Янтарне скло - Сторінка 34

— Ви не дозволяли їй прийти до тями.

— Я змушена була це зробити, — відповіла пані Кольтер, — адже Ліра ненавидить мене…

Тут її голос, що до того хоча і дзвенів емоціями, але був твердим, раптом обірвався риданням. За мить жінка продовжила:

— Вона боялася та ненавиділа мене, і якби я не скористалася снодійним, а Ліра не впала б у забуття, вона випурхнула б від мене, як пташка від кішки. Чи знаєте ви, як важко мені, матері, було напувати її сонним зіллям? Але ж це був єдиний спосіб урятувати її від смерті! Весь цей час у печері… вона спала, її очі були заплющені, тіло нерухомим, її деймон лежав, згорнувшись клубочком, біля її шиї… О, я відчувала таку любов, таку ніжність, таку глибоку… Я вперше дістала змогу по-справжньому дбати просвою крихітку… я мила її тіло, годувала її, піклувалася, щоб їй було тепло та зручно… Я цілими ночами лежала біля неї, колисала її у своїх обіймах, цілувала її очі… Її волосся було мокрим від моїх сліз… Я…

Вона була геть безсоромною. Голос її був тихим, буцімто позбавленим будь-яких театральних ефектів, і коли/и знову стрясло ридання, вона майже приховала його, наче напружуючи всі свої сили, щоб не порушувати етикету. "Усе це робить її відверту брехню ще ефективнішою, — з відразою подумав лорд Ізраель. — Вона брехуха до самих кісток".

Пані Кольтер, не показуючи цього, спрямовувала свої слова головним чином на царя Огунве, і лорд Ізраель добре це бачив. І річ була не лише в тому, що цар був більше заінших налаштований проти неї — він був людиною, на відміну від ангела чи лорда Роука, і пані Кольтер знала, як грати на його почуттях.

Та найбільше враження вона справила саме на галівесп'янина. Лорд Роук добре відчував під її солодким тоном скорпіонове жало, і те, як майстерно вона брехала, не могло не здивувати його. "Краще утримувати скорпіонів там, де за ними можна спостерігати", — подумав він.

Саме тому він підтримав царя Огунве, коли той сказав, що не заперечуватиме, якщо пані Кольтер залишиться в кабінеті. Лорд Ізраель сам себе перехитрив: тепер уже він хотів, щоб жінку відвели, але ж він погодився прислухатися до думок своїх командирів.

Пані Кольтер подивилася на лорда Ізраеля з виразом м'якої, доброчесної стурбованості. Він був упевнений, що жодні очі не здатні роздивитися у глибині її чудових очей тріумфуючий блиск.

— Можете залишитися, — промовив він. — Але ви сказали вже досить, тож відтепер ані слова! Панове, ви читали рапорт щодо загону, який стоїть на південному кордоні. Як ви гадаєте, ми нічого не проґавили? Чи це можливо? Потім я хотів би дізнатися вашу думку щодо запасів зброї, а потім — почути від Ксафанії про розміщення ангельських сил. Тож спочатку про південний кордон. Царю Огунве?

Заговорив африканець. Командири деякий час обговорювали свої справи, вразивши пані Кольтер достеменним знанням оборонних порядків Церкви та сил, що перебувають урозпорядженні її ієрархів.

Але тепер, коли Тіаліс і Салмакія були з дітьми й лорд Ізраель уже не мав шпигунів у Магістраті, їхні знання швидко застаріватимуть. У голові пані Кольтер промайнула ідея, і вона обмінялася з деймоном-мавпою швидкими поглядами так, наче антаричні іскри простромили повітря. Але вона нічого не сказала — лише погладила золотавий смух мавпи та знову почала слухати командирів.

Нарешті лорд Ізраель промовив:

— Досить. Із цією проблемою ми впораємося пізніше. Тепер перейдемо до зброї. Гадаю, до випробувань намірольота все приготовлено. Ходімо подивимося на нього.

Він дістав із кишені срібний ключик і відімкнув ланцюг, що сковував мавпі руки й ноги, намагаючись при цьому не торкатися навіть кінчиків золотавого смуху.

Усі присутні вслід за лордом Ізраелем вийшли з башти та попрямували до мурів фортеці. Лорд Роук, сівши на свого яструба, полетів за ними.

Дув холодний пронизливий вітер, від якого боліли очі. Над головами, щось викрикуючи, ширяв у потоках повітря синій яструб. Цар Огунве мерзлякувато закутався в шинель та поклав руку на голову своєму деймону-гепарду.

Пані Кольтер несміливо звернулася до ангела:

— Перепрошую, пані, ваше ім'я Ксафанія?

— Так, — відповів ангел.

Її зовнішність вразила жінку так само, як зовнішність її товаришів колись уразила відьму Руту Скаді, котра зустріла їх у небі: вона світилася наче не зсередини, а віддзеркаленим світлом із невідомо якого джерела. Вона була високою, оголеною та крилатою, а її обличчя явно належало створінню, старішому від усіх бачених пані Кольтер живих істот.

— Ви з тих повсталих ангелів?

— Так, і з тих далеких часів я блукаю поміж незліченних світів. Тепер я запропонувала свої послуги лордові Ізраелю, бо вбачаю в його великому задумі надію нарешті знищити тиранію.

— Але якщо ви зазнаєте невдачі?

— Тоді всіх нас буде знищено, а жорстокість пануватиме довічно.

Розмовляючи, вони слідом за лордом Ізраелем швидко Простували уздовж фортечних мурів до могутніх сходів, які спускалися так глибоко, що навіть світло ліхтарів, котрі висіли повсюди, не досягало дна. Повз них прослизнув синій яструб, пірнувши в темряву та поступово перетворившись на крихітну синю цятку, що розчинилася внизу.

Ангел полетів уперед та наблизився до лорда Ізраеля, а пані Кольтер побачила, що спускається сходами слідом за царем Огунве.

— Вибачте мою необізнаність, ваша величносте, — промовила вона, — але до вчорашнього бою біля печери я ніколи не чула про істот на кшталт чоловіка на синьому яструбі… Звідки він родом? Чи не могли б ви розповісти мені про цей народ? Я дуже не хотіла б ображати його, але коли розмовляєш із тим, про кого нічого не знаєш, можна ненавмисно виявити нечемність.

— Добре, що ви спитали, — відповів цар Огунве. — Цей народ дуже гордий. Їхній світ розвивався не так, як наші: там два види розумних істот — люди та галівесп'яни. Люди здебільшого служать Господу, і вони з найдавніших часів намагаються звести галівесп'ян зі світу. Вони вважають маленький народ слугами диявола, тож галівесп'яни не можуть довіряти істотам одного з нами розміру. Але вони безжальні та горді вояки, смертельно небезпечні вороги й цінні розвідники.

— А вам служить уся ця раса, або вони поділені так само, як люди?

— Деякі працюють на ворога, проте більшість разом із нами.

— А ангели? Знаєте, донедавна я гадала, що ангели є винаходом середньовіччя, виплодом людської фантазії… Зустрітися з одним із них було для мене великою несподіванкою. Чи багато їх стало під прапори лорда Ізраеля?

— Пані Кольтер, — відповів цар, — ці питання є саме такими, які ставив би мені звичайнісінький шпигун.

— Гарним я була б шпигуном, якби запитувала вас так відверто, — промовила жінка. — Я полонена, ваша величносте. Я не можу втекти — навіть якби в мене було де ховатися. Відтепер я нешкідлива, можете повірити моєму слову.

— Коли ви це кажете, я радий вам повірити, — сказав цар. — Зрозуміти діяння ангелів набагато складніше, ніж дії людей. По-перше, їх існує багато різновидів, і деякімають більші можливості, ніж інші. Окремі групи ангелів поєднують давні альянси та давню ворожнечу, але ми знаємо про це надто мало. Господь пригнічує їх з самого початку свого існування.

По-справжньому шокована, пані Кольтер зупинилася. Африканський цар також зупинився та наблизився до неї, гадаючи, що їй стало погано. І дійсно, бліде світло ліхтарів кидало на її обличчя примарні тіні.

— Ви промовили це наче мимохідь, — сказала пані Кольтер, — наче я мусила добре це знати… Але як це може бути? Усі світи створені Господом, чи не так? Він існував завжди, принаймні, до того, як виникло все інше. Як же він може "почати існувати"?

— Це стало відомо ангелам, — відповів Огунве. — Декого з нас також шокувала звістка про те, що Господь не створював усесвіт. Може, творець існував, а може, й ні — нам це невідомо. Ми лише знаємо, що якоїсь миті Господь узяв владу до своїх рук, що потім відбулося повстання ангелів, що проти нього також боролися деякі люди. Це — останнє повстання. Ніколи раніше люди й ангели, а також істоти з інших світів не поєднували свої зусилля. Це найбільша з армій, що коли-небудь існували, але, можливо, й цього виявиться замало. Побачимо.

— Але якими є наміри лорда Ізраеля? Що це за світ і навіщо він прийшов сюди?

— Він привів нас сюди тому, що цей світ є порожнім. Я маю на увазі, тут немає розумного життя. Ми не колонізатори, пані Кольтер. Ми прийшли сюди не для того, щоб завойовувати, а для того, щоб будувати.

— Він що, збирається напасти на небесне царство? Огунве окинув жінку спокійним поглядом.

— Ми не збираємося вторгатися в небесне царство, — сказав він, — але якщо воно прагне напасти на нас, то хай буде готове до війни, адже ми до неї готові. Пані Кольтер, я цар, але пишаюся тим, що допомагаю лордові Ізраелю будувати світ, у якому немає царств і королівств. Там не буде ні царів, ні єпископів, ні попів. Небесне царство стало відоме під цією назвою Тому, що Господь підніс себе над рештою ангелів. Але нам таке не потрібно, і цей світ є іншим. Ми наміряємося стати вільними громадянами небесної республіки.

Пані Кольтер хотіла почути більше — в неї на язиці крутилося ще з десяток питань, — однак цар вирушив далі, не бажаючи змушувати свого начальника чекати, тож жінцідовелося поквапитися.

Сходи були такими довгими, що коли вони нарешті досягли низу, небо над ними майже зникло з очей. Вже на середині дистанції сили майже облишили пані Кольтер, але вонане стала скаржитися, а зціпила зуби та йшла далі. Зрештою вони увійшли до величезного підземного залу, освітленого якимись кристалами, вмурованими в колони, які підтримували стелю. Під стелею було видно якісь конструкції, драбинки, та містки, по яких снували зайняті роботою люди.

Коли пані Кольтер підійшла, лорд Ізраель розмовляв зі своїми командирами. Не надавши жінці можливості відпочити, він пішов по величезному приміщенню, час від часу на мить зупиняючись, аби перекинутися декількома словами з якимись людьми. Повітря було густим і теплим. Пані Кольтер звернула увагу на те, що, мабуть, для зручності лорда Роука на кожній колоні на висоті людського зросту було прилаштовано кронштейн, на який міг би всістися яструб, отже, галівесп'янин завжди мав змогу взяти участь у бесіді.

Але лорд Ізраель не став затримуватися у залі — на дальньому його кінці охоронець відчинив важкі подвійні двері та пропустив їх на платформу біля залізниці.