Ярмарок Суєти - Сторінка 89

Опіка і люб'язність цих леді дуже сковували Емілію, але вона досить покірно витримувала все це, бо звикла завжди коритися, а "крім того, їзда в розкішній кареті страшенно тішила Джорджі. Часом леді просили відпустити хлопця до них на цілий день, і він завжди залюбки їздив до гар­ного будинку з великим садом на Денмарк-гілл, де меш­кали ті леді і де в оранжереях достигав такий чудовий виноград, а на шпалерах — персики.

Одного дня панни Доббін люб'язно принесли Емілії но­вину, яка — вони були певні цього — мала неабияк її потішити, дуже цікаву звістку, що стосувалась їхнього до­рогого Вільяма.

Що, може, він повертається додому? — запитала Емілія, і очі її радісно засяяли.

О ні... й не думає... але вони мають усі підстави вважати, що дорогий Вільям скоро одружиться... з родичкою дуже близької Еміліїної приятельки... з Георгіною О'Дауд, се­строю сера Майкла О'Дауда, яка приїхала в гості до леді О'Дауд у Мадрас... усі кажуть, що вона дуже вродлива й вихована дівчина.

Емілія тільки вигукнула: "О!" Вона справді була дуже, дуже рада. Хоч їй здавалося, що Георгіна навряд чи схожа на її давню знайому, надзвичайно добру жінку... але... але вона була дуже рада. І в душевному пориві, якого я не можу пояснити, Емілія взяла на руки Джорджі й ніжно поцілувала його. Коли вона відпустила хлопця, очі її були затуманені, і протягом усієї прогулянки вона майже не озивалася... хоч справді була дуже рада.

Розділ. XXXIX ЦИНІЧНИЙ

РОЗДІЛ-Тепер ми зобов'язані на короткий час повернутися до наших давніх знайомих у Гемпшірі, що в своїх сподіван­ках заволодіти майном багатої родички зазнали такого прикрого розчарування. Для Б'юта Кроулі, який розрахо­вував на тридцять тисяч, було страшним ударом отримати тільки п'ять. З тієї суми, після того як він сплатив свої власні борги і борги свого сина Джіма в коледжі, залиши­лося дуже мало на посаг його чотирьом негарним дочкам. Місіс Б'ют так і не зрозуміла, наскільки її тиранічна по­ведінка допомогла чоловікові лишитися ні з чим; у кож­ному разі, вона не визнала своєї помилки. Навпаки, вона присягалася й запевняла, буцімто зробила все, що може зробити жінка. Не її ж бо вина, що вона не вміє так під­лабузнюватися, як лицемірний Пітт Кроулі, їхній небіж. Вона бажає йому такого щастя, якого він заслужив своїми підступами.

Принаймні гроші залишаться в родині,— милостиво заявляла вона.— Пітт їх не розтринькає, будь певний, бо у всій Англії не знайдеться другого такого скнари.

Він такий самий мерзенний, тільки по-своєму, як і його розпусний братик, той марнотратник Родон.

Отож місіс Б'ют після першого вибуху люті й розча­рування почала пристосовуватись до нових обставин і взялася пильно заощаджувати на всьому та врізувати ви­датки. Вона вчила своїх дочок бадьоро терпіти злидні й ви­находила тисячі чудових способів приховувати, як їм живе­ться насправді. Вона з похвальною запопадливістю возила дівчат на бенкети та в громадські місця і навіть у себе вдома, в пасторському будинку, приймала гостей багато частіше, привітніше й краще, ніж досі, коли ще мала надію на спад­щину міс Кроулі.

Дивлячись на цю родину, ніхто б не при­пустив, що її спіткало таке розчарування, і не здогадався б, бачивши, як часто місіс Б'ют із дочками з'являються в то­варистві, що вдома вони бідують і навіть недоїдають. Па­сторські дочки вбиралися краще, ніж будь-коли раніше. Вони незмінно з'являлися на всіх вечорах у Вінчестері та Саутгемптоні, добиралися навіть до Кауза, щоб побути на бенкетах і святкуваннях з приводу кінних перегонів та змагань на човнах, і їхня карета з кіньми, взятими від плуга, ніколи не стояла, аж поки майже всі повірили, що сестри отримали спадщину від тітки, ім'я якої вся родина згадувала при людях тільки шанобливо і з великою вдяч­ністю. Я не знаю поширенішої за цю брехні на Ярмарку Суєти, і найцікавіше те, що люди шанують себе за таку облудність, вважають, буцімто роблять мало не геройський вчинок, гідний найбільшої хвали, приховуючи від світу свої злидні.

Місіс Б'ют, певна річ, вважала себе однією з найдоброчесніших жінок в Англії, і сторонні могли багато чого по­вчитися, дивлячись на її щасливу родину. Дівчата були такі веселі, такі чемні, такі виховані й скромні! Марта ча­рівно малювала квітки й забезпечувала своїми творами половину добродійних базарів у графстві.

Емма була справжньою Сапфо, і її вірші в гемпшірському "Телегра­фі" оздоблювали поетичний куточок тієї газети. Фанні й Матильда співали дуети, а матінка акомпанувала їм на фортепіано; тоді Марта й Емма, обнявшись, захоплено слу­хали.

Ніхто не бачив, як сердешні дівчата товкли вдома ті дуети і як суворо муштрувала їх мати цілими годинами. Одне слово, місіс Б'ют зустрічала свою долю з веселим лицем і якнайдоброчесніше дотримувалася зовнішньої пристойності.

Усе, що могла зробити добра й порядна мати, місіс Б'ют робила. Вона гостинно приймала в себе яхтсменів із Саутдауна, пасторів із Вінчестерського собору й офіцерів з су­сідніх казарм. Вона намагалася заманити до себе адвока­тів під час виїзних судових сесій і заохочувала Джіма приводити додому своїх приятелів, з якими той брав участь у полюванні. Чого тільки не зробить мати для добра своїх коханих діточок!-Зрозуміло, що така жінка не вельми зналася зі своїм дівером, жахливим баронетом із замку. Б'ют цілком по­рвав стосунки з братом, та й усе графство цуралося сера Пітта, для якого він став ганьбою. З роками баронетова відраза до порядного товариства ще збільшилась, і замкову браму не відчиняли більше для жодного джентльменського екіпажа, відколи баронетів син Пітт і леді Джейн, як годи­лося, відвідали його після весілля.

Це були дуже невдалі відвідини, про які потім молоде подружжя згадувало з жахом.

Пітт з похмурим виглядом попросив дружину нікому про них не розповідати, і тільки через місіс Б'ют, яка й далі знала геть усе, що робилося в замку, стало відомо, як сер Пітт прийняв свого сина і невістку.

Поки вони їхали парковою алеєю в показній ошатній кареті, Пітт, обурюючись і лютуючи, помітив великі прогалини між деревами — своїми деревами,— які старий баронет вирубав, навіть не порадившись з ним. Парк здавався дуже занедбаним і спустошеним. Доріг ніхто по лагодив, і чепурний екіпаж, розбризкуючи болото, застря­гав у калюжах. Просторий майданчик перед терасою і схід­цями до парадних дверей почорнів і вкрився мохом; колись рівненькі квітники заросли бур'яном і здичавіли. Віконниці були зачинені майже по всій чільній стіні будинку, а засув у дверях відсунули аж після довгих дзвінків. Якась особа в стрічках майнула вгору дубовими сходами, коли Горокс нарешті впустив спадкоємця Королевиного Кроулі та його дружину в оселю їхніх предків. Він повів їх у так звану "бібліотеку" сера Пітта, і чим ближче Пітт і леді Джейн підходили до неї, тим дужче чути було тютюновий дим.

Сер Пітт не зовсім здоровий,— провинним тоном мовив Горокс, натякнувши гостям, що в його пана болить-поперек.

Бібліотека виходила на головну алею парку. Сер Пітт стояв біля відчиненого вікна і на всі заставки лаяв звідти Піттових форейтора та служника, які, певне, лаштувалися зсаджувати речі.

Не занось сюди жодної з них, Такере! — горлав він, показуючи люлькою, яку тримав у руці, на валізи.— Це-тільки ранковий візит, чуєш, йолопе! Господи, які ж побиті копита в коней! Невже в заїзді не знайшлося нікого, хто б їх трохи зачистив? Здоров, здоров, Пітте! Як ся маєте, го­лубко? Приїхали відвідати мене, старого, ге? Ба, а писочок у вас таки гарненький! Ви зовсім не схожі на ту стару шкапу, свою матінку. Ходіть-но поцілуйте старого Пітта, як слухняне дівчатко.

Ті слова трохи збентежили невістку, та й кого не збен­тежила б думка про обійми неголеного, просякнутого тю­тюном старого діда! Але вона згадала, що її брат, Саутдаун, теж має вуса й курить сигари, і терпляче витримала ті вияви прихильності.

Пітт погладшав,— зауважив баронет.— Він читає вам, голубко, проповіді? Сотий псалом, вечірню молитву— читаєш, Пітте? Принеси келих мальвазії і тістечок для леді Джейн, Гороксе! Ну, чого ти стовбичиш, йолопе, ви­тріщаєш очі, як ситий кабан? Я не запрошую вас лишатися в мене, голубко, вам і самим тут було б незатишно, та й нам з Піттом цього не треба. Я старий, маю свої звички, люблю попахкати люлькою, пограти ввечері у триктрак.

Я вмію грати в. триктрак, сер,— засміялася леді Джейн.— Я грала зі своїм татом і з міс Кроулі. Правда ж, містере Кроулі?-Леді Джейн уміє грати в ту гру, яка, видно, так вам подобається,— згорда відповів Пітт.

Однаково не варто залишатися. Ні, ні, вертайтеся краще в Грязьбері й ощасливте місіс Рінсер або їдьте в пасторський дім, на обід до Б'юті. Запевняю вас, він буде безмежно радий. Він вам такий вдячний за те, що ви за­гарбали всі гроші, старої леді, га-га-га! Трохи з них треба буде витратити, позалатувати дірки в замку, коли я вріжу дуба.

Я побачив, сер,— мовив Пітт, підвищивши, голос,— що ваші люди рубають парк.

Так, так, зовсім не парко. Чудова погода,— мовив сер Пітт, раптом оглухнувши.— Я старіюся, Пітте. Та й тобі, слава богу, вже недалеко до п'ятдесятки. Але він добре тримається, правда, голубонько? Побожність, твере­зість і цнота — все воно йде на користь. Не те, що я. Глянь­те на мене — мені скоро вже вісімдесят, хе-хе-хе.— Він за­хихотів, понюхав табак, підморгнув невістці і вщипнув її за руку . Пітт спробував перевести розмову на зрубані дерева, але баронет відразу ж знов оглух.

Гай, гай, постарівся я, дуже постарівся. Цього року весь час поперек болить. Не довго вже мені топтати ряст на цьому світі. Але я радий, що ви приїхали, голубонько. Мені подобається ваше личко, в ньому немає й сліду тих гидких вилицюватих Бінкі. Я подарую вам щось гарненьке, щоб ви мали в чому з'явитись до двору.

Він пошкандибав через кімнату до шафи й витяг звідти старовинний футляр.

Нате, голубонько! — сказав він.— Ще моя мати їх носила, а потім перша леді Кроулі. Чудові перли... дочці торговця залізом я їх не давав. Ні, ні, беріть і швидше ховайте,— сказав він, тицьнув футляр невістці в руки і квапливо зачинив шафу, коли до кімнати зайшов Горокс, несучи тацю з вином і тістечками.

Що ви подарували Піттовій жінці? — запитала пев­на особа в стрічках, коли Пітт і леді Джейн попрощалися зі старим.

Це була міс Горокс, згадувана вже дочка дворецького, про яку ходили плітки по цілому графству і яка тепер майже неподільно панувала в Королевиному Кроулі.

Звеличення і успіх тих Стрічок обурено відзначили всі родичі й ціле-графство.

Стрічки відкрили свій рахунок в грязьберзькому відділенні ощадної каси.