?

Лопахін. Не знаю. Мабуть, десь у шахтах обірвалася баддя. Але десь дуже далеко.

Гаєв. А може, птиця яка-иебудь... ніби чапля. Трофимов. Або пугач...

Любов Андріївна (здригається). Неприємно чомусь.

Пауза.

Фірс. Перед нещастям так само було: і сова кричала, і самовар гудів безперестану. Гаєв. Перед яким нещастям? Фірс. Перед волею.

Пауза.

Любов Андріївна. Знаєте, друзі, ходімо, вже вечоріє. (До Ані). У тебе на очах сльози. Що тобі, дівчинко? (Обіймає її).

А н я. Це так, мамо. Нічого.

Трофимов. Хтось іде.

З'являється перехожий у білому потертому кашкеті, в пальті; він трохи напідпитку.

Перехожий. Дозвольте вас спитати, чи можу я тут пройти просто на станцію.

Гаєв. Можете. Ідіть цією дорогою.

Перехожий. Глибоко вам вдячний. (Кашлянувши). Чудесна погода... (Декламує). "Друже, нужденний мій брат... Глянь на Волгу! Чи чуєш ти, рветься..." (До Варі). Мадемуазель, дозвольте голодному росіянину копійок тридцять...

Варя злякалась, скрикує.

Лопахін (сердито). Всякому неподобству є своя пристойність.

Любов Андріївна (оторопівши). Візьміть... ось вам... (Шукає в портмоне). Срібла нема. Все одно, ось вам червінець...

Перехожий. Щиро вам вдячний! (Виходить).

Сміх.

Варя (злякана). Я піду... я піду... Ах, мамонько, вдома людям їсти нема чого, а ви віддали йому червінець. Любов Андріївна. Що ж зі мною, дурною, робити!

Я тобі вдома віддам усе, що в мене є. Єрмолаю Олексійовичу, позичте мені ще!.. Лопахін. Слухаю.

Л ю б о в Андріївна. Ходімо, панове, час. А тут, Варю, ми тебе зовсім засватали, вітаю.

Варя (крізь сльози). Цим, мамо, не жартують.

Лопахін. Охмеліє, іди в монастир...

Гаєв. А в мене дрижать руки; давно не грав на більярді.

Лопахін. Охмеліє, о німфо, спом'яни мене в твоїх молитвах!

Любов Андріївна. Ходімо, панове. Час вечеряти.

Варя. Налякав він мене. Серце так і стукотить.

Лопахін. Нагадую вам, панове: двадцять другого серпня буде продаватись вишневий сад. Думайте про це!.. Думайте!..

Виходять усі, крім Трофимова й Ані.

Аня (сміючись). Спасибі перехожому, налякав Варю, тепер ми самі.

Трофимов. Варя боїться, а що як ми покохаємо одне одного, і цілі дні не відходить од нас. Вона своєю вузькою головою не може зрозуміти, що ми вищі від кохання. Обминути те дріб'язкове і облудне, що заважає бути вільним і щасливим,— ось мета і сенс нашого життя. Вперед! Ми йдемо невпинно до яскравої зірки, яка горить там, удалині! Вперед! Не відставай, друзі!

Аня (сплеснувши руками). Як хороше ви говорите!

Пауза.

Сьогодні тут дивно!

Трофимов. Так, погода надзвичайна.

Аня. Що ви, Петю, зі мною зробили, чому я вя^е не люблю вишневого саду, як раніше? А я любила його так ніжно, мені здавалось, на землі нема місця, кращого за наш сад.

Трофимов. Вся Росія наш сад. Земля велика й прекрасна, є на ній багато чудових місць.

Пауза.

Подумайте, Аню: ваш дід, прадід і всі ваші предки були кріпосники, які володіли живими душами, і невже ж з кожної вишні в саду, з кожного листка, з кожного стовбура не дивляться на вас людські створіння, невже ж ви не чуєте голосів... Володіти живими душами — це ж переродило всіх вас, хто жив раніше і живе тепер, так, що ваша

і/2 13*

371

мати, ви, дядя вже не помічаєте, що живете в борг, за чужий рахунок, за рахунок тих людей, яких ви не пускаєте дальше передпокою... Ми відстали принаймні років на двісті, у нас немає ще зовсім нічого, нема певного ставлення до минулого, ми тільки філософствуємо, бідкаємось на тугу або п'ємо горілку. Бо ж так зрозуміло: щоб почати жити в сучасному, треба спочатку спокутувати наше минуле, розірвати з ним, а спокутувати його можна тільки стражданням, тільки незвичайною, безнастанною працею. Зрозумійте це, Аню.

А и я. Судинок, в якому ми живемо, давно вже не наш, і я піду зпідси, даю вам слово.

Т р о ф и м о в. Якщо у вас є ключі від господарства, то киньте їх у колодязь і тікайте. Будьте вільні, як вітер.

Аня (в захопленні). Як хороше ви сказали!

Трофимов. Вірте мені, Апю, вірте! Мені ще нема тридцяти, я молодий, я ще студент, але я вже стільки натерпівся. Як тільки зима, я голодний, хворий, стурбований, злиденний, як старець, і куди тільки доля не ганяла мене, де тільки я не був! І все ж душа моя завжди, щохвилини, і вдень і вночі, була повна невимовного передчуття. Я передчуваю, Аню, щастя і вже бачу його...

А н я (замислено). Сходить місяць.

Пауза.

Чути, як Єпіходов грає на гітарі ту ж саму тоскну пісню. Сходить місяць. Десь біля тополь Варя шукає Аню і кличе: "Апю! Де тп?"

Трофимов. Так, сходить місяць.

Пауза.

Ось воно, щастя, ось воно йде, підходить все ближче й ближче, я вже чую його ходу. І якщо ми не побачимо, не зазнаємо його, то це не біда. Його побачать інші.

Варип голос: "Аню! Де ти?"

Трофимов. Знову ця Варя! (Сердито). Обурливо! А и я. Ну що ж? Ходімо до річки. Там хороше. Трофимов. Ходімо.

Ідуть.

В а рип голос: "Дню, Апю!" Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Вітальня, відокремлена аркою від зали. Горить люстра. Чути, яи у передпокої грає єврейський оркестр, той самий, про який згаду-ЄТЕ^СЯ в другій дії. Вечір. В залі тапнюють grand-rond. Голос Си-меонова-Пищика: "Promenade a une раігеї" Виходять у вітальню: в першій парі Пищик і Шарлотта Іванівна, в другій — Трофимов і Л ю б о в А н д р і ї в н а, в третій — А н я з поштовим чиновником, в четвертій—Варя з начальником станції і т. д. Варя тихо плаче і, танцюючи, витирає сльози. В останній парі Дуняша. Ідуть по вітальні. Пищик кричить: "Grand-rond, balancezb та "Les cavaliers a genoux et remerciez vos dames!" x.

Фірс у фраку приносить на підносі зельтерську воду. Входять у вітальню П и щ и к і Т р о ф и м о в.

П п щ и к. Я повнокровний, у мене вже двічі був удар, і танцювати важко, але, як кажуть, потрапив до хору, співай не співай, а рота роззявляй... Здоров'я таки в мене коняче. Мій покійний батько, жартівник, царство небесне, про наше походження казав так, ніби паш старовинний рід Симеонових-Пищиків походить від тої самої коняки, яку Калігула посадовив у сепаті... (Сідає). Та от біда: грошей нема! Голодний собака вірить тільки в м'ясо... (Хропе і зразу ж прокидається). Так і я... можу тільки про гроші...

Трофимов. А в вашій постаті справді є щось коняче.

Пищи к. Ну то що... кінь хороший звір... Коня продати можна.

Чути, як у сусідпш кімнаті грають на більярді. В залі під аркою з'являється Варя.

Т р о ф и мов (дражнить). Мадам Лопахіна! Мадам Ло-пахіна!..

Варя (сердито). Облізлий пан!

Т р о ф и м о в. Так, я облізлий пап і пишаюсь цим!

Варя (в гіркому роздумі). От найняли музикантів, а чим платити? (Виходить).

Трофимов (до Пищика). Якби енергію, яку ви протягом усього свого життя витратили на розшукування грошей для сплати процентів, та вжити на щось інше, то, певне, кінець кінцем, ви б могли перевернути землю.

П и гц и к. Ніцпте... філософ... найвидатніший, найславет-ніитиГї... величезного розуму людина, говорить у своїх творах, ніби фальшиві гроші робити можна.

Т р о ф п м о в. А ви читали IIщите?

Пищик. Ну... Мені Дашенька казала. А я тепер в такому становищі, хоч фальшиві гроші роби... Позавтра платити триста десять карбованців... сто тридцять уже роздобув... (Обмацує кишені, стурбовано). Гроші пропали! Загубив гроші! (Крізь сльози). Де гроші? (Радо). Ось вони, за підкладкою... Навіть у піт кииуло.

Входять Любов Андріївна і Шарлотта Іванівна.

Л ю б о в Андріївна (наспівуючи лезгінку). Чому так довго немає Леоніда? Що він робить у місті? (До Дуня-ші). Дуняшо, пригостіть музикантів чаєм...

Трофимов. Торги, мабуть, не відбулись.

Л ю б о в Андріївна. І музиканти прийшли не до речі, і бал ми затіяли не до речі... Ну, дарма... (Сідає і тихо наспівує).

Шарлотта (подає Пищикові колоду карт). От вам колода карт, задумайте яку-небудь одну карту. Пищи к. Задумав.

Шарлотта. Тепер тасуйте колоду. Дуже добре. Дайте сюди, о мій любий пане Пищику. Ein, zwei, drei! 1 Тепер пошукайте, вона у вас у боковій кишені...

Пищи к (дістає з бокової кишені карту). Пікова вісімка, цілком вірно! (Дивуючись). Ви ж подумайте!

Шарлотта (тримає на долоні колоду карт, до Трофимова). Кажіть швидше, яка карта зверху?

Трофимов. Ну, що ж? Пікова дама.

Шарлотта. Єсть! (До Пищика). Ну? Яка карта зверху?

Пищик. Туз червовий.

Шарлотта. Єсть. (Б*є по долоні, колода карт зникає). А яка сьогодні гарна погода!

їй відповідає таємничіш жіночий голос, ніби з-під підлоги: "О так, погода чудова, пані".

Ви такий гарний, мій ідеал...

Голос: "Вп, пані, теж мені дуже сподобався".

Начальник станції (аплодує).