Янтарне скло - Сторінка 33

Я мушу визнати: ця дівчинка наділена даром, що його я не бачив більш ні в кого. Але якщо вона здатна лише на те, щоб перетворити тебе на сліпо люблячу мати, то вона геть не варта галасу, який зчинився навколо її персони. А тепер, будь ласка, заспокойся. Я запросив своїх командирів на термінову зустріч, і якщо ти не у змозі тримати себе в руках, тобі заткнуть рота кляпом.

Пані Кольтер була схожа на свою дочку більше, ніж їй було відомо: вона відповіла на слова лорда Ізраеля, плюнувши йому в обличчя. Проте він спокійно витерся та промовив:

— Що ж, кляп покладе край і такій поведінці.

— О Ізраелю, виправ мене, коли я помиляюся, — сказала пані Кольтер, — але той, хто демонструє своїм підлеглим полонену жінку, прив'язану до стільця, безперечно є уособленням ввічливості. Розв'яжи мене, або я просто змушу тебе заткнути мені рота!

— Як бажаєш, — відповів Ізраель і дістав із шухляди свого столу шовковий шарф. Однак коли він підійшов, аби зав'язати ним рот жінки, вона енергійно захитала головою.

— Ні, ні, не роби цього, Ізраелю! — гаряче заговорила вона. — Благаю тебе, не принижуй мене!

З її очей бризнули гнівні сльози.

— Гаразд, я розв'яжу тебе, але твій деймон залишиться скутим, — вирішив Ізраель, поклав шарф назад до столу і перерізав мотузки складаним ножем.

Пані Кольтер потерла зап'ястя, підвелася, потягнулася й лише тоді звернула увагу на те, у якому стані перебували її одяг і волосся. Вона виглядала блідою та виснаженою: галівесп'янська отрута й досі залишалася в її тілі, і від цього її суглоби болісно крутило, але вона не збиралася цього показувати.

— Можеш прийняти душ, — промовив лорд Ізраель, показавши на крихітну ванну кімнату, що примикала до його кабінету.

Жінка підняла свого скутого деймона, котрий весь цей час злісними очима дивився на лорда Ізраеля, та пішла давати собі раду.

Увійшов ординарець і проголосив:

— Царю Огунве та лорде Роук!

У кімнаті з'явилися африканець і галівесп'янин. Цар Огунве був у новій уніформі, з перев'язаною головою. Лорд Роук підлетів до столу на своєму синьому яструбі.

Лорд Ізраель тепло їх привітав та запропонував вино. Птах почекав, поки його наїзник зійде, злетів та сів на своє сідало в куті, а ординарець тим часом повідомив проприбуття третього з командирів найвищого рівня — ангела на ім'я Ксафанія. Її ранг був набагато вищий, ніж у Балтамоса й Баруга, і вона здавалася хмаркою загадкового мерехтливого світла, джерело якого ніби знаходилося деінде.

З ванної кімнати вийшла чепурна пані Кольтер, і всі три командири вклонилися їй. Наче здивована їхньою появою, вона не відповіла, лише нахилила голову та мовчки всілася на свій стілець, поклавши собі на коліна скуту мавпу.

Не марнуючи часу, лорд Ізраель промовив:

— Царю Огунве, розкажіть мені, що сталося. Могутній африканець заговорив низьким голосом:

— Ми вбили сімнадцять швейцарських гвардійців і збили два цепеліни. Хлопець і дівчинка втекли. Здолавши рішучий опір леді Кольтер, ми захопили її в полон та доставили сюди. Сподіваюся, вона не образилася на нас.

— Я цілком задоволена тим, як ви обходилися зі мною, ваша величносте, — відповіла жінка, дещо наголосивши на слові "ви".

— Інші гіроптери пошкоджені? Поранені є?

— Так, є, але поранення та пошкодження нетяжкі.

— Добре. Дякую вам, царю, ваш загін вправно виконав своє завдання. Мілорде Роук, що відомо вам?

— Мої агенти разом зі хлопцем та дівчинкою перебувають в іншому світі, — повідомив лорд Роук. — Діти непогано почуваються, хоча дівчинка і проспала декілька днівпід дією сильного снодійного. Щоправда, перебуваючи в печері, хлопець ледь не втратив безповоротно ніж: із малозрозумілої причини той розсипався на шматки. Але наразі ніж відновлено — завдяки одній істоті з півночі вашого світу, лорде Ізраель. Ідеться про велетенського полярного ведмедя, великого майстра в ковальській справі. Щойно ніж було полагоджено, хлопець прорізав вікно до іншого світу, де вони знаходяться й нині. Звичайно, мої агенти перебувають поруч із ними, але виникла одна проблема: поки ніж у хлопця, його не можна примусити ні до чого, якщо ж його вбити уві сні, ми не зможемо скористатися ножем. Шевальє Тіаліс і леді Салмакія триматимуться за дітьми, куди б ті не пішли, тож ми, принаймні, знатимемо, де вони. Здається, вони щось замислили — в будь-яшму разі, вони відмовляються прийти до фортеці. Мої агенти їх не загублять.

— Чи загрожує їм що-небудь у тому світі, в якому вони наразі знаходяться? — Спитав лорд Ізраель.

— Вони зараз на пляжі неподалік від лісу деревоподібних папоротей. Ознак тваринного життя там немає. Як я вже казав, і хлопець, і дівчинка цієї миті сплять — я розмовляв із шевальє Тіалісом кілька хвилин тому.

— Дякую, — сказав лорд Ізраель. — Але тепер, коли два ваших агенти стежать за дітьми, ми не отримуватимемо інформації з Магістрату. Доведеться покладатися на алетіометр. Принаймні…

Тут, на подив присутніх, його перебила пані Кольтер.

— Не знаю, як щодо інших підрозділів Церкви, — сказала вона, — а Консисторський Суд користується послугами алетіометриста Фра Павела Рашека, дуже скрупульозного, але повільного працівника. Суд дізнається про місце перебування Ліри не раніше, ніж за декілька годин.

— Дякую, Марісо, — промовив лорд Ізраель. — А в тебе є якісь припущення щодо намірів Ліри та хлопця?

— Ні, — відповіла жінка, — жодних. Я розмовляла із хлопцем, і він здався мені дуже упертим та потайливим. Щодо Ліри, прочитати її думки взагалі не можна.

— Мілорде, — мовив цар Огунве, — дозвольте поцікавитися, чи зробили ви леді членом нашої вищої ради? Якщо так, то в чому полягають її функції? В іншому ж разі, гадаю, вона не повинна бути присутньою тут.

— Вона моя полонена та моя гостя, а як колишній уповноважений агент Церкви, вона може володіти корисною інформацією.

— Але чи поділиться вона нею за своєю волею? Чи її треба віддати на тортури? — запитав лорд Роук, уважно дивлячись в обличчя пані Кольтер.

Жінка розсміялася.

— Я гадала, командири лорда Ізраеля знають, що істину не можна вирвати тортурами, — промовила вона.

Лорд Ізраель не міг не захопитися її безсоромною нещирістю.

— Я ручаюся за дії пані Кольтер, — сказав він. — Вона знає, що станеться, коли вона нас зрадить, до того ж у неї не буде змоги це зробити. Утім, якщо в когось із вас є заперечення, сміливо висловлюйте їх.

— Я маю сумніви, — вимовив цар Огунве, — але вони стосуються не пані Кольтер, а вас.

— Чому ж? — поцікавився лорд Ізраель.

— Якщо вона спокусить вас, ви не встоїте. Ми, на щастя, захопили її в полон, але її не слід було запрошувати на цю нараду. Обходьтеся з нею як завгодно поштиво, надайте їй хоч який комфорт, але тримайтеся від неї подалі.

— Що ж, я попросив вас висловитися, — промовив лорд Ізраель, — а тому мушу погодитися з вашим докором. Я ціную вашу присутність вище, ніж цієї жінки, царю. Я накажу відвести її.

Він простяг руку до дзвіночка, але тут заговорила пані Кольтер.

— Будь ласка, — енергійно сказала вона, — спочатку вислухайте мене! Я можу допомогти вам. Ви ледь чи знайдете когось, хто був би ближчим до верхівки Магістрату. Випитаєте, чому мені можна довіряти, чому я вирішила залишити лоно Церкви? Це просто: Церква збирається вбити мою дочку, вони не наважаться залишити її живою. Щойно я дізналася, ким вона є, щойно мені стало відомо, що відьмацьке пророцтво стосується саме її, я збагнула, що відтепер шляхи пані Кольтер і Святої Церкви розбігаються, іми віднині стали ворогами. Я не знала, чого прагнули ви, лорде Ізраель, та ким я є для вас, але знала, що мушу виступити проти Церкви, проти всього того, у що вона вірить, і, якщо потрібно, проти найвищої влади нашого всесвіту. Я…

Вона зупинилася. Усі командири уважно її слухали, але вона дивилася просто в очі лордові Ізраелю та зверталася тільки до нього. Її голос був низьким і пристрасним, а чудові очі блищали.

— Я була найгіршою матір'ю у світі. Я дозволила забрати від себе свою єдину дитину, котра тоді була ще немовлям, — мені було байдуже, що з нею станеться, я дбала лише про свою кар'єру. Я роками не згадувала про неї, а коли і згадувала, то лише шкодувала, що народила її Але коли Церква почала виявляти інтерес до Пилу та дітей у моєму серці щось ворухнулося, і я згадала, що сама є матір'ю, а Ліра… а Ліра є моєю дитиною. І коли я дізналася, що їй загрожує небезпека, то врятувала її. Я тричі втручалася та витягала її з небезпеки: першого разу, коли почало працювати Облаткове братство, тоді я пішла до Коледжу Джордана, забрала її до своєї лондонської оселі, де я могла не боятися руки братства — принаймні, я сподівалася на це. Але Ліра втекла. Другого разу я допомогла ці у Больвангарі, втрутившись якраз вчасно, — над нею вже було занесене лезо. Моє серце ледь не зупинилося… Саме це вони — тобто ми — робили з іншими дітьми, проте коли дійшло до моєї власної дитини… О, ви не маєте уявлення про жах, котрий я тоді відчула, сподіваюся, ніколи не відчуєте нічого подібного… Але я звільнила її, витягла звідти — тобто вдруге врятувала її. Однак навіть тоді я вважала себе частиною Церкви, її вірною і відданою слугою, була впевнена, що виконую завдання, дане мені Господом.

А потім я дізналася про відьмацьке пророцтво. Згідно з ним Ліра через деякий час буде спокушена — як була колись спокушена Єва. Якою буде ця спокуса, я не знаю, але, зрештою, Ліра підростає, і неважко уявити собі, що може статися. А тепер, коли Церква також це знає, вона хоче її вбити. Якщо все залежить від дівчинки, чи зможуть вони піти на ризик, залишивши її живою? Хіба насміляться вони дозволити всьому йти своїм ходом, сподіваючись, що Ліра відкине спокусу, якою б та не була? Ні, вони неодмінноїї вб'ють. Якби вони могли, то напевно повернулися б в Едемський сад і вбили Єву ще до того, як та зазнала спокуси. Вбивати для них — це цілком звична річ, сам Кальвін віддавав накази вбивати дітей. Либонь, вони умертвлять Ліру із церемоніями, молитвами, плачем і співом псалмів і гімнів, але суті це не змінює — її буде вбито! Якщо вона потрапить до їхніх рук, її можна вважати мертвою. Отже, коли я почула слова однієї з відьом, то врятувала свою дочку втретє. Я просто забрала її до безпечного місця та залишилася там.

— Але ви накачали її снодійним, — промовив цар Огунве.