Янтарне скло - Сторінка 55

Лорд Роук збагнув причину замішання нічного відвідувача: предметом його інтересу був медальйон на золотому ланцюжку, що висів на шиї пані Кольтер.

Лорд Роук тихо вирушив уздовж плінтуса до дверей. Священик перехрестився — він збирався торкнутися пані Кольтер. Затамувавши подих, він схилився над ліжком, і тут золотава мавпа заворушилася.

Молодий чоловік завмер як стояв, із витягнутими руками. Його деймон-кролик тремтів біля його ніг, і лорд Роук думав, як нерозумно поводиться лихо-злодій — деймон міг би постояти на варті. Мавпа уві сні перевернулася на інший бік і знову завмерла.

Після хвилини перебування в ролі воскової фігури брат Луіс простяг тремтячі руки до шиї пані Кольтер. Він рився там такий тривалий час, аж галівесп'янин вирішив, щоперш він розстебне застібку, розвидниться. Але нарешті замок піддався, і чернець обережно взяв медальйон та виппостався.

Брат Луїс ще не встиг повернутися, а лорд Роук уже нечутно вислизнув із кімнати. Він почекав у темному коридорі, поки юнак навшпиньках не вийде назовні й не поверне за собою ключ, а потім пішов услід за ним.

Брат Луїс пішов до вежі, й коли голова Суду відчинив йому двері, лорд Роук непомітно прошмигнув до кімнати та сховався за розп'яттям у її затіненому куті.

Отець Макфейл був не сам: алетіометрист Фра Павел кохався у своїх книжках, а біля вікна, нервуючись, стояв ще один чоловік, богослов-практик із Больвангара. Обидва вони підвели голови.

— Мої вітання, брате Луїс, — промовив голова. — Мерщій покажіть його мені, сідайте поруч!

Фра Павел відсунув одну із своїх книжок, і молодий чернець поклав на стіл золотий ланцюжок. Поки отець Макфейл порався із застібкою, всі інші уважно за ним спостерігали. Доктор Купер запропонував кишеньковий ножик, і за його допомогою голова нарешті розстебнув медальйон і голосно видихнув.

Аби краще бачити, що там лежить, лорд Роук здерся на стілець. У світлі гасової лампи наче виблиснуло золото — у медальйоні лежав локон золотавого волосся. Голова Суду почав крутити його в руках і навертати на палець.

— Ми впевнені, що це волосся належить дитині? — спитав він.

— Я особисто впевнений, — пролунав слабкий голос Фра Павела.

— Цього вистачить, докторе Купер?

Блідолиций чоловік низько уклонився, взяв локон із рук отця Макфейла та підніс його до світла.

— О, звичайно, — промовив він. — Вистачило б однієї волосинки. Ціле пасмо зайве.

— Дуже радий це чути, — сказав голова. — А тепер, брате Луїс, ви повинні повернути медальйон на шию нашої леді.

З ченця наче випустили повітря: він сподівався, що його роль скінчилася. Голова Суду поклав волосся в медальйон та замкнув замочок, озирнувшись при цьому, й лорд Роук змушений був відступити в тінь.

— Отче, — промовив брат Луїс, — я, безперечно, виконаю ваш наказ, але дозвольте поцікавитися: навіщо вам волосся дитини?

— Ні, брате Луїс, я не скажу вам цього, адже це вас збентежить. Ми самі про все подбаємо. Можете йти.

Юнак узяв медальйон та вийшов, поборовши в собі почуття образи. Лорд Роук подумав, чи не піти слідом за ним і розбудити пані Кольтер в ту мить, коли чернець повертатиме медальйон на місце, проте дізнатися, що замислили ці люди, було важливіше.

Коли двері зачинилися, галівесп'янин повернувся в затінок і почав слухати.

— Як ви дізналися, що в неї було це волосся? — спитав науковець.

— Кожного разу, згадуючи дитину, вона клала руку на медальйон, — відповів голова. — А тепер, як швидко все буде напоготові?

— Знадобиться декілька годин, — промовив доктор Купер.

— Розкажіть, що ви робите з волоссям?

— Ми поміщаємо його в резонаційну камеру. Розумієте, кожна людина унікальна, і розташування її генів є неповторним. Щойно його буде проаналізовано, інформація кодується в низку антаричних імпульсів і передається на установку націлювання. Вона встановлює точні координати джерела матеріалу, у даному випадку волосся — хай тамде це джерело перебуває. Загалом цей процес використовує Певні положення єресі Бернарда-Стокса, а саме уявлення про множинність світів…

— Не переймайтеся, докторе. Фра Павел повідомив мені, що дитина перебуває в іншому світі. Будь ласка, продовжуйте. Отже, бомба спрямовується за допомогою волосся?

— Так. На ті волоски, від яких були відрізані ці.

— І коли вона детонує, дитину буде знищено, хоч де вона наразі знаходиться?

Учений затамував подих і тихо промовив:

— Так.

Потім він нервово ковтнув і повів далі:

— Для цього потрібна величезна кількість енергії, антаричної енергії. Ви знаєте, що для початку ланцюгової реакції в урановій атомній бомбі знадобиться велика кількість вибухівки, і так само цей апарат потребує струму колосальної сили — лише так можна вивільнити набагато більшу енергію процесу розривання. Я гадав…

— Я так розумію, місце, де має вибухнути бомба, не має значення?

— Так. У тім-то й річ — вона вибухне де завгодно.

— І вона вже цілком готова?

— Тепер, коли в нас є волосся, питання лише в енергії.

— Я передбачив це. Для наших цілей було реквізовано гідроантаричну станцію в Сен-Жан-Лес-Ов. Вона виробляє достатню кількість енергії, чи не так?

— Так, — відповів науковець.

— То ми розпочнемо зараз же. Будь ласка, займіться апаратом, докторе Купер: якомога швидше підготуйте його для транспортування. Погода в горах швидко змінюється., і незабаром почнеться буря.

Учений узяв невеликий конверт із Ліриним волоссям, нервово вклонився й вийшов. За ним тінню вислизнув лорд Роук.

Щойно вони трохи відійшли від кімнати голови Суду, галівесп'янин стрибнув уперед. Доктор Купер, котрий цієї миті спускався сходами, відчув пекучий біль у плечі та спробував схопитися за поруччя, але рука чомусь не послухалася його, а ноги підкосилися. Він покотився вниз та важко впав на сходову площадку, по його тілу прокотилися конвульсії.

Лорд Роук насилу вирвав конверт із долоні — той був для нього надто великим. Потім він, намагаючись триматися в-затінку, почав пробиратися до кімнати, у якій спала пані Кольтер.

Щілина під дверима виявилася для нього достатньо широкою. У кімнаті вже побував брат Луїс, але він не насмілився застебнути ланцюжок на шиї пані Кольтер: той лежав поруч із нею на подушці.

Аби розбудити жінку, лорд Роук натиснув їй на долоню. Вона була геть виснажена подіями попереднього дня, проте відразу сфокусувала погляд на галівесп'янині й сіла, протираючи очі.

Він розповів їй, що сталося, і віддав конверт.

— Мусите просто зараз знищити все волосся, — сказав лорд Роук, — адже той учений казав, що вистачить навіть однієї волосинки.

Жінка подивилася на русявий завиток і похитала головою.

— Надто пізно, — промовила вона, — це лише половина від того локона, котрий я відрізала. Мабуть, Макфейл поділив його навпіл і залишив собі другу частину.

Лорд Роук досадливо крекнув.

— Либонь, це сталося, коли він озирнувся! — промовив Він. — Я змушений був відступити в тінь, і тоді…

— І ми ніяк не зможемо дізнатися, куди він поклав волосся, — зауважила пані Кольтер. — Утім, якщо ми відшукаємо бомбу…

— Тсс! — пролунало від дверей кімнати.

Це подала сигнал тривоги золотава мавпа, яка припала до підлоги та слухала, що відбувається зовні. За мить лорд Роук і жінка також почули квапливі важкі кроки, що наближалися до дверей.

Пані Кольтер поквапливо передала конверт і волосся З медальйона галівесп'янину, котрий відразу заліз на шафу. Золотава мавпа ледь встигла стрибнути на ліжко та лягти поруч із жінкою, як у дверях шумно повернувся ключ.

— Де волосся? Що ви з ним зробили? Як ви спромоглися напасти на доктора Купера? — пролунав у кімнаті різкий голос голови Суду.

Пані Кольтер підвела руку, щоб прикрити очі від світла з коридору, та з демонстративно сонним виглядом сіла на ліжку.

— Бачу, вам дуже подобається всю ніч розважати своїх гостей, — в'ялим голосом промовила вона. — Це якась нова гра? Що я маю робити? І хто такий доктор Купер?

Разом із отцем Макфелом до кімнати зайшов охоронець зі сторожки, й тепер він водив ліхтарем під ліжком і в кутах кімнати. Голов відчув розчарування: очі пані Кольтер були пухкими від сну, й було очевидно, що вона не підводилася з постелі.

— У вас є спільник, — сказав він. — Хтось напав на відвідувача коледжу. Хто це був? Хто прийшов сюди разом із вами й де він зараз?

— Я зовсім не розумію, про що ви. І що це за…

Жінка намацала медальйон, що лежав на подушці, взяла його, подивилася на голову Суду широко розплющеними сонними очима, і тоді лорд Роук став свідком чудової акторської гри — пані Кольтер спантеличено промовила:

— Але ж це мій… що він тут робить? Отче Макфейл, хто заходив сюди? Хтось зняв медальйон із моєї шиї. І де Лірине волосся? Тут був локон волосся моєї дочки! Хто його взяв і навіщо? Що тут відбувається?

Вона скочила на ноги та стояла в ореолі сплутаного волосся, всім своїм виглядом і голосом демонструючи обурення.

Отець Макфейл відступив на крок і почухав потилицю.

— Із вами хтось прийшов! — скреготливим голосом вимовив він. — Я впевнений, у вас є спільник. Де він ховається?

— У мене немає ніякого спільника! — розлючено вигукнула жінка. — Якщо тут десь вештається невидимий убивця, то це, мабуть, сам диявол. Я б сказала, що він повинен почуватися тут як удома.

Отець Макфейл наказав охоронцеві:

— Відведіть її в підвал та надіньте на неї кайдани. Я знаю, що ми можемо зробити з цією жінкою — слід було подумати про це відразу після її появи.

Пані Кольтер розгублено озирнулася й на коротку мить зустрілася очима з лордом Роуком, котрий причаївся на шафі, в темному куті під стелею. І галівесп'янин умить збагнув, що йому слід зробити.

25

Сен-Жан-Лес-Ов

Ревуча вода водоспаду Сен-Жан-Лес-Ов прямовисно падала вниз із кам'яного порога, розташованого на східному кінці Відрога Альп, а до схилу сусідньої гори приліпилася гідроантарична станція. Місцевість ця була дикою та пустельною, людина нізащо б не побудувала тут нічого, якби не перспектива використовувати енергію тисяч тонн падаючої води для того, щоб крутити величезні антаричні генератори.

Стояла ніч того дня, коли було заарештовано пані Кольтер. Погода провіщала бурю. Над крихітним майданчиком біля суцільного кам'яного фасаду антаростанції зупинився Цепелін, його двигуни ревіли, долаючи рвучкий вітер. Прожектори цепеліна, що світили на землю, робили його схожим на істоту, яка стоїть на декількох ногах зі світла та поступово присідає, щоб лягти.

Але пілотові дуже не подобалося те, що у цій гірській Місцевості вітер постійно створював вихори та змінював напрямок.