Янтарне скло - Сторінка 57

Лорд Роук спалив волосся, що лежало в конверті, й розвіяв попіл по вітру, а потім пробрався до лабораторії та став свідком того, як техніки поклали решту русого локона до резонаційної камери. Галівесп'янин добре побачив, де вона розташована та як її відчинити, але яскраве світло, що ним були залиті всі приміщення, та невпинне метушіння технічного персоналу не дозволили йому що-небудь удіяти.

Тож слід було витягти локон вже після того, як бомбу буде налаштовано.

Існувало ще одне ускладнення, пов'язане з намірами голови Суду стосовно пані Кольтер. Енергія бомби утворювалась від розрізання зв'язку між людиною й деймоном, тобто знайомого пані Кольтер жахливого процесу інтерсекції з його клітками та срібною гільйотиною. Отець Макфейл збирався розрізати життєвий зв'язок між нею та золотавою мавпою й використати енергію, що вивільниться, для того, щоб знищити її дочку. Вони з Лірою мали загинути від речі, котру вона, можна сказати, сама винайшла. Що ж, принаймні, задум був красивим.

Залишалося сподіватися тільки на лорда Роука. Але за ті нечисленні хвилини, коли вони мали можливість потайки поспілкуватися, він встиг повідомити пані Кольтер, як діють отруйні шпори: він не міг використовувати їх постійно, тому що з кожним уколом отрути в них залишалося дедалі менше.

На те, щоб цілком поновити вбивчу силу шпор, потрібна була доба, тож незабаром головна зброя галівесп'янина стане малоефективною, і їм залишиться тільки їхній мозок.

Пані Кольтер відшукала високий камінь поруч із коренями ялини, що чіплялася за крутий схил, сіла в це укриття та озирнулася.

Над нею, на краю обриву, стояла відкрита для всіх вітрів генераторна станція. Аби спростити завдання підвести кабель до бомби, працівники станції спрямували на схил численні прожектори, і пані Кольтер чула неподалік їхні голоси та бачила, як по стовбурах дерев бігають туди-сюди плями світла. Сам кабель завтовшки з чоловічу руку був намотаний на величезну котушку, що стояла на вантажівці на краю обриву, і з тією швидкістю, з якою техніки пробиралися вниз, вони повинні були досягти місця, де була розташована бомба, приблизно за п'ять хвилин.

Під цепеліном стояв отець Макфейл і своєю проповіддю відновлював сили солдатів. Дехто з них стояв на варті, тримаючи в руках гвинтівки та вдивляючись у крижаний дощ, а інші звільняли бомбу від дерев'яного ящика й готували її до підключення до силового кабелю. Незважаючи на дощ, зі свого спостережного пункту пані Кольтер доситьчітко бачила у світлі прожекторів незграбну купу обладнання та дротів, котра, трохи нахилена, стояла на великому плоскому валуні. Було чути гудіння та потріскування прожекторів, кабелі котрих, наче якісь скакалки, гойдалися на вітрі, кидаючи на скелі хиткі тіні.

З однією частиною апаратури, а саме із сітчастими клітками та срібним лезом над ними, пані Кольтер була добре знайома. Але все інше вона бачила вперше, й усі ці котушки, ізолятори та переплетіння трубок являли для неї абсолютну загадку. Однак десь усередині цієї складної структури лежав крихітний клаптик волосся, від якого залежало все.

Ліворуч від пані Кольтер схил ставав прямовисним, а десь далеко внизу мерехтів білим світлом та рокотав водоспад Сен-Жан-Лес-Ов.

Пролунав крик, і один із солдатів упустив гвинтівку, зробив два непевні кроки, упав на ґрунт і почав смикатися, стогнучи від болю. У відповідь голова Суду подивився на небо, рупором приклав руки до рота та видав пронизливий крик.

"Що він робить?" — подумала пані Кольтер.

За мить вона дізналася відповідь. Як не дивно, але поруч із головою Суду приземлилася відьма. Перекрикуючи вітер, він прокричав їй:

— Шукайте поруч! Жінці хтось допомагає, і не виключено, що це не людина. Ця істота вже напала на декількох наших людей. Вам не перешкоджає темрява, тож відшукайте й убийте її!

— Щось наближується, — стривоженим гучним голосом промовила відьма. — Я бачила дещо на півночі.

— Забудьте про це. Знайдіть цю істоту та знищте її, — відповів голова. — Вона мусить бути десь неподалік. Також відшукайте жінку. Вирушайте!

Відьма злетіла в повітря.

Раптом мавпа схопила пані Кольтер за руку та показала нащось.

На купці моху лежав лорд Роук. Як солдати ще не помітили його? Але з ним щось сталося, бо він не рухався.

— Піди принеси його, — наказала жінка, й мавпа, пригнувшись до землі та перебігаючи від одного каменя до іншого, попрямувала до клаптика зелені між скелями. За хвилину її золотавий смух потемнів від дощу та прилип до тіла. Це зробило деймона меншим і непримітнішим, але його все одно дуже легко було побачити з повітря.

Тим часом отець Макфейл знову зайнявся бомбою. Працівники генераторної станції вже дотягли до неї кабель, і техніки вже приєднували його до апаратури та готувалися увімкнути її.

Пані Кольтер не розуміла, що збирався робити голова Суду, адже його жертва втекла. Але потім він повернув голову, й у світлі прожектора жінка побачила його обличчя, воно було таким напруженим і застиглим, що скидалося радше на маску, ніж на обличчя живої людини. Його губи ворушилися, читаючи молитву, очі дивилися вгору, не моргаючи краплями дощу, і взагалі він був схожий швидше на свято в екстазі мучеництва з іспанської картини. Пані Кольтер зрозуміла, що замислив отець Макфейл, і здригнулася — він збирався принести себе в жертву. Бомба спрацює незалежно від того, чи буде вона її частиною.

Золотава мавпа нарешті наблизилася до лорда Роука.

— Моя ліва нога зламана, — спокійно промовив галівесп'янин. — Один із солдатів наступив на мене. Слухай уважно…

Поки мавпа несла його подалі від прожекторів, він достеменно пояснив їй, де розташована резонаційна камера і як її відчинити. Вони рухалися практично на очах у солдатів. Однак мавпі таки вдалося вислизнути зі своєю ношею.

Коли пані Кольтер, кусаючи губу, спостерігала за переміщеннями свого деймона, вона раптом почула, як у повітрі щось свиснуло, та відчула важкий удар — але не в її тіло, в дерево. Жінка озирнулася, побачила, що за декілька сантиметрів від її лівої руки зі стовбура ялини стирчить стріла, й відразу відкотилася праворуч та кинулася схилом вниз до мавпи — за першою стрілою могла прилетіти й наступна.

Раптом хід подій наче разом прискорився в декілька разів: спалахнула стрілянина, а по схилу поповзла хмара їдкого диму, хоча полум'я жінка не бачила. Помітивши, що на пані Кольтер напали, золотава мавпа поклала лорда Роука на землю та кинулася на її захист — з ножем напоготові з неба вже злітала відьма. Лорд Роук притулився спиною до найближчого каменя та побачив, як пані Кольтер зчепилася з відьмою. Вони почали качатися між скелями, намагаючись придушити одна одну, а золотава мавпа тим часом прудко обривала голки з гілки сосни, сподіваючись, що це не дасть відьмі злетіти в небо.

За декілька десятків метрів від них голова Суду засовував свого деймона в меншу з сітчастих кліток. Бідолашна ящірка виривалася, верещала та смикалася, але чоловік відірвав її від своєї руки та швидко зачинив дверцята. Техніки завершували приготування — перевіряли показання різноманітних приладів.

Тут на галівесп'янина невідомо звідки налетіла чайка, схопила його лапами та знову злетіла в повітря. Це був деймон відьми. Лорд Роук видирався як міг, але птах тримав його надто міцно. Наступної миті відьма звільнилася від обіймів пані Кольтер, стрибнула на обірвану гілку сосни та злетіла в повітря вслід за своїм деймоном.

Пані Кольтер побігла до бомби, відчуваючи, що дим ніби пазурами шкрябає її ніс і горло — це був сльозоточивий газ. За декілька секунд до того більшість солдатів лежали на землі чи стояли рачки, задихаючись, але тепер, коли порив вітру розігнав цю невідомого походження хмару, вони починали приходити до тями. Над бомбою нависало величезне ребристе тіло цепеліна, натягуючи канати, щоб утримувати його на місці. Зі сріблястої поверхні зривалися цівки води.

Тут у вухах пані Кольтер задзвеніло: із неба пролунав крик, такий пронизливий і сповнений жаху, що навіть золотава мавпа схопилася за руку жінки. Секундою пізніше, мигнувши в повітрі виром білих кінцівок, чорного шовку та зелених гілок, прямо перед ногами отця Макфейла об каміння вдарилася відьма, і всі в радіусі п'ятдесяти метрів виразно чули, як хруснули її кістки.

Пані Кольтер побігла вперед — подивитися, чи не вижив лорд Роук. Однак галівесп'янин був мертвий; його права шпора стирчала глибоко в шиї відьми, а та, все же жива, тремтячими губами шепотіла:

— Щось летить… щось інше… летить…

"Незрозуміло", — промайнуло в голові пані Кольтер. Голова Суду вже переступив через тіло відьми й підходив до більшої клітки. Його деймон бігав угору-вниз по решітці меншої, жалібно благаючи пощади. Під ударами його крихітних пазурів срібна клітка мелодійно дзвеніла.

Золотава мавпа стрибнула на отця Макфейла, але не для того, щоб напасти на нього: вона скочила на плечі чоловіка, звідти пірнула у саму гущавину дротів і трубок, туди, де знаходилася резонаційна камера. Голова Суду спробував її схопити, однак пані Кольтер вчепилася йому в руку та потягла його на себе. Вона погано бачила, що відбувається: її очі все ще роз'їдав сльозоточивий газ та заливав холодний дощ. Звідусіль неслася стрілянина: відбувалося щось незрозуміле.

Промені прожекторів безладно металися по майданчику, на мить вихоплюючи щось із темряви, аби знов відлетіти кудись, і навіть чорні скелі, здавалося, не стояли на місці. Отець Макфейл і пані Кольтер вчепилися одне в одного, дряпаючись, кусаючись, розмахуючи кулаками та тягнучи суперника вниз. Жінка була виснаженою, а церковник — сильним і тренованим, однак їй додавав сил відчай, і вона, можливо, навіть спромоглася б відтягнути його, але частина її уваги була спрямована на мавпу, котра спритними руками смикала за важелі та трубки, тяглася кудись у сплетіння дротів…

У голові пані Кольтер щось вибухнуло, й вона, приголомшена, впала на землю — це отець Макфейл щосили ударив в скроню. Стікаючи кров'ю, голова заскочив у клітку та зачинив за собою двері.

А мавпа тим часом нарешті відчинила скляні дверцята резонаційну камеру та простягала руку всередину, до пасма волосся, затиснутого між гумовими подушечками з металевим затискувачем.