Замок - Сторінка 34

Але цей подарунок мав і неприємні наслідки. Хоча частково це звільнило К. від брехні й переховування, зате зробило його беззахисним, ускладнило боротьбу і могло б закінчитися повною зневірою, якби не усвідомлення того, що різниця в його можливостях і можливостях канцелярії настільки величезна, що найбільша брехня й підлабузництво, на які він був здатен, не можуть змінити цієї переваги хоча б трохи на його користь. Але цією думкою К. тільки заспокоював себе, Шварцер усе одно залишався винним перед ним. Він заподіяв К. велику кривду, але, можливо, допоможе чимось у майбутньому, бо К. і надалі потребуватиме допомоги в найдрібніших речах, найпростіших кроках. Наприклад, зараз, коли Варнава, здається, знову його підвів.

Заради Фріди К. цілий день зволікав із тим, щоб. піти до Варнави додому й запитати, що трапилося. Аби не розмовляти з Варнавою в присутності Фріди, К. пішов працювати на вулицю, а тепер залишався тут уже після роботи, виглядаючи гінця, але той не прийшов. У К. не залишалося іншого виходу, аніж піти до сестер. Він пробуде там лише коротку мить, з порогу запитає і відразу ж повернеться назад. К. встромив лопату в сніг і пішов. Поки дійшов до дому Варнави, сильно задихався, не переводячи подиху, коротко постукав, різко відчинив двері і, незважаючи на те, що робилося всередині, запитав:

– Варнава ще не приходив?

Тільки тепер він помітив, що Ольги не було, обоє старих сиділи, як і попереднього разу, за віддаленим столом у темряві й намагалися збагнути, що ж відбувається біля дверей. Вони повільно повертали голови в бік К., а на лаві біля печі під ковдрами лежала Амалія, яка злякано схопилася при його появі, а тепер трималася рукою за чоло й намагалася отямитися. Якби Ольга була тут, вона відразу б відповіла, і К. міг би піти геть, а так йому довелося зробити ще кілька кроків до Амалії, подати їй руку, яку вона мовчки потиснула, і попросити заспокоїти наляканих батьків та стримати їх на місці, що вона зробила кількома словами. К. довідався, що Ольга рубає дрова в Замку, Амалія страшенно змучена, – вона не сказала, від чого, – змушена була лягти незадовго до його приходу, а Варнави ще немає, але незабаром повинен бути, бо він ніколи не залишається на ніч у Замку. К. подякував і збирався вже йти, коли Амалія запитала, чи він не хоче зачекати на Ольгу. У К. вже не було на це часу. Тоді Амалія поцікавилася, чи він уже сьогодні розмовляв із Ольгою, К. здивовано заперечив і запитав, чи Ольга повинна повідомити йому щось важливе. Амалія зробила роздратовану міну, мовчки кивнула К. на прощання і знову лягла на своє місце. З лави вона подивилася на нього, ніби дивуючись, що він усе ще тут. її погляд знову був холодним, ясним і нерухомим, він не був спрямований безпосередньо на того, на кого вона дивилася, а ніби повз нього, зовсім трохи, майже непомітно, але саме це й заважало у спілкуванні з нею. Причиною була не слабість, зверхність чи брехливість, а радше сильна потреба самотності, яка перемагала всі інші відчуття. Можливо, сама Амалія могла усвідомити цю потребу тільки в такі моменти. К. здавалося, що він пам'ятає, як цей погляд уразив його ще під час знайомства, можливо, що й те неприємне враження, яке справила на нього вся сім'я, пояснювалося саме цим поглядом, який сам по собі не відштовхував, але був гордим і прямим у своєму відчуженні.

– Ти завжди така сумна, Амаліє? – запитав К. – Тебе щось непокоїть? Можеш сказати, що саме? Я тільки зараз збагнув, що ніколи раніше не бачив такої селянки, як ти. Ти народилася тут, у Селі?

Амалія відповіла ствердно, ніби К. поставив тільки останнє запитання, а потім сказала:

– Отже, ти таки зачекаєш на Ольгу?

– Не знаю, чому ти постійно питаєш одне і те ж, – відповів К. – Я не можу залишитися надовше, бо вдома на мене чекає наречена.

Амалія піднялася на ліктях, вона вперше чула про існування нареченої. К. назвав ім'я. Амалія була з нею незнайома. Вона запитала, чи знає Ольга про заручини. К. думав, що знає, Ольга бачила їх із Фрідою, а крім того, в Селі такі новини швидко поширюються. Але Амалія запевнила К., що Ольга цього не знає і напевно дуже засмутиться, бо, здається, закохалася в К. Ольга нічого не казала про це, вона завжди дуже стримана, але закоханість легко помітити. К. був переконаний, що Амалія помиляється. Амалія посміхнулася, і ця посмішка, хоча й сумна, просвітлила нахмурене обличчя, змусила німоту заговорити, зробила відчуженість привітною. Ця посмішка відкрила таємницю, відкрила щось, що досі приховувалося, і хоча це можна було заховати назад, але вже не до кінця. Амалія сказала, що вона точно не помиляється, більше того, вона переконана, що й К. небайдужий до Ольги, що всі його візити нібито через якісь доручення до Варнави насправді пояснювалися бажанням зустріти Ольгу. Але тепер, коли Амалія все одно про все знає, він не мусить більше поводити себе так стримано і може приходити частіше. Вона хотіла йому сказати тільки це. К. похитав головою і повторив про свої заручини. Амалія, здавалося, не надто перейнялася цим повідомленням, для неї вагомішими доказами були спостереження за К., поки він стояв перед нею. Вона лише запитала, коли К. познайомився з цією дівчиною, бо ж він лише кілька днів у Селі. К. розповів про вечір у "Панському дворі", на це Амалія сказала, що відразу не радила вести туди К., і попросила підтвердити це Ольгу, яка з повним оберемком дров саме зайшла до хати, свіжа й рум'яна з морозу, бадьора і сильна, ніби робота вилікувала її після важкого перебування в чотирьох стінах. Ольга кинула дрова на землю, невимушено привіталася з К. і відразу ж запитала про Фріду. К. кинув погляд на Амалію, але та, здається, не бачила жодних доказів своєї помилки. Трохи роздратований цим, К. розповів дещо детальніше, ніж завжди, про Фріду, про важкі умови життя в школі, де вони намагаються вести якесь домашнє господарство, забувся впродовж розповіді і вже не поспішав додому так сильно, як на початку, а потім іще більше втратив пильність і на прощання запросив сестер приходити до них у гості. На цьому місці він, щоправда, злякано замовк, після чого Амалія відразу, не даючи йому сказати ні слова, прийняла запрошення, до неї змушена була приєднатися й Ольга. К. усвідомлював нагальну необхідність якомога швидше попрощатися й почував себе неспокійно під поглядом Амалії, але все-таки наважився зізнатися, що запрошення це було досить необдуманим і зроблено з особистої симпатії, та, на жаль, він змушений відмовитися від своїх слів, бо Фріда з якихось незрозумілих для нього міркувань дуже вороже ставиться до сім'ї Варнави.

– Ніяка це не ворожість, – сказала Амалія, піднялася з лавки й кинула ковдру позаду себе. – І нічого серйозного тут немає, просто всі так ставляться. А тепер іди, біжи до своєї нареченої, я бачу, як ти поспішаєш. Не бійся, що ми прийдемо, я сказала це жартома, зі злості. Але ти можеш приходити до нас частіше, для цього немає ніяких перешкод, завжди можна послатися на якесь доручення для Варнави. Більше того, я полегшу тобі завдання, бо навіть якщо Варнава принесе тобі з Замку якесь повідомлення, то не побіжить з ним потім ще й до тебе, до школи, щоб передати. Бідний хлопчик не може так багато ходити, бо знищить себе на службі, тому ти змушений будеш сам приходити й забирати свої повідомлення.

К. ще не чув, щоб Амалія так багато говорила за один раз, і ці її слова звучали інакше, ніж завжди, в них була якась зверхність, і це помітила навіть Ольга, яка б мала давно звикнути до сестри. Ольга стояла трохи збоку, у своїй звичній позі, склавши руки, злегка розставивши ноги і трохи нахилившись уперед, вона уважно дивилася на Амалію, а та не зводила очей із К.

– Це помилка, – сказав К. – Велика помилка, якщо ти думаєш, що для мене прихід Варнави не важливий. Моє найбільше, а можливо, і єдине бажання, – налагодити стосунки з адміністрацією. І Варнава повинен допомогти мені в цьому, я покладаю на нього великі надії. Одного разу він уже сильно підвів мене, але в цьому була більше моя, аніж його провина. Це трапилося, коли я тільки прибув сюди і думав залагодити все за допомогою невеличкої вечірньої прогулянки, а в тому, що неможливе виявилося неможливим, звинуватив Варнаву. Це вплинуло навіть на моє враження від вас, від вашої сім'ї. Але це в минулому, зараз я, здається, краще вас розумію, ви навіть… – К. шукав відповідного слова, але не міг відразу знайти і задовольнився першим-ліпшим. – Ви, можливо, навіть доброзичливіші, ніж усі решта в цьому Селі, принаймні з тих, кого я знаю. Але ти, Амаліє, помиляєшся, коли недооцінюєш якщо не службу твого брата, то принаймні значення його роботи для мене. Можливо, Варнава не розповідає тобі про свої справи, тоді все гаразд, я більше не маю що сказати. Але, можливо, ти про все знаєш, а мені здається, що це саме так, – тоді це погано, бо означає, що твій брат мене обманює.

– Не хвилюйся, – сказала Амалія. – Я ні про що не знаю, і ніщо не примусить мене дати втягнути себе в це, навіть задля тебе, бо для тебе я багато що готова зробити, ти ж сам сказав, що ми люди доброзичливі. Справи мого брата стосуються тільки його, я про них нічого не знаю, окрім того, що випадково чую десь у Селі. Зате Ольга може тобі про все розповісти, вона довірена особа Варнави.

І Амалія пішла геть. Вона трохи пошепоталася з батьками, а потім зникла на кухні, не попрощавшись із К., ніби знала, що він залишиться ще надовго і прощатися з ним не потрібно.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

К. стояв посеред хати з виразом легкої розгубленості на обличчі. Ольга, підсміюючись, потягнула його на лавку біля печі. Вона виглядала щасливою, що може посидіти з ним удвох, але це було спокійне, позбавлене ревнощів щастя. І саме ця відсутність заздрості, а разом із нею й суворості, справляла дуже приємне враження. К. із задоволенням дивився в ці голубі очі, не спокусливі, не владні, а злякано-спокійні, злякано-впевнені. Здавалося, всі застереження Фріди та господині не примусили його бути обережним, а навпаки, викликали увагу й цікавість. І він сміявся разом із Ольгою, яка дивувалася, чому він назвав доброзичливою саме Амалію. У неї багато різного в характері, тільки доброзичливості немає зовсім.