Ярмарок Суєти - Сторінка 91

Рішуча місіс Б'ют ні на крок не відходила від його ліжка. Зда­валося, ця маленька жінка зовсім не потребувала сну і ні на мить не склепила своїх палючих чорних очей, хоч на­віть доктор захропів, сидячи в кріслі. Горокс ще зробив кілька відчайдушних спроб поновити свою владу і при­служитися господареві, але місіс Б'ют назвала його ста­рим п'яницею і заборонила йому з'являтися в цьому домі, а то, мовляв, не минути йому в'язниці, так само, як і його / негідній дочці.

Злякавшись її погроз, Горокс ушився вниз до оббитої дубом вітальні, де сидів містер Джеймс. Переконавшись, що пляшка з-під рому порожня, Джеймс звелів дворе­цькому подати ще одну, яку той і приніс разом з чисти­ми чарками. Пастор з сином сіли до столу, наказавши Гороксові негайно ж здати ключі і більше не з'являтися. Остаточно переможений такою наполегливістю, Горокс віддав ключі і в темряві нишком утік разом з дочкою, зрік­шись влади в Королевиному Кроулі.

Розділ XL-У ЯКОМУ БЕКІ ВИЗНАЮТЬ ЧЛЕНОМ РОДИНИ-Спадкоємець Королевиного Кроулі приїхав до замку, тільки-но довідався про нещастя, і відтоді, можна сказати, став там цілковитим володарем. Бо хоч старий баронет і прожив ще кілька місяців, до нього так і не повернулися цілком ні пам'ять, ні мова, і керівництво перейшло в руки старшого сина. Пітт застав батькові справи в дуже заплу­таному стані. Баронет весь час то докупляв землі, то від­давав її в заставу; він мав ділові стосунки з десятками людей і з кожним сварився: сварився з усіма орендарями й позивав їх, судився з адвокатами, з компаніями копа­лень і доків, у яких були вкладені його гроші, з усіма, з ким лише мав якісь справи. Розплутати всі ці кляузи й очистити від них маєток було завданням, гідним сумлін­ного й наполегливого цумпернікельського дипломата, і він з великим запалом узявся до роботи. Вся його родина, зви­чайно, переїхала в Королевине Кроулі, і леді Саутдаун також; вона під носом у пастора заходилася навертати його парафіян і привезла з собою своє не правовірне духовенство, чим дуже розгнівала й обурила місіс Б'ют. Сер Пітт не встиг продати право на заміщення парафії Королевиного Кроулі, і її милість запропонувала, коли закін­читься термін, узяти її під свою опіку й поселити в пастор­ському домі когось із своїх молодих протеже, на що Пітт відповів дипломатичною мовчанкою.

Місіс Б'ют не виконала своїх намірів щодо міс Горокс, і та не опинилася в саутгемптонській в'язниці. Вона ви­бралась із замку разом зі своїм батьком, і той посів сіль­ський шинок "Герб Кроулі", маючи на нього ліцензію від сера Пітта. Таким чином колишній дворецький став власником клаптя землі, що давало йому голос у виборчій окрузі. Пастор теж мав такий голос, і вони та ще четверо людей і були тими виборцями, що посилали в парламент двох представників від Королевиного Кроулі.

Між дамами з пасторського будинку й замку налагоди­лися зовні ввічливі стосунки — принаймні між молодими, бо зустрічі місіс Б'ют із леді Саутдаун завжди кінчалися баталіями, і кінець кінцем вони зовсім перестали бачи­тись. Коли дами з пасторського будинку приходили відві­дати своїх родичів у замку, її милість не з'являлася зі своєї кімнати, і містер Пітт, здається, не дуже був цим невдоволений. Він вірив, що рід Бінкі — найславетніший і найрозумніший на світі, і давно корився в усьому її милості, тобто своїй тітці й тещі, а проте часом відчував, що вона занадто вже ним командує. Безперечно, кожному приємно, як його вважають молодим, та коли тобі сорок шість років, а до тебе ставляться, як до хлопчака, то можна й образитись. Леді Джейн, звичайно, беззастережно слухалася матері. Вона тільки дозволяла собі таємно лю­бити своїх дітей, а, на її щастя, численні справи леді Саутдаун наради з духовними особами, листування з усіма місіонерами Африки, Азії та Австралії і таке інше — забирали в шановної графині стільки часу, що вона могла присвятити своїй онучці Матильді і внукові, малому Пітту Кроулі, хіба кілька хвилин на день. Остан­ній був кволою дитиною, і лише величезними дозами каломелі леді Саутдаун щастило підтримувати його життя.

Щодо сера Пітта, то його перевезли в ті самі покої, де колись згасала леді Кроулі, і там його дбайливо догля­дала Естер, та дівчина, що так прагнула вислужитися. Чия любовь, чия відданість і вірність може зрівнятися з любов'ю, відданістю й вірністю доглядачок хворого, яким добре платять? Вони підбивають подушки і варять кашу; вони схоплюються вночі й терплять стогін та буркотіння хворого; вони бачать за вікном сонце й не прагнуть вийти надвір; вони сплять у кріслі й споживають їжу наодинці; Ч вони просиджують довгі вечори без діла, тільки слідкуючи, }щоб у каміні був жар і з горщика не вибігло питво для хворого; вони цілий тиждень читають щотижневий журнал, а "Суворий заклик" Лоу або "Святий обов'язок людини" дають їм духовну поживу на цілий рік. І ми ще 1 сваримо їх, коли в неділю до них приходять родичі й приносять трохи джину в кошику з білизною. О любі дами, котрий чоловік, хоч би який закоханий, зміг би витримати, якби йому довелося цілий рік доглядати ту, кого він кохає? А доглядачка морочиться з вами за якихось десять фунтів на три місяці, та ті то нам здається, що ми їй надто багато платимо. Принаймні містер Кроулі таки добре бурчав, платячи міс Естер половину цієї суми за те, що вона не­втомно доглядала його батька баронета.

В сонячні дні старого джентльмена викочували в кріслі . на терасу — в тому самому кріслі, яким у Брайтоні кори­стувалася міс Кроулі і яке привезли до Королевиного Кро­улі разом з речами леді Саутдаун. Леді Джейн ішла поряд з кріслом; вона явно була улюбленицею старого. Коли вона заходила, він усе кивав їй головою і всміхався, а коли хотіла вийти, щось жалібно белькотів. Тільки-но двері зачинялися за нею, він починав стогнати й плакати. Тоді обличчя й поведінка Естер, дуже чемної і ласкавої в при­сутності леді, відразу мінялися, вона перекривлювала ба­ронета, погрожувала йому кулаком, кричала: "Стули пель­ку, старий йолопе!" — відсувала його крісло від вогню, на який він любив дивитися, і старий починав ще дужче пла­кати. Бо після сімдесяти з гаком років хитрощів і обманів, пияцтва й інтриг, гріхів і себелюбства з нього вийшов тепер старий плаксивий нетяма, якого доводилося класти в ліжко, вмивати й годувати, мов дитину.

Нарешті настав день, коли обов'язки доглядачки скінчи­лися. Якось рано-вранці, коли Пітт Кроулі сидів у кабі­неті над книгами видатків управителя й дворецького, в двері постукали, на порозі з'явилася Естер і доповіла, шанобливо присівши:-З вашого дозволу, сер Пітт... сер Пітт помер нині вранці. Я підсмажувала йому, сер Пітт, потапці до каші, сер Пітт, яку він їв щоранку рівно о шостій годині, сер Пітт і... і мені здалося... я почула немовби стогін, сер Пітт... і... і...

і...— вона знов присіла.

Чого бліде обличчя Пітта враз спалахнуло? Може, тому, що він нарешті став сером Піттом з місцем у парламенті та з різними почестями в майбутньому? "Тепер я звільню маєток від боргів",— подумав він, прикидаючи, скільки їх і скільки ще треба витратити грошей, щоб довести все до ладу. Досі він боявся чіпати тітчин спадок: ану ж батько видужає і його кошти пропадуть задарма?-У замку і в пасторському домі спустили завіси, дзво­нили дзвони, олтар був покритий чорним сукном. Б'ют Кроулі не пішов на збори з приводу перегонів, а спокійно пообідав у Фадлстона й погомонів з ним за келихом пор­теру про небіжчика брата й про молодого сера Пітта. Міс Бетсі, що тим часом вийшла заміж за римаря в Грязьбері, трохи поплакала. Приїхав домашній лікар, висловив своє співчуття й запитав про здоров'я шановних леді. Про цю смерть говорили в Грязьбері і в шинку "Герб Кроулі": його господар помирився з пастором, який, казали люди, інколи заходив туди спробувати неміцного пива містера Горокса.

Може, мені написати твоєму братові... чи ти сам на­пишеш? — спитала леді Джейн свого чоловіка, сера Пітта.

Авжеж, я напишу,— відповів сер Пітт,— і запрошу його на похорон: так годиться.

А... а місіс Родон? — несміливо спитала леді Джейн.

Джейн! — вигукнула леді Саутдаун.— Як ти могла про таке подумати?-Авжеж, треба запросити й місіс Родон,— рішуче сказав сер Пітт.

Поки я живу тут, цього не буде! — мовила леді Саут­даун.

Прошу, ваша милість, пригадати, що господар цього дому — я,— заперечив сер Пітт.— Будь ласка, леді Джейн, напишіть листа місіс Кроулі й попросіть її приїхати на цю сумну церемонію.

Джейн, я забороняю тобі торкатися до паперу! — крикнула графиня.

Мені здається, що голова родини — я,— знов нагадав сер Пітт.— І хоч як мені шкода було б, коли б якась об­ставина спонукала вашу милість покинути цей дім, все ж таки яг з вашого дозволу, порядкуватиму так, як вважаю за потрібне.

Леді Саутдаун велично підвелася, як місіс Сіддонс у ролі леді Макбет, і звеліла запрягати свою карету: якщо син і дочка виганяють її з дому, вона сховає свій смуток у якомусь самітному куточку й молитиметься, щоб гос­подь напоумив їх.

Ми ж вас не виганяємо, мамо,— благально мовила леді Джейн.

Ви запрошуєте сюди таких людей, з якими добра християнка не може зустрічатися.

Завтра вранці я поїду звідси!-Будь ласка, Джейн, я диктуватиму, а ви пишіть,— сказав сер Пітт, підводячись і прибираючи таку позу, як на "Портреті джентльмена" з останньої виставки.— Почи­найте: "Королевине Кроулі, чотирнадцятого вересня ти­сяча дев'ятсот двадцять другого року. Любий брате..."-Почувши ці переконливі й жахливі слова, леді Макбет, що чекала від свого зятя якихось ознак слабкодухості або нерішучості, злякано покинула бібліотеку. Леді Джейн глянула на чоловіка, немов хотіла піти слідом за матір'ю і заспокоїти її, але той заборонив дружині рушати з місця.

Вона не поїде,— поясние він.— Вона здала свій будинок у Брайтоні і витратила свій прибуток за півроку.

А в заїзді графині жити не личить. Я довго чекав нагоди зробити цей... цей рішучий крок, люба моя, бо ж ти сама-розумієш, що в домі мусить бути тільки один голова. А тепер, з твого дозволу, пишімо далі: "Любий брате! Ми-вже давно з острахом очікували сумної події, про яку я вважаю себе зобов'язаним сповістити всіх членів родини..."-Одне слово, Пітт, осягнувши владу в своєму царстві і завдяки щасливому випадкові, чи, як він думав, завдяки своїм заслугам, діставши майже все майно, на яке роз­раховували й інші родичі, вирішив ставитися до них ласкаво й великодушно і знов відродити славу Королевиного Кроулі.