Ярмарок Суєти - Сторінка 92

Йому приємно було вважати себе головою родини. Пітт сподівався використати великий вплив, який він скоро мав здобути в графстві завдяки своїм видатним здібностям і становищу, щоб знайти братові гарне місце й добре прилаштувати своїх кузенів. А може, його трохи мучило сумління, коли він думав про те, що володіє тепер сам усім тим багатством, на яке кожне з них покладало надії. За три-чотири дні володарювання Пітт змінив тон і остаточно обміркував свої плани: він вирішив бути спра­ведливим і чесним володарем, скинути леді Саутдаун і по можливості утримувати приязні стосунки з усіма своїми родичами.

Отже, він диктував листа своєму братові Родонові — про чистого, добре обдуманого листа, в якому не бракувало ні глибоких зауважень, ні пишних висловів, що вразили простодушну маленьку секретарку.

"Яким він буде оратором,— думала вона,— коли ввійде в палату громад (про це і про тиранію леді Саутдаун він часом натякав дружині в ліжку) ! Який розумний і добрий, який геніальний мій чоловік! А мені здавалося, що він трохи холодний.

Ні, він добрий і геніальний!"-Насправді ж Пітт Кроулі знав кожне слово того листа напам'ять, вивчивши його глибоко й досконало, мов ди­пломатичну таємницю, задовго до того, як з'явилась нагода продиктувати його враженій дружині.

І ось цей лист з широким чорним обрамленням і печат­кою сер Пітт Кроулі відправив своєму братові полковни­кові в Лондон. Родон Кроулі, отримавши його, не вель­ми втішився. "Нема сенсу їхати в той закуток,— думав він.— Я не висиджу й півгодини наодинці з Піттом після обіду, а дорога туди й назад коштуватиме нам двадцять фунтів".

Родон, як у кожній важливій справі, пішов з листом до Бекі — поніс його нагору разом із шоколадом, який він щоранку готував для неї й подавав до спальні.

Він поставив тацю з сніданком і листом на туалетний столик, перед яким Бекі розчісувала свої золотисті коси. Вона взяла в руки послання з жалобними берегами, про­читала його, схопилась і, вимахуючи ним над головою, крикнула:-Ура!-Ура? — перепитав Родон, вражено дивлячись на ма­леньку постать, що стрибала по спальні в розстебненому фланелевому халаті, з розпущеними рудими кучерями.— Він же нам нічого не залишив, Бекі. Я отримав свою пайку, коли став повнолітнім.

Ти ніколи не станеш повнолітнім, дурненький мій,— відповіла Бекі.— Мерщій біжи до мадам Брюнуа, мені потрібна жалоба. Дістань крепу собі на капелюх і купи чорний жилет, бо в тебе, здається, Чорного немає. І скажи, нехай усе пришлють завтра, щоб ми в четвер могли виїхати.

Невже ти думаєш їхати? — спитав Родон.

Звичайно, думаю! І думаю, що леді Джейн на той рік відрекомендує мене королю.

Думаю, що твій брат влаштує тобі місце в парламенті, дурненький. Думаю, що ти й він голосуватимете за лорда Стайна, нездогадо мій, і ти станеш міністром в ірландських справах" або губернатором Вест-Індії, або скарбником, або консулом, або ще якоюсь важливою особою!-Поштові коні коштуватимуть нам купу грошей,— буркнув Родон.

Ми можемо поїхати в Саутдауновій кареті, вона, певне, буде представляти його на похороні, адже він родич. Хоч ні, нам краще їхати в поштовій кареті. Так буде скромніше...

Ми, звичайно, візьмемо Роді? — запитав полковник.

Ні в якому разі! Навіщо оплачувати зайве місце? Він надто великий, щоб втиснути його між нас. Хай залишає­ться вдома й сидить у своїй кімнаті. Брігс може пошити йому чорний костюмчик. Ну, йди і зроби все, що я про­сила. І скажи своєму служникові Спарксу, що помер сер Пітт і тобі дещо перепаде, коли все влаштується. Він по­ділиться новиною з Реглсом, і сердешний трохи заспоко­їться, а то він надто вже вимагає грошей.— І Бекі почала пити шоколад.

Коли ввечері прийшов відданий лорд Стайн, він застав Бекі з компаньйонкою — нею була не хто інша, як наша давня знайома Брігс,— за роботою: вони кроїли, пороли, різали й дерли всі придатні для жалоби шматки чорної тканини.

Ми з Брігс охоплені жалем і скорботою з приводу скону нашого любого тата,— мовила Ребека.— Сер Пітт помер, мілорде. Цілий ранок ми рвали на собі волосся, а тепер от рвемо старі сукні.

О Ребеко, хіба так можна! — тільки й сказала Брігс, закотивши очі.

О Ребеко, хіба так можна! — луною озвався лорд.— Отже, старий негідник помер? Він міг би стати пером, якби був краще зіграв своїми картами. Містер Пітт мало не зробив його пером, але небіжчик завжди невчасно перекидався до іншої партії... Старий Сілен!-Я могла тепер бути вдовою Сілена,— мовила Ре­бека.— Пам'ятаєте, міс, як ви підглядали в двері й побачили старого сера Пітта, що стояв переді мною навколішки?-Наша давня знайома міс Брігс спаленіла від такої згадки і рада була, що лорд Стайн звелів їй піти вниз і приготувати йому склянку чаю.

Брігс і була тією вівчаркою, яку придбала собі Ребека, щоб вона оберігала її цноту й честь. Міс Кроулі залишила їй невеличку ренту, і вона залюбки й далі жила б у родині Кроулі, біля леді Джейн, що добре ставилась до неї, як зрештою і до всіх, проте леді Саутдаун звільнила її так квапливо, як тільки "дозволяли правила пристойності, і містер Пітт (він вважав себе ображеним тим, що покійна тітка так недоречно розщедрилася на жінку, яка віддано служила міс Кроулі лише двадцять років) не заперечував проти такої постанови своєї тещі. Боулс і Феркін теж отримали свою частку спадщини і звільнення. Вони по­бралися і, як звичайно люди з їхнім становищем, відкрили мебльовані кімнати.

Брігс спробувала жити з родичами в провінції, але швидко переконалася, що не зживеться з ними, бо звикла до кращого оточення. її родичі, дрібні крамарі в провін­ційному містечку, почали сваритися за сорок фунтів річ­ного прибутку міс Брігс ще завзятіше й відвертіше, як родичі міс Кроулі за спадщину старої леді.

її брат, капе­люшник і власник бакалійної крамнички, що був радика­лом, називав сестру аристократкою, яка пишається своїми грішми, бо вона відмовилася вкласти частину свого капі­талу в товари для його крамнички. Вона, певне, була б і вклала, якби не сестра, дружина шевця-сектанта, що не мирилася з капелюшником і бакалійником, бо він ходив до іншої церкви; вона довела, що брат на межі банкрут­ства, і тимчасово заволоділа Брігс. "Швець-сектант вима­гав, щоб міс Брігс послала на свої кошти його сина в ко­ледж і зробила з нього джентльмена.

Обидві родини виду­рили в неї більшу частину її заощаджень, і кінець кінцем, супроводжувана прокльонами брата й сестри, вона втекла в Лондон, вирішивши знов шукати рабства, не такого об­тяжливого для неї, як воля. Давши в газети оголошення, що "благородна дама з приємними манерами, яка бувала в найкращих колах, бажав..." і т. д., вона оселилася в мі­стера Боулса на Гафмун-стріт і почала чекати пропози­цій.

Там вона й зустрілася з Ребекою. Одного дня невеличка, чепурна карета місіс Родон, запряжена поні, мчала вулицею саме тоді, коли втомлена міс Брігс добралася де Боулсових дверей після виснажливої прогулянки в канцелярію газети "Таймс" у Сіті, щоб ушосте дати своє оголошення. Ребека, що сама правила кіньми, відразу впізнала благо­родну даму з приємними манерами, а оскільки вона, як ми знаємо, була добродушна жінка й дуже шанувала Брігс, то спиняла коней, передала віжки служникові, ви­скочила з карети, і не встигла дама з приємними манерами отямитися від несподіванки, як давня знайома вже тиснула їй обидві руки.

Брігс заплакала, а Ребека засміялася й поцілувала бла­городну даму, тільки-но вони опинилися в передпокої. Звідти вони зайшли до вітальні місіс Боулс з цупкими чер­воними завісами й дзеркалом у круглій рамці, над якою скопаний орел втупив погляд у зворотний бік картки на шибці, де сповіщалося, що "тут можна найняти кімнату".

Брігс розповіла всю свою історію, раз по раз несамохіть схлипуючи або здивовано охкаючи, як звичайно чутливі люди, коли вони вітають своїх давніх знайомих, випадково зустрівши їх на вулиці; бо хоч такі зустрічі відбуваються щодня, дехто вважав їх рідкісним дивом, а жінки, навіть якщо вони не люблять одна одну, починають під час тих зустрічей плакати й жалкувати, згадуючи той час, коли вони востаннє посварилися. Отже, Брігс розповіла всю свою історію, а Бекі з властивою їй щирістю і простодушністю емалювала приятельці своє життя.

Місіс Боулс, у дівоцтві Феркін, стоячи в передпокої, по­хмуро дослухалася до істеричних схлипувань і хихотіння у вітальні. Бекі їй ніколи не подобалася.

Перебравшись у місто, подружжя часто навідувалося до своїх колишніх приятелів Регалів і з їхніх розповідей склало собі не най­кращу думку про ménage полковника.

Я б їм не довіряв, голубе,— казав Боулс приятелеві.

Тому й дружина його, коли місіс Родон вийшла з ві­тальні, вклонилась їй дуже непривітно, а пальці її були холодні, мов неживі, коли вона простягла їх місіс Родон, що неодмінно хотіла потиснути руку колишній покоївці. Бекі рушила в напрямку Пікаділлі, з солодкою усмішкою киваючи міс Брігс, а та, вихилившись з вікна поряд з ого­лошенням, так само кивала їй у відповідь; за хвилину Бекі вже була в Парку в оточенні кількох денді, що гарцю­вали на конях навколо її карети.

Дізнавшись про становище Брігс і про те, що вона отри­мала добрий спадок від міс Кроулі і платня не мав для цієї благородної дами великого значення, Бекі відразу прикинула, що робити далі. Саме така компаньйонка її дуже влаштовувала, і Бекі запросила Брігс на обід таки того ж вечора, щоб показати їй свій скарб, маленького Родона.

Місіс Боулс застерігала свою квартирантку, щоб та не йшла у лігво лева.

Ви пожалкуєте, міс Брігс, згадайте моє слово, це так само певно, як те, що я стою перед вами.

І Брігс пообіцяла, що буде обережна. Внаслідок цієї обережності вона наступного ж тижня перебралася до місіс Родон, а менше як через півроку позичила Родонові шістсот фунтів.

Розділ XLI-У ЯКОМУ БЕЮ ЗНОВ ВІДВІДУЄ РОДОВИЙ ЗАМОК-Коли жалобне вбрання було готове, а сера Пітта пові­домлено про братів приїзд, полковник Кроулі з дружиною взяли двоє місць у тій самій старій кареті, що в ній Ребека їхала з небіжчиком баронетом дев'ять років тому, як упер­ше вирушила в світ. Вона добре пам'ятала і заїзд, і служ­ника, якому не дала на чай, і несміливого кембріджського студента, що вкрив їй тоді ноги своїм плащем. Родон за­йняв місце на передку й залюбки взявся б за віжки, якби не жалоба.