Задіг, або Талан - Сторінка 11

Вони їхали навздогін за мною з портретом, який їм зробили з мене. Жінка така сама на зріст, як і я, і може, ще вродливіша, потрапила їм на очі на єгипетськім кордоні. Була вона заплакана, блукала; вони не сумнівалися, що ця жінка і є вавилонська цариця. Вони привели її до Моабдара. Спочатку їхня помилка довела царя до лютого гніву, але швидко, ближче розглянувши цю жінку, він визнав, що вона дуже гарна, і заспокоївся. Її звали Міссуф. Потім мені говорили, що єгипетською мовою це слово означає "гарна примхливиця". Вона й справді була така й була справжній мистець у примхах. Вона сподобалася Моабдарові й причарувала його так, що він оголосив її за свою жінку. Тоді вже цілком розгорнулася її вдача; вона без страху віддалася всім безумствам своєї уяви. Вона хотіла, щоб голова магів, старий і подагричний, танцював перед нею, а коли маг відмовився, вона гнівно вигнала його. Вона наказала старшому єгермейстерові зробити їй бабку з варенням; старий єгермейстер доводив їй, що він не кондитер, але мусів зробити бабку, і його вигнали, бо бабка була підсмажена. Вона дала посаду старшого єгермейстера своєму карликові, а посаду канцлера – пажеві. Отак правила вона Вавилоном. Усі жалкували за мною. Цар, що був досить чесною людиною, аж поки захотів отруїти мене й задушити вас, здавалося, потопив свої чесноти в дивному коханні до цієї прекрасної примхливиці. У великий день святого вогню він прийшов до храму. Я бачила, як він молився за Міссуф біля ніг статуї, де схована була я. Я гучно закричала йому: "Боги відмовляють благанням царя, що став тираном, що хотів умертвити розумну дружину для того, щоб одружитися з несамовитою". Моабдара так вразили ці слова, що в голові йому потьмарилося. Моє пророцтво й самовладність Міссуф призвели до того, що він з'їхав з глузду: через кілька днів він збожеволів. Це божевілля, що здалося небесною карою, стало поштовхом до бунту: все повстало, все кинулося до зброї. Вавилон, так довго занурений у ледачу випещеність, став театром жахливої громадянської війни. Мене витягли з лона моєї статуї й поставили на чолі однієї партії. Кадор поїхав до Мемфіса, щоб привезти вас до Вавилона. Дізнавшися про ці сумні новини, гірканський князь зі своїм військом утворив у Халдеї третю партію. Він напав на царя, що пішов проти нього разом зі своєю навісною єгиптянкою. Моабдар помер, пробитий мечем, Міссуф потрапила до рук переможця. Лихо моє хотіло, щоб і я потрапила до одного гірканського загону й щоб мене привели до князя саме в той час, коли йому привели й Міссуф. Вам, безумовно, приємно буде дізнатися, що князь визнав мене за крашу від єгиптянки й призначив мене до свого гарему: він дуже рішуче сказав мені, що, закінчивши військову експедицію, у яку виїздив, він прийде до мене. Уявіть собі мою журбу! Зв'язок мій з Моабдаром розбито, я могла бути з Задіґом, а тим часом я потрапляю в кайдани до цього варвара. Я відповіла йому з усією гордістю, якої надали мені мій сан і мої почуття; я завжди чула, що небо надає особам мого рангу особливо величної вдачі, яка одним словом, одним поглядом змушує до приниження й найглибшої пошани зухвальців, що насміляться наблизитися. Я говорила як цариця, але зі мною повелися як з покоївкою: гірканець, не звернувшись до мене й словом, сказав своєму євнухові, що я грубіянка, але що він уважає мене за гарну; він наказав йому піклуватися про мене, налагодити для мене фаворитський режим, щоб трохи освіжити колір обличчя й щоб я стала гіднішою його кохання в той день, коли йому зручно буде мене ним ушанувати. Я сказала йому, що уб'ю себе, він відповів, сміючись, що себе не вбивають і що він так і зробить, і полишив мене, ніби чоловік, що має взяти собі папугу до звіринця. Яке гідне становище для першої на землі цариці, скажу більше, для серця, що належало Задіґові!

Від цих слів Задіґ припав до її колін і зросив їх сльозами. Астарта ніжно підвела його й продовжувала так:

– Я побачила, що я під владою варвара й суперниця божевільній, вкупі з якою мене замкнули. Вона розповіла мені свою пригоду в Єгипті; з тих рис, якими вона змалювала вас, з часу, з верблюда, на якого ви сіли, з усіх обставин я зрозуміла, що то Задіґ бився за неї. Я була певна, що ви у Мемфісі, і постановила тікати туди. "Прекрасна Міссуф, – сказала я їй, – ви куди веселіші за мене, ви краще за мене розважатимете гірканського князя, допоможіть мені врятуватися, і ви правитимете самі, вщасливите мене й позбавитеся від суперниці". Міссуф обміркувала зі мною, яким способом мені втекти: отже, я вийшла нишком з однією єгипетською рабинею. Я була вже біля Аравії, коли один ниций злочинець на ймення Арбогад захопив мене й продав купцям, що привели мене в цей замок, де живе пан Огуль. Він купив мене, не знаючи, хто я. Це хтивий чоловік, що дбає тільки про панські страви й гадає, ніби Бог створив його для того, щоб він насолоджувався їжею. Він такий огрядний, що це повсякчас загрожує задушити його. Лікар його, що має на нього дуже мало впливу, коли шлунок його травить гаразд, править ним деспотично, коли він об'їдається; він запевнив його, що вилікує його василіском, звареним у трояндовій воді. Пан Огуль пообіцяв свою руку тій із своїх рабинь, яка принесе йому василіска. Ви бачите, що я не маю найменшого бажання найти цього василіска, відколи небо подарувало мені зустріч з вами.

Тут Астарта й Задіґ висловили все те, що довго стримували, все те, що їх нещастя й кохання могли навіяти найблагороднішим і найпристраснішим серцям, і генії, що охороняють кохання, віднесли їхні слова аж до сфери планети Венери.[115]

Жінки повернулися до Огуля, нічого не знайшовши. Задіґ з'явився до нього і заговорив так:

– Нехай безсмертне здоров'я зійде з неба, щоб охороняти всі ваші дні! Я лікар, я приїхав, почувши про вашу хворобу, і приніс вам василіска, вареного в трояндовій воді. Це не означає, що я бажаю одружитися з вами; я прошу у вас волі для однієї молодої вавилонської рабині, що вже кілька днів у вас, і я згоден залишитися рабом замість неї, коли не матиму щастя вилікувати пишного пана Огуля.

Огуль погодився на цю пропозицію: Астарта виїхала до Вавилона із Задіґовим слугою, пообіцявши повсякчас надсилати кур'єрів, щоб сповіщати про все, що станеться. Прощання їхнє було таке саме ніжне, як і зустріч; хвилини, коли зустрічаються чи коли розлучаються, є дві найбільші доби на життя, як то сказано у великій книзі Зенд. Задіґ кохав царицю так, як присягався, а цариця Задіґа – навіть більше, ніж говорила йому.

Тим часом Задіґ так говорив до Огуля:

– Пане, мого василіска не можна їсти: вся його сила повинна перейти до вас крізь пори; я поклав його в добре надутий бурдюк і покрив тонкою шкірою; ви повинні бити цей бурдюк з усієї вашої сили, і ми не раз пророблятимемо це; за кілька днів такого режиму ви побачите, на що здатне моє мистецтво.

Першого дня Огуль зовсім захекався й думав, що помре від утоми, другого він стомився менше й спав більше: за тиждень він повернув собі всі сили, здоров'я, легкість і веселість найкращих своїх років.

– Ви грали в м'яча і були стримані в їжі, – сказав йому Задіґ. – Знайте ж, що в природі немає василіска, що зі стриманістю й активністю завжди почувають себе добре й мистецтво поєднати докупи нестриманість і здоров'я є мистецтвом таким самим химерним, як і філософський камінь,[116] судова астрологія[117] й теологія магів.

Перший лікар Огуля, відчуваючи, яка це небезпечна для медицини людина, зговорився з аптекарем, щоб відіслати Задіґа по василіска на той світ. Отак, завжди покараний за добро, він трохи не загинув через те, що вилікував ласого до їжі пана. Його запросили на розкішний обід. Його мали отруїти другою стравою, але він одержав послання від Астарти під час першої, він покинув обід і вийшов. "Коли тебе кохає прекрасна жінка, – говорить Зороастр, – завжди виплутаєшся з усякої біди на цьому світі".

Розділ дев'ятнадцятий

Змагання

Царицю привітали у Вавилоні з тим захватом, який завжди викликає прекрасна царівна в нещасті. У Вавилоні було трохи спокійніше: гірканського князя вбили під час бійки, переможці вавилоняни оголосили, що Астарта має одружитися з тим, кого оберуть царем. Люди не хотіли, щоб найкраща на світі посада – чоловіка Астарти й вавилонського царя – залежала від інтриг і змов: постановили визнати за царя найвідважнішого й наймудрішого. За кілька миль від міста зробили величезне ристалище, обгороджене пишним прикрашеним амфітеатром; борці мали зійтися туди озброєні з голови й до ніг, кожному з них позаду амфітеатру були окремі покої, де він повинен був нікого не бачити й не знати. Треба було чотири рази братися до зброї:[118] ті, хто будуть такі щасливі, що переможуть чотирьох лицарів, мусять потім битися один проти одного, і того, хто останній лишиться на полі бою, оголошено буде за переможця у змаганні. Через чотири дні після цього він усе в тій самій зброї повинен відгадати загадки, які загадають маги. Коли він не відгадає загадок, він не буде царем, і треба буде знову починати змагання на списах, аж поки знайдеться людина, що переможе в обох змаганнях, бо царем рішуче хотіли мати і найвідважнішого, і наймудрішого. Весь цей час царицю мали пильно оберігати: їй дозволяли бути на змаганні тільки під серпанком, але забороняли говорити з кимось із претендентів, щоб не було тут ні прихильності, ні несправедливості.

От про що повідомила Астарта свого коханця, сподіваючись, що заради неї він виявить відваги й розуму більше, ніж хто інший. Він виїхав, благаючи Венеру зміцнити його відвагу й прояснити розум. Він приїхав на берег Євфрату напередодні цього великого дня, записав свою девізу поміж девізами інших борців, ховаючи своє обличчя, як це наказував закон, і пішов відпочивати в покої, які йому відвели. Його друг Кадор, повернувшися до Вавилона після того, як марно шукав його, приніс у його приміщення всю зброю, яку передала йому цариця, а від себе привів прекрасного перського коня. Задіґ упізнав Астарту в цих подарунках; відважність і кохання його набули нових сил і нових сподівань.

Другого дня, коли цариця прийшла сісти на вкритому дорогоцінностями троні, а амфітеатр заповнили всі дами й усі верстви Вавилона, на арені з'явилися борці.